Ухвала суду № 83927633, 30.08.2019, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про передачу справи до іншого суду

30.08.2019р. Справа № 904/3807/19

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Буд Індустрія", с. Партизанське

До: Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Промекономбанк", м. Донецьк (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮК ПІК", м. Київ (відповідач-2)

Про: визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав

Суддя Васильєв О.Ю.

Без участі представників сторін

СУТЬ СПОРУ:

ТОВ «Буд Індустрія» (позивач) звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ПАТ «КБ «Промекономбанк» (відповідач-1) та ТОВ «ЮК ПІК» (відповідач-2) про визнання недійсним договору № 2019/МП-1 купівлі-продажу майнових прав від 27.03.19р. (укладеного між відповідачами )

Відповідно до прписів ст.27 ГПК України: позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно з приписами ч.1 ст.29 ГПК України : право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності справ, застосування якої до спірних правовідносин залежить від характеру спірних правовідносин. Статтею 30 ГПК України визначена виключна підсудність справ. Зокрема, відповідно до ч.3 ст.30 ГПК України : спори, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються за місцезнаходженням майна або основної його частини .

Цей позов було подано ТОВ «Буд Індустрія» до господарського суду Дніпропетровської області з посиланням на приписи ч.3 ст.30 ГПК України , оскільки предметом позову є вимога про визнання недійсним договору № 2019/МП-1 купівлі-продажу майнових прав від 27.03.19р. ; а майнові права , які передані з спірним договором, включають ( поміж-іншим ) і право вимоги щодо нерухомого майна , що знаходиться у Дніпропетровській області. В той же час , дана вимога безпосередньо не виникла з приводу саме нерухомого майна, оскільки преметом оспорюваного договору не є нерухоме майно .

Приписами ч.3 ст.30 ГПК України прямо не встановлено правила виключної підсудності для розгляду справ у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів, предметом яких є передача майнових прав ( в т.ч. прав вимоги на нерухоме майно) . Поряд з цим, за ч.1 ст.30 ГПК України законодавець однозначно висловився щодо закріплення правила виключної підсудності щодо певних договірних спорів за критерієм, зокрема, саме, предмету господарського договору - спори, що виникають з договору перевезення, за вимогами до перевізника.

Вочевидь, термін «з приводу», що використаний законодавцем у юридичній конструкції ч.3 ст.30 ГПК України, в силу своєї загальності, може мати найширше тлумачення, яке тільки забажають учасники конкретного спору і суд. Саме тому тлумачення ч.3 ст.30 ГПК України не може мати виключно казуального характеру (тлумачення з конкретної справи і стосовно конкретного випадку), оскільки це з невідворотністю призведе до того, що в окремих справах якісь категорії спорів, з числа неочевидних в аспекті ч.3 ст.30 ГПК, будуть віднесені до виключної підсудності ; а деякі будуть виключені з неї. В підсумку такий підхід створить значну правову невизначеність, яка суперечить меті правосуддя і є неприпустимою. Тому вочевидь, що тлумачення ч.3 ст.30 ГПК України, як і інших правових норм, повинно відбуватися не виключно казуальним шляхом, а з урахуванням принципу правової визначеності, який, в аспекті даного спору, полягає у забезпеченні здатності вірного тлумачення закону пересічною особою.

Встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, Європейський суд з прав людини у постанові від 13.07.1995 у справі «Miloslavsky vs United Kingdom» (заява №18139/91), у даному випадку на прикладі (стосовно) змісту терміну «передбачений законом» сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону. Саме цим підходом і повинний керуватися кожний суд при тлумаченні норм права. Зазвичай порада юриста ґрунтується на усталеній практиці застосування судами конкретної правової норми. Норми процесуального права не є виключенням.

Приписами ст.181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення).

Щодо змісту терміну «з приводу нерухомого майна» - як складової конструкції правової норми, що встановлює правила територіальної підсудності, висловлювався свого часу Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Так, за пунктом 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.14р. № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного процесуального кодексу України до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним (незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину) тощо. Правила виключної підсудності поширюються, також, на спори щодо майнових прав на незавершені будівництвом об`єкти нерухомості, об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення.

Також, відповідно до пункту 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.13р. № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» зазначено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (ч.1 ст.114 ЦПК України). Згідно з положеннямист.181 Цивільного кодексу України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (ст.358 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.364, 367 Цивільного кодексу України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (ст.ст.370, 372 Цивільного кодексу України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Наведені правові позиції суду касаційної інстанції стосовно порядку застосування правила виключної підсудності справ у спорах з приводу нерухомого майна щодо розгляду таких спорів судами за місцезнаходження об`єкта нерухомості свідчать про відсутність усталеної практики щодо застосування вказаного правила виключної територіальної підсудності справ до спорів, що виникають при виконанні договорів купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно. Іншої усталеної судової практики з відповідного питання судом не встановлено.

В даному спорі відсутній прямий та очевидний правовий зв`язок між вимогою позивача про захист його права та об`єктом нерухомості. Отже, територіальна підсудність даного спору не підлягає визначенню за правилами виключної підсудності, й тому, за правилом ст.27 ГПК України справа за позовом про визнання недійсним договору № 2019/МП-1 купівлі-продажу майнових прав від 27.03.19р. (укладеного між відповідачами) має розглядатися господарським судом за місцезнаходженням одного із відповідачів ( згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ). Місцезнаходженням відповідача-2 у даній справі - Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮК ПІК», є провулок Ковальський, буд. 19, офіс 115 у м. Києві, що підтверджується відповідним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 29.08.19р.

Згідно з п.1 ч.1 ст.31 ГПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Таким чином, дана справа територіально не підсудна господарському суду Дніпропетровської області та підлягає направленню за територіальною підсудністю до господарського суду м. Києва або господарського суду Донецької області ( за місцезнаходженням відповідача -1 ) .

Частиною 3 статтиі 31 ГПК України встановлено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.31 ГПК України, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

На підставі викладеного , керуючись вимогами ст.ст.27, 30, 31 176, ,234 ГПК України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Надіслати матеріали справи № 904/3807/19 за підсудністю до господарського суду м.Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання - 30.08.19р. Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.Ю.Васильєв