Рішення № 83908985, 16.08.2019, Бершадський районний суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 126/3421/17

Провадження № 2/126/39/2019

"16" серпня 2019 р.

м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Гуцола В. І.

із секретарем Притуляк І.І.

з участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката

Денисюка С.О., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача

адвоката Кучерявої І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації та стягнення моральної шкоди з тих підстав, що як стверджує, з 1979 року по 2015 рік він працював учителем англійської мови в Великокиріївській загальноосвітній школі І- III ступенів. 12.10.2015 року під час проведення уроку він зробив кілька зауважень учениці 8-го класу щодо її спілкування під час уроку мобільним телефоном, двічі попередив її, що в разі, якщо вона не припинить спілкуватись по телефону, то відбере телефон і віддасть тільки в кінці четверті, тобто 23 жовтня. Учениця не реагувала на його зауваження, тому, пояснюючи матеріал, він підійшов до неї і забрав з її рук телефон. Учениця в подальшому вела себе нормально і він думав, що після третього уроку, так як в той день він не мав більше уроків, він його їй поверне. Вважав, що учениця усвідомила свою провину, але під час проведення ним третього уроку з`явилась мати цієї учениці відповідачка ОСОБА_3 Він вирішив, що так навіть буде краще, якщо він поспілкується з матір`ю дівчинки. Вийшовши в коридор, він навіть не встиг нічого пояснити, як почув в свою адресу лайку, погрози та істеричний крик. Попросив її заспокоїтися, інакше змушений буде викликати міліцію. Після третього уроку до класу зайшла техпрацівниця та повідомила, що в кабінеті директора школи його очікує дільничний міліціонер. В кабінеті директора він побачив ОСОБА_3 , її чоловіка, їх дочку – його ученицю, а також дільничного та директора школи. Він пояснив причину конфлікту та попросив ОСОБА_3 вибачитися за свою поведінку, на що від неї та її чоловіка на нього посипалась крики та погрози. Також дільничний міліціонер повідомив про те, що він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за насильницьке заволодіння чужим майном та може бути засуджений до ув`язнення. Це для нього було більш ніж принизливо, так як все це відбувалося в присутності його учениці. Тому він відповів, що телефон віддасть в кінці чверті, тобто 23 жовтня. Скориставшись цією ситуацією, відповідач ОСОБА_2 написала завідуючій відділу освіти Бершадської РДА доповідну записку, в якій облила його брудом, зазначивши в ній неправдиві відомості, які принижують його честь як людини і вчителя. 19.10.2015 року дільничним інспектором міліції щодо нього був складений протокол про вчинення ним правопорушення, передбаченого ст. 186 ч.1 КУпАП, він дав пояснення, що відібрав в учениці мобільний телефон, тому що вона заважала іншим учням на уроці, віддасть його в кінці чверті. 19.10.2015 року його викликала начальник відділу освіти Бершадської районної державної адміністрації ОСОБА_4 , повідомила, що написала на нього листа в міліцію, що він відбирає в учнів телефони і не повертає їх, порушує посадові обов`язки. На засіданні комісії відділу освіти Бершадської райдержадміністрації та засіданні ради шкільного батьківського комітету 2 та 11 листстопада 2015 року його вкотре було принижено відповідачами, зокрема в протоколі від 02.11.2015 року засідання комісії відділу освіти були зафіксовані неправдиві свідчення ОСОБА_3 , те що він забрав мобільний телефон і не хотів його повертати, на підставі чого вона звернулась до правоохоронних органів. На підставі протоколів цих засідань, наказом № 218-к від 11.11.2015 року його звільнено з роботи. На сьогодні він безробітний вчитель, принижений та облитий брудом, який залишився без засобів для існування, оскільки не може стати на облік в центр зайнятості по безробіттю, так як керівництво школи по даний час безпідставно не віддає трудову книжку. Інформація щодо нього була поширена шляхом подання доповідної записки директора школи Соколюк ТА у письмовому вигляді начальнику відділу освіти Бершадської РДА ОСОБА_4 та шляхом надсилання листа тієї ж ОСОБА_4 начальнику Бершадського РВ УМВС України у Вінницькій області. В доповідній записці та в листі були викладені конкретні факти начебто його протиправних, неетичних, непрофесійних дій. Зазначена в доповідній записці та листі до Бершадського РВ УМВС України у Вінницькій області інформація е недостовірною, оскільки не відповідає дійсності. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Тобто для визнання інформації негативною, відтак, недостовірною, та покладення на відповідача обов`язку довести протилежне, достатньо, щоб позивач вважав, що поширена інформація порушує його майнові права. Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, ратифікованої Україною, передбачено право кожного па свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Зважаючи на вищезазначене, інформація, викладена в вищезазначених документах, щодо вчинення ним протиправних діянь, грубого порушення чинного законодавства по відношенню до учнів та до виконання своїх посадових обов`язків, по-перше, має негативний характер, оскільки повідомляє третім особам про порушення ним вимог чинного законодавства України та прийнятих у суспільстві принципів моралі, етики тощо, та такою, що, на його переконання, порушує його немайнові права, по-друге, стосується конкретних фактів, обов`язок доказування достовірності яких покладається на відповідачів. Беззаперечно, що поширення окресленої інформації порушує його немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію. Згідно з п. 4 Постанови № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України та п. 3 вищевказаної постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової)» саме по собі приниження честі та гідності і ділової репутації фізичної особи внаслідок протиправних дій є моральною шкодою, тому вважає, що сума у 50 тисяч гривень є мінімальною для відшкодування його душевних страждань, відтак розумною та справедливою. Просить визнати недостовірною та такою що принижує його честь і гідність, порушує право на недоторканість ділової репутації інформацію, поширену відповідачами та стягнути солідарно з відповідачів на його користь п`ятдесят тисяч гривень заподіяної моральної шкоди.

