Рішення № 83901008, 20.08.2019, Господарський суд Рівненської області

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/1053/15

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Марач В.В. при секретарі Ярощук О.П. розглянувши в загальному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролен"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне сільськогосподарське підприємство "Чернишевське"

про звернення стягнення на предмет застави в рахунок часткового погашення заборгованості

За участю представників сторін:

від позивача: представник Денисенко Н.І.;

від відповідача: адвокат Вовчук Р.М.

від третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" (далі по тексту Позивач, ПАТ "ВіЕйБі Банк", Банк) звернулося в Господарський суд Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агролен" (далі по тексту Відповідач, ТОВ "Агролен", Товариство) в якому просить звернути стягнення на предмет застави за Договором застави автотранспортних засобів №258-33-2012 від 03.09.2012 року, реєстровий номер № 2236, в рахунок часткового погашення заборгованості по Кредитному договору № 258-2012 від 02.07.2012 року та визнати за Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" право власності на предмет застави за Договором застави автотранспортних засобів №258-33-2012 від 03.09.2012 року, реєстровий номер № 2236.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в порушення умов укладеного між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (кредитор) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Чернишевське" (позичальник) кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012р, останнім не повернуто кредитні кошти, не сплачено відсотки та комісію за обслуговування кредиту. Так станом на 20 серпня 2015 року заборгованість ПСП «Чернишевське» становить 551 784 575 (п`ятсот п`ятдесят один мільйон сімсот вісімдесят чотири тисячі п`ятсот сімдесят п`ять) гривень 49 копійок за Кредитним договором №258-2012 від 02.07.2012p., з них: заборгованість за кредитом - 246 709 000,00 грн.; заборгованість за процентами - 73 099 473,77 грн.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 72 106 619,51 грн.; пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту - 15 201 497,05 грн.; заборгованість по 3% річних по заборгованості за кредитом - 8 415 142,60 грн.; заборгованість по 3% річних по заборгованості за процентами - 1 154 641,77 грн.; інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту - 117 160 058,03 грн.; інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів - 17 938 142,76 грн..

В забезпечення виконання основного зобов`язання за Кредитним договором 03.09.2012 між Банком (Заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агролен» (Заставодавець) укладено Договір застави автотранспортних засобів №258-33-2012, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О. та зареєстрований в реєстрі за №2236). Відповідно до п. 1.1. Договору застави Заставодавець передає Заставодержателю в заставу транспортні засоби, згідно Додатку №1.

Відповідно до п. 3.4.1. Договору застави, Заставодержатель має право у випадку невиконання Позичальником зобов`язань за Кредитним договором, задовольнити свої вимоги за рахунок Предмета застави шляхом позасудового звернення стягнення на Предмет застави з його подальшою реалізацією за визначеною Заставодержателем вартістю. Використання позасудових способів звернення стягнення на Предмет застави не позбавляє права Заставодержателя звернутися до суду. Відповідно до п. 3.4.2. Договору застави Заставодержатель має право задовольнити за рахунок Предмета застави всі свої вимоги у повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення цих вимог, суму заборгованості за Кредитним договором, включаючи проценти по кредиту, неустойку, комісії та інші витрати на утримання та страхування Предмету застави, а також витрати, пов`язані зі зверненням стягнення на Предмет застави.

В зв`язку з чим Позивач вважає, що на підставі Договору застави автотранспортних засобів №258-33-2012 від 03.09.2012р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агролен" з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №258-2012 від 02.07.12, він вправі звернути стягнення на заставне майно та, зокрема, набути його у власність.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 07 вересня 2015 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі.

Відповідач 22 вересня 2015 року надав суду відзив на позов в якому проти вимог позивача заперечує посилаючись при цьому на наступне.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Проаналізувавши документи, наявні в матеріалах справи, Відповідач не виявив належних доказів, котрі би підтверджували факт існування заборгованості позичальника за кредитним договором у сумі, вказаній позивачем в позовній заяві, а саме в розмірі 551 784 641,49 грн.. Зі змісту п.1.1. Кредитного договору від №258-2012 від 02.07.2012 року слідує, що відповідно до його умов Кредитор зобов`язується надати Позичальнику кредит у формі поновлюваної кредитної лінії з лімітом 250 000 000,00 грн. Відповідач зазначає, що доказів того, в якій саме сумі, в рамках передбаченого кредитним договором ліміту, та коли позичальнику було надано кредит, Позивач до позову не надав. Відповідач зазначає, що крім викладеного Позивачем в позовній заяві твердження, матеріали справи не містять доказів видачі ПАТ «ВіЕйБі Банк» кредитних коштів ПСП «Чернишевське» за кредитним договором від №258-2012 від 02.07.2012 року.

