Рішення № 83900676, 14.08.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.08.2019Справа № 910/4812/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді ДЖАРТИ В. В., за участі секретаря судового засідання Рєпкіної Ю. Є., розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання"

до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"

про стягнення 22 941 317,60 грн

та

за зустрічним позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання"

про визнання договору недійсними,

Представники учасників процесу згідно протоколу від 14.08.2019,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" (далі - позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом, Товариство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (далі - відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом, Підприємство) про стягнення 9 747 565,36 грн, з яких: 9 675 200,17 грн - заборгованості, 66 798,64 грн - пені, 5 566,55 грн - 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати послуг з розподілу електричної енергії на підставі Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, до якого відповідач приєднався 26.12.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4812/19 для розгляду за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 20.05.2019.

02.05.2019 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

11.05.2019 від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.05.2019 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

11.05.2019 через відділ документообігу Господарського суду міста Києва від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" про визнання недійсним Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" та Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" шляхом підписання Заяви-приєднання від 26.12.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2019 зустрічну позовну заяву і додані до неї документи повернуто Державному підприємству зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго".

13.05.2019 до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

20.05.2019 на офіційну електронну поштову скриньку суду надійшли заперечення позивача щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, через канцелярію суду від позивача надійшли клопотання про відкладення розгляду справи та заява про збільшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2019 підготовче судове засідання відкладено на 19.06.2019.

23.05.2019 до канцелярії суду від позивача надійшли заперечення щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

03.06.2019 через канцелярію суду від Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" повторно надійшла зустрічна позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" про визнання недійсним Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" та Державним підприємством зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" шляхом підписання Заяви-приєднання від 26.12.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2019 зустрічну позовну заяву Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" про визнання недійсним договору прийнято до спільного розгляду з первісним позовом.

У підготовчому засіданні 219.06.2019 судом було прийнято заяви позивача за первісним (відповідача за зустрічним) позовом про збільшення позовних вимог, у зв`язку з чим подальший розгляд справи ухвалено здійснювати у межах заявлених позовних вимог з урахуванням збільшення, а саме щодо стягнення з відповідача 20 899 496,20 грн - заборгованості, 1 161 060,71 грн - пені, 98 765,12 грн - 3% річних та 96 752,00 грн - інфляційних втрат, що разом складає 22 256 074,03 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 відмовлено у задоволенні клопотання Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про зупинення провадження у справі №910/4812/19 до вирішення по суті справи № 640/7400/19, продовжено підготовче провадження у справі № 910/4812/19 на 30 днів до 21.07.2019 (включно) та відкладено підготовче засідання у справі на 10.07.2019.

01.07.2019 до канцелярії суду надійшов відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" на зустрічну позовну заяву.

10.07.2019 до початку судового засідання до канцелярії суду було подано заперечення Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" проти позовних вимог, відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" на відзив та заяву про збільшення позовних вимог.

За результатами підготовчого засідання 10.07.2019 судом протокольною ухвалою було прийнято заяву про збільшення позовних вимог, у зв`язку з чим подальший розгляд справи ухвалено здійснювати у межах заявлених позовних вимог з урахуванням збільшення, а саме щодо стягнення з відповідача 20 899 496,20 грн - заборгованості, 1 642 232,45 грн - пені, 139 991,52 грн - три проценти річних та 239 051,08 грн - інфляційних нарахувань, що разом складає 22 941 317,60 грн та 344 119,76 грн судового збору.

У підготовчому засіданні 10.07.2019 судом було оголошено перерву до 22.07.2019.

22.07.2019 до канцелярії суду було подано представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" клопотання про долучення доказів та відповідь (пояснення) на заперечення проти позовних вимог позивача (за первісним позовом), представником Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" - заперечення на заяву про збільшення позовних вимог.

У підготовче засідання 22.07.2019 прибули представники сторін та надали пояснення.

За наслідками судового засідання 22.07.2019 судом була постановлена ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті в судовому засіданні 07.08.2019.

05.08.2019 від Товариства через автоматизований відділ діловодства (канцелярія суду) надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог.

07.08.2019 через канцелярію суду від Підприємства надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій відповідач за первісним позовом просив зменшити розмір штрафних санкцій.

У призначеному судовому засіданні 07.08.2019 судом були розглянуті подані клопотання та залишені без розгляду відповідно до приписів статті 207 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Таке процесуальне рішення суду обґрунтоване тим, що приписи статті 46 ГПК України передбачають реалізацію права позивача на зменшення розміру позовних вимог виключно на стадії підготовчого провадження. Беручи до уваги, що 22.07.2019 підготовче провадження було закрите, суд дійшов висновку, що подання сторонами заяви та клопотання про зменшення розміру позовних вимог вчинено із пропуском встановленого законодавцем строку.

