Рішення № 83890320, 28.08.2019, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/5457/15-ц

2/705/80/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 серпня 2019 року м.Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючої-судді Мазуренко Ю.В.

при секретарі Романовій О.М.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою та зобов`язання знести самочинно збудовані сараї, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 відповідно до додатку № 2 до висновку земельно-технічного дослідження № 1679/14-23 від 14.05.2015 року виконаного Черкаським відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Також, позивач просить суд зобов`язати відповідача за власний рахунок знести самочинно збудовані сараї за вказаною адресою, позначені на плані фактичного користування земельною ділянкою (додаток 1 до висновку експертного дослідження за результатами проведення технічного дослідження від 14.05.2015 року № 1679/14-23) цифрами 7 та 8. Свої позовні вимоги ОСОБА_3 мотивує тим, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом та на підставі договору купівлі-продажу від 26 березня 1991 року, на праві приватної власності належить 61,7 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Також, позивач у позові зазначає, що інші 38,3 частини відповідного житлового будинку належать відповідачу у справі - ОСОБА_4 , який придбав частину будинку в колишнього співвласника ОСОБА_5 . Також, позивач у позові вказує, що в користуванні її та відповідача знаходиться земельна ділянка, на якій розміщений вказаний житловий будинок та належні до нього господарські будівлі та споруди. У позовній заяві вказано, що загальна площа земельної ділянки 896 квадратних метрів та у відповідності до висновку експерта Галай Г.П . просить: «…1.Встановити порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 відповідно до додатку 2 до висновку земельно-технічного дослідження № 1679/14-23 від 14.05.2015 р. …». Також, позивач у позові зазначила, що фактичний розподіл між сторонами приміщень в будинку АДРЕСА_1 господарських будівель та споруд, відповідає розподілу, який був визначений попередніми співвласниками, тому спір з даного питання між ними відсутній. При цьому, позивач вважає, що оскільки відповідачеві належить менша частина будинку, то відповідно йому повинна бути виділена у користування менша частина земельної ділянки. Однак, відповідач самовільно зайняв більшу частину земельної ділянки та користується нею, чим створює позивачу перешкоди у користуванні її частиною земельної ділянки. Крім того, відповідач самовільно збудував на спірній земельній ділянці господарські будівлі та споруди. Відсутність встановленого порядку користування земельною ділянкою перешкоджає позивачу у реалізації її права на приватизацію земельної ділянки, проведення капітального ремонту будинку, тому вона звернулася з даним позовом до суду.

Цивільна справа за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою надійшла до Уманського міськрайонного суду 01.10.2015 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2015 року дану справу було передано на розгляд судді Уманського міськрайонного суду Прокулевичу В.С. та 02.10.2015 року по справі було відкрито провадження.

18.11.2015 р. відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, дану цивільну справу було визначено до розгляду судді Ребрині К.Г., оскільки суддю Уманського міськрайонного суду ОСОБА_7 . було звільнено з посади у зв`язку з поданням заяви про відставку (повторний автоматизований розподіл справи було здійснено на підставі розпорядження керівника апарату Уманського міськрайонного суду № 355/15 від 18.11.2015 року).

04.02.2016р. ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області (головуючий суддя Ребрина К.Г.) було закрито провадження в даній цивільній справі, з посиланням на п.2 ст.205 ЦПК України ( чинного на момент винесення ухвали), оскільки 31.01.2011 року вже було винесено рішення Уманського міськрайонного суду та у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , третя особа Уманська міська рада про визначення порядку користування земельною ділянкою було відмовлено.

23.03.2016 р. ухвалою Апеляційного суду Черкаської області було скасовано ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04.02.2016 р. та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В ухвалі Апеляційного суду Черкаської області вказано, що сторони та предмет позову, (на які містяться посилання в ухвалі Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04.02.2016 р.), поданих ОСОБА_3 не є тотожними. При цьому, 31 січня 2011 року рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області (головуючий суддя Корман О.В.) у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , третя особа: Уманська міська рада про визначення порядку користування земельною ділянкою було відмовлено. 03 жовтня 2013 року ухвалою Апеляційного суду Черкаської області рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2011 року було залишено без змін.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.04.2016 р., дану цивільну справу було передано для продовження розгляду судді Ребрині К.Г.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2016р. - справу було передано на розгляд судді Уманського міськрайонного суду Білик О.В., оскільки суддя Уманського міськрайонного суду Ребрина К.Г. не може брати участь у новому її розгляді після скасування ухвали про закриття провадження по справі апеляційним судом (підстава - розпорядження керівника апарату Уманського міськрайонного суду № 49/16 від 22.04.2016р.).