Крім того Відповідач вказує, що сам по собі факт надання кредитних коштів, ще не означає, що у позичальника є заборгованість по їх поверненню, а у заставодавця виникає обов`язок задоволити вимоги кредитора за рахунок предмету застави. Відповідач вважає, що зазначене, неможливо встановити з долучених до позовної заяви документів, оскільки, серед них відсутні виписки про рух коштів по кредитному рахунку позичальника - ПСП «Чернишевське», на які останній, за умовами кредитного договору зобов`язаний здійснювати погашення тіла кредиту та відсотків за ним. Відповідач зазначає, що натомість Позивач обмежився лише наданням односторонньо складеного ним розрахунку заборгованості за кредитним договором без посилання на будь-які дані аналітичного обліку, первинні документи та без долучення таких до матеріалів справи. У тексті позовної заяви Позивач зробив посилання на ряд договорів про внесення змін до кредитного договору, копій яких до матеріалів справи не долучено з мотивів Позивача про визнання їх ним же нікчемними. Так, на 15 сторінці позовної заяви Позивач вказує, що ним визнані нікчемними наступні договори про внесення змін до кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року: договір про внесення змін від 17.02.2014р., договір про внесення змін від 27.02.2014р., договір про внесення змін від 17.03.2014р., договір про внесення змін від 30.04.2014р., договір про внесення змін від 15.05.2014р., договір про внесення змін від 16.06.2014р., договір про внесення змін від 15.07.2014р., договір про внесення змін від 12.08.2014р., договір про внесення змін від 15.08.2014р., договір про внесення змін від 15.09.2014р., договір про внесення змін від 15.10.2014р., договір про внесення змін від 31.10.2014р. Загалом Позивачем визнано нікчемними 15 договорів про внесення змін до кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року. Наскільки обґрунтоване таке твердження Позивача і чи є для цього правові підстави в дійсності, Відповідач вважає, що встановити з матеріалів справи знову ж таки неможливо, оскільки, Позивач не надав до позову копій зазначених договорів. Ним додано до матеріалів справи окремі, вибрані ним, додатки до кредитного договору, лише ті, котрі Позивач вважав за доцільне надати. З огляду на це Відповідач вказує, що не має можливості проаналізувати та оцінити всі умови кредитного договору №2.58-2012 від 02.07.2012 року в їх сукупності, а відповідно без наявності цих 15 договорів, які змінюють умови кредитного договору, неможливо зробити обґрунтований та підтверджений доказами висновок про наявність права Позивача на звернення стягнення на заставлене майно.

З огляду на вищевикладене, з мотивів ненадання Позивачем доказів, котрі підтверджують його позовні вимоги, ТзОВ «Агролен» просить в задоволенні позову відмовити.

18 листопада 2015 року представник Відповідача надав суду пояснення по справі в яких, зокрема зазначає наступне.

У тексті позовної заяви Позивач зробив посилання на ряд договорів про внесення змін до кредитного договору N9258-2012 від 02.07.2012 року, котрі він вважає нікчемними. Так, на 15 сторінці позовної заяви Позивач вказує, що ним визнані нікчемними наступні договори про внесення змін до Кредитного договору, а саме: договір про внесення змін від 17.02.2014р., договір про внесення змін від 27.02.2014р., договір про внесення змін від 17.03.2014р., договір про внесення змін від 30.04.2014р., договір про внесення змін від 15.05.2014р., договір про внесення змін від 16.06.2014р., договір про внесення змін від 15.07.2014р., договір про внесення змін від 12.08.2014р., договір про внесення змін від 15.08.2014р., договір про внесення змін від 15.09.2014р., договір про внесення змін від 15.10.2014р., договір про внесення змін від 31.10.2014р.. Загалом Позивач вважає нікчемними 12 Договорів про внесення змін до Кредитного договору. Договорами про внесення змін, їх умовами встановлено зміну відсоткової ставки за Кредитним договором, перенесено строки сплати відсотків за користування кредитом та встановлено кінцевий термін погашення кредиту до 30.04.2020 року (Договір про внесення змін від 30.04.2014 року). З огляду на те, що умовами Кредитного договору не встановлено графіку погашення заборгованості за кредитом, то позичальник вправі сплатити суму кредиту в будь-який час в рамках строку, встановленого Кредитним договором для його повернення, тобто в термін до 30.04.2020 року, а не до 30.06.2014 року, як зазначено Позивачем у позовній заяві. Відтак Відповідач вважає, що термін повернення суми кредиту за умовами Кредитного договору з урахуванням усіх Договорів про внесення змін до нього, не настав.

Відповідач з посиланням на статті 204, 626, 627, 628, 651, 653, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України вважає, що сторони кредитного договору, вирішивши змінити проценту ставку, керуючись наведеними нормами права, вчинили правомірно і всі зміни, які торкаються зміни умов кредитного договору в т.ч. і в частині зміни відсоткових ставок та строку повернення кредиту, оформлені належним чином та у відповідності до законодавства.

