Постанова № 8389333, 24.02.2010, Одеський окружний адміністративний суд

Справа №2а-11379/09/1570

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«24» лютого 2010 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменко К.С. при секретарі Іванової Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПЕЙСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси про визнання частково протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та зобовязання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

З позовом до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПЕЙСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси про визнання частково протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси від 14.04.2009 року №0003262310/0, від 30.06.2009 року №0003262310/1, від 25.08.2009 року №0003262310/2 з податку на додану вартість на суму 873782,00 грн. (в тому числі податок 582521,00 грн. та штрафні санкції 291261,00 грн.), від 14.04.2009 року №0003242310/0, від 30.06.2009 року №0003242310/1, від 25.08.2009 року №0003242310/2 з податку на прибуток підприємств в частині суми 143856,75 грн. (в тому числі податок на прибуток 95904,50 грн. та штрафні санкції 47952,25 грн.) та зобовязати поновити податковий кредит з податку на додану вартість в розмірі 1125344,00 грн.

В судовому засіданні 24.02.2010 року представником позивача були підтримані позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач правомірно відніс до складу валових витрат суми, які підтверджені належним чином первинними бухгалтерськими документами та не порушував законодавство з питань формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на безпідставність віднесення вказаних сум до складу валових витрат підприємства у зазначених податкових періодах та порушення позивачем порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та дослідивши наявні в справі письмові докази суд встановив наступні факти та обставини:

Відповідач на підставі ст.1 Закону України «Про державну податкову службу» є місцевим підрозділом центрального органу державної виконавчої влади та згідно ст.ст.7,10,11 цього ж Закону здійснює повноваження щодо встановлення порушень податкового законодавства, нарахування та стягнення заборгованості з податків та зборів, штрафних санкцій, а тому позовні вимоги щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності з цього приводу , на підставі положень ст.55 Конституції України, п.п.1 ч.1 ст.17, 104 КАС України підвідомчі адміністративним судам та повинні розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

На підставі ч.1 ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року №590-ХП фахівцями ДПІ у Приморському районі м.Одеси була проведена планова виїзна документальна перевірка діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року.

Результати виїзної документальної перевірки оформлені актом від 31.03.2009 року №5590/23-1/33657945 (а.с.13-56), складеному відповідно до вимог наказу ДПА України від 10.08.2005 року № 327 «Про затвердження методичних рекомендацій та нової редакції зразків форм актів перевірок» та відповідно до вимог наказу ДПА України від 27.04.2006 року №225 «Про затвердження нової редакції зразків актів перевірок та методичних рекомендацій щодо їх оформлення».

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення 14.04.2009 року №0003262310/0 (а.с.132) з податку на додану вартість на суму 873782,00 грн. (в тому числі податок 582521,00 грн. та штрафні санкції 291261,00 грн.). За результатами адміністративного оскарження цього податкового повідомлення-рішення, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.06.2009 року №0003262310/1 (а.с.133) та від 25.08.2009 року №0003262310/2 (а.с.134), якими сума податкового зобовязання з податку на додану вартість не змінювалась.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення 14.04.2009 року №0003242310/0 (а.с.129) з податку на прибуток підприємств на суму 211836,00 грн. (в тому числі податок 140924,00 грн. та штрафні санкції 70462,00 грн.). За результатами адміністративного оскарження цього податкового повідомлення-рішення, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.06.2009 року №0003242310/1 (а.с.130) та від 25.08.2009 року №0003242310/2 (а.с.131), якими сума податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств не змінювалась.

В частині визначення зобовязання з податку прибуток підприємств позивач оскаржує винесені податкові повідомлення-рішення з цього податку лише частково в сумі 143856,75 грн. (в тому числі податок на прибуток 95904,50 грн. та штрафні санкції 47952,25 грн.).

Фахівцями ДПІ у Приморському районі м.Одеси в ході перевірки, на їхню думку, було встановлено факт порушення позивачем п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.10, п.5.2, п.п.5.3.2, п.5.3, п.п.5.3.3 п.5.3, п.5.9 ст.5, п.п.7.9.1, п.п.7.9.2 п.7.9 ст.7, п.18.3 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, п.3.1ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 22.05.1997 року №168/97-ВР, а саме: заниження податку на прибуток на суму 140924,00 грн., заниження податку на додану вартість на суму 582521,00 грн., завищення залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, рядок 26 Декларації за вересень 2008 року на суму 1121261,00 грн.