06.07.2016 року ухвалою Уманського міськрайонного суду ( головуючий суддя Білик О.В.) було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Уманську міську раду Черкаської області.

13.07.2016 року ухвалою Уманського міськрайонного суду (головуючий суддя Білик О.В.) клопотання представника відповідача було задоволено та призначено у цивільній справі судову будівельно-технічну експертизу,виконання якої було доручено судовому експерту Комашко Роману Вікторовичу (а.с.106). Однак, судова будівельно-технічна експертиза не була проведена.

22.07.2016 року на адресу судді Білик О.В. за підписом судового експерта Р.В.Комашко було направлено лист про необхідність надання експерту документів з метою можливості розгляду питань, що були поставленні на вирішення експертизи. В листі вказано, що ухвалу суду про призначення експертизи виконати не представляється можливим в зв`язку з тим, що у судовій справі відсутні наступні матеріали:

-правовстановлюючі документи на житловий будинок та земельну ділянку розташованим по АДРЕСА_1 ;

-рішення місцевих органів влади про надання під будівництво та у власність (чи користування) земельної ділянки за вказаною адресою;

-технічний паспорт на житловий будинок станом на теперішній час;

-технічну документацію із землеустрою, яка виготовлялася під час приватизації земельної ділянки (якщо земельна ділянка приватизована), в тому числі кадастрові плани, плани положення та погодження меж земельної ділянки, каталоги координат (необхідно замовити в управлінні Держгеокадастру в Уманському районі Черкаської області);

-топографо-геодезичні плани на земельну ділянку на основі топографо-геодезичних робіт, які проводилися фахівцями землевпорядниками з використанням відповідного обладнання та бази даних (а.с. 110).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2016р. - справу було передано на розгляд судді Уманського міськрайонного суду Горячківській Л.В., оскільки суддя Уманського міськрайонного суду Білик О.В. перебуває на лікарняному, у зв`язку з вагітністю і пологами (підстава -розпорядження керівника апарату Уманського міськрайонного суду № 326/16 від 07.11.2016р.).

Згідно розпорядження від 07 лютого 2017 року (№ 164/17) за підписом керівника апарату Уманського міськрайонного суду, було проведено повторний автоматизований розподіл даної справи, оскільки суддя Уманського міськрайонного суду ОСОБА_18 відсторонена від посади.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2017 року - справу було передано для розгляду судді Уманського міськрайонного суду Мазуренко Ю.В. та 08.02.2017 року справу було прийнято до провадження судді.

06.02.2018 року ухвалою Уманського міськрайонного суду розгляд цивільної справи вирішено продовжити за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, представник позивача вказував на можливість проведення судового засідання у її відсутність. Представник пояснив, що за станом здоров`я позивач не може приймати участь у судових засіданнях.

Представник позивача - адвокат Кобилянський В.А. в судовому засіданні підтримав вимоги позову, посилаючись на обставини, що викладені в ньому. В своїх поясненнях в суді він наполягав на тому, що не дивлячись на відсутність документів з приводу розміру земельної ділянки, про встановлення порядку користування якою ставиться питання в позові, позивач, будучи власником нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , має право на відповідну частину земельної ділянки на якій розташований житловий будинок. В обґрунтування своєї позиції представник посилався на положення п.19 Постанови Пленуму ВСУ № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року. Він наполягав, що оскільки є у співвласників спільне домоволодіння і за взаємною згодою встановити порядок користування землею біля будинку сторони не можуть, то необхідно встановити порядок користування, з урахуванням висновку експертизи, який був долучений позивачем до позовної заяви. При цьому, представник уточнив в судовому засіданні, що посилаючись на висновок експертизи, в своїх поясненнях в суді, він має на увазі висновок експертного дослідження за результатами проведення земельно-технічного дослідження № 1679/14-23 від 14.05.2015 р. Представник вважає, що у відповідному висновку зазначено фактичний розмір земельної ділянки біля будинку, розмір якої становить 896 кв.м. і виходячи саме з цього розміру експерт пропонував можливі варіанти порядку користування земельною ділянкою. В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що підстав для долучення інших документів з приводу розміру земельної ділянки він не вбачає і при цьому підтвердив, що «…земельна ділянка не сформована і її немає в кадастрі…», а відсутність погодження іншої сторони створює перешкоди у приватизації земельної ділянки для позивача ОСОБА_3 . Також, представник позивача вважає, що підлягає до задоволення позовна вимога з приводу знесення самочинно збудованих сараїв, оскільки самочинне будівництво порушує право власності позивача.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, його представник - адвокат Цуркан В.М. вказував на можливість проведення судового розгляду у відсутність відповідача.

