Рішення № 83879618, 19.08.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2019 року справа № 580/1881/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Білоноженко М.А.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кучеренко І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

13.06.2019р. до Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Білозірської сільської ради (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати рішення Білозірської сільської ради від 22 лютого 2019 року № 81-48/VII "Про надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 ", яким відмовлено позивачу у наданні земельної ділянки площею 0,12 га, для ведення індивідуального садівництва у приватну власність - протиправним;

- зобов`язати Білозірську сільську раду прийняти рішення про передачу позивачу в приватну власність земельну ділянку площею 0,1196 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту) Черкаського району Черкаської області;

- стягнути з відповідача моральну шкоду, завдану суб`єктом владних повноважень, в наслідок прийняття протиправного рішення, в розмірі 1921, 00грн., на користь позивача.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 18.06.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що ним було подано до відповідача заяву щодо передачі йому у приватну власність земельної ділянки площею 0,1196 га з кадастровим номером НОМЕР_1 , для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради. До заяви також було додано вичерпний перелік документів. Однак, відповідачем, за результатами розгляду заяви, прийнято рішення про відмову у наданні вищезазначеної земельної ділянки позивачу, оскільки вказаний земельний масив зарезервовано за учасниками АТО та ООС, згідно рішення сесії Білозірської сільської ради від 26.09.2018р. №71-43. Позивач вказує, що оскаржуване рішення протиправне, та постановлене всупереч вимог Земельного кодексу України, крім того, є дискримінаційним, оскільки, в ньому зазначено, що на цей масив мають право лише учасники АТО. Також, позивач звернув увагу, що протиправним рішенням відповідач завдав йому моральну шкоду, та просив стягнути її у грошовому еквіваленті в розмірі 1921,00 грн. На підставі зазначеного, вважає позовні вимоги такими що підлягають до задоволення.

08.07.2019р. судове засідання з розгляду даної адміністративної справи відкладено до 15.07.2019р.

12.07.2019р. до суду від Білозірської сільської ради надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника. Крім того, в даному клопотанні зазначено прохання про прийняття рішення на розсуд суду.

15.07.2019р. до суду надійшла заява ОСОБА_1 про проведення судового розгляду призначеного на 15.07.2019р. без його участі.

За наведених обставин, з урахуванням наявності заяв про розгляд справи без участі від учасників справи, суд дійшов висновку про доцільність подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 14.02.2019р. звернувся до Білозірської сільської ради із заявою в якій просив передати йому у власність земельну ділянку площею 0,1196 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення індивідуального садівництва в адміністративних межах Білозірської сільської ради.

До заяви, ОСОБА_1 додано:

- оригінал витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку площею 0,1196 га, кадастровий номер НОМЕР_1 .

- інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта на підтвердження реєстрації права комунальної власності на земельну ділянку площею кадастровий номер НОМЕР_1 .

- копія паспорта та ідентифікаційного номеру.

За наслідками розгляду вказаної заяви та доданих до неї документів, Білозірська сільська рада рішенням від 22.02.2019р. №81-48/VII відмовлено ОСОБА_1 в наданні у власність земельної ділянки площею 0,1200 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для індивідуального садівництва в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту), у зв`язку з тим, що вказаний масив зарезервований за учасниками АТО та ООС, згідно рішення сесії Білозірської сільської ради від 26.09.2018р. №71-43.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом ч. ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України, конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 64 Конституції України вказано, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених самою Конституцією.

Згідно зі ст. 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), кожен громадянин України має право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Ч. 9 ст. 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Отже, законодавством встановлено виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У такому випадку відмова може бути визнана обґрунтованою лише тоді, коли компетентним суб`єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування об`єкта вимогам зазначеним у ЗК України, які повинні бути затверджені у встановленому законом порядку або вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним рішенням відповідача від 22.02.2019р. №81-48/VII "Про надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 " відмовлено позивачу в наданні у власність земельну ділянку площею 0,12 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення індивідуального садівництва в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту), у зв`язку з тим, що вказаний масив зарезервований за учасниками АТО та ООС, згідно рішення сесії Білозірської сільської ради від 26.09.2018р. №71-43.

Отже, обґрунтування прийнятого рішення по заяві не містить визначених положеннями ЗК України підстав для відмови у задоволенні заяви позивача та вмотивованої відмови у її задоволенні, що є порушенням вказаної норми ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Посилання відповідача в рішенні від 22.02.2019р. №81-48/VII "Про надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 " на те, що вказаний масив зарезервований за учасниками АТО та ООС, згідно рішення сесії Білозірської сільської ради від 26.09.2018р. №71-43 - не може бути взяте судом до уваги, оскільки резервування ділянки з метою надання її військовослужбовцям, які виконують завдання по здійсненню антитерористичної операції, не є передачею її у власність. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі № 806/5106/15.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що із заявою звертається особа зацікавлена у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, натомість у відповідності до ч.6 ст.118 Земельного Кодексу, особа для вирішення питання, що є предметом спору, звертається із клопотанням. Однак, попри те, що форма звернення позивача не відповідає ч.6 ст.118 Земельного Кодексу, суд вважає за необхідне зазначити, що підстави відмови наведені у оскаржуваному рішення є такими, що не відповідають приписам Земельного Кодексу.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позовна вимога позивача про визнання протиправним рішення від 22.02.2019р. №81-48/VII "Про надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 " є обґрунтованою та підлягають до задоволення. Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Суд з урахуванням положень зазначеної статті, вважає не доцільне, для ефективного захисту прав позивача, вийти за межі позовних вимог, та огляду на встановлену протиправність оскаржуваного рішення дійшов до висновку про необхідність у його скасуванні.

Однак, суд звертає увагу, що прийняття рішення про передачу позивачу у власність земельної ділянки площею 0,1196 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення індивідуального садівництва в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту) - належить до виключної компетенції Білозірської сільської ради, тому суд вважає за необхідне частково задовольнити позовні вимоги в цій частині позову та зобов`язати відповідача на черговій сесії Білозірської сільської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 14.02.2019р. про передачу у власність земельної ділянки площею 0,1196 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення індивідуального садівництва в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту).

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1921 грн., суд зазначає наступне.

В обгрунтування даної позовної вимоги позивач вказав, що протиправна відмова відповідача у наданні земельної ділянки призвела до його моральних страждань та понесення значних затрат часу для його оскарження.

Згідно зі ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства України, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З врахуванням наведеного, суд доходить висновку про те, що позивачем не надано суду належних обґрунтувань та доказів заподіяння йому моральної шкоди в заявленому в позовній заяві розмірі, в зв`язку з чим позовна вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до часткового задоволення.

Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Білозірської сільської ради від 22.02.2019р. №81-48/VII "Про надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 ".

Зобов`язати Білозірську сільську раду (вул. Незалежності, 168, с. Білозір`я, Черкаський район, Черкаська область, 19635, код ЄДРПОУ - 26323367) на черговій сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) від 14.02.2019р. про передачу у власність земельної ділянки площею 0,1196 га з кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення індивідуального садівництва в адмінмежах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.А. Білоноженко