Відповідач зазначає, що аналіз ч. З ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» доводить, що для нікчемності правочинів неплатоспроможного банку слід встановити ті чи інші факти, які у більшості випадків зовсім не очевидні. По суті ті підстави, з якими пов`язується нікчемність правочинів неплатоспроможного банку, більш властиві для оспорюваних, а не нікчемних правочинів. Однак, заявляє Відповідач, Позивачем в Повідомленні про нікчемність жодним чином не було визначено конкретних підстав та фактів нікчемності Договорів про внесення змін до Кредитного договору, визначених чинним законодавством України. На думку Відповідача, виходячи із системного аналізу приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» повинно було бути здійснене фактичне встановлення ознак нікчемності відповідних правочинів із врахуванням вимог ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Однак, Позивачем в Повідомленні про нікчемність не вказано яким чином позичальником було отримано переваги (пільги) та чи дійсно переваги (пільги) мали місце по відношенню до інших клієнтів ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Враховуючи наведене Відповідач зазначає, що Договори про внесення змін до Кредитного договору №87-2012 від 01.03.2012 року, про нікчемність яких заявляє Позивач, слід вважати такими, що не суперечать встановленим принципам та умовам забезпечення конкуренції у банківській системі, оскільки, вони не є безпроцентними чи такими де процентна ставка встановлена нижче собівартості банківських послуг у цьому банку.

Відповідач стверджує, що станом на час надсилання Позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «Агролен» повідомлення про нікчемність правочину (договору) №11/2- 27352 від 28.08.2015 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» вже знаходився в стадії ліквідації з 19.03.2015р., а не тимчасової адміністрації, тому посилання останнього на ч. З ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як на підставу до визнання Договорів про внесення змін до Кредитного договору нікчемними, вважає безпідставними, оскільки, заявляти про їх нікчемність Уповноважена особа Фонду мала протягом дії тимчасової адміністрації.

З огляду на вищевикладене та на підставі ст. ст. 204, 626, 651, 653, 1056і Цивільного кодексу України, Відповідач стверджує, що Договори про внесення змін до Кредитного договору, а саме: договір про внесення змін від 17.02.2014р., договір про внесення змін від 27.02.2014р., договір про внесення змін від 17.03.2014р., договір про внесення змін від 30.04.2014р., договір про внесення змін від 15.05.2014р., договір про внесення змін від 16.06.2014р., договір про внесення змін від 15.07.2014р., договір про внесення змін від 12.08.« 2014р,, договір про внесення змін від 15.08.2014р., договір про внесення змін від 15.09.2014р., договір про внесення змін від 15.10.2014р., договір про внесення змін від 31.10.2014р. є такими, що не суперечать жодній із норм законодавства України. Ухвалою господарського суду від 02 грудня 2015 року зупинено провадження у справі до вирішення пов`язаної з нею справи №826/23376/15, що розглядається Окружним адміністративним судом м. Києва.

Розпорядженням керівника апарату суду від 18.03.2019 року № 01-04/17/2019 у зв`язку з закінченням повноважень з відправлення правосуддя судді Політики Н.А., призначено повторний автоматизований розподіл справи, відповідно до якого справа №918/1053/15 передана на розгляд судді Марача В.В..

Ухвалою суду від 20 березня 2019 року справу №918/1053/15 прийнято до провадження судді Марача В.В, провадження у справі № 918/1053/15 поновлено, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

02 квітня 2019 року представник Відповідача подав клопотання в якому просить призначити по справі судово-економічну експертизу, поставити перед судовим експертом наступні питання:

1) чи існує заборгованість у Приватного сільськогосподарського підприємства «Чернишевське» перед Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» за кредитним договором №258-2012 від 02.07.2012 року станом на 20.08.2015 року, з урахуванням усіх укладених договорів про внесення змін до даного договору, включаючи заборгованість за кредитом, заборгованість за процентами, пеню за несвоєчасне погашення кредиту, пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, 3% річних, інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту та за несвоєчасну сплату процентів за кредитом?

2) якщо, з урахуванням усіх укладених договорів про внесення змін до кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року, станом на 20.08.2015 року у ПСП «Чернишевське» існує заборгованість, то за який період та в якому розмірі, включаючи заборгованість за кредитом, заборгованість за процентами, пеню за несвоєчасне погашення кредиту, пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, 3% річних, інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту та за несвоєчасну сплату процентів за кредитом?

3) чи підтверджується документально розрахунок заборгованості, доданий Позивачем до позовної заяви, щодо нарахування суми заборгованості за тілом кредиту згідно умов кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та Приватним сільськогосподарським підприємством «Чернишевське», станом на 20.08.2015 року?

4) чи підтверджується документально розрахунок заборгованості, доданий Позивачем до позовної заяви, щодо нарахування суми заборгованості за процентами згідно умов кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та Приватним сільськогосподарським підприємством «Чернишевське», станом на 20.08.2015 року?

5) чи підтверджується документально розрахунок заборгованості, доданий Позивачем до позовної заяви, щодо нарахування сум пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитом та несвоєчасне погашення кредиту, згідно умов кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та Приватним сільськогосподарським підприємством «Чернишевське», станом на 20.08.2015 року?

6) чи підтверджується документально розрахунок заборгованості, доданий Позивачем до позовної заяви, щодо нарахування сум інфляційних збитків за несвоєчасне погашення кредиту та за несвоєчасну сплату процентів за кредитом, згідно умов кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та Приватним сільськогосподарським підприємством «Чернишевське», станом на 20.08.2015 року?

