Рішення № 83878394, 27.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2019 року Справа № 160/5746/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЮркова Е.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

21 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , з березня 2016 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , та виплатити заборгованість по ній з березня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що є пенсіонером, якому призначена пенсія за віком. Також взята на облік як внутрішньопереміщена особа з окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. Позивач вказує, що з березня 2016 року не отримує пенсію. Позивач вважає такі дії протиправними, у зв`язку із чим звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2019 року відкрито провадження у даній справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

18.07.2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив (вх.. № 39686), в якому просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що з 01.03.2016 року виплата пенсії ОСОБА_1 припинена по інформаційному обміну з управлінням соціального захисту населення Павлоградської міської ради, посилаючись на вимоги п.п.3 та 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, згідно яких соціальні виплати припиняються у разі отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат та отримання інформації від Держприкордонслужби МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекцїї, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Вказує, що після припинення виплати пенсії, ОСОБА_1 не звертався з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про поновлення її виплати.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером, якому призначена пенсія за віком, та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

ОСОБА_1 проживав в м. Донецьк, та був зареєстрований за місцем проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідно довідки від 26.11.2014 року № 1216001923 позивач взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа з окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_2 .

Судом з матеріалів пенсійної справи встановлено, що з березня 2016 року пенсія ОСОБА_1 не виплачувалась.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до статті 7 цього Закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ "Державний ощадний банк".

Згідно із пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 року, довідка діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 року, яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

З матеріалів справи вбачається, що як на підставу припинення здійснення позивачу пенсійних виплат відповідач посилається на отримані рекомендацій від управління соціального захисту населення Павлоградської міської ради щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат та отримання інформації, та обставини скасування дії довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Так, згідно статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Разом з тим, судом встановлено, що згідно довідки від 26.11.2014 року № 1216001923, позивач взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа з окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції за фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_2 . Вказана довідка не була скасована і строк дії якої не закінчився, отже є дійсною та діє безстроково, що відповідачем не спростовано.

Доказів скасування довідки від 26.11.2014 року № 1216001923 матеріали справи не містять, також матеріали пенсійної справи не містять відповідної інформації, наданої управлінням соціального захисту населення Павлоградської міської ради щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат позивача.

В той же час, суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Водночас Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування.

При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача на положення постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", оскільки, як свідчить аналіз положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

В даному ж випадку, доказів існування визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" підстав для припинення виплати пенсії позивачу, відповідачем не надано.

Суд звертає увагу на те, що висновки щодо застосування вищезазначених норм матеріального права також містяться у постанові Верховного Суду від 03.05.2018 року, прийнятої за наслідками розгляду зразкової справи № 805/402/18 про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі.

Припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Суд, досліджуючи документи, наявні в матеріалах справи, не вбачає жодних рішень, прийнятих Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, на підставі яких була б призупинена виплата пенсії позивачу починаючи з 01 березня 2016 року.

Однак, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняттям пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статті 49 цього Закону.

Отже, судом встановлено порушення прав позивача щодо припинення та неотримання пенсійних виплат починаючи з 01 березня 2016 року.

Однак, відсутність відповідного рішення Пенсійного органу відносно припинення виплат пенсії не є підставою вважати, що право позивача на отримання пенсійних виплат не було порушено.

З урахуванням вказаних обставин, суд доходить висновку, що в даному випадку мають місце протиправні дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення пенсійних виплат ОСОБА_1 , оскільки припиняючи виплату пенсії з 01 березня 2016 року відповідач порушив право позивача на мирне володіння своїм майном.

Статтею 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Враховуючи те, що припинення виплати пенсії позивачу сталося внаслідок протиправних дій саме органу Пенсійного фонду України, тобто не з вини пенсіонера, суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на виплату їй пенсії за минулий час.

Відповідно до статті 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу пенсії за період з 01 березня 2016 року.

Доводи відповідача про те, що виплата заборгованості позивачу буде виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, є безпідставними, виходячи з такого.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 01 березня 2016 року, таким чином пенсія позивачу повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частин 1-3 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Розглянувши адміністративну справу в межах позовних вимог, оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 .

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість по ній з березня 2016 року.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Ухвалою суду від 26.06.2019 року відстрочено позивачу сплату судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру в сумі 768,40 грн. - до ухвалення судового рішення у справі № 160/5746/19.

Зважаючи на задоволення позову, судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 768,40 грн., який підлягав оплаті, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про судовий збір», підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з березня 2016 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та виплатити заборгованість по ній з березня 2016 року.

Стягнути на користь Державного бюджету України з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 27 серпня 2019 року.

Суддя Е.О. Юрков