Надалі розгляд справи був відкладений на 14.08.2019, як наслідок задоволення усного клопотання представника Підприємства.

14.08.2019 сторонами через канцелярію суду були подані клопотання про долучення доказів, а саме копій платіжних доручень про здійснення сплати основного боргу.

У призначеному судовому засіданні 14.08.2019 представник Товариства просив позовні вимоги за первісним позовом задовольнити в повному обсязі, враховуючи факт часткової оплати суми основного боргу. У задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Представник Підприємства під час судового засідання проти задоволення первісного позову заперечував та просив зменшити розмір штрафних санкцій у разі прийняття рішення про задоволення позовних вимог. Зустрічні позовні вимоги просив задовольнити та визнати недійсним правочину, укладеного між сторонами.

Відповідно статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення у даній справі прийняте в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

З 01.01.2019 Товариство здійснює господарську діяльність на території Луганської області з розподілу електричної енергії на підставі Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 30.11.2018 № 1587 «Щодо провадження Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об`єднання» діяльності з розподілу та постачання електричної енергії на території Луганської області» та є Оператором системи розподілу.

Відповідно до пункту 1.2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ), на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих ПРРЕЕ, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.

Згідно пункту 1.2.3 ПРРЕЕ оператор системи розподілу в межах території здійснення ліцензованої діяльності забезпечує розподіл електричної енергії власними мережами та технологічними електричними мережами інших власників, які не виконують функції оператора системи розподілу, згідно з умовами ліцензії або відповідно до законодавства.

Послуги з розподілу електричної енергії споживачам, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території здійснення діяльності відповідного оператора системи надаються оператором системи розподілу у відповідності до вимог ПРРЕЕ на підставі Договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії, який є публічним договором приєднання, розробляється оператором системи на основі додатка 4 до ПРРЕЕ, оприлюднюється на офіційному веб-сайті оператора системи та укладається шляхом надання електропостачальником заяви-приєднання.

Товариством розроблено та розміщено на офіційному веб-сайгі (https://www.en.lg.ua/) Договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Підприємство приєдналось до умов публічного договору енергопостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії (далі - договір), який розміщений на офіційному сайті ТОВ «Луганське енергетичне об`єднання», про що свідчить Заява-приєднання до договору енергопостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії від 26.12.2018, копія якої додана до матеріалів справи.

Пунктом 1.1 договору визначено, що договір є публічним договором приєднання, якій встановлює порядок та умови розподілу електричної енергії постачальнику для його споживачів, як послуги Оператора системи розподілу.

Так, згідно пункту 2.1 договору, який кореспондується з пунктом 4.1 договору, Оператор системи розподілу забезпечує недискримінаційний доступ Постачальника до мереж Оператора системи розподілу з метою реалізації Постачальником, як суб`єктом роздрібного ринку, своїх прав та виконання обов`язків та функцій постачальника електричної енергії по відношенню до споживачів, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території здійснення ліцензованої діяльності Оператора системи розподілу.

Пунктом 2.2 договору визначено, що Постачальник здійснює оплату послуг з розподілу електричної енергії Оператора системи розподілу згідно з умовами глави 3 договору.

Пунктом 3.4 договору визначено, що оплата послуг з розподілу електричної енергії здійснюється Постачальник за 30 днів до початку розрахункового періоду, після надання повідомлення про замовлений обсяг корисного відпуску електричної енергії електричної енергії на відповідний розрахунковий період.

Відповідно до пункту 3.5 договору за підсумками надання послуг з розподілу електричної енергії в розрахунковому періоді Оператор системи розподілу складає та надає протягом 5 робочих днів на погодження Постачальнику Акт про надання послуг з розподілу електричної енергії. Протягом 2 робочих днів з дня отримання Акту про надання послуг з розподілу електричної енергії Постачальник повертає підписаний примірник даного Акту Оператору системи розподілу.

Згідно абзацу 3 пункту 3.4 договору постачальник здійснює остаточний розрахунок за надані послуги з розподілу електричної енергії з Оператором системи розподілу за попередній розрахунковий період протягом п`яти банківських днів після отримання Акту про надання послуг з розподілу електричної енергії.

Відповідно до пункту 4.2 договору одним із обов`язків постачальника є здійснення оплати послуг з розподілу електричної енергії у повному обсязі згідно з умовами глави 3 договору та інших платежів, необхідність яких випливає з умов договору.

