Рішення № 83904571, 29.08.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4563/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 серпня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

СУТЬ СПОРУ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, в якій просив: визнати протиправними дії Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо неврахування суми недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з липня 2014 року по 17.02.2016 року, яке входить до складу спадщини, право на яке належить ОСОБА_1 ; зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію померлої ОСОБА_2 за період з липня 2014 року по 17.02.2016 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне. ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з м. Краснодон Луганської області. Позич є сином громадянки України ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в віці 94 років в м. Молодогвардійськ міста Сорокине Луганської області, про що Станично-Луганським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції 18.12.2018 року зроблено відповідний актовий запис № 666 та видане свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_1 . 16.02.2019 року Приморською державною нотаріальною конторою у м. Одеса заведена спадкова справа № 83с/2019 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , яка на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Як вбачається з листа Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса від 14.05.2019 року № 1137с/02-14, по спадковій справі нотаріусом було зроблено запит до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, на який прийшла відповідь, що сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 17.02.2016 року - 31.10.2018 року становить 51508,58 грн. Спадкоємець ОСОБА_1 стверджує, що сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 є більшою у зв`язку з тим, що період нарахування пенсії починається з 2014 року, а не з 2016 року, вказаного в листі Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі. Також, в листі від 14.05.2019 року № 1137с/02-14 зазначено, що Приморська державна нотаріальна контора у місті Одеса не може видати позивачу свідоцтво про спадщину за законом на іншу суму недоотриманої пенсії ніж вказану у відповіді Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі. 16.05.2019 року державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори в м. Одеса Шевцовою О.В. позивачу видано свідоцтво про право на спадщину за законом, в якому зазначено, що спадщина ОСОБА_2 складається з недоотриманої пенсії за період з 17 лютого 2016 року по 31 жовтня 2018 року становить 51508,58 грн., що знаходиться у Центральному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Одесі, що належала померлій на підставі довідки № 946/06, виданої 21.02.2019 року Центральним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі. На запит 386с/02-14 від 16.02.2018 року листом від 21.02.2018 року № 946/06 відповідач повідомив, що електронна пенсійна справа гр. ОСОБА_2 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , було взято на облік в Центральному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Одесі як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції для подальшого отримання пенсії. Також, у листі відповідача зазначено, що гр. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а/з 666 від 18.12.2018 року, сума недоотриманої пенсії за період з 17.02.2016 року - 31.10.2018 року становить 51508,58 грн. 16.05.2019 року позивач звернувся до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі з заявою № 964 про виплату недоотриманої пенсії за померлу ОСОБА_2 та віддав оригінал свідоцтва про право на спадщину. 20.06.2019 року позивач отримав талон до разового доручення № 951050847706/58, згідно якого на виплату призначеної пенсії за віком з 01.08.2014 року по 01.10.2018 року виплата підлягає у сумі 47557,20 грн. Не погодившись з викладеним листа від 21.02.2018 року № 946/06 періодом та сумою пенсії, позивач подав до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі заяву від 16.05.2019 року № 306/К-11, в якій просив надати інформацію про нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії за період з липня 2014 року по жовтень 2018 року та просив виплатити вказані суми пенсії. Листом від 27.05.2019 року № 306/К-11 відповідач, посилаючись на ст.7 Закону України «Про поховання та похоронну справу», Закон України «Про інформацію», Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 року по справі № 1-9/2012 та від 30.10.1997 року по справі № vd971030 vn5-зп, повідомив позивача про відсутність законних підстав для надання інформації про нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії за період з липня 2014 року по жовтень 2018 року. Цим же листом, відповідач, посилаючись на ч.1 ст.52, ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», повідомив позивача про те, що вимоги про виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з липня 2014 року по жовтень 2018 року є безпідставними та задоволенню не підлягають. Позивач вважає, що відповідачем при наданні інформації нотаріусу щодо спадкового майна ОСОБА_2 безпідставно не враховано суму недоотриманої пенсії за період з липня 2014 року по 17.02.2016 року, що призвело до порушення права позивача на отримання спадщини у вигляді суми недоотриманої пенсії в повному обсязі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує що, до управління надійшов запит Приморськоїдержавної нотаріальної контори у м. Одесі від 16.02.2018 року № 386с/02-14 про надання відомостей. Листом управління від 21.02.2019 року № 946/06 повідомлено про те, що електронна пенсійна справа гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , була взята на облік в управлінні, як особа, яка перемішується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції для подальшого отримання пенсії. Гр. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 а/з 666 від 18.12.2018 року, сума недоотриманої пенсії за період з 17.02.2016 р. - 31.10.2018 р. становить 51508,58 грн. Додатково повідомлялося, що розмір недоотриманої суми пенсії буде зменшено в залежності від дати звернення до територіального органу ПФУ особи, яка має право на спадщину із оформленим свідоцтвом про право на спадщину, оскільки відповідно до ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Так, позивач звернувся до управління з заявою про виплату недоотриманої пенсії за померлого лише 16.05.2019 року, управлінням здійснено нарахування недоотриманої пенсії у розмірі 47557,20 грн. з урахуванням ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та видано талон на вказану суму для отримання недоотриманої за життя пенсії померлої.