7) чи підтверджується документально розрахунок заборгованості, доданий Позивачем до позовної заяви, щодо нарахування сум 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та за несвоєчасну сплату процентів за кредитом, згідно умов кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та Приватним сільськогосподарським підприємством «Чернишевське», станом на 20.08.2015 року?.

В задоволенні вказаного клопотання судом відмовлено з огляду на те, що представник Відповідача жодним чином сам не обгрунтовує та не доводить того, що у Позичальника не існує заборгованість перед Позивачем, що розрахунки заборгованості, додані Позивачем до позовної заяви, не підтверджуються документально чи зроблені арифметично неправильно в той час, як відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Натомість представник Відповідача тягар доказування обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень, перекладає на експерта. Про відмову в задоволенні клопотання постановлено ухвалу не виходячи до нарадчої кімнати, з занесенням до протоколу судового засідання.

01 березня 2019 року представник Відповідача надав суду відзив на позов в якому заперечує проти вимог Позивача з тих же підстав, що і в поясненні, наданому суду 18.11.2015 року.

20 травня 2019 року Позивач подав клопотання про уточнення позовних вимог в якому просить суд прийняти дане клопотання до розгляду та викласти прохальну частину позовної заяви ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ТОВ «Агролен», третя особа ПСП «Чернишевське" про звернення стягнення на предмет застави, в наступній редакції:

«Звернути стягнення на предмет застави за Договором застави автотранспортних засобів №258-33-2012 від 03.09.2012 року, згідно Додатку №1, реєстровий номер 2236, в рахунок часткового погашення заборгованості по Кредитному договору № 258-2012 від 02.07.2012 року, шляхом проведення публічних торгів в межах виконавчого провадження із зазначенням початкової ціни продажу предмета застави для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій."

Відповідно до п. 3 ч. 1 статті 182 ГПК України у підготовчому засіданні суд, зокрема, у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог. Крім того відповідно до ч. 3 статті 46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Суд зазначає, що вказане клопотання Позивача по своїй суті є зміною предмету позову, а відтак приймає його до розгляду.

Представник Відповідача надав суду відзив на клопотання про уточнення позовних вимог в якому зазначає наступне.

Відповідно до ч.З ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який є спеціальним законом, яким визначається порядок звернення стягнення на заставне майно, обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (далі - Реєстр) відомості про звернення стягнення на предмет застави. Вимога спеціального закону зобов`язує стягувача до початку процедури стягнення зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення на предмет застави. Ця вимога є імперативною і не залежить від волі стягувача, тобто стягувач не має права звернути стягнення на заставне майно і навіть ініціювати цю процедуру стягнення, як в судовому так і позасудовому порядку без виконання приписів Закону, тобто без реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Порядок ведення Реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року № 830 (далі - Порядок № 830). Пунктом 4 Порядку № 830 визначено, що державна реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до Реєстру запису. У пункті 5 Порядку № 830 передбачено, що державна реєстрація приватних обтяжень рухомого майна проводиться будь-яким нотаріусом або його помічником, які відповідно до законодавства отримали ідентифікатор доступу до Реєстру, а також адміністратором Реєстру та його філіями на підставі відповідного договору. А у пункті 6 цього Порядку вказано, що заяву про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження (далі - заява) у паперовій формі підписує обтяжувач, справжність підпису якого нотаріально засвідчується (крім випадків подання заяви щодо публічних обтяжень та випадків подання заяви нотаріусу, яким безпосередньо вчинено дію, спрямовану на виникнення, зміну, припинення обтяження, а також на звернення стягнення на предмет обтяження).

Відповідно до вимог ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідач вказує, що Позивачем, до позову не долучено Витягу з реєстру обтяжень рухомого майна, у якому були б внесені відомості про звернення стягнення на предмет застави до моменту ініціації звернення стягнення на майно. Тобто, докази виконання ним, вимог ч.З ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відсутні. А отже вважає, що Позивач не має права без виконання цих вимог на ініціацію звернення стягнення на заставне майно, і, що його позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Крім того, наголошує, що Додатковою угодою б/н від 30.04.2014 року до Кредитного договору № 258-2012, який забезпечувався заставою, вносились зміни, якими кінцевий термін погашення Кредиту Позичальником встановлений - 30.04.2020 року. Таким чином, вважаємо, що на даний час відсутні підстави для звернення стягнення на заставне майно.

Позивач до завершення підготовчого засідання подав заяву в якій просить залучити у справі № 918/1053/15 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Національний банк України як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача. Подану заяву Позивач обгрунтовує тим, що Фонд набув право кредитора ПАТ «ВіЕйБі Банк» на всю суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам Банку відповідно до цього Закону на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, на суму нарахованого, але не сплаченого регулярного збору до Фонду, на суму сплачених Фондом витрат, пов`язаних з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також на суму цільової позики, наданої ПАТ «ВіЕйБі Банк» протягом дії тимчасової адміністрації, а право вимоги за кредитним договором № 258-2012, укладеним 02.07.2012 року з ПСГП «Чернишевське», є предметом договору застави № 29/ЗМН від 03.04.2014 р., укладеним в забезпечення зобов`язань ПАТ «ВіЕйБі Банк» перед Національним банком України за кредитними договорами № 29 від 03.04.2014 р.. Відтак Позивач вважає, що рішення по справі в подальшому може вплинути на права та охоронювані законом інтереси Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та НБУ.