Оцінюючи оскаржені акти суб`єкту владних повноважень суд виходить з приписів ч.3 ст.2 КАС України стосовно законності висновків перевірки, які були підставою для його винесення. Суд не може погодитись з правомірністю застосуванням посадовими особами відповідача норм матеріального права з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади і місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи повинні діяти порядком та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п.11.3.1. п.11.3 ст.11 Закону України «Про податок на прибуток підприємств» від 22.05.1997 датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, … або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку, п.п.7.9.1., п.п.7.9.2. п.7.9, ст.7 Закону України «Про прибуток підприємств» з врахуванням особливостей встановлених цим Законом містить вичерпний перелік підстав для не включення до валового доходу чи валових витрат та звільнення від оподаткування коштів або майна залученого платником податку, п.18.3. ст.18 Закону України «Про податок на прибуток підприємств» передбачено, що у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус чи при здійсненні розрахунків через таких резидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (послуг) включаються до їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків від вартості цих товарів (робіт, послуг).

Позивач виступав покупцем, згідно додаткової угоди №2 від 01.08.2008 року до договору №345 від 17.11.2005 року (а.с.176-178 т.1), укладеного між нерезидентом, що має офшорний статус - ATLANTA INDUSTRIES LIMITED (British Virgin Islands) - продавець, на придбання самохідного перевантажувача «SENNEBOGEN» 835М типу С270 оформив ввезення вказаного обладнання в режимі імпорту з оформленням відповідної (ВМД №500050030/8/009279 від 08.08.2008 року (а.с.180-181 т.1) та на підставі вказаної вантажної митної декларації оприбуткував вказане обладнання. Оскільки додаткова угода №2 від 01.08.2008 року до договору №345 від 17.11.2005 року за своєю природою є документом про передання права власності на вказане в ній обладнання а вищезазначена вантажно-митна декларація, підтверджує переоформлення обладнання та його випуск у вільний обіг Позивач правомірно включив 1103800 грн. - 100% вартості товару придбаного у нерезидента, що має офшорний статус та з дотриманням вимог п.18.3 ст.18 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включив тільки - 938230,00 грн. - 85 відсотків вартості вищезазначеного товару, оскільки таке включення до складу валового доходу та до валових витрат вартості придбання Товару у нерезидента, що має офшорний статус прямо передбачене вищенаведеними нормами закону «Про податок на прибуток підприємств».

Згідно п.п7.4.2 п.7.4. ст.7 Закону «Про податок на додану вартість» не включається до складу податкового кредиту та відноситься до валових витрат сума податку на додану вартість, сплачена платником податку у складі вартості при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Одночасно, при формуванні валових витрат застосовується інша норма п.п.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» яка встановлює, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання без врахування вимог п. 7.4.3 Закону України «Про податок на додану вартість» та яка суперечить вищезазначеному п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивачем у перевіреному періоді з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року для використання в своїй господарській діяльності на підставі господарських договорів (а.с.71-72,76,80-81,83-84 т.1) придбані легкові автомобілі, які були включені позивачем до складу його основних фондів. Податок на додану вартість сплачений ним у складі вартості придбаних легкових автомобілів він згідно вимогами п.п7.4.2 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» включав до складу валових витрат. Відповідачем при проведенні перевірки було застосовано п.п.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оприбуткування податку підприємств», у звязку з чим із валових витрат позивача було виключено податок на додану вартість в розмірі 62128,00 грн., сплачений в складі вартості легкових автомобілів придбаних для використання у власній господарській діяльності та включених до основних фондів в наступних періодах: I кварталі 2008 року - 8963,33 грн.; І півріччі 2008 року - 17823,33 грн.; за три квартали 2008 року 35341,67 грн.

Але представник позивача заперечує проти такого зменшення відповідачем валових витрат, посилаючись на те, що Закон України «Про податок на додану вартість» та Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» припускають неоднозначне, множинне трактування порядку формування валових витрат під час здійснення господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення сплачених сум податку на додану вартість за цими операціями до валових витрат, тобто на виникнення конфлікт інтересів.

