Ухвала суду № 83891421, 05.08.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/39055/19-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2019 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва Писанець В.А., при секретарі Ясеновенко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Печерського районного суду міста Києва клопотання про арешт майна,-

ВСТАНОВИВ:

До провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, надійшло клопотання прокурора третього відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України Коновода В.В., про арешт майна у кримінальному провадженні за № 42018000000002986.

Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.

Прокурор в судове засідання не з`явився, проте подав письмову заяву про розгляд клопотання за його відсутності, в якій клопотання з викладених у ньому підстав підтримав, просив задовольнити.

На підставі ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Частиною 1 ст. 172 КПК України, передбачено, окрім іншого, що неприбуття слідчого, прокурора у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи положення закону та принцип диспозитивності, слідчий суддя визнав можливим прийняти рішення по суті клопотання на підставі наявних доказів.

Слідчий суддя, дослідивши матеріали провадження за клопотанням, приходить до наступного висновку.

З матеріалів клопотання вбачається, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 4201800000002986 від 28.11.2018 за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 3 ст. 365-2, ч. 2 ст. 367, ч. 4 ст. 190 КК України.

Нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснюється Генеральною прокуратурою України.

Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).

Досудовим розслідуванням встановлено, що 29.07.2014 між

ПАТ «УКРІНБАНК» (далі- Банк) та ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) укладено кредитний договір № 196, на суму 18 000 000 грн., в забезпечення за яким в іпотеку Банку на підставі іпотечного договору від 29.07.2014 укладеного між ПАТ «УКРІНБАНК» та ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) передані наступні об`єкти нерухомості, а саме:

- житловий будинок АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка площею 0,18 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:0651 , за адресою: АДРЕСА_2 ;

- земельна ділянка площею 0, 0260 га., кадастровий номер 3221483301:01:009:0995 , за адресою: АДРЕСА_2 ;

- трьохсекційна група відпочинкових котеджів, загальною площею

495,0 кв. м., за адресою: АДРЕСА_3 ;

- земельна ділянка, площею 0, 0600 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:1246 , за адресою: АДРЕСА_9 ,

с. Поляниця.

Обтяження предмета іпотеки правами Банку зареєстровано в Державному реєстрі іпотек 29.07.2014, а також в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Також встановлено, що 17.02.2016 державним реєстратором Управління державної реєстрації ГТУЮ у м. Києві Грабар О.В., на підставі заяви головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Київській області - Шмідт К.В., постанови про зняття арешту з майна боржника від 10.02.2016 (ВП № 49872517) та Акту № 30665327 від 09.02.2016 про реалізацію предмета іпотеки, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відомості про припинення іпотеки та заборони відчуження предмету іпотеки.

Крім того, 09.02.2016 вказане вище майно, що знаходилось в іпотеці Банку, реалізовано з прилюдних торгів, що проводились в рамках виконавчого провадження № 49872517, відкритого ВПВР УДВС ГТУЮ у Київській області на виконання виконавчого листа № 2-1342/15, виданого 08.06.2015 згідно рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області про стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь Банку суми боргу в розмірі 19 123 500 грн.

Встановлено, що ПАТ «УКРІНБАНК» не вживав жодних дій по примусовому стягненню заборгованості за кредитним договором № 196 за рахунок предмету іпотеки, що належить Страхову О.О. та ОСОБА_4 та, будучи іпотекодержателем предметів іпотеки із зареєстрованими правами застави, не надавав згоди на реалізацію предмета іпотеки.

18.02.2016 Страховим О.О. та ОСОБА_4 було укладено низку договір купівлі-продажу внаслідок чого, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянка площею 0,18 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:0651 , за адресою: АДРЕСА_2 ; трьохсекційну групу відпочинкових котеджів, загальною площею 495,0 кв. м., за адресою: АДРЕСА_4 ; земельну ділянку, площею 0, 0600 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:1246 , за адресою: АДРЕСА_9 та земельну ділянку площею 0, 0260 га., кадастровий номер 3221483301:01:009:0995 , за адресою: АДРЕСА_2 протиправно перейшло до ОСОБА_5 , яким у подальшому вказану нерухомість було перереєстровано на третіх осіб, а саме на ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Під час досудового розслідування, на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 24.01.2019 (справа № 757/2978/19-к) на зазначене вище нерухоме майно накладено арешт, про що 19.02.2019 внесені відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та до Державного земельного кадастру.