Заява Позивача задоволенню не підлягає, так як суд вважає, що обставини, наведені Позивачем, не дають підстав стверджувати, що рішення по справі вплине на права та обов`язки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та НБУ щодо сторін справи.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 05.06.2019 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 02 липня 2019 року в режимі відеоконференції. Доручено забезпечення проведення відеоконференції Шостому апеляційному адміністративному суду, що знаходиться за адресою: 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30..

Представник позивача та третьої особи в судове засідання в режимі відеоконференції 02.07.2019 року не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином в зв`язку з чим розгляд справи по суті відкладено на 23 липня 2019 року. 11.07.2019 року представник Позивача подав клопотання клопотання №08/4493 від 09.07.2019 року в якому просить суд провести судове засідання у справі у режимі відеоконференції та доручити проведення відеоконференції Господарському суду м. Києва, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-в або у Шостому апеляційному адміністративному суді, що знаходиться за адресою:01010, м. Київ, вул. Московська,8 корп.30.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11.07.2019 року в задоволенні клопотання №08/4493 від 09.07.2019 року представника Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" про участь у судовому засіданні 23 липня 2019 року в режимі відеоконференції відмовлено в зв`язку з забронюванням майданчика для проведення відеоконференції у вказаних судах та у господарському суді Рівненської області.

23 липня 2019 року представник Позивача подав клопотання №08/4981 від 17.07.2019 року в якому просить суд відкласти розгляд справи та провести наступне судове засідання у справі у режимі відеоконференції та доручити її проведення Господарському суду м. Києва, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-в або Господарському суду Київської області, що знаходиться за адресою 0132 м.Київ, вул.Симона Петлюри, 16 або у Шостому апеляційному адміністративному суді, що знаходиться за адресою:01010, м. Київ, вул. Московська,8 корп.30.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 23.07.2019 року відкладено розгляд справи по суті на 06 серпня 2019р. на 16:00 год. у режимі відеоконференції. Доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду Київської області, що знаходиться за адресою: 01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри (Комінтерну),16.

Представник позивача та третьої особи в судове засідання в режимі відеоконференції 06.08.2019 року не з`явились. В матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення Позивача про дату, час та місце розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 06.08.2019 року відкладено розгляд справи по суті на 20 серпня 2019р. на 14:30 год. у режимі відеоконференції. Доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду м.Києва, що знаходиться за адресою: 01030, м.Київ, вул.Богдана Хмельницького,44-В.

Представник Позивача в судовому засіданні 20 серпня 2019р. позовні вимоги підтримала з підстав наведених у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог.

Представник Відповідача в судовому засіданні 20 серпня 2019р. проти позовних вимог заперечив з підстав наведених у відзивах та поясненнях.

Представник третьої особи в судове засідання 20.08.2019 року не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений через веб-сайт "Судова влада України", так як його місцезнаходження є Автономна Республіка Крим.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

02.07.2012 р. між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк», як Кредитором та Приватним сільськогосподарським підприємством «Чернишевське», як Позичальником, було укладено Кредитний договір № 258-2012 (далі за текстом - Кредитний договір). За умовами п. 1.1. Кредитного договору, ПАТ «ВіЕйБі Банк» зобов`язався надати Позичальнику кредит у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом 250 000 000 (двісті п`ятдесят мільйонів) гривень 00 копійок у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, надалі за текстом - «Кредит», на умовах, визначених цим Договором та додатковими угодами до нього що складають невід`ємну частину цього Договору.

Позичальник зобов`язувався отримати Кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Кредитору суму Кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, комісії, можливі штрафні санкції та інші платежі, передбачені цим Договором, а також виконати інші обов`язки, визначені цим Договором.

За умовами п. 5.3. Договору, Кредит надається за цільовим призначенням шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок Позичальника, або шляхом оплати наданих Позичальником платіжних документів безпосередньо з позичкового рахунку.

Згідно з п.1.4. Кредитного Договору, цільовим використанням кредитних коштів за Кредитним договором є ведення поточної діяльності.

Відповідно до умов визначених у п. п. 2.2,- 2.4. Кредитного договору, проценти за користування Кредитом нараховуються щомісячно виходячи із умови, що до розрахунку приймається календарна кількість днів у році та календарна кількість днів у місяці, методом факт/факт. Проценти нараховуються на залишок фактичної заборгованості за кредитом протягом всього строку користування Кредитом. Проценти за користування кредитом Позичальник сплачує щомісяця на рахунок № НОМЕР_1 відкритий у ПАТ «ВіЕйБі Банк» не пізніше 15 (п`ятнадцятого) календарного числа місяця, наступного за тим, за який вони нараховані, та остаточно при погашені кредиту.