Про наявність конфлікту інтересів у ситуації, пов'язаній з віднесенням платниками податків сплачених сум податку на додану вартість до валових витрат під час придбання легкового автомобіля зазначається і у листах ДПА України.

Підпунктом 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що у випадку коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, в результаті чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Тому за правилами пп.4.4.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» відповідач, здійснюючи перевірку формування позивачем валових витрат по операціях, повязаних з придбанням легкових автомобілів мав застосовувати положення пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а не визначати суму податкового зобовязання з податку на прибуток. Віднесення позивачем 62128,33 гривень ПДВ, сплаченого у складі вартості придбаних легкових автомобілів, до валових витрат підприємства, було здійснено відповідно вимог пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому, правових та фактичних підстав зменшувати позивачеві валові витрати у розмірі 62128,33 грн. у відповідача не було.

П.п.5.2.10 п.5.2, пп.5.3.2 п.5.3 ст.5 та п.п.8.7.1. п.8.7 ст.8 Закону України «Про прибуток підприємств», передбачено внаслідок чого позивачем за три квартали 2008 року показник у рядку 04.1 Декларацій «витрати на придбання товарів (робіт, послуг) крім визначених у 04.11» було завищено на 180078,00 грн. оскільки при здійсненні ремонтів (поліпшень) основних фондів, що рахуються на балансі позивача, які проводились у вигляді використання товарно-матеріальних цінностей для виконання робіт (поліпшень) валові витрати формувались у повній вартості придбаних ТМЦ, без врахування обмежень встановлених вимогами вищезазначених норм. Це призвело до обґрунтованого донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в розмірі 45019,5 грн. та штрафних санкцій в розмірі 50%, що складає 22509,75 грн.

Відповідно до пп.7.9.1 цього ж Закону з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню ... кошти або майно, залучені платником, податку у зв'язку з: залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.»; пп.7.9.2 - з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з: ...наданням платником податку майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.

В перевіреному періоді з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року позивач надавав нерезидентам послуги з морського агентування. Обов'язки морського агента за договорами морського агентування визначені статтею 117 «Права та обов'язки морського агента» Кодексу торговельного мореплавства України від 23.05.1995 року №17б/95-ВР (зі змінами та доповненнями), згідно якої: «Морський агент виконує формальності та дії, пов'язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами державної виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна в порту , оформляє митні документи та документи на вантаж:, інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов'язані з перебуванням у порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту, (експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах, виступає від імені вантажовласника, а також: договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні».

Виходячи з зазначених в ст.117 КТМ України прав та обовязків морського агента, з а своєю суттю вказана діяльність (послуги з агентування морських суден) є операціями комісії, оскілки всі отримані від нерезидента грошові кошти, за виключенням комісійної винагороди агента, є компенсацією понесених агентом витрат, здійснених за рахунок власних коштів, або мають цільове призначення - для забезпечення виконання договірних відносин нерезидентом, якого представляє морський агент. Згідно пп.7.9.1, п.п7.9.2. п.7.9 ст.7 Закону «Про оподаткування податку підприємств» позивачем правомірно не включались грошові кошти отримані ним як платником податку від нерезидента, ні до валового доходу, ні до валових витрат такого платника податку, окрім сум комісійної винагороди.

За замовленням нерезидента - судновласника, позивачем як морським агентом було замовлено організацію послуг які були необхідні судну у юридичних осіб зареєстрованих платниками податків ПП «Послуги та консалтинг» код ЄДРПОУ 34598708 (а.с.189 т.2), ТОВ «Автекс-ЕН» код ЄДРПОУ 34674825 (а.с.222 т.3), ТОВ «Техносервіс+» код ЄДРПОУ 31893608 (а.с.50-52 т.4), ПП «Техно-Експресс» код ЄДРПОУ 34320088 (а.с.72 т.4), ТОВ «Стройбізнесгрупп», код ЄДРПОУ 35050867 (а.с.83 т.4), ПП «Дінго Експресс» код ЄДРПОУ 35504102 (а.с.127 т.3__), ПП «ТТК ТРОЛЛ» код ЄДРПОУ 35117774 (а.с.23 т.4). Згідно замовлень нерезидента вказаним юридичним особам позивач від імені нерезидента замовляв проведення організацію (проведення) замовлених нерезидентом послуг з ремонту. Позивачем проводилась оплата замовлених послуг, що підтверджується наданими до суду платіжними дорученнями на проведення оплати на користь вказаних юридичних осіб (а.с.190-201 т.2, а.с.128-131 т.3, а.с.223-225 т.3, а.с.53-55,73,86-122 т.4).