Представник позивача - адвокат Цуркан В.М. в судовому засіданні вказував на відсутність підстав для задоволення позову, що стосується обох позовних вимог. В судовому засіданні він пояснив, що розмір земельної ділянки вказаний в експертному дослідженні, на який посилається позивач у позові та представник позивача у судовому засіданні,- не відповідає дійсності. Як видно з самого експертного дослідження, долученого до матеріалів позову позивачем, обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 18.12.2014 року проводилося у присутності лише ОСОБА_15 ( ОСОБА_4 присутній не був і про проведення експертизи не був повідомлений належним чином, відповідно до вимог чинного законодавства). Представник відповідача наполягав, що розмір земельної ділянки позивачем зазначений не правильно та підтвердив, що земельна ділянка в натурі не виносилася, межі не встановлювалися і її розмір по рішенню органу місцевого самоврядування становить 802 кв.м., що вказано у попередніх рішеннях суду з тим самим предметом, де відповідачами вказувалися і інші особи, інтереси яких порушуються, а саме сусіди, що проживають за адресою АДРЕСА_2 Представник відповідача висновок експертного дослідження вважає нікчемним, у зв`язку з чим, на його думку, він не може бути врахований судом при визначені порядку користування земельною ділянкою біля будинку. Також, представник відповідача вказував, що непідтверджена доказами позовна вимога з приводу самочинного будівництва, оскільки в технічному паспорті вказані відповідні господарські будівлі, тобто вони не є самочинними і вони належать іншим особам ( сусіди за адресою АДРЕСА_2 . Крім того, представник відповідача вважає, що самочинне будівництво має місце з боку позивача, а не відповідача по справі.

Представник третьої особи - Уманської міської ради Черкаської області, будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду справи, - у судове засідання 27.08.2019 року повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін у справі, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

При зверненні до суду, позивачем до позову було долучено ксерокопію свідоцтва про право на спадщину за законом від 9 листопада 1989 року. Згідно з даними відповідного свідоцтва ОСОБА_16 та ОСОБА_3 успадкували після смерті ОСОБА_17 в рівних частинах 61,7/100 частки житлового будинку з відповідною частиною надвірних споруд, розташованого в АДРЕСА_1 ( оригінал чи належним чином завірена копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 9 листопада 1989 року до матеріалів справи долучено не було і в судовому засіданні для огляду надано не було).

При зверненні до суду, позивачем до позову також було долучено ксерокопію договору купівлі-продажу від 26 березня 1991 року. Згідно з даними відповідного договору купівлі-продажу ОСОБА_16 продав свою частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , яка набула права власності на 61,7/100 частини вказаного будинку ( оригінал чи належним чином завірена копія договору купівлі-продажу від 26 березня 1991 року до матеріалів справи долучено не було і в судовому засіданні для огляду надано не було).

Представником відповідача 04.02.2016 року, разом із клопотанням про закриття провадження у справі, до матеріалів даної цивільної справи було долучено рішення Уманського міськрайонного суду від 31 січня 2011 року у справі № 2-66-2011 року, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , третя особа: Уманська міська рада, про визначення порядку користування земельною ділянкою, яким було відмовлено у задоволенні позову. В позові ставилося питання про необхідність визначення порядку користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 між позивачем ОСОБА_3 та користувачами суміжних земельних ділянок ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .. Позивач просила виділити її в користування земельну ділянку розміром 553 кв.м. У відповідному рішенні міститься посилання на те, що позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що органом місцевого самоврядування вирішувалося питання пов`язане з розмежуванням відповідних земельних ділянок. При цьому, розпорядження землями територіальних громад віднесено до компетенції місцевого самоврядування і суд самостійно не може зменшувати чи збільшувати розмір земельної ділянки, яка закріплена за домоволодінням. У вказаному рішенні є посилання на те, що згідно рішення Уманської міської ради від 18.12.2002 року № 2.17-13/24 за домоволодінням АДРЕСА_1 закріплено прибудинкову територію площею 802 кв.м. Також, в судовому засіданні 15.01.2016 року ( головуюча суддя Ребрина К.Г.) представником відповідача ОСОБА_2 до матеріалів справи було долучено ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 03 жовтня 2013 року. Суд апеляційної інстанції за результатом розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 на рішення Уманського міськрайонного суду від 31 січня 2011 року у справі № 2-66-2011 року, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , третя особа: Уманська міська рада, про визначення порядку користування земельною ділянкою ухвалив «…Рішення Уманського міськрайонного суду від 31 січня 2011 року залишити без змін…».