Відповідно до п.1.2 процентна ставка за користування Кредитом 19 % (дев`ятнадцять процентів) річних.

Кінцевий термін погашення Кредиту Позичальником - « 01» липня 2013 року включно (п.1.3 кредитного договору).

Сторонами укладено Договори про внесення змін до Кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року, а саме: договір про внесення змін №1 від 28.12.2012 року, договір про внесення змін №2 від 19.02.2013 року, договір про внесення змін №3 від 28.02.2013 року, договір про внесення змін №4 від 15.04.2013 року, договір про внесення змін №5 від 15.05.2013 року, договір про внесення змін №6 від 18.06.2013 року, договір про внесення змін №7 від 01.07.2013 року, договір про внесення змін №8 від 16.07.2013 року, договір про внесення змін від 31.07.2013 року, договір про внесення змін №9 від 15.08.2013 року, договір про внесення змін №10 від 16.09.2013 року, договір про внесення змін від 17.02.2014р., договір про внесення змін від 27.02.2014р., договір про внесення змін від 17.03.2014р., договір про внесення змін від 30.04.2014р., договір про внесення змін від 15.05.2014р., договір про внесення змін від 16.06.2014р., договір про внесення змін від 15.07.2014р., договір про внесення змін від 12.08.2014р., договір про внесення змін від 15.08.2014р., договір про внесення змін від 15.09.2014р., договір про внесення змін від 15.10.2014р., договір про внесення змін від 31.10.2014р..

Вказаними Договорами про внесення змін до Кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року сторони змінювали процентну ставку за користування Кредитом, строки сплати процентів та строк повернення Кредиту. Зокрема Договором від 30 квітня 2014 року про внесення змін до Кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року сторони внесли зміни до п.1. 3 Кредитного договору та встановили, що кінцевий термін погашення Кредиту Позичальником - 30.04.2020 року включно.

ПАТ «ВіЕйБі Банк», як Кредитодавець свої зобов`язання за Кредитним Договором, виконав у повному обсязі та надав Позичальнику у користування кредитні кошти у розмірі - у сумі 246 709 000 (двісті сорок шість мільйонів сімсот дев`ять тисяч) гривень 00 копійок. Факт надання коштів Позичальнику - ПСП "Чернишевське" підтверджується меморіальними ордерами (т. 1 а.с. 90-112) та Виписками по особовому рахунку ПСП Чернишевське" (т.1, а.с. 113-135).

В забезпечення виконання основного зобов`язання за Кредитним договором № 258-2012 03.09.2012 між Банком, як Заставодержателем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агролен», як Заставодавцем укладено Договір застави автотранспортних засобів №258-33-2012, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мойсеєнко Т.О. та зареєстрований в реєстрі за №2236 (надалі за текстом - Договір застави ). Відповідно до п. 1.1. Договору застави Заставодавець передає Заставодержателю в заставу транспортні засоби, згідно Додатку №1.

Відповідно до п. 3.4.1. Договору застави, Заставодержатель має право у випадку невиконання Позичальником зобов`язань за Кредитним договором, задовольнити свої вимоги за рахунок Предмета застави шляхом позасудового звернення стягнення на Предмет застави з його подальшою реалізацією за визначеною Заставодержателем вартістю. Використання позасудових способів звернення стягнення на Предмет застави не позбавляє права Заставодержателя звернутися до суду.

Відповідно до п. 3.4.2. Договору застави Заставодержатель має право задовольнити за рахунок Предмета застави всі свої вимоги у повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення цих вимог, суму заборгованості за Кредитним договором, включаючи проценти по кредиту, неустойку, комісії та інші витрати на утримання та страхування Предмету застави, а також витрати, пов`язані зі зверненням стягнення на Предмет застави.

Позивач вказує, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», у відповідності до п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визнані нікчемними наступні договори про внесення змін до Кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року: Договір про внесення змін від 17.02.2014 р., Договір про внесення змін від 27.02.2014 р., Договір про внесення змін від 17.03.2014 р., Договір про внесення змін від 30.04.2014 р., Договір про внесення змін від 15.05.2014 р., Договір про внесення змін від 16.06.2014 р., Договір про внесення змін від 15.07.2014 р., Договір про внесення змін від 12.08.2014 р., Договір про внесення змін від 15.08.2014 р., Договір про внесення змін від 15.09.2014 р., Договір про внесення змін від 15.10.2014 р., Договір про внесення змін від 31.10.2014 р. про що Відповідача було повідомлено відповідним листом, а відтак стверджує, що строк повернення кредиту за Кредитним договором №258-2012 від 02.07.2012 року настав 30.06.2014 року (договір про внесення змін №7 від 01.07.2013 року). Відтак Позивач стверджує, що в порушення умов Кредитного договору з усіма змінами та доповненнями до нього Позичальником (ПСП "Чернишевське) постійно допускалися прострочення щодо здійснення оплат за кредитом та процентами за користування кредитними коштами, у зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 551 784 575 (п`ятсот п`ятдесят один мільйон сімсот вісімдесят чотири тисячі п`ятсот сімдесят п`ять) гривень 49 копійок за Кредитним договором №258-2012 від 02.07.2012p., з них: заборгованість за кредитом - 246 709 000,00 грн.; заборгованість за процентами - 73 099 473,77 грн.; пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 72 106 619,51 грн.; пеня за несвоєчасну сплату процентів по кредиту - 15 201 497,05 грн.; заборгованість по 3% річних по заборгованості за кредитом - 8 415 142,60 грн.; заборгованість по 3% річних по заборгованості за процентами - 1 154 641,77 грн.; інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту - 117 160 058,03 грн.; інфляційні збитки за несвоєчасну сплату процентів - 17 938 142,76 грн..