Тобто замовлені послуги були належним чином оплачені позивачем, згідно виставлених рахунків (а.с.247 т.2, а.с.2,10,17,24,32,40,51,53,59,68,75,82,89,97,104, 111, 118,

125,160,167,175,182,190,198,206,213,220,244,251 т.3, а.с.5,13,21,41,48,66-68,81,236,245, т.4, а.с.5,16,23,29,48,58,92,103,116,125,132,138,148,156,158,166,174,182, 193, 201, 209, 218, 226,

236,243,252 т.5, а.с.6,14,21,28,35,43,51,60,68,76,84,91,98,108,118,126,135,142 т.6).

Одночасно з цим зазначені юридичні особи згідно вимог Закону України «Про податок на додану вартість» надавали податкові накладні, виписані на адресу позивача. Факти отримання вказаних послуг підтверджується актами виконаних робіт (а.с.248 т.2, а.с.4,11,18,25,33,41,52,54,61,69,76,83,90,98,105,112,119,126,161,168, 176, 183, 191, 199, 207,

214,221,245,252 т.3, а.с.6,14,22,35,42,49,69-71,82,237,246 т.4, а.с.6,17,24,30,49,59,93,104, 117,126,133,139,149,157,159,167,175,183,194,202,210,219,227,237,244,253 т.5, а.с.7, 15, 22, 29,36,44,52,61,69,77,85,92,99,109,119,127,136,143 т.6).

Вказані послуги позивач правомірно включив до складу наданих агентських послуг в дисбурсментський рахунок, який виставляв судновласнику-нерезиденту.

Дисбурсментський рахунок за своєю природою та згідно існуючої міжнародної практики є уніфікованим документом, який виступає єдиною підставою до компенсації понесених агентом витрат та сплати агенту комісійної винагороди. Згідно Наказу Міністерства транспорту України №214 від 27.06.1996 року «Про затвердження зборів та плат за послуги, що надаються суднам у Морських торгівельних портах України» винагорода морського агента встановлена у вигляді фіксованих ставок.

Остаточні розрахунки по фінальному дисбурсменту з виплатою винагороди агенту проводяться судновласником - нерезидентом після завершення агентом надання послуг з обслуговування його судна. Факт проведення оплати дисбурсментського рахунку підтверджує прийняття судновласником наданих агентом послуг з обслуговування судна в порту.

Судом не приймаються до уваги заперечення представника відповідача з посиланням на Інструкцію про порядок митного контролю за агентською (шипчандлерською) діяльністю в морських та річкових портах України, що відкриті для заходу суден закордонного плавання"затвердженої Наказом Державної митної служби України №491 від 25.10.1996 року, оскільки,згідно Наказу Державної митної служби України від 08.10.1998 року №632 вищезазначена Інструкція втратила силу, а Позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог, одночасно з копіями дисбурсментських рахунків (а.с.3,21,30-31,39,49-50,60,66-67,74,81,88,95-96,103,110,117,124, 166, 173-174, 180-181, 188, 189,197,204-205,212,242-243,250 т.3, а.с.4,11-12,19-20,33-34,40,64-65,80,233,244 т.4, а.с.4, 13-15,46,57,145-147,155,165,191-192,200,207-208,217,224-225,242,250-251 т.5, а.с.4-5,12-13,27,34,41-42,49,58-59,66-67,74-75,82-83,90,97,107,125,133-134 т.6) якими він оформляв передання наданих нерезиденту послуг з агентування суден, суду було надано копії підтвердження замовлень відповідних послуг з боку нерезидента, копії банківських виписок, що підтверджують компенсацію замовлених та оплачених позивачем послуг з обслуговування суден (а.с.20,50,124,141 т.6), тобто посилання представника відповідача про відсутність первинних документів, що підтверджують факт проведення нерезидентом оплати замовлених послуг також до уваги не беруться, оскілки в акті перевірки та в запереченнях є численні посилання, що при проведенні перевірки оригінали дисбурсментських рахунків та замовлень нерезидента на надання позивачем послуг з технічного обслуговування надавались посадовим особам позивача та були ними досліджені, а порядок своєчасності отримання та використання позивачем валютних коштів було окремим питанням перевірки.

