Рішення № 83888490, 22.07.2019, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/4062/19 2/335/1617/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2019 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Макарова В.О.,

за участю секретаря судового засідання Дворникової Я.П.,

представника позивача адвоката Фуклєвої А.В.,

представника відповідача адвоката Логачова В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про стягнення заробітної плати, належних сум у зв`язку зі звільненням, середнього заробітку за невиплачену в строк заробітну плату, компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, компенсації за невикористані відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, в обґрунтування якого зазначила наступне.

Позивач перебувала у трудових відносинах з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат». Наказом № ЗАлК-19-П027/02а від 04.03.2019 року була звільнена з посади завідуючого канцелярією адміністративно-господарського відділу підрозділу підпорядкування генерального директора на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору.

Також, наказом № ЗАоК-19-П017/02а від 04.03.2019 року, ОСОБА_1 була звільнена з посади секретаря керівника адміністративно-господарського відділу підрозділу підпорядкування генерального директора на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору.

У день звільнення заборгованість по заробітній платі та належні до сплати суми у зв`язку із звільненням відповідачем сплачені не були. Тому, на час подання позовної заяви, заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі складає 25 469 грн. 28 коп., компенсація за невикористані відпустки 8 797 грн. 01 коп., вихідна допомога у розмірі 32 171 грн. 66 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку (за період з 09.04.2019 року по день фактичного розрахунку) 32 171 грн. 66 коп., які позивач на підставі ст.ст. 115, 116, 117 КЗпП України просила стягнути з відповідача у судовому порядку. Крім того, позивач просила стягнути з відповідача на її користь компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі цілі й тарифів на послуги з грудня 2018 року по день фактичного розрахунку, та судові витрати просила покласти на відповідача. Зазначені суми позивач просила стягнути з відповідача АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», в тому числі з рахунків його відокремленого структурного підрозділу - Придніпровське виробниче управління ПАТ «ЗАлК».

Ухвалою суду від 03.05.2019 року, позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, сторонам встановлено строки для подання заяв по суті справи.

21.05.2019 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач збільшила позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку до 53 робочих днів, що складає 27 725 грн. 36 коп., в тому числі податки, збори та загальнообов`язкові платежі у розмірі 5 406 грн. 53 коп., який просить стягнути з відповідача.

04.06.2019 року на адресу суду від відповідача АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує у повному обсязі, в обґрунтування заперечень зазначив наступне. В частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 25 469 грн. 28 коп. та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 8 797 грн. 01 коп. відповідач зазначає про відсутність спору у зв`язку з тим, що вказані суми були перераховані підприємством позивачу ще 15.04.2019 року в повному обсязі. В частині стягнення вихідної допомоги відповідач заперечував, посилаючись на те, що згідно наказів про звільнення позивача із займаних посад розпорядження про виплату зазначених сум не приймалося, з наказами позивач була ознайомлена та від неї не надходило заперечень щодо їх змісту. Поряд з цим, зазначає, що за вимогами ст. 44 КЗпП України, розмір вихідної допомоги позивача при звільненні, який становить тримісячний середній заробіток, виходячи з розміру його середньоденного доходу (488 грн. 51 коп.) дорівнює 24 222 грн. 10 коп. В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати відповідач заперечував у повному обсязі, вважає позовні вимоги в цій частині необґрунтованими, посилаючись на те, що в затримці розрахунку з позивачем при звільненні вина відповідача відсутня, у зв`язку із накладенням державним виконавцем арешту на рахунки відповідача, що перешкоджало своєчасній виплаті усіх належних виплат.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Фуклєва А.В. заялені позовні вимоги підтримала в повному обсязі, з підстав, зазначених в позові, просив суд позов задовольнити, відповідь на відзив стороною позивача до суду не подавалась.

Представник відповідача адвокат Логачов В.В. проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі з підстав, викладених у поданому відзиві.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

В рішеннях Європейського Суду з прав людини по численних заявах до суду громадян України зазначається, що невиплата заробітної плати, інших належних працівникові сум є втручанням у право заявника на мирне володіння майном у сенсі першого речення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (994-535). Європейський Суд з прав людини також звертає увагу на те, що відсутність достатніх коштів у підприємства-боржника не може бути виправданням тривалого невиконання судових рішень. Тобто має місце порушення Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, «що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу № 1, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу № 1».

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно із ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованогоУказом Президії Верховної Ради Української РСР № 2148-VIII від 19.10.1973 року, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Частиною 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу № ЗАлК-19-П027/02а від 04.03.2019 року, ОСОБА_1 звільнена з посади завідуючого канцелярією адміністративно-господарського відділу підрозділу підпорядкування генерального директора на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України, та відповідно до наказу № ЗАоК-19-П017/02а від 04.03.2019 року - з посади секретаря керівника адміністративно-господарського відділу підрозділу підпорядкування генерального директора на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України.

Припинення трудового договору з підстав ч. 3 ст. 38 КЗпП (внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору) передбачає обов`язкову виплату вихідної допомоги у розмірі, передбаченому у колективному договорі, але не менше тримісячного середнього заробітку (ст. 44 КЗпП). Тобто мінімальна виплата вихідної допомоги не може бути меншою за тримісячну заробітну плату.

