Рішення № 83904520, 20.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 серпня 2019 року № 826/6278/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши адміністративну справу в письмовому провадженні

за позовомОСОБА_1 до третя особаКиївського апеляційного адміністративного суду Державна судова адміністрація України прозобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) до Київського апеляційного адміністративного суду (далі - відповідач - 1), третя особа - Державна судова адміністрація України (далі - третя особа) про зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 26.10.2014 по вересень 2015 відповідачем здійснено нарахування та виплату позивачеві заробітної плати, виходячи з посадового окладу в розмірі 1218 грн. (розмір мінімальної заробітної плати), що не відповідало положенням абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 1697-VII у вказаний період та вимогам абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 192-VІІІ, в силу яких розмір посадового окладу працівника апарату суду, посаду якого віднесено до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду.

Вважаючи вказану бездіяльність протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2016 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/6278/16, закінчено підготовче провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду.

В порядку встановленому статтею 151 Кодексу адміністративного судочинства України та Положенням про автоматизовану систему суду, затвердженого рішенням ради суддів України №30 від 26.11.2010 року у зв`язку з припиненням повноважень судді, в провадженні якого перебувала адміністративна справа 826/6278/16, справу розподілено між суддями повторно.

У відповідності до протоколу розподілу у справі 826/6278/16 призначено суддю Клименчук Н.М.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.09.2017 року справу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду в судове засідання.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та разом з представниками третіх осіб просили у задоволенні позову відмовити повністю. На обґрунтування своїх позицій відповідач та треті особи зауважили, що відповідач не мав повноважень здійснювати видатки, які не були закладені у Державному бюджеті України на відповідний рік, а заробітна плата нараховувалась і виплачувалась позивачу в межах затвердженого фонду оплати праці відповідно до вимог Закону України "Про державну службу" та бюджетного законодавства України.

Позивач, представники відповідача та третіх осіб подали до суду відповідне клопотання про розгляд справи без їх участі.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Під час прийняття судового рішення по суті судом враховано вимоги п. 10 ч. 1 Перехідних положень КАС України (тут і надалі у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності 15.12.2017), яким установлено, що зміни до цього Кодексу вводяться в дію з урахуванням таких особливостей: справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу №84 від 01.04.2008 року ОСОБА_1 призначено на посаду помічника судді Київського апеляційного адміністративного суду.

Наявною в матеріалах справи довідкою від 08.04.2016 №175, виданої ОСОБА_1 підтверджено, що остання дійсно працювала у Київському апеляційному адміністративному суді з 01 квітня 2008 року на посаді помічника судді (а.с.14)

Згідно довідки від 06 квітня 2016 №02.7-36/215 (а.с. 15), виданої Київським апеляційним адміністративним, загальний заробіток ОСОБА_1 за період з жовтня 2014 року по 31 грудня 2015 року склав 84 426, 08 коп. (нарахований дохід), а саме: жовтень 2014 року - 5 728 грн. 92 коп., листопад 2014 року - 5 391 грн. 88 коп., грудень 2014 року - 9 769 грн. 47 коп., січень 2015 року - 3 458 грн. 02 коп., лютий 2015 року - 3 495 грн. 78 коп., березень 2015 року - 3 534 грн. 76 коп., квітень 2015 року - 4 066 грн. 94 коп., травень 2015 року - 8 226 грн. 03 коп., червень 2015 року - 4 817 грн. 16 коп., липень 2015 року - 3 796 грн. 66 коп., серпень 2015 року - 2 945 грн. 61 коп., вересень 2015 року - 4 001 грн. 68 коп., жовтень 2015 року - 6 532 грн. 62 грн., листопад 2015 року - 9 854 грн. 46 коп., грудень 2015 року - 8 806 грн. 09 коп.