Згідно із положеннями п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, чинній в перевіреному періоді, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до вимог п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6. цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим пунктом документами. При проведенні перевірки позивачем було надано оригінали належним чином оформлених податкових накладних на замовлені та оплачені ним послуги. Ця обставина не заперечується представником та згідно положень ч.3ст.72 КАС України вважається встановленою.

Проаналізувавши наведені норми законодавства, надані до справи податкові накладні (а.с.202-242 т.2, а.с.27,36,44,56,63,71,78,85,92,100,107,114,121,132-149,153-155, 163,170,185,193,201,209,216,226-236,239,247, т.3, а.с.1,86,16,24-28,30,37,44,56-59,61,74-75, 77,123-212,215-232,240-241,249-257 т.4, а.с.1,9-10,26,33-44,52-54,69-86,96-99,108-110,120, 121,128,142,152,162,170,178,185-186, 188, 196, 204, 213-214, 221, 230-232, 239, 246-247 т.5, а.с.1,9,17,24,31,38,46,54-55,63,71,79,87,94,102-104,112-114,121,129-130,138 т.6) оформлені із повним дотриманням правил щодо їх складання згідно вимог п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за перевірений період, арифметичну правильність показників податкових декларацій за перевірений період, доведення позивачем належними доказами, в тому числі прийнятими та оплаченими нерезидентом дисбурсментськими рахунками, в яких було включено отримані послуги з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, та включення суми отриманого податкового кредиту, до суми своїх податкових зобовязань перед нерезидентом з відповідним оформленням податкових накладних, суд вважає неправомірним зменшення податкового кредиту на 96686,00 грн. по операціях, повязаних з наданням та організацією агентських послуг для нерезидента.

Посилання на неможливість проведення зустрічних перевірок юридичних осіб, з якими позивач мав господарські відносини та замовляв і оплачував послуги та те, що більшість з зазначених юридичних осіб на дату проведення перевірки позивача знято з обліку як платники податків, а їх державна реєстрація скасована у звязку з банкрутством не може бути підставою для збільшення позивачеві валового доходу, та донарахування податкових зобовязань з податку на до оскілки на дату здійснення господарських операцій вказані юридичні особи були належним чином зареєстровані як платники податків та мали право оформляти і видавати податкові накладні.

Закон України «Про транзит вантажів» зі змінами та доповненнями є спеціальним Законом який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України.

Відповідно ст.1 Закону України «Про транзит вантажів» транзитні послуги (роботи) - безпосередньо пов'язана з транзитом вантажів підприємницька діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо.

Учасники транзиту - вантажовласники та суб'єкти підприємницької діяльності (перевізники, порти, станції, експедитори, морські агенти, декларанти та інші), які у встановленому порядку надають (виконують) транзитні послуги (роботи).

Відповідно до ст.3 Закону України «Про транзит вантажів» свобода транзиту вантажів забезпечується шляхом відсутності будь-якої дискримінації стосовно учасників транзиту при оподаткуванні операцій, повязаних з транзитом вантажів.

Згідно зі ст.7 Закону України «Про транзит вантажів» транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та використання за межами митної території України і надаються (виконуються) на підставі відповідних дво- чи багатосторонніх договорів (контрактів) між учасниками транзиту. Договори (контракти) про надання (виконання) транзитних послуг (робіт) укладаються як між резидентами і нерезидентами, так і між самими резидентами і нерезидентами, які вільно обирають комплекс транзитних послуг (робіт), їх виконавців, а також засоби транзиту залежно від умов перевезень. Відповідно до п.5.15 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо послуги транспортного експедирування є транзитними послугами, пов'язані з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом через територію і порти України, то ці послуги звільняються від оподаткування. Згідно абзацу третього підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість» операції з поставки послуг платником податку, пов'язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому пунктом 5.15 цього Закону.

