Рішення № 83912345, 15.08.2019, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/19703/16-ц

Провадження № 2/638/4294/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2019 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Аркатової К.В.,

секретаря Мунтяну І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» про захист прав споживача, визнання недійсним договору банківського вкладу, застосування наслідків недійсності правочину, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» про визнання недійсним договору банківського вкладу (депозиту) №3330/026/539652 з видачою ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04.12.2013 року; застосування наслідків недійсності правочину, повернення сторін у первісний стан; зобов`язання ПАТ «Сбербанк» видати належні ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 105000 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) №3330/026/539652 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04.12.2013 року та прийняти від ОСОБА_1 все одержане ним від відповідача на виконання договору банківського вкладу (депозиту) №3330/026/539652 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04.12.2013 року; зобов`язання ОСОБА_1 повернути ПАТ «Сбербанк» все, одержане ним на виконання договору банківського вкладу (депозити) №3330/026/539652 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04.12.2013 року. 12.03.2018 року позивачем змінено предмет позову та позовні вимоги викладно в наступні редакції: 1) визнати недійсним договір банківського вкладу (депозиту) №3330/026/539652 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04.12.2013 року; застосувати наслідки недійсності правочину, повернувши сторони у первісний стан; зобов`язати ПАТ «Сбербанк» видати належні ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 105000 доларів США за договором банківського вкладу (депозиту) №3330/026/539652 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04.12.2013 року; зобов`язати ОСОБА_1 повернути ПАТ «Сбербанк» грошові кошти в гривні, одержані від відповідача на виконання договору банківського вкладу (депозиту) №3330/026/539652 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04.12.2013 року. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 04.12.2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Сбербанк» - на дату укладання Договору - ПАТ «ДОЧІРНІЙ БАНК СБЕРБАНКУ РОСІЇ» укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 3330/026/539652 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника серії НОМЕР_1 на суму 105 000,00 доларів США строком отримання (розміщення вкладу) 367 днів до 06.12.2014 року із сплатою процентної ставки в розмірі 8,5 % річних. Платіжним дорученням № 99528976 від 04.12.2013 року позивачем внесені кошти на депозит в сумі 105 000,00 доларів США.

У відповідності до п.1.1. договору банк приймає від вкладника грошові кошти, перераховані вкладником з його поточного рахунку № НОМЕР_2 , відкритого в банку, на рахунок банку № НОМЕР_3 , та видає вкладнику відповідний неемісійний цінний папір в документарній формі - ощадний (депозитний) сертифікат на пред`явника, загальні характеристики якого зазначені в п.п.1.2.-1.6. цього договору і зобов`язується виплатити вкладникові або особі, що придбала або якій вручено сертифікат на договірних умовах номінальну вартість сертифікату (суму вкладу, яка зазначена на бланку такого сертифікату) та нараховані проценти за сертифікатом, на умовах та в порядку, передбаченому цим договором.

Пунктом 1.7. договору передбачено, що погашення сертифікату (сплата номінальної вартості такого сертифікату) та сплата процентів за ним відбувається у валюті, в якій сертифікат випущено. При цьому погашений сертифікат вилучається банком.

Відповідно до пункту 2.3. Договору в разі пред`явлення сертифікату для дострокового погашення банк в строк, зазначений у заяві на дострокове погашення, при умові, що він (строк) складає не менше, ніж два робочих дні від дня подання такої заяви, перераховує суму номінальної вартості сертифіката та проценти за ним, які виплачуються в розмірі базової (мінімальної) процентної ставки за вкладом (депозитом) на вимогу для фізичних осіб, яка діє в банку на день такої сплати, на поточний рахунок пред`явника сертифіката, відкритий у Банку. Будь-які обмеження на виплату вартості сертифіката при достроковому погашенні, Договором не передбачаються. Таким чином, умовами договору закріплений обов`язок відповідача на повернення позивачу суми вкладу в доларах США, договір не містить жодних застережень чи обмежень, які б давали підстави для сумнівів щодо можливості повернення коштів позивача у валюті вкладу. 08.08.2014 року позивач звернувся до відповідача із заявою про дострокове погашення ощадного сертифікату. Одночасно відповідач повідомив позивача про те, що грошові кошти у іноземній валюті, отримані від дострокового погашення ощадного (депозитного) сертифікату, підлягають обов`язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України із подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту від продажу такої іноземної валюти на поточний рахунок позивача в національній валюті, відкритий у банку, кошти з якого можуть бути видані позивачу або перераховані за розпорядженням позивача на інший рахунок не раніше, ніж через п`ять робочих днів після їх зарахування. Крім того, відповідач запропонував позивачу підписати заяву установленої відповідачем форми, де зазначається, що позивач ознайомлений із змістом «Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними та фізичними особами», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 №516 та змістом Постанови про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб у межах України, затвердженої Правлінням Національного банку України від 16.09.2013 №365. Мотивуючи свої дії неможливістю повернення депозиту у валюті вкладу - доларах США, через дію Постанови Правління Національного банку України від 16.09.2013 №365, відповідач здійснив повернення вкладу у гривні. Таким чином, лише звернувшись до відповідача із заявою про дострокове розірвання договору, позивач з`ясував, що умови такого договору щодо повернення вкладу в доларах США були неможливі для виконання з боку відповідача та суперечили законодавству України. Попри це, відповідач, як оферент публічного договору, не привів договір у відповідність до вимог законодавства, що призвело до введення позивача в оману щодо повернення вкладу в доларах США, а відтак ОСОБА_1 вважає, що договір банківського вкладу (депозиту) 3330/026/539652 з видачею ощадного (депозитного) сертифікату на пред`явника від 04.12.2013 року є недійсним, та таким, що вчинений під впливом обману, виходячи з наступного.