В ухвалі Апеляційного суду Черкаської області від 03.10.2013 року зазначено:

«… За будинком, згідно рішення Уманської міської ради від 18.12.2002 року, закріплено при будинкову територію площею 802 кв.м.

Позивач в позовній заяві зазначила, що предметом позовних вимог є визначення порядку користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 між позивачем та відповідачами як користувачами суміжних земельних ділянок, що не передбачено нормами ЗК України, оскільки визначити порядок користування можливо земельною ділянкою яка знаходиться в спільному користуванні, а не в користуванні суміжних землекористувачів.

З технічного паспорта на жилий будинок за адресою АДРЕСА_1 вбачається, що він не є багатоквартирним, а є одноквартирним будинком , що знаходиться в спільній частковій власності, тобто частка у вказаному будинку кожному із співвласників реально не виділялась.

Вказана в постанові суду від 28 жовтня 2005 року та обставина , що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для обслуговування житлового будинку виділено земельну ділянку розміром 440 кв.м. кожному не звільняла позивача від доказування даних обставин, оскільки відсутні підстави для звільнення від доказування визначені ст..61 ЦПК України.

Не може бути взяте до уваги виготовлене ТОВ «Контакт-Сервіс» доповнення №32/буд, оскільки такий доказ отриманий з порушенням ст..150 ЦПК України, а висновку №32/БУД судової будівельно-технічної експертизи від 20 серпня 2010 року, суд першої інстанції, дав належну оцінку.

На виконання частини 4 статті 10 ЦПК України , колегією суддів, була призначена повторна судова будівельно-технічну експертиза, яка виконана лише частково, а саме встановлено, що згідно рішення Уманської міської ради від 18.12.2002 року №2.17-13/24 домоволодінню АДРЕСА_1 виділено прибудинкову територію площею 802 кв.м., в частині визначення можливих варіантів встановлення порядку користування земельною ділянкою не була виконана, з тих причин, що сторонами не був виконаний обов`язок щодо подачі доказів, а тому неможливо встановити фактичну площу та границі земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.в частини 1 статті 183 ЗК України основними завданнями землеустрою є встановлення на місцевості меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Згідно п.п.а,е частини 1 статті 184 ЗК України землеустрій передбачає встановлення (відновлення) на місцевості меж землеволодінь і землекористувань, встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок.

Частиною 1 статті 185 ЗК України встановлено, що землеустрій здійснюється суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб.

Організація землеустрою на території міст належить до повноважень міських рад (ч.1 ст.12 ЗК України).

Таким чином як встановлення так і відновлення на місцевості меж землеволодінь та землекористувань відноситься до повноважень визначеного законом органу, а оскільки межі земельної ділянки не можливо встановити, відповідно не можливо згідно із законом, встановити порядок користування такою земельною ділянкою….».

Отже, в рішенні Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 31 січня 2011 року у справі № 2-66-2011 року та в ухвалі Апеляційного суду Черкаської області від 03.10.2013 року справа № 22ц/793/2/13 зазначено, що за будинковолодінням по АДРЕСА_1 закріплено земельну ділянку, площею 802 кв.м., відповідно до рішення Уманської міської ради № 2.17-13/24 від 18 грудня 2002 року. При цьому, за період провадження по даній цивільній справі сторонами до матеріалів справи не було долучено відповідне рішення Уманської міської ради і позивач при зверненні до суду і представник в судовому засіданні виходили з того, що розмір земельної ділянки про порядок користування якої ставилося питання в позові 896 кв.м., відповідно до фактично встановлених розмірів в процесі проведення 18.12.2014 року обстеження земельної ділянки під час проведення земельно-технічного дослідження. Будь-яких інших доказів, в тому числі, з врахуванням інформації, яка була викладена в листі експерта Комашко Р.В., після призначення експертизи за клопотанням представника відповідача (ухвала Уманського міськрайонного суду від 13.07.2016 року - головуюча суддя Білик О.В.),- сторонами та їх представниками до матеріалів справи долучено не було.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів закріплений в ст.16 ЦК України.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, щовиникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.5 ЦПК України).

