Рішення № 83903503, 12.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2019 року Справа № 160/5193/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Новомосковської міської ради, Відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей виконавчого комітету Новомосковської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

05.06.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати рішення відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 14.05.2019 про відмову у здійсненні реєстрації місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язати відділ реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення про відмову у реєстрації місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку із ненаданням згоди батька, прийнято формально, без мети дотримання інтересів малолітньої дитини, без з`ясування та урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), не пропорційно, тобто без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів дитини і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Ухвалою від 07.06.2019 року відкрито праводження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачем - Відділом реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради подано відзив на позовну заяву у якому він просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що підставою для відмови у реєстрації місця проживання малолітньої дитини є те, що особа не подала необхідних документів або інформації, а саме: в поданій заяві позивачем не було надано а ні письмової згоди другого з батьків, а ні відповідного рішення органу опіки та піклування чи суду. В судовому рішенні Солом`янського районного суду м. Києва від 21.09.2018 року №183/2901/18 суд не встановив та не вирішив з ким із батьків проживає малолітня дитина ОСОБА_2 .

Відповідачем - Центром надання адміністративних послуг виконавчого комітету Новомосковської міської ради у строк встановлений судом відзиву на позов надано не було.

Третьою особою до суду надані пояснення, у яких зазначено, що батько дитини неодноразово повідомлявся про необхідність надання письмової згоди на реєстрацію малолітньої дитини ОСОБА_2 Натомість, ним свідомо порушуються інтереси дитини та, як наслідок, суттєво обмежується реалізація прав, гарантованих Конституцією України та законами України, зокрема, права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист. Вищевказане об`єктивно позбавляє матір ОСОБА_1 виконати п.18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 «Про затвердження правил реєстрації місця проживання та порядку передачі органами реєстрації інформації до єдиного державного демографічного реєстру» та подати до ЦНАП виконавчого комітету Новомосковської міської ради письмову згоду батька на реєстрацію малолітньої дитини ОСОБА_2 Крім цього зазначає, що батько дитини ОСОБА_3 участь у вихованні дитини ОСОБА_2 не бере, аліменти сплачує на підставі рішення суду, з приводу встановлення графіку зустрічей з дочкою до служби у справах дітей виконавчого комітету Новомосковської міської ради не звертався. Вимоги позову підтверджує в повному обсязі та просить його задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками малолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 21.09.2018 року у справі №183/2901/18 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 11.05.2016 р. Солом`янським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (актовий запис № 751).

14.03.2019 року ОСОБА_1 та малолітню дочку ОСОБА_2 знято з реєстрації місця проживання за адресою : АДРЕСА_2 , у зв`язку із вибуттям до нового місця проживання: АДРЕСА_3 .

18.04.2019 року позивач придбала у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

З 07.05.2019 року по теперішній час ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

14.05.2019 року ОСОБА_1 звернулась до Центру надання адміністративних послуг Виконавчого комітету Новомосковської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання дитини разом зі нею за адресою АДРЕСА_1 . До заяви позивачем було додано свідоцтво про народження, та пояснення з додатками.

14.05.2019 року начальником відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради прийняте рішення про відмову у реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Єдиною підставою для відмови у реєстрації місця проживання малолітньої дитини позивача за місцем проживання матері є відсутність письмової згоди батька дитини на виконання вказаних дій, обов`язковість надання якої обґрунтовано посиланням на пункт 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року №207.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин 1-3 та 5 статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 (далі - Постанова № 207), передбачено, що у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Пунктом 11 Постанови № 207 визначено, орган реєстрації відмовляє в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання, якщо, зокрема, особа не подала необхідних документів або інформації. Рішення про відмову в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Крім того, згідно з частиною 1статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частин 1, 2, 3 та 5 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Як зазначено у статті 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.1989 р. N 44/25, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У відповідності до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні «Хабровські проти України» від 17.01.2016 року Суд зазначив, що важливою метою статті 8 Конвенції є захист особи від свавільних дій з боку державних органів. Крім того, існують позитивні обов`язки, властиві ефективному «дотриманню» права на повагу до сімейного життя. В обох контекстах треба зважати на справедливий баланс, який слід зберігати між конкуруючими інтересами особи та суспільства в цілому; та в обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.

