Рішення № 83878381, 19.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2019 року Справа № 160/3277/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кальника В.В.

за участі:

секретаря судового засідання Туренко К.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Плахтій О .С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом громадянина Сирії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11 квітня 2019 року громадянин Сирії ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 28.03.2019 р. № 106-19 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним з метою отримання захисту та притулку в Україні було подано заяву до Головного управління ДМС в Дніпропетровській області про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така необхідність позивача була викликана тим, що в країні походження позивача Сирійській Арабській Республіці, в якій наразі відбувається громадянська війна, він відчуває побоювання стати жертвою переслідування, в тому числі бути підданим тортурам та жорстокому поводженню в своїй країні. На території, на якій проживав позивач, здійснювалися бомбардування, в результаті чого повністю знищено будинок родини позивача та будинки близьких родичів. Позивач зауважив, що він не може повернутися в країну свого походження, оскільки вважає, що у випадку його повернення в країну свого походження, його буде призвано до армії та він буде змушений вбивати мирних жителів, або буде підданий тортурам чи страті у випадку відмови виконувати накази про вбивство мирних жителів.

Звернув увагу на те, що ситуація в Сирії висвітлюється в чисельних засобах масової інформації, з чого можна зробити висновок, що ситуація в країні походження позивача є небезпечною та загрозливою як для осіб, які там перебувають, так і для осіб, які мають намір відвідати вказану країну.

Однак, не зважаючи на обґрунтовану, на думку позивача, заяву, відповідачем було прийняте рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає, що дане рішення є протиправним та таким, що не відповідає нормам чинного національного та міжнародного законодавства, зокрема Конституції України, Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Конвенції про статус біженців 1951 року тощо. З огляду на невідповідність рішення органу владних повноважень нормам чинного законодавства, враховуючи неправильне застосування відповідачем законодавчо визначених критеріїв прийняття відповідного рішення, просив визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 28.03.2019 р. № 106-19.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2019р. позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 15.05.2019р. відкрито провадження у справі №160/3277/19 за даним адміністративним позовом та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

10.06.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував. З посиланням на інформацію з інтернет джерел щодо проходження військової служби в Сирії та на добірку матеріалів, підготовлену офісом УВКБ ООН в Україні, зазначив, що до позовної заяви не надано жодного доказу на підтвердження обставин, на які посилається позивач у позовній заяві, тому доводи позивача є необґрунтованими та безпідставними.

Зауважив, що скільки відсутня об`єктивна сторона, яка є обов`язковим критерієм при визначенні наявності обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, наявності побоювань застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання чи загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, а отже, такі побоювання не є реальними, та не можуть вважатися обґрунтованими побоюваннями, як того вимагає законодавство, яким регулюються суспільні відносини у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Звернув увагу на те, що побоювання, висловлені позивачем щодо можливого призову останнього на службу до Сирійської урядової армії, є також безпідставними, та відповідно до законодавства, не можуть розглядатися як підстава для надання особі статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, на думку відповідача, у громадянина Сирії ОСОБА_1 відсутні умови, передбачені пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні», а саме, обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, відсутні умови для надання останньому статусу особи, яка потребує додаткового захисту, відповідно до ознак, наведених в пункті 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні», а саме, випадки коли особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідач вважає, що звернення громадянина Сирії ОСОБА_1 до міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вказує на те, що це лише спроба даного громадянина Сирії легалізації на території України.

12.08.2019 року представником позивача до суду поданні пояснення, в яких наведена інформація за 2018 -2019р.р. стосовно знущання з курдів у Сирії.

13.08.2019 року відповідачем до суду подані пояснення, в яких, зокрема, зазначено про те, що громадянин Сирії ОСОБА_1 не повідомляв про участь його або родичів у політичних, релігійних, військових або громадських організаціях, зокрема, у загонах курдської самооборони УРС, або ж, в Робітничій партії Курдистану (РПК), а тому, громадянина Сирії ОСОБА_1 необхідно відносити до категорії мирних жителів, та, як вбачається із інформації про країну походження даного громадянина Сирії, Туреччина сприяє безпечному поверненню до Афріна мирних жителів. При цьому, місто Алеппо, в якому до прибуття в Україну постійно проживав позивач, повністю контролюється урядовими військами Сирійської Арабської Республіки, здійснюється звільнення Афріна від терористичних угрупувань, формування легітимних органів влади на даній території та стабілізація мирного життя в регіоні.

У судовому засіданні позивач, представник позивача заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві та у поясненнях до позовної заяви.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на письмовий відзив на позовну заяву, пояснення, що міститься в матеріалах справи, у зв`язку з чим, у задоволенні позовної заяви просив відмовити.

Представник третьої особи до суду не прибув.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Алеппо, м. Афрін, є громадянином Сирії, за національністю є курдом, а за віросповіданням - езід, проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

14.10.2006р. громадянин ОСОБА_1 прибув у м. Донецьк.