В зв`язку з наведеним Позивач вважає, що на підставі Договору застави автотранспортних засобів №258-33-2012 від 03.09.2012р., укладеного між Публічним акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агролен" з метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором №258-2012 від 02.07.12, він вправі звернути стягнення на заставне майно.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд доходить висновку, що вимоги Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" не грунтуються на договорі та законі. При цьому господарський суд керувався наступним.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав й обов`язків. Одностороннім правочином є дія однієї сторони. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила, а для інших осіб - лише у випадках, установлених законом, або за домовленістю з цими особами (стаття 202 ЦК України).

Згідно із частинами першою та другою статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд зобов`язаний забезпечити збереження активів банку, зокрема, забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. За результатами цієї перевірки виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи Банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також наступають для сторін в силу вимог закону. Наказ Банку не є підставою для застосування таких наслідків, тому не може вважатись одностороннім правочином, адже він не є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків ані у Банку, ані у іншої сторони правочину, віднесеного наказом до нікчемних. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом Банку як суб`єкта господарювання, виданим керівником Банку в межах своїх повноважень.

Відтак безпідставним є посилання Банку на те, що Договори про внесення змін до Кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року, а саме: Договір про внесення змін від 17.02.2014 р., Договір про внесення змін від 27.02.2014 р., Договір про внесення змін від 17.03.2014 р., Договір про внесення змін від 30.04.2014 р., Договір про внесення змін від 15.05.2014 р., Договір про внесення змін від 16.06.2014 р., Договір про внесення змін від 15.07.2014 р., Договір про внесення змін від 12.08.2014 р., Договір про внесення змін від 15.08.2014 р., Договір про внесення змін від 15.09.2014 р., Договір про внесення змін від 15.10.2014 р., Договір про внесення змін від 31.10.2014 р. є нікчемним так як про це Позичальника та Відповідача було повідомлено Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Статтею 14 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Всупереч статті 74 Господарського процесуального кодексу України Позивач ні в позовній заяві, ні в додаткових поясненнях жодним чином не доводить та не обгрунтовує в силу яких приписів (на підставі) закону вищевказані Договори про внесення змін до Кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року є нікчемними.

Відповідно до статті 204 Цивільного Кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Враховуючи те, що Позивач не довів того, що вищевказані Договори про внесення змін до Кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року є нікчемними в силу закону і останні не визнавалися судом недійсними, то, з огляду на статтю 204 ЦК України, вони є правомірними.

Як встановлено судом Договором від 30.04.2014 р. про внесення змін Кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року сторони внесли зміни до п.1. 3 Кредитного договору та встановили, що кінцевий термін погашення Кредиту Позичальником - 30.04.2020 року включно.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Умовами Кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року не встановлено графіку повернення Кредиту Позичальником Банку, а відтак, враховуючи те, що строк повернення Кредиту не настав, вимога Банку про звернення стягнення на предмет застави за Договором застави автотранспортних засобів №258-33-2012 від 03.09.2012 року в рахунок погашення заборгованості за Кредитом в сумі 246 709 000,00 грн., пені за несвоєчасне погашення кредиту - 72 106 619,51 грн., 3% річних по заборгованості за кредитом - 8 415 142,60 грн., інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту - 117 160 058,03 грн. є безпідставною та передчасною.

Крім того суд зазначає, що неправомірним є нарахування Банком процентів за користування Кредитом без врахування процентних ставок, встановлених Договорами про внесення змін до Кредитного договору №258-2012 від 02.07.2012 року, про нікчемність яких Банк повідомляв Позичальника та Відповідача, а відповідно і штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних нарахованих на ці проценти.

Відтак, з огляду на зазначене вище, неправомірним є і звернення стягнення на предмет застави за Договором застави автотранспортних засобів №258-33-2012 від 03.09.2012 року в рахунок погашення заборгованості за вказаними нарахуваннями.

Статтею 1 Закону України "Про заставу" встановлено, що застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Наведене положення кореспондується з ст. 572 ЦК України.

Правовим наслідком невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, відповідно до статті 589 ЦК України є звернення стягнення на предмет застави.

У ст. 574 Цивільного кодексу України визначено, що застава виникає на підставі договору.