Крім того, Суд послідовно встановлював, що позитивний обов`язок держави за статтею 8 Конвенції включає в себе право батьків на доступ до засобів, що дають їм можливість возз`єднатися з їхніми дітьми, та обов`язок національних органів вживати таких засобів. Проте обов`язок національних органів вживати таких засобів не є абсолютним, оскільки возз`єднання одного з батьків із дітьми, які певний час проживали разом з іншим із батьків, може не відбутися відразу, а може вимагати підготовчих заходів. Будь-який обов`язок застосовувати примус у цій сфері повинен обмежуватися, оскільки повинні враховуватися інтереси та права і свободи усіх причетних, а конкретніше - слід чинити в найкращих інтересах дитини та з дотриманням її права за статтею 8 Конвенції.

У справах, пов`язаних з виконанням рішень у сфері сімейного права, Суд неодноразово встановлював, що вирішальним є те, чи вжили національні органи усіх необхідних для сприяння виконанню заходів, що можуть обґрунтовано вимагатися за особливих обставин кожної справи. Розглядаючи питання про те, чи становило невиконання рішення суду недотримання права заявника на повагу до сімейного життя, Суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права.

Насамкінець суд вважає, що позитивні обов`язки, які стаття 8 Конвенції накладає на Договірні держави щодо возз`єднання батьків з їхніми дітьми, повинні тлумачитися з урахуванням Гаазької Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року (див. вищенаведене рішення у справі "Ігнакколо-Зеніде проти Румунії", п. 95), а поняття "найкращі інтереси" дитини також є першочерговим міркуванням у контексті процедур, передбачених Гаазькою Конвенцією (див. рішення у справі "Нойлінгер та Шурук проти Швейцарії" [ВП], заява N 41615/07, п. 76, ECHR 2010).

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України «Про охорону дитинства».

Відповідно до статті 18 вказаного Закону Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції «Про права дитини», пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 2 протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Як встановлено в статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

У відповідності до частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно частини 4 статті 29 Цивільного кодексу України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Як визначено частиною 1 статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Крім того, приписами статті 156 Житлового кодексу України передбачено право на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей, без згоди інших співвласників житлового приміщення.

Враховуючи викладене, суд вважає, що при вирішенні питання про застосування підзаконного нормативного акту, який підлягає застосуванню у спірних відносинах, необхідно зважати також на забезпечення справедливого балансу між обмеженнями, встановленими цим законодавством, та необхідністю дотримання прав, свобод та інтересів особи.

Будь - яких обставин, які б свідчили про наявність спору між батьком та матір`ю дитини, щодо визначення її місця проживання, судом не встановлено.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відсутність реєстрації місця проживання малолітньої дитини позивача суперечить інтересам дитини та суттєво обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання, права на освіту, охорону здоров`я та соціальний захист.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд приходить до висновку, що відповідач по справі, відмовляючи у здійсненні реєстрації місця проживання малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за місцем проживання матері, хоча і діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений пунктами 11, 18 Правил № 207, однак, без урахування інтересів дитини, як це визначено вимогами Конвенції про права дітей та Закону України «Про охорону дитинства».

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскаржуване рішення відповідача у спірних відносинах не може бути визнані правомірним, оскільки прийняте без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_1 до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Новомосковської міської ради, Відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей виконавчого комітету Новомосковської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Центру надання адміністративних послуг виконавчого комітету Новомосковської міської ради (вул. Калнишевського, б. 1, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, 51200), Відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради (вул. Гетьманська, 14, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, 51200), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей виконавчого комітету Новомосковської міської ради (вул. Гетьманська, 14, м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, 51200) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради від 14.05.2019 року про відмову у реєстрації місця проживання малолітньої - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Відділ реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання малолітньої - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з Відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1536,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 12 серпня 2019 року.

Суддя С.І. Озерянська