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства(ст.13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох і більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Відповідно до ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Як зазначено у Постанові Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16 квітня 2004 року № 7, при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження.

Статтею 120 ЗК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Аналогічне положення закріплено і у статті 377 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 415 ЦК України, особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі.

Частиною 1 ст.86 ЗК України встановлено, що земельна ділянка може знаходитися у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Згідно ч.ч. 3-5 ст.89 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або за законом.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частини.

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

У правовій позиції ВСУ у справі № 6-253цс16 зазначено, що за змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. При цьому, ВСУ в правовій позиції зазначив, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди. Також, в правовій позиції зазначено, що при застосуванні положень статті 120 ЗК України, у поєднанні з нормою ст. 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На позивача покладений обов`язок довести в суді ті обставини, що позивач уповноважений звертатися до суду з відповідним позовом і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень цивільного законодавства України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України, зазначені ним обставини.

Позивач ОСОБА_3 на підтвердження своїх вимог надала суду висновок експертного дослідження за результатами проведення земельно-технічного дослідження від 14 травня 2015 року № 1679/14-23 проведеного Черкаським відділенням Київського НДІСЕ.

Згідно даного висновку запропоновано варіант порядку користування земельною ділянкою (додаток № 2), при якому ОСОБА_3 виділяється земельна ділянка площею 553 кв.м., а ОСОБА_4 виділяється земельна ділянка площею 343 кв.м.

У висновку експертного дослідження вказано, що наведений варіант можливий при умові доступу співвласників земельної ділянки № 1 по вул . Спінози через земельну ділянку загального користування площею 114 кв.м. в складі суміжної земельної ділянки АДРЕСА_2 , а також за умови демонтажу (перенесення) частини сараю № 7 (розміром 2.25х2.69 м.) та сараю № 8.

Таким чином, загальна площа земельної ділянки, що зазначена у висновку експертного дослідження за результатами проведення земельно-технічного дослідження від 14 травня 2015 року № 1679/14-23, яке було проведене Черкаським відділенням Київського НДІСЕ зазначено у розмірі - 896 кв.м.

Відповідно до п.в частини 1 статті 183 ЗК України основними завданнями землеустрою є встановлення на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним і заповідним режимами, меж земельних ділянок власників і землекористувачів.

Згідно п.п.а,е частини 1 статті 184 ЗК України землеустрій передбачає встановлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-територіальних одиниць землеволодінь і землекористувань; встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок.

Частиною 1 статті 185 ЗК України встановлено, що землеустрій здійснюється суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб.

З урахуванням положень ст. 76 ЦПК України «Докази», де встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи та ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Експертне дослідження - це дослідження, яке проводиться експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини події, за зверненням юридичних або фізичних осіб.

Вимоги до висновку експерта встановлені ст.. 102 ЦПК України. При цьому, в ч.2 ст.. 102 ЦПК України зазначено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмету доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань; предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Судом встановлено, що ні на момент звернення до суду, ні в процесі розгляду справи судом позивач та її представник клопотань про призначення експертизи не заявляли, вважаючи, що ними до суду, в якості доказу, надано висновок експертного дослідження за результатами проведення земельно-технічного дослідження № 1679/14-23 від 14.05.2015 року на висновки якого містяться посилання, в тому числі, в обох пунктах позовної заяви за підписом ОСОБА_3

Однак, згідно вимог ЦПК України, належним і допустимим доказом на підставі якого суд встановлює обставини, факти є лише висновок експерта, а не висновок експертного дослідження.

Експертиза, яка призначалася іншим складом суду проведена не була, оскільки сторонами не було до матеріалів справи долучено документів на підтвердження їх процесуальних позицій, з урахуванням предмету та підстав заявленого ОСОБА_3 позову.

У відповідності до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Стаття 42 ЗК України визначає, що порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Згідно статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

У відповідності до ст. 158 ЗК України органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом

Враховуючи те, що розпоряджання землями територіальних громад віднесено до компетенції органу місцевого самоврядування, суд самостійно не може зменшувати чи збільшувати розміри земельної ділянки, яка закріплена за окремим домоволодінням.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації (ч.1 ст.125 ЗК України).

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (ч.3 ст.125 ЗК України).

З огляду на викладене, як встановлення так і відновлення на місцевості меж землеволодінь та землекористувань відноситься до повноважень визначеного законом органу, а оскільки розмір земельної ділянки та межі земельної ділянки неможливо встановити, так як відсутній правовстановлюючий документ на право власності чи право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , відповідно не можливо згідно із законом, встановити порядок користування такою земельною ділянкою.