Позивачем надавався комплекс транспортно-експедиційних послуг з перевезення транзитних вантажів нерезидента через митну територію України згідно договорами на експедирування вантажів з нерезидентами, які за твердженням позивача надавались працівникам відповідача при проведенні перевірки та засвідчені копії яких надано до суду та залучено до матеріалів справи (а.с.228-232,235-238,242-249 т.1, а.с.2-7,14-21,36-43,51-58,74-78,86-90,95-99 т.2). Згідно вказаних договорів з нерезидентами за експедирування транзитних вантажів позивач отримав в перевіреному періоді з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року винагороду експедитора в сумі 1438538,05 грн. та як учасник транзиту використав пільгу передбачену ст.5.15 Закону України «Про податок на додану вартість» з урахуванням умов абзацу третього підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість», але відповідачем, незважаючи на те, що позивач згідно ч.1 Закону України «Про транзит» є учасником транзиту та згідно ст.3 Закону України «Про транзит» всіма правами та пільгами передбаченими для учасників транзиту на винагороду експедитора в розмірі 1438538,05 грн., отриману від експедирування транзитних вантажів було в порушення п.5.15 Закону України «Про податок на додану вартість» донараховано податок на додану вартість в розмірі 20%, що призвело до збільшення податкових зобовязань з податку на додану вартість на 287708,00 грн. За таких обставин суд вважає неправомірним та безпідставним з боку відповідача, позбавлення позивача який надавав послуги нерезидентам з експедирування транзитних вантажів статусу учасника транзиту, чи пільг передбачених п.5.15 та абзацом 3 пп.6.2.4 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції чинній на дату здійснення операцій, що передбачають звільнення від оподаткування податком на додану вартість послуг з перевезення транзитних вантажів та послуг повязаних з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом та протиправним донарахування відповідачем податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 287708,00 грн. нараховану на винагороду експедитора.

Згідно п.п.7.4.4. п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Позивачем згідно Договору №345 від 17.11.2005 року (а.с.135-137 т.1) та додатків до нього з №1 до №9 (а.с.150-163 т.1), додаткової угоди №1 від 01.12.2005р. (а.с.138-149 т.1) укладених з нерезидентом компанією ATLANTA INDUSTRIES LIMITED (British Virgins Islands) було взято на себе зобовязання по ввезенню цілісних майнових комплексів для пошуку осіб із числа резидентів які заінтересовані в отриманні на умовах оренди вказаних майнових комплексів в тому числі здавання їх в оренду з укладенням відповідних договорів та використання його у власній господарській діяльності. Згідно перелічених Додатків в період з 02.02.2006 року по 21.12.2006 року на митну територію України було завезено 8 одиниць обладнання, з яких 3 одиниці було ввезено на митну територію України в режимі «переміщення вантажу на безоплатній основі для некомерційних операцій» та при цьому сплачені відповідні митні платежі та податок на додану вартість в сумі 1222365,83 грн., які було внесено до податкового кредиту позивача. Правильність формування податкового кредиту в розмірі 122366,00 грн., сплаченого митним органам в 2006 році, при ввезенні в оренду, на митну територію України, обладнання, що належало нерезиденту «ATLANTA INDUSTIES LTD» (BVI) та відображення податкового кредиту в рядку 26 Декларації з податку на додану вартість, під час проведення перевірки під сумнів не ставилось, перевірене працівниками відповідача в минулих періодах (Акт №5896/23-10/33657945 від 05.07.2007 року) та не є предметом спору. Ця обставина не заперечується представником та згідно положень ч.3 ст. 72 КАС України вважається встановленою.

П.п 3.1.1 ст.3 Закону «Про податок на додану вартість» в редакції, що була чинною на дату здійснення операції та проведення перевірки передбачає у відносинах з нерезидентом наступне: з метою оподаткування до експорту товарів також прирівнюється: вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митного кордону України за договорами фінансового лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта фінансового лізингу лізингодавцю-нерезиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке вивезення пов'язане із припиненням дії зазначених договорів.