Представник відповідача ОСОБА_5 Т ОСОБА_6 . ОСОБА_7 надав відзив на позов, згідно з яким вважає, що доводи наведені позивачем в позовній заяві є необґрунтованими, надуманими та такими що не підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав. Доводи позивача виходячи зі змісту позовної заяви ґрунтуються на його власних припущеннях, зокрема що ОСОБА_2 скористалася ситуацією, маючи з позивачем напружені ділові стосунки, написала доповідну записку начальнику відділу освіти Бершадської РДА. Дані обставини не мають ніякого відношення до ділових стосунків з позивачем. Адже стягнення за порушення позивачем трудової дисципліни як і скарги були за довго до її призначення на посаду директора Великокиріївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Зокрема це стверджується, наказом № 52 від 03.12.1982 року, наказом № 17 від 03.06.1983 року, наказом № 34 від 26.11.1983 року, наказом № 146 від 10.12.2011 року, наказом № 27 від 07.02.2011 року, наказом № 25-к від 10.10.2012 року, наказом № 263-к від 29.11.2013 року. Також доводи позивача спростовуються заявами батьків учнів, які скаржилися не тільки на поведінку позивача, а й просили перевести дітей на платну індивідуальну форму навчання від позивача до учителя англійської мови ОСОБА_8 . Крім того позивачем ігнорувалося засідання атестаційної комісії, що є необхідним у діяльності учителя школи. Позивач відмовлявся від ознайомлення з рішенням атестаційної комісії та від отриманням атестаційного листа, про що було складено Акт від 17.03.2014 року та Акт від 19.03.2014 року. Отже, системне порушення позивачем норм викладацької дисципліни та постійні скарги батьків призвели до вимушеного написання доповідної записки. Ніяким чином доповідна записка не зачіпала честь, гідність та ділову репутацію позивача. ОСОБА_2 виконувала свої посадові обов`язки та діяла відповідно до норм трудового законодавства України. Доповідна записка - це документ, адресований керівникові структурного підрозділу, установи, вищої організації, у якому викладається інформація про факти, події, ситуацію, що склалася, виконану роботу тощо. В доповідній записці вона посилалася на норми матеріального права зокрема - ст. 56 Закону України «Про освіту», п. 86 Положення про загальноосвітній заклад, п. 3.8 Статуту школи, та посадові обов`язки позивача. В подальшому відбулося засідання комісії відділу освіти Бершадської РДА за участю голови профкому працівників освіти та батьків учнів Великокиріївської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Вона не поширювала та не оприлюднювала інформацію серед громадян, які не мають відношення до навчального процесу, не принижувала та не поширювала недостовірну інформацію про позивача, а виконувала свої посадові обов`язки згідно чинного законодавства як керівник загальноосвітнього закладу. Доповідна записка не може бути предметом поширення інформації, яка порочить честь і гідність позивача. Твердження позивача про те, що відповідач безпідставно не віддає йому трудову книжку, не тільки немає правового підґрунтя, а й вводить в оману суд. Адже саме позивач відмовляється отримати свою трудову книжку, яку відповідач намагається віддати з моменту звільнення позивача, як особисто, так і через відділення поштового зв`язку. Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не надано докази, як-то рішення суду, щодо його поновлення на роботі чи незаконного звільнення. Як відомо з матеріалів справи, позивача було звільнено 11.11.2015 року. За приписами ст. 233 Кодексу Законів про Працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, місьського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Отже, за відсутності доказів щодо порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема незаконного звільнення, питання про відшкодування моральної шкоди немає під собою правового підґрунтя і такі позовні вимоги не можуть бути задоволені. Слід зазначити, що при поданні позовної заяви позивачем не дотримано норм процесуального права, зокрема п. 6 ч. 3 ст. 175 ЦПК України відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору та п. 1 ч. 3 ст. 175 ЦПК України - підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Також незрозуміле посилання на ч. 1 ст. 119 ЦПК України - витрати, що пов`язані із забезпеченням доказів, відшкодовуються в порядку, встановленому цим Кодексом для відшкодування судових витрат. В позовній заяві відсутні відомості про забезпечення позову. Просить в задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, а провадження по справі закрити.

Представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Кучерява І.П. надала суду пояснення, згідно з якими інформація у протоколі №1 та доповідній записці є правдивою та дійсною. Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму ВСУ №1 позовна заява має містити, зокрема, відомості про те, в який спосіб була поширена інформація, що порушує особисті немайнові права позивача (заявника), яка саме інформація поширена відповідачем (відповідачами), із зазначенням часу, способу й осіб, яким така інформація повідомлена, інші обставини, які мають юридичне значення, посилання на докази, що підтверджують кожну з таких обставин, а також зазначення способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право. Натомість, у позовній заяві щодо протоколу №1 та доповідної записки лише в загальному вказано, що відповідач ОСОБА_2 «вкотре облила брудом», однак позивач не зазначає які саме відомості (конкретно) є недостовірними. У п. 16 Постанови Пленуму ВСУ №1, відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого в Конституції, а не поширення недостовірної інформації. У даному випадку відповідач ОСОБА_2 не лише скористалася передбаченим законом правом керівника закладу на направлення звернення, а й виконала свій посадовий обов`язок стосовно розгляду спірного питання на засіданні комісії відділу освіти Бершадської РДА та на засіданні батьківського комітету. Стверджує, що в результаті комісійного розгляду доповідної записки, факти, викладені у ній, знайшли своє підтвердження. Отже, відображення інформації у протоколі №1 та доповідній записці не є способом поширенням інформації, як передбачено ст. 277 ЦК України. В діях її довірительки відсутній склад юридичного правопорушення, що є обов`язковою підставою для задоволення позову при розгляді такої категорії справ. Як видно із Протоколу №1 та Доповідної записки, у них викладено факти та оціночні судження. Фактами, відображеними у зазначених документах, є факти про надходження заяв та скарг від батьків учнів на вчителя іноземної мови ОСОБА_1 , відібрання вчителем під час уроку телефону в учениці, ін. При цьому, позивач в ході розгляду справи не надав доказів про недостовірність спірної інформації. Факти, викладені у доповідній записці знайшли своє підтвердження у ході їх перевірки комісійно відділом освіти Бершадської РДА. Тому неможливо погодитись з твердженням відповідача про наявність факту порушення його прав. Отже, у спірних правовідносинах відсутні передбачені законом ознаки складу правопорушення у їх сукупності, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Зважаючи на зміст доповідної записки видно, що частина викладеної у ній інформації є саме оціночними судженнями, які не підлягають визнанню недостовірними, а факти, викладені у доповідній записці, знайшли своє підтвердження у ході розгляду даної справи. Позивач ставить вимогу про визнання недостовірною інформації, що не відповідає способам захисту, передбаченим ст. 16 та ст. 277 ЦК України. Вважає, що належним відповідачем у даній справі є навчальний заклад, а не громадянка ОСОБА_2 , позивачем заявлено вимоги до неналежного відповідача, що тягне за собою відмову у задоволенні позову. Окрім того, так як у даному випадку відсутній склад юридичного правопорушення стосовно поширення неправдивої інформації, відсутня протиправність дій відповідачів, відтак, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Денисюк А.С. підтримують позовні вимоги в повному об`ємі, просять їх задовольнити. Позивач пояснив, що за час роботи вчителем англійської мови він виховав та навчив дітей, більше двадцяти з котрих стали вчителями англійської мови, вважає себе висококласним спеціалістом, який користується попитом в області навчання англійської мови.

Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала, просить в його задоволенні відмовити.

Відповідачка ОСОБА_4 позов не визнала, просить в його задоволенні відмовити.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник адвокат Кучерява І.П. позов не визнали, просять в його задоволенні відмовити.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що з 1979 року по 2015 рік позивач ОСОБА_1 працював учителем англійської мови у Великокиріївській загальноосвітній школі І- III ступенів, наказом № 218-к від 11.11.2015 року його звільнено з роботи на підставі ст. 41 п.3 КЗпП України.

Ці обставини визнаються учасниками справи, у суду немає обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, тому вони не підлягають доказуванню.