У судове засідання сторони не з`явились, про час та місце слухання справи повідомлялись, представник відповідача надав суду заяву про слухання справи за його відсутності та заперечення проти позову, зазначивши, що укладений договір не суперечить Положенню про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами та постанові Правління Національного банку України від 16.09.2013 року №16.09.2013 №365 «про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України»; позивач ознайомлений належним чином про умови погашення ощадних (депозитних) сертифікатів; відповідач повністю виконав свої зобов`язання за договором та перерахував належні суми. Позивач причин неявки не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

У відповідності до ст.ст. 13,81 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

04.12.2013 року між Публічним Акціонерним Товариством «дочірній Банк Сбербанку Росія» правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк» та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) №3330/026/539652 з видачею ощадного (депозитного) сертифіката на пред`явника. За умовами договору банк приймає від вкладника грошові кошти, перераховані вкладником з його поточного рахунку, відкритого в банку, на рахунок банку, та видає вкладнику відповідний неемісійний цінний папір в документарні формі - ощадний (депозитний) сертифікат на пред`явника, і зобов`язується виплатити вкладникові або особі, що придбала або якій було вручено сертифікат на договірних умовах номінальну вартість сертифікату (суму вкладу, яка зазначена на бланку такого сертифікату) та нараховані проценти за сертифікатом, на умовах та в порядку, передбаченому цим договором. Погашення сертифікату (сплата номінальної вартості такого сертифікату) та сплата процентів за ним відбувається у валюті, в якій Сертифікат було випущено. У разі пред`явлення сертифікату для дострокового погашення банк в строк, зазначений в заяві на дострокове погашення, при умові, що він (строк) складає не менше ніж два робочі дні від дня подання такої заяви, перераховує суму номінальної вартості Сертифіката та проценти за ним, які виплачуються в розмірі базової (мінімальної) процентної ставки за вкладом (депозитом) на вимогу для фізичних осіб, яка діє в банку на день такої сплати, на поточний рахунок пред`явника Сертифіката, відкритий в банку. Все інше, що не передбачено цим договором визначено в умовах банківського обслуговування фізичних осіб в АТ «СБЕРБАНК РОСІЇ», затверджених наказом Голови Правління Банку № 37 від 16 січня 2012 року, з усіма змінами та доповненнями, що відбулись протягом дії договору. Умови є невід`ємною частиною цього договору і розміщуються на офіційному сайті Банку та/або інформаційних стендах, розташованих у доступних для вкладника місцях в операційному та/або касовому залах банку.

Відповідно до акту прийому-передачі від 04.12.2013 року, що є додатком до вищевказаного договору відповідач передав, а позивач отримав від банку ощадний (депозитний) сертифікат серія НОМЕР_1 від 04.12.2013 року у сумі 105000 доларів США.

08.08.2014 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про дострокове погашення безкупонного ощадного (депозитного) сертифікату серії НОМЕР_1 , зазначивши, що зі змістом «Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних операцій з юридичними і фізичними особами», затвердженого Постановою правління Національного банку України від 03.12.2003 року №516 та змістом Постанови про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб у межах України, затвердженої Правлінням Національного банку України від 16.09.2013 року №365, ознайомлений, повідоми про обізнаність того, що грошові кошти у іноземній валюті, отримані від дострокового погашення ощадного (депозитного) сертифікату, підлягають обов`язковому продажу на міжбанківському валютному ринку України із подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту від продажу такої іноземної валюти на його поточний рахунок в національній валюті, відкритий у банку, кошти з якого можуть бути видані йому або перераховані за його розпорядженням на інший рахунок не раніше ніж через п`ять робочих днів після їх зарахування.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Презумпція правомірності правочину є важливою гарантією реалізації цивільних прав учасниками цивільних відносин. Вона полягає у припущенні, що особа, вчиняючи правочин, діє правомірно.