Відповідно до розрахункових листків за січень, лютий, березень, квітень 2019 року, розмір нарахованої та невиплаченої у строки, визначені ст. 115 КЗпП України, позивачу ОСОБА_1 заробітної плати, без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які відраховано з нарахованої суми, становить 25 469 грн. 28 коп.

При цьому судом встановлено, що сума заборгованості по заробітній платі в розмірі 25 469 грн. 28 коп. та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 8 797 грн. 01 коп. позивачу була перерахована АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» 15.04.2019 року, тобто після подачі позовної заяви, що підтверджується розрахунковими листами, відомостями, платіжними дорученнями.

Зазначені обставини підтверджені відповідачем і, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин і добровільності їх визнання, ці обставини в силу положень ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 44 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) вихідна допомога виплачується у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно довідки № 19 про середню заробітну плату (дохід) від 21.05.2019 року (середньоденний дохід позивача ОСОБА_1 становить 481 грн. 51 коп., виходячи з якого суд обчислює розмір вихідної допомоги, належної до стягнення з відповідача (481 грн. 51 коп. х 20,83 (середня кількість робочих днів на місяць) х 3 місяці), який становить 30 089 грн. 56 коп. - 19,5 % складає 24 222 грн. 10 коп. в тому числі податки, збори та загальнообов`язкові платежі.

Оскільки в порушення норм чинного законодавства, позивачу не була нарахована вихідна допомога передбачена положеннями ст. 44 КЗпП України, адже при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у ст. 38 КЗпП України внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню, а тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у розмірі 24 222 грн. 10 коп. з урахуванням вже здійсненого утримання прибуткового податку з громадян й інших обовязкових платежів.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

З огляду на наведене, доводи відповідача щодо несвоєчасної виплати нарахованої заробітної плати, а також всіх належних до виплати компенсацій при звільнені, які зводяться до того, що затримка розрахунку з позивачем допущена, у зв`язку із об`єктивними обставинами, внаслідок накладення державним виконавцем арешту на рахунки відповідача, тобто не з вини відповідача, як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, на переконання суду є неспроможними.

Обчислюючи розмір середньої заробітної плати, яка підлягає стягненню, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, суд не знаходить підстав для звільнення відповідача від сплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності його вини у невиплаті належних позивачу сум в день звільнення. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Зазначену правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду України № 6-64 цс13 від 03.07.2013 року, та № 6-76цс14 від 02.07.2014 року, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковими для судів.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що суд, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 21 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівником, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці роботи, що передують події, з якої пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку становить 27 725 грн. 36 коп. в тому числі податки, збори та загальнообов`язкові платежі у розмірі 5 406 грн. 53 коп. з розрахунку: 53 робочих дні (з 05.03.2019 року по 23.05.2019 року) х 481 грн. 51 коп. (середньоденна заробітна плата позивача на день звільнення), що підтверджується матеріалами справи, та відповідачем не спростований, який підлягає стягненню з відповідача.

Позовні вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари i тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Згідно з ч. 5 ст. 95 КЗпП України, заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

За правилами ст. 3 цього Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем та його представником не було зазначено розміру суми компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з невиплатою заробітної плати, яка підлягає стягненню з відповідача, не наведено його розрахунку, та не надано обґрунтованих даних, з яких позивачем береться коефіцієнт для обчислення відповідної суми.

В тому числі, позивачем в обґрунтування позовних вимог про стягнення компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з невиплатою заробітної плати не надано будь-яких доказів, з урахуванням яких суд дійшов би висновку про розмір належних до виплати позивачу сум.

Статтею 83 ЦПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За викладених обставин позовні вимоги в частині стягнення компенсації за втрату частини доходів у зв`язку з невиплатою заробітної плати задоволенню не підлягають.

Поряд з цим, суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заявленої заборгованості шляхом стягнення з рахунків його відокремленого структурного підрозділу - Придніпровське виробниче управління ПАТ «ЗАлК», є необґрунтованими. Позивачем не наведено даних щодо перебування у трудових відносинах безпосередньо із зазначеним підрозділом відповідача. Крім того, порядок стягнення присуджених до стягнення сум за рішенням суду, яке набрало законної сили, тобто виконання судового рішення, визначений Законом України «Про виконавче провадження».

За таких обставин, така вимога позивача не підлягає задоволенню у повному обсязі, та присудженні до стягнення суми за даним рішенням, підлягають стягненню з відповідача у справі - Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат».

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд також вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею судові витрати зі сплатою судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 13,76-81, 211, 263, 265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (ЄДРПОУ 00194122) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , вихідну допомогу у розмірі 24 222 грн. 10 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 27 725 грн. 36 коп., в тому числі податки збори, обов`язкові платежі у розмірі 5 406 грн. 45 коп., та судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телемунікаційної системи подається до Запорізького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Запоріжжя.

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені в нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 22.07.2019 року.

Повний текст рішення виготовлено 26.07.2019 року.

Суддя В.О. Макаров