Із наявних у матеріалах справи документів вбачається, сторонами підписаний Акт про надання послуг з розподілу електричної енергії від 31.01.2019 за січень 2019 року на суму 12 183 634,72 грн та Акт про надання послуг з розподілу електричної енергії від 28.02.2019 за лютий 2019 року на суму 9 675 200,17 грн. Також, у матеріалах справи наявний Акт про надання послуг з розподілу електричної енергії від 31.03.2019 за березень 2019 року на суму 10 653 240,43 грн, Акт про надання послуг з розподілу електричної енергії від 30.04.2019 за квітень 2019 року на суму 571 055,60 грн та Акт про надання послуг з розподілу електричної енергії від 31.05.2019 за травень 2019 року на суму 20 546,39 грн. При цьому, акт за березень 2019 року та травень 2019 року не підписаний з боку Підприємства, проте жодних заперечень щодо обсягу та вартості отриманих послуг відповідачем за первісним позовом не заявлено.

За отримані у січні 2019 року послуги з розподілу електричної енергії Підприємство здійснило оплату в повному обсязі, сплативши 2 100 000,00 грн 31.01.2019 та 10 083 634,72 грн 26.02.2019, що підтверджується банківським виписками за 31.01.2019 та 26.02.2019.

Водночас, станом на день звернення із первісним позовом до суду відповідач не здійснив стовідсоткову оплату послуг за лютий-травень 2019 року, що зумовило звернення із даним позовом до суду, в межах якого Товариство також просило стягнути з відповідача за первісним позовом штрафні санкції та компенсаційні витрати.

Заперечуючи проти задоволення первісних позовних вимог, Підприємство зазначає, що оплати послуг Товариства здійснюється за рахунок коштів, що надійшли від споживачів електричної енергії. Таким чином, оскільки вказаних коштів було недостатньо, це призвело до прострочення виконання зобов`язань за спірним договором.

Звертаючись із зустрічною позовною заявою Підприємство зазначає, що договір енергопостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії у вигляді заяви-приєднання до від 26.12.2018 є недійсним. Така правова позиція позивача за зустрічною позовною заявою обґрунтована тим, що спірний правочин не відповідає вимогам законодавства. Так, Підприємство зазначає, що Товариство є монополістом з розподілу електричної енергії на території Луганської області, а тому укладення спірного правочину було вимушеним кроком, оскільки саме позивач за зустрічним позовом зобов`язане постачати споживачам електричну енергію, у тому числі в Луганській області.

У своєму відзиві на зустрічну позовну заяву Товариство вказує на те, що позивачем за зустрічним позовом не наведено жодного аргументу невідповідності спірного правочину вимогам чинного законодавства.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, щодо первісного та зустрічного позову господарський суд дійшов висновку про наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільний кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 634 Цивільного кодексу України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У відповідності до частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Як встановлено судом вище, 26.12.2018 Підприємством була підписана заява-приєднання до договору електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії.

При цьому, суд відзначає, що за приписами статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з розподілу.

Отже, надання послуг з розподілу електричної енергії здійснюється виключно на підставі договору, а тому укладення спірного правочину між сторонами було обов`язковою умовою надання послуг з розподілу електричної енергії.

За своєю правовою природою договір електропостачальника про надання послуг з розподілу електричної енергії є договором про надання послуг та регулюється приписами Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Наявними в матеріалах справи Актами про надання послуг з розподілу електричної енергії вбачається, що Товариством були надані послуги, а Підприємством прийняті вказані послуги з розподілу електричної енергії за січень 2019 року на суму 12 183 634,72 грн, за лютий 2019 року на суму 9 675 200,17 грн, за березень 2019 року на суму 10 653 240,43 грн, за квітень 2019 року на суму 571 055,60 грн та за травень 2019 року на суму 20 546,39 грн. У межах даного первісного позову Товариством заявлено до стягнення заборгованість за послуги у лютому-травні 2019 року, строк оплати яких настав.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами 1 та 2 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено (копії платіжних доручень наявні в матеріалах справи), що вартість послуг у лютому 2019 сплачена в розмірі 9 675 200,17 грн згідно платіжного доручення № 142114597 від 30.07.2019, у березні 2019 року сплачена в розмірі 571 055,60 грн згідно платіжного доручення № 142114628 від 30.07.2019 та у квітні 2019 року в розмірі 10 653 240,43 грн згідно платіжного доручення № 121 від 31.07.2019..

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Оскільки провадження у цій справі відкрито 22.04.2019, про що винесено відповідну ухвалу суду, у той час як частина заборгованості з основного боргу була погашена відповідачем 30.07.2019 та 31.07.2019, тобто після відкриття провадження у справі, це є достатньою та обґрунтованою підставою для закриття провадження у справі в частині стягнення 20 899 496,20 грн основного боргу.