В порушення обов`язку встановленого ст. 81 ЦПК України, за період провадження по справі сторонами та їх представниками та представником третьої особи до суду не було надано доказів з приводу того, чи звертався попередній власник до Уманської міської ради із заявою про надання земельної ділянки необхідної для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та чи виділялася і в якому розмірі земельна ділянка для обслуговування нерухомого майна за відповідною адресою (кому і у якому розмірі).

На позивача покладений обов`язок довести в суді ті обставини, що позивач уповноважений звертатися до суду з відповідним позовом і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень цивільного законодавства України. Тобто, позивач повинна була довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України, зазначені нею обставини. Однак таких доказів вона не надала і не ставила питання в судовому засіданні про їх витребування, відповідно до процедури врегульованої ЦПК України. Тому позов в частині встановлення порядку користування земельною ділянкою документально не підтверджений та задоволенню не підлягає.

Що стосується позовних вимог про знесення самочинно збудованих сараїв, слід зазначити наступне.

Звертаючись до суду з позовом про встановлення порядку користування земельною ділянкою та визначаючи варіант порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 відповідно до варіанту, зазначеного у додатку № 2 до Висновку експертного дослідження за результатами проведення земелено-технічного дослідження № 1679/14-23 від 14.05.2015 року, позивач звертала увагу суду, що поділ згідно запропонованого нею варіанту по Висновку дослідження вимагає демонтажу (знесення) самочинно збудованих господарських будівель (споруд), які позначені на плані фактичного користування ( додаток 1) під цифрами 7 і 8. При цьому, до позову належних і допустимих доказів, на підтвердження факту здійснення самочинного будівництва відповідачем та місця розташування об`єктів самочинного будівництва позивачем надано не було та не ставилося питання про їх витребування.

Відповідно до ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Самочинне будівництво є порушенням установлених державою правил та норм здійснення будівництва, що призводить до нераціональної забудови населених пунктів, невідповідності збудованих об`єктів нерухомості встановленим вимогам законодавства, що є порушенням прав територіальної громади, а також питань безпеки під час експлуатації вже збудованого об`єкта, екологічної та санітарно-епідеміологічної безпеки.

За змістом ст. 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Дії органу державного архітектурно-будівельного контролю здійснюються ним як суб`єктом владних повноважень послідовно в чітко визначеному порядку. Зокрема такий орган, що наділений контролюючими функціями, видає припис, який є обов`язковим до виконання і може бути оскаржений до суду. Оскільки дії щодо видання припису є публічно-правовими, то і подальше звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру й повинно розглядатись у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до Закону України «Про архітектурну діяльність» від 20 травня 1999 року будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил, місцевих правил забудови населених пунктів.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа відповідної інспекції державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.п. 5, 17 постанови від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК України).

У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 458/1173/14ц від 16.01.2019 року вказано, що за змістом частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. З урахуванням змісту зазначеної норми у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України позивачами за такими вимогами можуть бути відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування та інші особи, право власності яких порушено самочинним будівництвом. Також у постанові вказувалося, що за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Тобто, за змістом статті 376 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва інші особи, окрім органів місцевого самоврядування чи власників земельної ділянки, а також Інспекції ДАБК, можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Такий висновок узгоджується з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України, згідно з якими кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно достатті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Отже, знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

На позивача покладений обов`язок довести в суді ті обставини, що позивач уповноважений звертатися до суду з відповідним позовом і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень цивільного законодавства України. Тобто, позивач повинна була довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України, зазначені нею обставини, що стосується вимоги про знесення самочинно збудованих сараїв, однак таких доказів вона не надала і не ставила питання в судовому засіданні про їх витребування, відповідно до процедури врегульованої ЦПК України. Тому позовні вимоги в частині знесення самочинно збудованих сараїв не підтверджені належними та допустимими доказами і тому задоволенню не підлягають.

Судові витрати - це витрати, які несуть сторони, треті особи із самостійними вимогами у справах позовного провадження, заявники і заінтересовані особи в справах окремого провадження, стягувач і боржник у справах наказного провадження, за вчинення цивільних процесуальних дій, пов`язаних із розглядом справи в порядку цивільного судочинства. Частиною 1 статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення порядку користування земельною ділянкою та зобов`язання знести самочинно збудовані сараї - відмовити.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 днів з дня його складення через суд першої інстанції до Черкаського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Ю.В. Мазуренко