Водночас встановлено, що у період часу з 18.04.2019 по 25.04.2019 невстановлені досудовим розслідуванням особи, оминаючи наявність обтяження згідно зазначеного вище рішення суду, внесли до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та до Державного земельного кадастру відомості про зміну права власності на вказане нерухоме майно. Підставою для внесення вказаних змін став договір № 1 відступлення прав за Іпотечними договорами від 18.04.2019 ( сторони: ОСОБА_8 - новий іпотекодержатель та ПАТ «Українська інноваційна компанія» код 05839888 - первісний іпотекодержатель), нотаріальне посвідчення якого здійснено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайличенком С.А. та зареєстровано в реєстрі за № 660.

Зазначений договір від 18.04.2019 № 1 відступлення права вимоги, укладений між ПАТ «УКРАЇНСЬКА ІНОВАЦІЙНА КОМПАНІЯ» та ОСОБА_8 за іпотечним договором є нікчемним та обґрунтовується наступним:

Так, відступлення права вимоги за кредитним договором на користь фізичної особи суперечить положенням ч. 3 ст. 512, ст. 1054 ЦК України, оскільки для зобов`язань, які виникли на підставі кредитного договору, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме кредитор - банк або інша фінансова установа, з погодження Національного Банку України, тому Банк не мав права відступати права вимоги в іншому договорі в якому є кредитний договір.

Як вбачається зі встановлених обставин, з укладенням цього договору про відступлення права вимоги за кредитним договором від 29.07.2014 № 196, відбулася заміна кредитодавця - банку, який є фінансовою установою (первісним іпотекодержателем), що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, який не є юридичною особою та фінансовою установою, а тому не може надавати фінансові послуги згідно з наведеними нормами права.

Так, відповідно до ст. 4. Закону України «Про Іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Згідно з ч. 3 ст. 17 вказаного закону відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про Іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах. Такими є банк або інша фінансова установа. Цей перелік є вичерпним.

У п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», вказано, що є фінансовою установою - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг.

Прокурор вказує, що метою арешту вказаного майна є збереження речових доказів, що відповідає вимогам ст. 98, п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 170 КПК України.

17 травня 2019 року житловий будинок

АДРЕСА_1 ; земельна ділянка площею 0,18 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:0651 , за адресою: АДРЕСА_2 ; земельна ділянка площею 0,0260 га., кадастровий номер 3221483301:01:009:0995 , за адресою: АДРЕСА_2 група відпочинкових котеджів, загальною площею 495,0 кв. м., за адресою: АДРЕСА_8; земельна ділянка, площею 0,0600 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:1246 , за адресою: АДРЕСА_9, право власності на які зареєстровано за ТОВ «БУДПРОМТОРГ-2017» визнані речовими доказами у кримінальному провадженні № 42018000000002986.

Статтею 170 КПК України, передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів.

У відповідності до ч. 3 ст. 170 КПК України, є достатні підстави вважати, що зазначені кошти, відповідають критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Статтею 98 КПК України, визначено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 10 ст. 170 КПК України арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Відповідно ч. 11 ст. 170 КПК України заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Враховуючи викладене, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого про накладення арешту на майно підлягає задоволенню з метою забезпечення цілей кримінального провадження, а саме: збереження речових доказів.

Разом з цим, слідчий суддя враховує й те, що у даному випадку обмеження права власності є розумним і співрозмірним завданням кримінального провадження та обставини кримінального провадження станом на час прийняття рішення вимагають вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження як накладення арешту. При цьому, доказів негативних наслідків від його застосування слідчим суддею не встановлено.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 107, 131, 132, 170-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора третього відділу процесуального керівництва Першого управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими центрального апарату Державного бюро розслідувань, Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України Коновода В.В., у кримінальному провадженні №42018000000002986 від 28.11.2018, про арешт майна - задовольнити.

Накласти арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження на наступні об`єкти нерухомого майна:

житловий будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 411982232214);

земельна ділянка, площею 0,18 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:0651 , за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 413243232214);

земельна ділянка, площею 0,0260 га, кадастровий номер 3221483301:01:009:0995 , за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 413350432214);

земельна ділянка, площею 0,0600 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:1246 , за адресою: Івано-Франківська область, м . Яремче , с. Поляниця (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 408919826110);

трьохсекційна група відпочинкових котеджів, загальною площею 495,0 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 325155526110).

Підозрюваний, його захисник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.

Ухвала підлягає негайному виконанню.

Ухвала про накладення арешту може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя В. А. Писанець