З 12.10.2006р. по 18.06.2007р. ОСОБА_1 навчався в Запорізькому державному медичному університету (далі - ЗДМУ) на факультеті для іноземних громадян.

З 2007р. по 2013р. ОСОБА_1 продовжив навчатися в ЗДМУ за спеціальністю «лікувальна справа», йому було присвоєно кваліфікацію - лікаря-доктора медицини.

З 11.07.2013р. по 11.01.2016р. ОСОБА_1 пройшов повний курс підготовки в клінічній ординатурі за спеціальністю «терапія» у ДЗ «Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України».

Після закінчення навчання, у 2016 році, позивач територію України не залишив, перебував нелегально.

20.11.2018 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

20.11.2018 року ГУДМС України в Дніпропетровській області, відповідно до вимог ч.1 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та видано довідку про звернення за захистом в Україні від 20.11.2018 року № 003596.

Також, 20.11.2018 року відповідальною посадовою особою ГУДМС в Дніпропетровській області заведено справу № 2018 ZP 0005 на громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як особу, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, як того вимагає ч. 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

У заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 20.11.2018 року №5-18, ОСОБА_1 , зазначає, що не може повернутися до країни свого походження, а саме до Сирії, у зв`язку з тим, що: «В Сирії іде війна, там вбивають людей, оскільки я військовозобов`язаний, мене змусять відслужити у армії та вбивати людей, також боюсь, що можуть вбити мене. Моє рідне місто Афрін захопили терористи. Афрін це у області Алеппо, це місто, в якому проживають лише курди. Я курд, курдів у Сирії вбивають».

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду ГУДМС України в Дніпропетровській області заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Сирії ОСОБА_1 , останній стверджував, ніби то він боїться повертатися до країни своєї громадянської належності, а саме в Сирію, через те, що:

- в Сирії йде війна, вбивають людей, його рідне місто Афрін захоплене терористами. Афрін - область Алеппо, це місто, де проживають одні курди, він також курд, а курдів в Сирії вбивають;

- шукач захисту є військовозобов`язаною особою і його примусять служити в армії та вбивати людей, а також можуть вбити його.

27.11.2018 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято Наказ №145 «Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

19.02.2019 року на основі заяви-анкети від 20.11.2018 року, співбесід від 26.11.2018 року, 17.12.2018 року та 29.01.2019 року, інформації по країні походження ( Сирія ), за результатами розгляду особової справи громадянина Сирії ОСОБА_1 , запитів до органів Служби безпеки України, Інтерполу, ГУДМС України в Дніпропетровській області був оформлений Висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

28.03.2019 року рішенням Державної міграційної служби України №106-19 громадянину Сирії ОСОБА_1 було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таким чином, правомірність винесеного Державною міграційною службою України рішення №106-19 від 28.03.2019 року є предметом дослідження і розгляду у цій справі.

Вирішуючи заявлений спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Так, з огляду на зміст п.13 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", «особа, яка потребує додаткового захисту» - це особа, яка не є біженцем відповідно до «Конвенції про статус біженців» 1951 року і «Протоколу щодо статусу біженців» 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а)расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно п. 3.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року № 649, у разі відсутності підстав для відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС: а) забезпечує можливість для заявника особисто або за допомогою законного представника скласти заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають міститися такі відомості: прізвище, ім`я (імена), по батькові заявника, дані паспорта або іншого документа, що посвідчує особу (у разі його відсутності - зазначені причини, через які він був утрачений), громадянство/підданство, країна постійного проживання, місце та підстави (за наявності) проживання в Україні, місце, час та спосіб перетинання державного кордону України, відомості про членів сім`ї заявника, підписи заявника або законного представника, перекладача (у разі необхідності), дата складання заяви. Заявник зобов`язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію. б) реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи у журналі реєстрації заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; в) ознайомлює заявника або його законного представника під їхній власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами і обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. г) у разі потреби направляє заявника на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України. ґ) заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник. д) приймає від заявника на зберігання документи: національний паспорт або інший документ, який посвідчує особу заявника, а також документи, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що оформлюється розпискою; е) оформлює особову справу згідно з описом документів, що знаходяться в особовій справі заявника; є) долучає до справи по чотири фотокартки заявника та членів його сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, відомості про яких внесено до заяви, а також інші, передбачені Законом та цими Правилами, документи; ж) призначає дату та час співбесіди та повідомляє цю інформацію заявникові та його законному представникові (за наявності) під підпис в особовій справі; з) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися під час судового засідання з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Так, ЄСПЛ у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

На цей час, у Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що покинули Сирійську Арабську Республіку (редакція V від 03 листопада 2017 року) зазначено, що з урахуванням складності та різноманітності конфліктів, нестабільності ситуації з безпекою, повідомлень про високий рівень порушень прав людини та зловживань у цій сфері тощо УВКБ ООН не вважає, що державам доцільно відмовляти в міжнародному захисті особам Сирії на підставі альтернативи переміщенням в інші регіони країни. Вимога релевантності не буде виконана якщо особа зазнає нову загрозу заподіяння суттєвої шкоди в місті переміщення.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що у відповідача наявний обов`язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання.

При цьому, заявник, в свою чергу, не зобов`язаний обґрунтовувати кожну обставину своєї справи беззаперечними матеріальними доказами і має доказувати вірогідність своїх доводів та точність фактів, на яких ґрунтується заява про надання статусу біженця, оскільки особи, які шукають статусу біженця, позбавлені в силу тих чи інших обставин можливості надати докази в підтвердження своїх доводів. Ненадання документального доказу усних тверджень не може перешкоджати прийняттю заяви чи прийняттю позитивного рішення щодо надання статусу біженця, якщо такі твердження співпадають із відомими фактами, та загальна правдоподібність яких є достатньою. Правдоподібність встановлюється, якщо заявник подав заяву, яка є логічно послідовною, правдоподібною та не суперечить загальновідомим фактам і, отже, викликає довіру.

Разом з тим, залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

Таким чином, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Відповідно до п. п.4, 6 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно абз. 5 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно п. 5 ст. 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27.04.2004 №8043/04, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заслуговує довіри. Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником. У цілому, «обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, вказаний вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Суд зазначає, що при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, міграційною службою не враховано, що інформація про країну походження, в даному випадку, відомості щодо подій у Сирії, належить до загальновідомої інформації.

Згідно з інформацією, яка міститься в загальнодоступній мережі «Інтернет», відповідно до даних старшого гуманітарного радника Спеціального посланника ООН по Сирії Наджат Рочді конфлікт в Сирії триває вже дев`ятий рік, і сирійці, як і раніше потребують гуманітарної допомоги, в ряді районів тривають бойові дії, а в провінції Ідліб існує ймовірність ескалації конфлікту, що може привести до катастрофічних гуманітарних наслідків. З лютого свої будинки залишили 106 тисяч осіб, 190 осіб було вбито в результаті ескалації бойових дій (https://news.un.org/ru/story/2019/04/1352991); згідно даних координатора надзвичайної допомоги ООН і заступника Генсека з гуманітарних питань Марка Локок люди опиняються на вулиці під снігом і крижаним дощем, мільйони живуть в напівзруйнованих війною будівлях без електрики і тепла (https://news.un.org/ru/story/2019/01/1348162); згідно даних Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) ескалація бойових дій на північному заході Сирії обертається важкими наслідками для дітей - їх вбивають, калічать і змушують рятуватися втечею. Особливо важка ситуація зараз спостерігається в селах на півночі Хами і на півдні Ідліб. Багато сирійські сім`ї були вигнані зі своїх будинків, багато інших хотіли б переїхати в більш безпечні райони, але не можуть цього зробити, оскільки виявилися в кільці бойових дій. Насильство в цих районах не припиняється вже кілька місяців. З початку цього року на північному заході Сирії загинули, щонайменше, 134 дитини і більше 125 тисяч опинилися в становищі біженців, але дітям фактично ніде сховатися від насильства (https://news.un.org/ru/story/2019/05/1356161); згідно даних Гейр Педерсен , Спеціального посланника Генерального секретаря ООН по Сирії, конфлікт в Сирії ще дуже далекий від завершення - значні території як і раніше непідконтрольні уряду; ІГІЛ, за його словами, може відродитися. Близько половини жителів країни змушені були покинути свої будинки. 80 відсотків сирійців живуть за межею бідності, 12 мільйонів потребують гуманітарної допомоги (https://news.un.org/ru/story/2019/02/1350002).

Також, міграційною службою не прийнято до уваги Рекомендації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (редакція ІІ) від 27 жовтня 2014 року, в яких зазначено, що ситуація щодо захисту прав людини в Сирії погіршується, і в країні вчиняються порушення, рівносильні злочинам проти людяності, що підкріплюються повною відсутністю відповідальності. До групи ризику належать, зокрема, противники сирійського уряду та особи, які такими вважаються, учасники протестів, активісти та інші особи та їх родичі, яких вважають прихильниками опозиції; цивільні особи та їх родичі, які проживають в міських районах, селах та селищах, які вважаються противниками уряду.

У Доповіді незалежної міжнародної комісії Ради з прав людини з розслідування подій в Сирійській Арабській Республіці від 12 лютого 2014 року зазначено, що урядові війська і проурядові ополченці продовжують здійснювати масштабні напади на цивільних осіб, та систематично скоюють злочини проти людяності у формі вбивств, тортур, зґвалтувань і насильницьких зникнень.

У доповідях Генерального секретаря від 16.09.2016р., 18.10.2016р., 15.11.2016р., 14.12.2016р. про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014) та 2258 (2015) Ради Безпеки ООН вказується, що на всій території Сирійської Арабської Республіки триває конфлікт і відзначається високий рівень насилля.

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі "Л. М та інші проти Росії" від 15.10.2015 року та "С.К. проти Росії " від 14.02.2017 року зазначено, що повернення заявників в Сирію призведе до порушення статей 2 та (або) 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд зазначає, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення став висновок ГУ ДМС України в Дніпропетровській області про те, що заявник не надав обґрунтовані докази щодо загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижують гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Як зазначив відповідач в судовому засіданні, позивач легально покинув Сирію з метою навчання, а станом на теперішній час звертається до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області не з метою міжнародного захисту, а з метою легалізації.

Проте, суд зазначає, що відповідач не врахував під час прийняття оскаржуваного рішення той факт, що за час відсутності позивача у країні його походження, тобто з 14.10.2006 року змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації в Сирії. Збройний конфлікт на території Сирії розпочався у 2011 році, тобто вже після того, як позивач покинув країну громадянської належності.

Також, з матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування заяви позивач посилається на те, що покинув Сирію і не може повернутися через небезпеку для свого життя, а саме, через побоювання стати жертвою переслідування, в тому числі бути підданим тортурам та жорстокому поводженню в своїй країні. У позивача була родина: батько, мати, один брат та п`ять сестер, але позивач втратив зв`язок з членами своєї родини та має впевненість, що вони стали жертвами збройного конфлікту. Більше того, наголошує на тому, що через політику діючого режиму був зруйнований будинок його родини та будинки близьких родичів. В підтвердження вищевикладеного посилається на інформацію по країні походження.

Суд зазначає, що ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, яка звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або особа визнається такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої ДМС України, УВКБ ООН, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом УВКБ ООН у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Крім цього, суд зазначає, що відповідачем не враховано той факт, що позивач є військовозобов`язаною особою, та не проходив військову службу у Сирії у зв`язку із відстрочками під час навчання. Відповідач не взяв до уваги той факт, що станом на теперішній час позивач не навчається, відстрочку від проходження військової служби не отримує та у випадку повернення на батьківщину може одразу бути призваний на військову службу.

Незважаючи на те, що позивач прибув в Україну задовго до того, коли збройний конфлікт у Сирії став таким інтенсивним, це не заперечує того, що ситуація в країні його походження суттєво змінилася після його виїзду і стала небезпечною для життя та безпеки, що також слід враховувати при прийнятті рішення, даючи оцінку поясненням позивача, чому він просить залишитися в Україні як особа, яка потребує додаткового захисту.

Вказаний висновок суду відповідає висновкам Верховного Суду, що наведені у постанові суду від 18 липня 2019 року у справі №815/513/17.

Разом з тим, суд при прийнятті рішення враховує також позицію Верховного Суду, викладену у постановах Суду від 06.03.2019 року у справі №815/1000/17, від 31.10.2018 року у справі №826/14671/16, від 14.03.2018 року у справі №813/901/16, в яких зазначено, що оцінка побоювань обов`язково повинна надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи-заявника, яка є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

На думку суду, надана позивачем інформація щодо позиції Турецьких військ відносно сирійських курдів може вказувати на ймовірність наявності небезпеки для позивача у випадку його повернення в місце його попереднього проживання, при цьому, інформація, наведена відповідачем, такої інформації не спростовує, а відтак, суд не може «поза розумним сумнівом» прийти до висновку про безпеку повернення позивача в країну позодження, відтак, вказана інформація повинна бути врахована відповідачем під час розгляду заяви позивача.

З огляду на викладене, суд вважає, що в даному випадку відносно позивача відповідачем не встановлено об`єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що рішення ДМС України від 28.03.2019р. № 106-19 прийняте без надання належної оцінки ситуації в країні походження, а також належної оцінки доводам заявника, з приводу його побоювання стати жертвою переслідування терористичних угрупувань, а тому таке рішення не може бути таким, що прийняте обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому висновок відповідача про правомірність цього рішення є помилковим.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не довів суду правомірність прийнятого рішення відносно позивача, відтак, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 28.03.2019р. № 106-19 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, - підлягає задоволенню.

В свою чергу, суд зазначає, що оскільки відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» пов`язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту та не надана належна оцінка доводам заявника, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача, в цьому випадку, є зобов`язання ДМС України повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку субєктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Частиною 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п.14 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі №160/3277/19 не здійснювати.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов громадянина Сирії ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Рішення Державної міграційної служби України про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 28.03.2019 року № 106-19 - скасувати.

Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків суду.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 29.08.2019 року.

Суддя В.В. Кальник