Разом із цим, на момент прийняття рішення у справі відповідачем не надано документів, які свідчили б про повне погашення основного боргу, а відтак суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача 20 546,39 грн за послуги надані у травні 2019 року.

Крім того, Товариство просило суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 642 232,45 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.6 договору сторони погодили, що у випадку порушення термінів остаточного розрахунку за надані послуги з розподілу електричної енергії оператор системи розподілу має право нарахувати постачальнику пеню у розмірі 0,2 % від суми прострочення платежу (але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на день прострочення).

Здійснивши перерахунок заявленої Товариством пені за обрахований ним період, з урахуванням частини 6 статті 232 ГК України, суд встановив, що до стягнення з відповідача підлягає пеня в розмірі 1 642 232,45 грн.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 139 991,52 грн та 239 051,08 грн інфляційних втрат.

Відповідно до вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд дійшов висновку про те, що до стягнення з відповідача підлягає 139 991,52 грн вказаної компенсаційної плати згідно розрахунку суду.

Щодо заявленого позивачем до стягнення інфляційного збільшення суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (підпункт 3.2 пункт 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Отже, право кредитора вимагати суму боргу з урахуванням індексу інфляції за лютий 2019 року виникає за період з 01.04.2019 по 01.07.2019, за березень 2019 року виникає за період з 01.05.2019 по 01.07.2019, за квітень 2019 року за період з 01.06.2019 по 01.07.2019, тобто на підставі повідомлення Державної служби статистики України про індекс споживчих цін у лютому 2019 року, березні 2019 року та квітні 2019 року.

За перерахунком суду до стягнення з відповідача за первісним позовом належить 134 032,23 грн інфляційних втрат.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підприємство під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, а тому первісний позов підлягає частковому задоволенню, а саме щодо стягнення 20 546,39 грн основного боргу, 1 642 232,45 грн пені, три проценти річних у розмірі 139 991,52 грн, інфляційні втрати в розмірі 134 032,23 грн.

Водночас, суд відзначає, що в межах розгляду даного спору не було встановлено обставин, з наявністю яких суд передбачає можливість здійснити зменшення штрафних санкцій.

Щодо зустрічного позову про визнання недійсним спірного договору суд відзначає наступне.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, якими можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно частини 2 статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Відповідно до частини 1 статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення статті 20 ЦК України та принцип диспозитивності господарського судочинства (статті 14 ГПК України), позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Статтею 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З аналізу статей 15, 16 ЦК України, статті 20 ГК України вбачається, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Суд зазначає, що на позивача покладений обов`язок обґрунтувати свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести наявність у нього певного суб`єктивного права (інтересу), а також, що таке його право (інтерес) дійсно порушується, оспорюється чи не визнається, а тому потребує захисту.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватись судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (аналогічна правова позиція міститься в пункті 2, 7 постанови Пленум Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Враховуючи той факт, що надання послуг з розподілу електричної енергії здійснюється на підставі договору, а також факт відсутності належних доказів у підтвердження наявності дефекту волі на стадії укладення спірного договору, суд дійшов висновку про недоведеність вимог Підприємства про визнання договору недійсним. Таким чином, у задоволенні зустрічної позовної вимоги суд відмовляє.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення відповідачів не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за розгляд первісного покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених первісних позовних вимог, а за розгляд зустрічного позову судові витрати покладаються на позивача за зустрічною позовною заявою - Підприємство.

Керуючись статями 74, 76-80, 129, 180, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 22 941 317,60 грн закрити в частині стягнення 20 899 496,20 грн основного боргу.

2. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" до Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" про стягнення 2 041 821,44 грн - задовольнити частково.

3. Стягнути з Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" (04080, місто Київ, Подільський район, вулиця Кирилівська, будинок 85; ідентифікаційний код 19480600) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" (91021, Луганська область, місто Луганськ, Артемівський район, квартал Гайового, будинок 35 А; ідентифікаційний код 31443937) 20 546,39 грн (двадцять тисяч п`ятсот сорок шість гривень 39 копійок) основного боргу, 1 642 232,45 грн (один мільйон шістсот сорок дві тисячі двісті тридцять дві гривні 45 копійок) пені, три проценти річних у розмірі 139 991,52 грн (сто тридцять дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто одну гривню 52 копійок), інфляційні втрати в розмірі 134 032,23 грн (сто тридцять чотири тисячі тридцять дві гривні 23 копійки) та 333 094,48 грн (триста тридцять три тисячі дев`яносто чотири гривні 48 копійок) судового збору.

4. У задоволенні зустрічного позову Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об`єднання" про визнання договору недійсними - відмовити повністю.

5. Судові витрати, пов`язані з розглядом зустрічної позовної заяви, покладаються на Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго".

6. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 28.08.2019.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