Як видно із доповідної записки відповідачки ОСОБА_2 на адресу начальника відділу освіти Бершадської РДА від 13.10.2015 року 12.10.2015 р. до неї поступила заява від багатодітної матері ОСОБА_3 про те, що учитель англійської мови забрав у її дочки телефон і повертати батькам не хотів. Батьками був викликаний дільничний ОСОБА_9 Учитель дав пояснення, що свідомо забрав чужу власність і віддасть, коли захоче. На компроміс з батьками не йшов. Після цього дільничний викликав опергрупу, яка відкрила кримінальне провадження. А вже на наступний день, 13.10.2015 р. учня 6 класу ОСОБА_10 заставив стояти посеред класу за запізнення, а потім вигнав із класу. Такі випадки непоодинокі. Неодноразово їй, як директору, надходять скарги в усній формі від учнів та батьків, що учитель англійської мови принижує гідність дітей, присвоює клички, обговорює якості батьків у класі перед учнями, відбирає телефони та не допускає на урок учнів при запізненні або не дозволяє сісти на робоче місце і діти стоять весь урок, вигонить з уроку за двері. Учитель не сприймає будь-які вказівки директора чи прохання батьків, конфліктує, може нагрубити та виразитись в ненормативній лексиці. Це є порушення Закону України «Про освіту» (ст.56), Положення про загальноосвітній заклад (п.86), Статуту школи (п.3.8), Посадових обов`язків. Просить прийняти відповідні дисциплінарні міри щодо поведінки даного вчителя.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. № 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз`яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France суд зазначив, що"стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ЦК України особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом.

Згідно ч.1 ст. 270 ЦК України відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Відповідно до ст. 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.

Згідно ст. 276 ЦК України орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, фізична особа або юридична особа, рішеннями, діями або бездіяльністю яких порушено особисте немайнове право фізичної особи, зобов`язані вчинити необхідні дії для його негайного поновлення. Якщо дії, необхідні для негайного поновлення порушеного особистого немайнового права фізичної особи, не вчиняються, суд може постановити рішення щодо поновлення порушеного права, а також відшкодування моральної шкоди, завданої його порушенням.

Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Відповідно до п.16 Постанови ПВСУ №1 від 27.02.2009 р. «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» «…разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України.»

Оскільки в доповідній записці відповідача ОСОБА_2 міститься інформація, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, а саме в частині, що він принижує гідність дітей, позов у цій частині є підставним, законним та обґрунтованим.

Так як в заяві відповідачки ОСОБА_3 та листі начальника відділу освіти Дзюбенко ОСОБА_11 відсутня інформація, котра не відповідає дійсності та принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, позов у цій частині є незаконним та необґрунтованим.

Відповідно до ст. 3 Конституції України честь та гідність визнаються найвищою соціальною цінністю, а ст. 28 Конституції передбачено, що кожний має право на повагу до його гідності. Право людини на захист від посягань на честь, гідність і ділову репутацію закріплено в таких актах, як Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, Європейська конвенція захисту прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року.

Згідно ст. 12 Загальної декларації прав людини, - ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання або таких посягань. Стаття 277 ЦК України передбачає, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків. На що також було звернуто увагу Верховним Судом України в п. 4 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 року.

Судом прийнято до уваги, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). На що також було звернуто увагу Верховним Судом України в п. 15 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 року.

Пунктом 18 вказаної вище Постанови передбачено, що згідно з положеннями ст. 277 ЦК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Основними принципами інформаційних відносин, згідно із ст. 2 Закону України «Про інформацію» є гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода обміну нею; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.

Відповідно до ч.2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Пунктом 27 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 року визначено, що способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, судам необхідно враховувати роз`яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) .

Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.»

Беручи до уваги ступінь вини відповідача ОСОБА_2 , а також те, що грошове відшкодування має бути співмірним із заподіяною шкодою і не повинно призводити до припинення діяльності засобу масової інформації чи іншого обмеження свободи його діяльності, а також вимоги розумності та справедливості, суд вважає, що вимоги позивача про солідарне стягнення моральної шкоди з відповідачів в сумі 50 000 грн. підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 5000 грн. моральної шкоди.

На підставі ст.ст. 3, 28 Конституції України, ч.2 ст. 30 Закону України "Про інформацію", п.п. 4, 15, 16, 18, 27 Постанови Пленуму «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27.02.2009 року, ст.ст. 15, 16, 23, ч.1 ст. 269, ч.1 ст. 270, ст.ст. 275, 276, 297, 299 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-80, ч.5 ст. 81, 82, 83, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про захист честі, гідності і ділової репутації та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати частково недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_1 інформацію, розміщену у доповідній записці відповідача ОСОБА_2 від 02.11.2015 року.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 п`ять тисяч гривень моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. І. Гуцол