Статтею 3 Закону України "Про заставу" встановлено, що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України визначено, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 3.4.1 Договору застави підставою звернення стягнення на предмет застави є порушення заставодавцем будь-якої з вимог кредитного договору та/або цього Договору застави.

При цьому у п. п. 6.1 Договору застави вказано, що звернення стягнення на предмет застави здійснюється згідно з чинним законодавством.

Згідно зі ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Спірні правовідносини сторін підпадають під правове регулювання не лише норм Цивільного кодексу України, а й приписів Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

В силу ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов`язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом. Якщо предметом забезпечувального обтяження є два або більше об`єктів, обтяжувач отримує задоволення за рахунок такої їх кількості, яка достатня для повного задоволення забезпеченої обтяженням вимоги. У цьому разі обтяжувач самостійно визначає рухоме майно, на яке звертається стягнення.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов`язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Судом на підставі Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 28.05.2019 №59942997 встановлено, що в порушення вимог ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" до початку процедури звернення стягнення Позивач не зареєстрував в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження.

При цьому суд зазначає, що вказана норма Закону покладає на обтяжувача обов`язок зареєструвати у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження до початку процедури звернення незалежно від способу звернення - чи то на підставі рішення суду, чи в позасудовому порядку.

Судом не береться до уваги пояснення представника Позивача про відсутність можливості зареєструвати в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідні відомості у зв`язку з невключенням до кошторису та незатвердженням виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб витрат на реєстрацію відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження, з огляду на відсутність законодавчих застережень щодо можливості невиконання вимог Закону стосовно необхідності реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження.

Згідно зі ст. 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяжувач має право після одержання предмета обтяження у володіння задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов`язанням шляхом набуття права власності на предмет забезпечувального обтяження, якщо інше не встановлено законом або договором. При цьому обтяжувач зобов`язаний повідомити боржника та інших обтяжувачів відповідного рухомого майна про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону.

Порядок, встановлений статтею 27 вказаного Закону, передбачає, що обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов`язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов`язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Повідомлення повинно містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 1) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов`язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов`язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Судом встановлено, що Позивачем (обтяжувачем) не було вжито дій щодо інформування боржника та заставодавця про свій намір набути право власності на предмет забезпечувального обтяження.

Порядок ведення Реєстру та внесення відомостей до нього врегульовано статтею 42 Закону № 1255-IV, згідно з якою держателем Реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. До Реєстру вносяться, зокрема, відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Частиною четвертою статті 43 Закону № 1255-IV визначено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі статтею 24 цього Закону реєструються держателем або реєстратором Реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.

Порядок ведення Реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів Українивід 05 липня 2004 року № 830 (далі - Порядок № 830).

Пунктом 4 Порядку № 830 визначено, що державна реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до Реєстру запису.

У пункті 5 Порядку № 830 передбачено, що державна реєстрація приватних обтяжень рухомого майна проводиться будь-яким нотаріусом або його помічником, які відповідно до законодавства отримали ідентифікатор доступу до Реєстру, а також адміністратором Реєстру та його філіями на підставі відповідного договору.

А у пункті 6 цього Порядку вказано, що заяву про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження (далі - заява) у паперовій формі підписує обтяжувач, справжність підпису якого нотаріально засвідчується (крім випадків подання заяви щодо публічних обтяжень та випадків подання заяви нотаріусу, яким безпосередньо вчинено дію, спрямовану на виникнення, зміну, припинення обтяження, а також на звернення стягнення на предмет обтяження).

З огляду на недотримання Банком визначених статтями 24, 29 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" порядку реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та вимоги щодо повідомлення боржника про намір звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, суд констатує, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет застави.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого Господарського суду України №908/2781/15 від 26.04.2016 року, № 915/1567/15 від 26.04.2016 року, № 910/23398/15 від 26.10.2016 року та постанові Великої Палати Верховного Суду №320/8269/15-ц (провадження № 14-83цс18) від 16 травня 2018 року.

Відповідно до вимог ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Позивачем, до позову не долучено Витягу з реєстру обтяжень рухомого майна, у якому були б внесені відомості про звернення стягнення на предмет застави до моменту ініціації звернення стягнення на майно.

Тобто, докази виконання ним, вимог ч.3 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відсутні. А отже Позивач, не має права без виконання цих вимог на ініціацію звернення стягнення на заставне майно, тобто його позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Таким чином, суд констатує, що на даний час у Позивача відсутні підстави для звернення стягнення на предмет застави за Договором застави автотранспортних засобів №258-33-2012 від 03.09.2012 року.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищезазначене, суд констатує, що Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк" не довів належними та допустимими доказами наявності у нього підстав для звернення стягнення на предмет застави за Договором застави автотранспортних засобів №258-33-2012 від 03.09.2012 року, а відтак позов останнього задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

На момент звернення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" до господарського суду згідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов`язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації у банку, від сплати судового збору звільнялася, а відтак витрати по судовому збору на неї не покладаються.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення через господарський суд, що прийняв рішення або безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 29 серпня 2019 року.

Суддя В.В.Марач