Вважаючи такий розмір заробітної плати значно меншим, ніж мав бути у спірний період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, передбаченого абзацом 2 частини першої статті 144 Закону №2453-VI (в редакції Закону №1697-VII) та абзацом 2 частини першої статті 147 Закону №2453-VI (в редакції Закону №192-VIII, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом за захистом свого порушеного права.

Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 4, частин першої та другої статті 8, статті 13 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон №108/95-ВР) для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, грантів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Відповідно до статей 142, 143 Закону №2453-VI (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України та ДСА України.

Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Із 26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон №1697-VII, яким внесені зміни до статті 144 Закону №2453-VI та передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Відповідно до частини п`ятої статті 149 Закону №2453-VI правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України «Про державну службу». Умови оплати праці, матеріально-побутового, медичного, санаторно-курортного і транспортного забезпечення працівників апарату суду визначаються на засадах, що встановлені для відповідної категорії працівників апаратів центральних та місцевих органів виконавчої влади.

За приписами частини сьомої, восьмої статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №3723-ХІІ), умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Абзацом 2 підпункту 1 і абзацом 3 підпункту 2 пункту 13 розділу ХІІІ Закону №1697-VII Кабінет Міністрів України зобов`язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Із 28 березня 2015 року Законом №192-VIII змінено редакцію Закону №2453-VI, відповідно до якого, статтею 147 передбачено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому, розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

При цьому, пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року №80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (далі - Закон №80-VIII) установлено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону №2453-VI застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене узгоджується із вищезазначеними положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону №3723-XII та частини другої статті 4, частин першої та другої статті 8, статті 13 Закону №108/95-ВР.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (далі - Постанова №268), зокрема додатком 47, який залишався незмінним до 09 вересня 2015 року.

Таким чином, на виконання абзацу 2 підпункту 1 пункту 13 розділу ХІІІ Закону №1967-VII та підпункту 2 пункту 13 Перехідних положень №192-VIII Кабінет Міністрів України мав привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цими законами у тримісячний строк шляхом внесення змін до закону про державний бюджет та, відповідно, Постанови №268.

Згідно з частинами першою, другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Таким чином, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до Постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України від 16 січня 2014 року №179-VII «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та №80-VIII видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону №2453-VІ, частини першої статті 147 Закону №2453-VІ (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, відповідачі як розпорядники бюджетних коштів не мали правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Виходячи з наведеного в сукупності суд дійшов висновку про те, що відповідач не наділений повноваженнями самостійно, без відповідного правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадового окладу працівника апарату суду та нарахованих на нього виплат.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у подібних правовідносинах, зокрема, у постанові від 16 травня 2018 у справі №826/294/16.

Відповідно до частини п`ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 у справі за конституційним поданням Правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 4 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), в системному зв`язку з окремими положеннями Конституції України, однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави. При цьому, вказаним рішенням також вирішено, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Принцип законності передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №20-рп/2011 у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік», передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Вирішуючи даний спір, суд також врахував положення актів міжнародного права, зокрема, статтю 22 Загальної декларації прав людини, розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979, серія А, №32, у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 (заява №60669/00).

Наведене в сукупності свідчить, що нарахування та виплата Відповідачем посадових окладів у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, зокрема, у постанові від 09.03.2006 № 268, є правомірним.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що Відповідачем надано достатні докази на підтвердження правомірності дій, що є предметом оскарження Позивачем, що кореспондується з приписами частини першої статті 19 Конституції України. Позивачем, у свою чергу, не доведено обставин, на яких ґрунтуються його вимоги щодо перерахунку заробітної плати.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Київського апеляційного адміністративного суду (код ЄДРПОУ 34729486, адреса: 01010, м. Київ, вул. Московська, 8 корп. 3, 30), третя особа - Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ 26255795, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) про зобов`язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )

Відповідач - Київський апеляційний адміністративний суд (код ЄДРПОУ 34729486, адреса: 01010, м. Київ, вул. Московська, 8 корп. 3, 30)

Третя особа - Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ 26255795, адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5)

Суддя Н.М. Клименчук