Згідно з п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

ОСОБА_1 відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09.12.2016 року № 3138 є внутрішньо переміщеною особою, проживає за адресою АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в віці 94 років в м. Молодогвардійськ міста Сорокине Луганської області, про що Станично-Луганським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції 18.12.2018 року зроблено відповідний актовий запис № 666 та видане свідоцтво про смерть Серії НОМЕР_1 .

16.02.2019 року Приморською державною нотаріальною конторою у м. Одеса була заведена спадкова справа № 83с/2019 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , яка на день смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що згідно листа Приморської державної нотаріальної контори у місті Одеса від 14.05.2019 року № 1137с/02-14 по спадковій справі нотаріусом було зроблено запит до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, на який прийшла відповідь, що сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з 17.02.2016 року - 31.10.2018 року становить 51508,58 грн.

Також, в листі від 14.05.2019 року № 1137с/02-14 зазначено, що Приморська державна нотаріальна контора у місті Одеса не може видати ОСОБА_1 свідоцтво про спадщину за законом на іншу суму недоотриманої пенсії ніж вказану у відповіді Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі.

16.05.2019 року державним нотаріусом Приморської державної нотаріальної контори в м. Одеса Шевцовою О.В. було видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом, в якому зазначено, що спадщина ОСОБА_2 складається з недоотриманої пенсії за період з 17 лютого 2016 року по 31 жовтня 2018 року становить 51508,58 грн., що знаходиться у Центральному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Одесі, що належала померлій на підставі довідки № 946/06, виданої 21.02.2019 року Центральним об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Одесі.

16.05.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі з заявою № 964 про виплату недоотриманої пенсії за померлу ОСОБА_2 .

16.05.2019 року ОСОБА_1 подав до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі заяву № 306/К-11, в якій просив надати інформацію про нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії за період з липня 2014 року по жовтень 2018 року та просив виплатити вказані суми пенсії.

Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі надало ОСОБА_1 відповідь від 27.05.2019 року № 306/К-11, в якій посилаючись на ст.7 Закону України «Про поховання та похоронну справу», Закон України «Про інформацію», Рішення Конституційного Суду України від 20.01.2012 року по справі № 1-9/2012 та від 30.10.1997 року по справі № vd971030 vn5-зп, повідомило ОСОБА_1 про відсутність законних підстав для надання інформації про нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії за період з липня 2014 року по жовтень 2018 року.

Також, в листі від 27.05.2019 року № 306/К-11 зазначено, що вимоги про виплату недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з липня 2014 року по жовтень 2018 року є безпідставними та задоволенню не підлягають.

20.06.2019 року ОСОБА_1 отримав талон до разового доручення № 951050847706/58, згідно якого виплата пенсії за віком з 01.08.2014 року по 01.10.2018 року підлягає у сумі 47557,20 грн.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно з ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров`я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

Відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Згідно з ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ч.1 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Згідно з ч.2 ст.46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховною Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту, з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії.

Згідно з ч.2 ст.87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У п.54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини вказує, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський Суд з прав людини, в своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії»[ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорваті» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в віці 94 років в м. Молодогвардійськ міста Сорокине Луганської області, в період з липня 2014 року по 17.02.2016 року була особою похилого віку та у зв`язку з тяжким станом здоров`я була позбавлена можливості виїхати на підконтрольну Україні територію для реалізації свого гарантованого права на отримання пенсії.

Зазначені факти підтверджується наданими до суду документами, а саме: лікарським свідоцтвом про смерть та амбулаторною карткою, які видані окупаційною владою ЛНР.

У 1971 році Міжнародним судом ООН були сформульовані «намібійські винятки», з яких випливає, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» (пункт 125) зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини своєю практикою, що склалась, також підтримав цей стандарт. Зокрема, у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) Європейський суд з прав людини приділив увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. Судом було констатовано, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92).

Спираючись на сформульований у цій справі підхід, Європейський суд з прав людини у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

З урахуванням зазначеного, лікарське свідоцтво про смерть та амбулаторна картка померлої ОСОБА_2 є належними та допустимими доказами у справі.

Тобто, у суду відсутні підстави вважати, що ОСОБА_2 не отримувала своєчасно пенсію з власної вини.

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.1 ст.52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

Відповідно до ч.ч.2-3 ст.52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Згідно з п.1 ч.1 ст.91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

За таких обставин, на думку суду, Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі при наданні нотаріусу інформації про склад спадкового майна необґрунтовано та протиправно не врахувало суму недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з липня 2014 року по 17.02.2016 року, яке входить до складу спадщини, право на яке належить ОСОБА_1 .

Таким чином, дії Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо неврахування суми недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з липня 2014 року по 17.02.2016 року, яке входить до складу спадщини, право на яке належить ОСОБА_1 , є протиправними.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію померлої ОСОБА_2 за період з липня 2014 року по 17.02.2016 року.

Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача за боку відповідача є належним та достатнім в даному випадку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 263 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (вул. Ільфа і Петрова, 4А, м. Одеса, 65121, ідентифікаційний код 41248812) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо неврахування суми недоотриманої пенсії ОСОБА_2 за період з липня 2014 року по 17.02.2016 року, яке входить до складу спадщини, право на яке належить ОСОБА_1 .

3. Зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі виплатити ОСОБА_1 недоотриману пенсію померлої ОСОБА_2 за період з липня 2014 року по 17.02.2016 року.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (код ЄДРПОУ 41248812) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн.

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя М.М. Кравченко