Своїм підґрунтям встановлення презумпції правомірності правочину має визначальний принцип приватного права «Дозволено все, що прямо не заборонено законом», а також такі засади цивільного права, як свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність цивільного законодавства. Згідно з цими засадами припускається, що особа може, реалізуючи своє право свободи договору (а точніше - право свободи правочину) вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов?язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства: достатньо, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Тобто, враховуючи загальні принципи цивільного права, правочини не повинні суперечити положенням законів, галузевих законодавчих актів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції.

Згідно частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 230 ЦК України визначено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто визначено умову, що перешкоджає вільному формуванню волі сторони, яка вчинила правочин, а отже тягнє невідповідність волі і волевиявлення. Цими обставинами зумовлені і деякі спільні риси та особливості наслідків визнання таких правочинів недійсними.

Статтею 229 ЦК України визначено правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки. Помилка - це спотворене уявлення особи про обставини, що дійсно мають місце. Як роз?ясняв Пленум Верховного Суду України у п. 11 постанови «У справах про визнання правочинів недійсними» від 28 квітня 1978 р. (зі змінами від 25 грудня 1992 р.) під помилкою треба розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб?єкта, предмета або інших істотних умов правочину, яке вплинуло на її волевиявлення і за відсутності якої за обставинами справи можна вважати, що правочин не був би укладеним.

Для визнання правочину недійсним необхідно, щоб помилка мала істотне значення для сторін правочину. Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов?язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. При цьому помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом. Питання, чи є помилка істотною, вирішується судом з урахуванням конкретних обставин справи виходячи з того, наскільки помилка є істотною і взагалі, і для учасника правочину.

Слід також ураховувати, що на відміну від обману, помилка не є результатом навмисних дій іншого учасника правочину, хоча, як і обман, зумовлює спотворене формування волі учасника правочину. Помилці може сприяти відсутність належної обачності, переоцінка свого досвіду чи можливостей учасниками правочину, дії третіх осіб тощо.

Обман має місце тоді, коли одна сторона навмисне вводить в оману іншу сторону правочину стосовно природи правочину, прав та обов?язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Окрім того, обман має місце тоді, коли сторона правочину заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або замовчує їхнє існування. Отже, для визнання правочину недійсним байдуже, чи здійснюються обманні дії в активній формі (повідомлення неправдивих відомостей) або ж виражаються у бездіяльності (навмисне замовчування обставин, знання яких може перешкодити здійсненню правочину). Обман має місце і тоді, коли неправильні відомості про обставини, що мають значення для укладення правочину, повідомляються третіми особами з відома або на прохання сторони правочину.

Згідно пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Отже, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного уведення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Відповідач при достроковому погашенні сертифікатів за спірними договорами діяв відповідно до постанови Правління Національного банку України «Про порядок надходження коштів в іноземній валюті на поточні рахунки фізичних осіб в межах України» № 365, якою передбачено, що надходження коштів в іноземній валюті в межах України на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента) здійснюється виключно шляхом переказу коштів в іноземній валюті з іншого власного рахунка або шляхом усунення готівки власником рахунку. Зарахування інших надходжень в іноземній валюті в межах України, передбачених законодавством України, на поточний рахунок в іноземній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента) не дозволяється. Уповноважений банк зобов`язаний здійснити продаж таких надходжень на міжбанківському валютному ринку України та зарахувати гривневий еквівалент від продажу іноземної валюти на поточний рахунок в національній валюті фізичної особи (резидента або нерезидента).

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до визначень, викладених у статті 1 цього Закону, виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги. Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Належна якість товару, роботи або послуги - властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

У пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 р. № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" роз`яснено, що вирішуючи справи про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що відповідно до ст.4 Закону держава: забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час вибору й використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб; гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я та життєдіяльності.

Встановлений Законом перелік прав, якими користуються споживачі, не є вичерпним. Законодавчими актами і договорами, які не суперечать Закону, можуть бути передбачені й інші права споживачів та зобов`язання продавців, виготівників, виконавців.

Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійсними. Якщо внаслідок застосування умов такого договору споживачеві завдано збитків, вони мають бути відшкодовані винною особою в повному обсязі.

Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин викладених в позовній заяві, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства був обізнаний про всі умови договору, ОСОБА_1 не довів, що його було обмежено у доступі до інформації про його права та обов`язки, не надав доказів, що був обмежений у часі на прийняття рішення про укладення спірного правочину, та ознайомлення з його умовами.

Документи банку, якими він керувався при наданні банківських послуг, а також нормативно правові акти, на які позивач послався в обґрунтування того, що відповідач приховав їх зміст від нього при укладенні спірного договору, є загальнодоступними нормативними актами, тобто не могли бути прихованими банком за належного ознайомлення з правовідносинами, що склалися між сторонами. Помилка ж внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Зазначене узгоджується з Постановою Верховного суду від 23.07.2018 року у справі №638/19589/16-ц.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 204, 215, 229, 627 ЦК України,ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263-265,268,273,354,355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Сбербанк» про захист прав споживача, визнання недійсним договору банківського вкладу, застосування наслідків недійсності правочину - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий