Ухвала суду № 83927582, 29.08.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

УХВАЛА

"29" серпня 2019 р. Справа № 903/390/18 за заявою: Волинської обласної спілки споживчих товариств

про зміну порядку і способу виконання постанови Верховного Суду

по справі №903/390/18

за позовом Волинської обласної спілки споживчих товариств

до Луцької міської ради

третьої особи, на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Комунального підприємства “Луцькі ринки”

про визнання недійсним та скасування рішень

Суддя Кравчук А.М.

Секретар судового засідання Легерко В.Б.

Представники:

від стягувача: Гринчук І.С., довіреність від 28.03.2019 №98/1

від боржника: Іщик В.А., довіреність від 25.04.2019 №1.1-8/2333/2019

від третьої особи: н/з

встановив: на адресу суду надійшла заява Волинської обласної спілки споживчих товариств від 15.08.2019 про зміну порядку і способу виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019.

Заява обґрунтована поверненням наказу суду без виконання, оскільки в Луцької міської ради відсутні відкриті рахунки в Управлінні Державної казначейської служби України в м. Луцьку Волинської області.

Ухвалою суду від 22.08.2019 розгляд заяви призначено на 29.08.2019 о 15 год. 00 хв.

У судовому засіданні представник стягувача заяву підтримав.

Представник боржника заяву заперечив, оскільки вона по суті є заявою про заміну сторони виконавчого провадження, а не зміною порядку і способу виконання рішення суду.

Комунального підприємства “Луцькі ринки” правом участі у судовому засіданні не скористалося, повноважного представника не направило, хоч було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням поштового відправлення №4301037662350.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Судом встановлено, що рішенням Господарського суду Волинської області від 07.11.2018, залишеного без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019, визнано недійсним та скасовано рішення Луцької міської ради від 30.05.2018 року № 42/79 “Про припинення договору оренди землі від 20.02.2009, зареєстрованого у Державному реєстрі земель 14.09.2009 за № 040907700460 з усіма доповненнями та змінами, укладеного з Волинською обласною спілкою споживчих товариств, шляхом його розірвання в односторонньому порядку зі змінами, внесеними згідно з рішенням Луцької міської ради № 42/80 від 05.06.2018 “ Про внесення змін до рішення місцевої ради” від 30.05.2018 № 42/79 “Про припинення договору оренди землі від 20.02.2009, зареєстрованого у Державному реєстрі земель 14.09.2009 № 040907700468, з усіма доповненнями та змінами, укладеного з Волинською обласною спілкою споживчих товариств, шляхом його розірвання в односторонньому порядку” та рішення Луцької міської ради від 05.06.2018 № 42/81 “Про надання КП “Луцькі ринки” в постійне користування земельної ділянки для обслуговування ринку “Завокзальний” на вул. Карпенка-Карого, 1”. Стягнуто з Луцької міської ради (43025, Волинська область, м.Луцьк, вул.Богдана Хмельницького,19, код 34745204) в користь Волинської обласної спілки споживчих товариств (43016, м.Луцьк, вул.Ковельська,13, код 01743401) витрати по судовому збору в сумі 3 524,00 грн.

На виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 видано наказ від 21.02.2019 №903/390/18-1 про стягнення з Луцької міської ради (43025, Волинська область, м.Луцьк, вул.Богдана Хмельницького,19, код 34745204) в користь Волинської обласної спілки споживчих товариств (43016, м.Луцьк, вул.Ковельська,13, код 01743401) витрати по судовому збору в сумі 3 524,00 грн.

Листом від 27.06.2019 №03-15-06/984 Управління державної казначейської служби України у м.Луцьку Волинської області повернула без виконання наказ суду від 21.02.2019 №903/390/18-1, у зв`язку з відсутністю рахунків Луцької міської ради, відкритих в УДКСУ м.Луцька Волинської області та відповідно законних підстав для безспірного списання коштів місцевого бюджету.

12.07.2019 Волинська облспоживспілка звернулась з заявою до ВПВР УДВС ГТУЮ у Волинській області про прийняття до виконання наказу суду від 21.02.2019 №903/390/18-1.

ВПВР УДВС ГТУЮ у Волинській області повідомленням №04-35/3999 від 16.07.2019 повернув виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, оскільки стягнення коштів з державних та місцевих бюджетів виконується органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Якщо у відповідача відсутні кошти на рахунку в банку або коли їх не вистачає для покриття заборгованості, господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про звернення стягнення на його майно. Оскільки майно боржника, на яке може бути звернуто стягнення, визначається державним виконавцем у порядку, встановленому Законом України „Про виконавче провадження", господарський суд у своєму наказі не зобов`язаний зазначати конкретне майно, а має вмістити в ньому лише вказівку про звернення стягнення на майно у сумі, що підлягає стягненню за рішенням господарського суду.

Звертаючись із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення суду позивач просить суд змінити порядок виконання судового рішення шляхом стягнення заборгованості бюджету боржника Луцької міської ради на користь Волинської облспоживспілки 3 524,00 грн. витрат по сплаті судового збору з розпорядника бюджетних коштів Виконавчого комітету Луцької міської ради.

Обґрунтовуючи вказану заяву, позивач посилається на те, що на даний час виконання рішення суду в частині відшкодування витрат на правничу допомогу є неможливим, а вищезазначений порядок забезпечить реальне виконання рішення суду.

Проте заява стягувача про зміну способу та порядку виконання рішення суду за своєю правовою природою у розумінні положень ст. 331 ГПК України не є заявою про зміну порядку виконання рішення суду, а по своїй суті є заявою про заміну сторони боржника - Луцької міської ради на Виконавчий комітет Луцької міської ради на стадії виконання рішення суду.

Відповідачем та боржником у даній справі є саме Луцька міська рада, а Виконавчий комітет Луцької міської ради не був учасником даної справи і щодо нього позивачем не заявлялись жодні позовні вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

В силу ч. 1 ст. 51 цього ж Закону, виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Виконавчий комітет Луцької міської ради та Луцька міська рада є двома окремими юридичними особами.

Виконавчий комітет Луцької міської ради є юридичною особою, яка має гербову печатку, реєстраційний та особовий рахунки в органах казначейства, а також свій код ЄДРПОУ, відтак, стягнення відповідно до постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 саме з Виконавчого комітету Луцької міської ради, а не з Луцької міської ради, буде суперечити вказаній постанові.

Крім того, звертаючись із вказаною заявою стягувач фактично просив лише замінити боржника, не вказавши нових заходів для реалізації рішення суду, передбачених законодавством (наприклад видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової), виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості).

Враховуючи вищевикладене, неможливість зміни по суті постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви Волинської облспоживспілки про зміну порядку і способу виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Рівненського апеляційного господарського суду №8/227-10 від 16.04.2018, Західного апеляційного господарського суду №921/550/16-г/4 від 03.12.2018, Північного апеляційного господарського суду №911/2941/17 від 21.01.2019.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).

Керуючись ст., 234, 329 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Волинської обласної спілки споживчих товариств від 15.08.2019 №260/1 про зміну порядку та способу виконання постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019 №903/390/18 відмовити.

Ухвала господарського суду набирає законної сили негайно після її оголошення відповідно до ч. 1 ст. 235 ГПК України

Ухвала суду підписана 30.08.2019 року.

Ухвала суду може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя А. М. Кравчук