Рішення № 83902729, 13.08.2019, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

13.08.2019 Єдиний унікальний номер 205/2447/19

Єдиний унікальний номер судової справи 205/2447/19

Номер провадження 2/205/1562/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

13 серпня 2019 року

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючого судді Остапенко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Шевцової М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу № 205/2447/19 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, ?

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» 19 березня 2019 року звернулося до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позовних вимог зазначили, що 05 квітня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» та АТ «ОТП Банк», який в свою чергу переуступив права вимоги до ТОВ «ОТП Факторинг Україна») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CNL-301/126/2007, згідно з яким боржник отримав кредит у розмірі 53 804,38 дол. США, строком до 05 квітня 2032 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 05 квітня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № PCL-301/105/2007, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., реєстровий № 3478. Предметом іпотеки за цим договором є трикімнатна квартира, загальною площею: 70,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності.

Факт державної реєстрації іпотеки та заборони на предмет іпотеки підтверджується витягом про реєстрацію у Державному реєстрі іпотек від 19.04.2007 року № 12167027 та витягом про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 19.04.2007 року № 12166847.

12 листопада 2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі- продажу кредитного портфелю, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № CNL-301/126/2007 від 05 квітня 2007 року.

Також 12 листопада 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло права вимоги за договорами іпотеки, в тому числі за договором іпотеки № PCL-301/105/2007, від 05 квітня 2007 року, реєстровий № 3478.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2016 року у справі № 205/7364/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CNL-301/126/2007 від 05 квітня 2007 року у сумі 703 008,56 грн. та судові витрати у розмірі 3 654,00 грн., а всього суму у розмірі 706 662,56 грн.

Оскільки зобов`язання за кредитним договором не виконано, то іпотека ТОВ «ОТП Факторинг Україна» є дійсною. У зв`язку з чим позивач має законне право задовольнити свої грошові вимоги за рахунок реалізації предмета іпотеки в порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

На підстави викладеного, просять в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № CNL-301/126/2007 від 05 квітня 2007 року, укладеного з ЗАТ «ОТП Банк» у сумі 706 662,56 грн., на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № PCL-301/105/2007 від 05 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., реєстровий № 3478 - трикімнатну квартиру, загальною площею: 70,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною за процедурою, яка передбачена Законом України «Про виконавче провадження», на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, визначеної на підставі оцінки майна, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; передати в управління іпотекодержателю - Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» предмет іпотеки-трикімнатну квартиру, загальною площею: 70,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання права Товариству з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» примусового входу до предмета іпотеки, обладнання предмета іпотеки охоронними пристроями, заміни замків, а також укладання договорів про надання охоронних послуг щодо предмета іпотеки зі спеціалізованими підприємствами, установами, організаціями, а також судові витрати в розмірі 3 842,00 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі.

Від представника позивача ОСОБА_4 О.І. надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити. Проти заочного розгляду справи не заперечувала.

В судове засідання відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 не з`явився. Про день місце та час розгляду справи сповіщені належним чином. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 05 квітня 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № CNL-301/126/2007, згідно з яким ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 53 804,38 доларів США, строком до 05 квітня 2032 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 4,49 % річних (а.с. 9).

Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору цільове призначення кредиту :

-перший транш – на погашення поточної заборгованості позичальника перед кредитором першої черги за кредитним договором першої черги;

-другий транш – на споживчі цілі.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 19 квітня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № PCL-301/105/2007, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., реєстровий № 3478. Предметом іпотеки за цим договором є трикімнатна квартира, загальною площею: 70,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцю на праві власності (а.с. 16-18).

12 листопада 2010 року між Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» було укладено договір купівлі- продажу кредитного портфелю, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № CNL-301/126/2007 від 05 квітня 2007 року (а.с. 24-31).

Також, 12 листопада 2010 року між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ПАТ «ОТП Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» прийняло права вимоги за договорами іпотеки, в тому числі за договором іпотеки № PCL-301/105/2007, від 05 квітня 2007 року, реєстровий № 3478 (а.с. 31 на звороті-35).

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Всупереч вищевикладеним положенням, відповідач свої зобов`язання за Кредитним договором належним чином не виконав, допустив прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 серпня 2016 року у справі № 205/7364/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № CNL-301/126/2007 від 05 квітня 2007 року в розмірі 703 008,56 грн. та судові витрати у розмірі 3 654,00 грн. (а.с. 47-48).

Доказів виконання рішення суду та сплати заборгованості за кредитним договором № CNL-301/126/2007 від 05 квітня 2007 року, всупереч ст. 81 ЦПК України відповідачі суду не надали.

Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не направив передбачену ст. 35 Закону України «Про іпотеку» вимогу про усунення порушення відповідачам.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а відповідно до ч. 3 ст. 33 цього ж Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до п. 6.2 договору іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити із вартості предмета іпотеки всі фактичні вимоги негайно після виникнення будь-якої із таких обставин:

несплати боржником позивачу будь-якої суми у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитному договорі;

порушення іпотекодавцем будь-якого із зобов`язань за ст. 5 договору іпотеки;

інших обставин, передбачених чинним законодавством України.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель може задовольнити всі боргові зобов`язання, не сплачені позичальником, і вимоги стосовно повного відшкодовування всіх збитків, завданих порушенням позичальником його зобов`язань за договором іпотеки, а також всіх фактичних витрат, понесених позивачем у зв`язку із реалізацією його права (п. 6.1 іпотечного договору).

Зважаючи на невиконання відповідачами основного зобов`язання за Кредитним договором у позивача виникло право вимагати стягнення заборгованості за таким договором за рахунок предмету іпотеки.

Водночас, положеннями ч. 1 ст. 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст.ст. 38, 39 Закону «Про іпотеку», суд доходить висновку, що у розумінні норми ст. 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладання від його імені договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві на умовах та в порядку викладеному в ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Водночас, наслідком звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладання від імені іпотекодавця договору купівлі-продажу будь-якій особі-покупцеві є перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок погашення заборгованості позичальника перед кредитодавцем. Виходячи з принципу правової визначеності у такому випадку з рішення суду повинно бути зрозуміло, яка сума заборгованості за кредитними зобов`язаннями погашається в результаті переходу права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, а відтак суд доходить висновку, що вимоги ст. 39 Закону України «Про іпотеку» щодо обов`язкового зазначення у рішенні суду про звернення стягнення на предмет іпотеки початкової ціни предмету іпотеки для його подальшої реалізації поширюються і на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом укладання від імені іпотекодавця договору купівлі-продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві на умовах та в порядку викладеному в ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому, за змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, при зверненні до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки позивачем не вказано початкову ціну предмета іпотеки у грошовому вираженні, визначену відповідно до ч. 6 ст. 38 Закону «Про іпотеку», а також не надано на підтвердження такої ціни відповідного звіту про оцінку предмету іпотеки суб`єктом оціночної діяльності, а відтак суд доходить висновку про достатність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

За таких обставин, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем, не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів.

Керуючись ст.ст. 38, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 525-526, 610, 612, 629 ЦК України, ст.ст. 4, 6, 10, 12, 13, 81-83, 141, 247, 263-264, 268, 280-282 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру, загальною площею: 70,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення виготовлено 23 серпня 2019 року.

Суддя Н.Г. Остапенко