Позивачем, при поверненні із оренди обладнання, що належало нерезиденту з вивезенням його за межі митної території України та оформленням відповідних вантажно-митних декларацій в режимі Експорт-10 ВМД №500010000/7/003427 від 27.06.2007 (а.с.163 т.1); ВМД№500010000/8/000974 від 29.02.2008 (а.с.165-166 т.1); ВМД№500010000/8/000970 від 29.02.2008 (а.с.168-169 т.1); ВМД№500010000/8/001740 від 09.08.2008 (а.с.171-172 т.1); ВМД№500010000/8/011701 від 23.09.2008р. (а.с.174-175 т.1) було правомірно застосовано пп.3.1.1. Закону «Про податок на додану вартість» та вартість обладнання яке поверзлось із оренди нерезиденту включено до бази оподаткування податком на додану, за ставкою «нуль» відсотків, що застосовується при експорті товарів, як це передбачено п.п.3.1.1., п.3.1.2. та п.4.1., п.6.2 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом не приймаються до уваги заперечення представника відповідача, що для застосування п.3.1.1. Закону України «Про податок на додану вартість» Позивач повинен надати докази того, що вказане обладнання було задано в оренду на території України, оскільки застосування п.3.1.1. не передбачає додаткових умов окрім вимоги власника повернути майно, яке йому належить та було завезено на митну територію України для здавання в оренду. Доводи представника відповідача про необхідність зменшення податкового кредиту через відсутність у позивача можливості використовувати вивезене обладнання, у власній господарській діяльності судом не приймаються через те що позивач не починав використовувати обладнання в операціях які не є обєктом оподаткування, а повернув майно, що належить нерезиденту на праві власності а вказана операція - це повернення обладнання нерезиденту по договору оренди, що не передбачає його купівлю-продаж (оренда, лізинг) і не передбачають переходу права власності на такий товар.

Таким чином, позивачем правомірно не проводилось корегування податкового кредиту в сумі 1222366,00 грн., при здійсненні поверненням ним із оренди майна, що належало нерезиденту.

Разом з тим, відповідачем правомірно встановлено під час перевірки порушення пп.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач при формуванні податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2007 року, внаслідок чого враховуючи, позивачем було безпідставно збільшено податковий кредит на суму 97022,00 грн., який підлягає зменшенню за рахунок зменшення залишку податкового кредиту в рядку 26 Декларації з Податку на додану вартість в розмірі 1222366,00 грн. на суму завищеної суми податкового кредиту в розмірі 97022,00 грн. Ця обставина не заперечується представником позивача та згідно положень ч.3 ст.72 КАС України вважається встановленою.

Оскільки підставою для винесення оскаржуваних актів було невірне застосування норм матеріального права, що є порушенням ч.2 ст.19 Конституції України, ст.11 Закону України «Про систему оподаткування» та ст.11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», а тому суд повинен визнати такі акти суб`єкту владних повноважень протиправними та скасувати їх на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України та на підставі положень ч.3 ст.162 КАС України прийняти рішення про поновлення прав особи, яка звернулась за судових захистом та зобовязати відповідача поновити право позивача на податковий кредит з податку на додану вартість.

Судові витрати розподілити у відповідності до вимог ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси від 14.04.2009 року №0003262310/0, від 30.06.2009 року №0003262310/1, від 25.08.2009 року №0003262310/2 з податку на додану вартість на суму 873782,00 грн. (в тому числі податок 582521,00 грн. та штрафні санкції 291261,00 грн.), від 14.04.2009 року №0003242310/0, від 30.06.2009 року №0003242310/1, від 25.08.2009 року №0003242310/2 з податку на прибуток підприємств в частині суми 143856,75 грн. (в тому числі податок на прибуток 95904,50 грн. та штрафні санкції 47952,25 грн.).

3. Зобовязати Державну податкову інспекцію у Приморському районі м.Одеси (65012, м.Одеса, Французьки бульвар 7) поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПЕЙСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ» (65012, м.Одеса, вул..Канатна 78 кв.19, Код ЄДРПОУ 33657945) суму безпідставно зменшеного податкового кредиту з податку на додану вартість (рядок 26) в розмірі 1125344,00 грн.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання повного тексту постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.5 ст.186 КАС України.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 04.03.2010 року

Суддя Єфіменко К.С.