Рішення № 83872894, 21.08.2019, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" серпня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2548/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Пустоваловій І.С.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області, м. Дергачі, в інтересах держави, в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків до Фермерського господарства "Лідія" Хлевняк А.П., смт. Краснокутськ про скасування державного акту, визнання відсутнім права, зобов`язання повернути земельну ділянку за участю :

прокурора - Чирик В.Г.

представника позивача - ОСОБА_1 .

представника відповідача - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Дергачівської місцевої прокуратури Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (позивач) до Фермерського господарства "Лідія" Хлевняк А.П. (відповідач) згідно якої просить суд:

- скасувати державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 виданий 23.02.1993 ОСОБА_2 для ведення селянського господарства загальною площею 12,83 га, що розташований за межами населених пунктів Краснокутської селищної ради;

- визнати відсутнім право постійного користування у Фермерського господарства "Лідія" ОСОБА_3 А.П. (код ЄДРПОУ 21223879) земельною ділянкою загальною площею 12,83 га відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 ;

- зобов`язати фермерське господарство "Лідія" Хлевняк А.П. (код ЄДРПОУ 21223879) повернути земельну ділянку загальною площею 12,83 га відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 , що розташована за межами населених пунктів Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області державі в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області (код ЄДРПОУ 39792822), а Головне управління Держгеокадастру в Харківській області внести зміни до земельно-облікових документів.

Також, прокурор просить суд судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позову прокурор вказує, що дія державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 23.02.1993 припинилася 19.01.2016 зі смертю ОСОБА_2 . Крім того, в обґрунтування позову прокурор зазначає, що земельна ділянка, що надана 23.02.1993 ОСОБА_2 загальною площею 12,83 га відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 перебуває у власності держави та оскільки вказана земельна ділянка не підлягає успадкуванню спадкоємцями ОСОБА_2 , вона повинна бути повернута власнику.

Ухвалою суду від 18.09.2018 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін, призначено підготовче засідання.

06.11.2018 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№ 31584), в якому вказував, що Фермерське господарство "Лідія" ОСОБА_2 . є діючим суб`єктом господарювання; зі смертю громадянина ОСОБА_2 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з державним актом на право постійного користування землею від 23.02.1993 року, це право не припинилось. З моменту переходу права на земельну ділянку до створеного ним Фермерського господарства "Лідія" ОСОБА_4 . ОСОБА_5 як юридичної особи відбулася заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір. Фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце в спірних правовідносинах землекористування, відповідно до наведених вище вимог Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" зайняло створене ним ФГ, яке й стало землекористувачем. За таких обставин відповідач зазначав про відсутність підстав для скасування державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 виданого 23.02.1993 року, визнання відсутнім права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 12,83 га і як наслідок відсутність обов`язку щодо повернення спірної земельної ділянки.

09.11.2018 прокурор надав до суду відповідь на відзив відповідача (вх.№ 31868), в якій вказував, що між власником спірної земельної ділянки та головою фермерського господарства "Лідія" ОСОБА_2 не укладалися договори, положеннями яких передбачалася можливість передачі в порядку спадкування права користування чужими земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис).

Позивач, через канцелярію суду 13.11.2018 за вх.№ 32174, надав письмові пояснення, в яких вказував, що державний акт на право постійного користування землею припинив свою дію зі смертю гр. ОСОБА_2 , у зв`язку з чим вимога щодо скасування є недоцільною, а тому є такою, що не підлягає задоволенню. З огляду на вищевикладені обставини позивач просив суд частково задовольнити позовні вимоги прокурора.

13.11.2018 відповідач надав до суду письмові заперечення на відповідь прокурора на відзив (вх.№ 32182), згідно яких просив суд відмовити прокурору в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 13.11.2018 провадження у справі № 922/2548/18 було зупинено до перегляду судового рішення у подібних правовідносинах у справі № 922/3312/17 у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою суду від 18.06.2019 було задоволено клопотання Керівника Дергачівської місцевої прокуратури про поновлення провадження у справі, провадження у справі № 922/2548/18 поновлено, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 22.07.2019 включно, призначено підготовче засідання на 16.07.2019 о 12:30.

16.07.2019 відповідач надав до суду додаткові пояснення (вх.№ 17266), в яких вказував, що позовна заява є необґрунтованою та такою, що суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки вона не відповідає вимогам ст. 162 ГПК України - невірно (неповно) визначено склад учасників справи - позивачів; інформація щодо предмету спору не відповідає дійсності - містить суперечності.

16.07.2019, без виходу до нарадчої кімнати, судом було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 22.07.2019 о 11:00.

22.07.2019 судом розгляд справи по суті було відкладено на 21.08.2019 о 10:30.

Присутній у судовому засіданні 21.08.2019 прокурор позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 21.08.2019 представник позивача позовні вимоги прокурора підтримав частково.

Представник відповідача в призначене на 21.08.2019 судове засідання не з`явився, про причини не явки суд не повідомив.

В силу вимог ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 1993 року селянському господарству гр. ОСОБА_6 надано для ведення селянського господарства на праві користування земельну ділянку загальною площею 12,83 га , що розташована за межами населених пунктів Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 03.03.1993 створено фермерське господарство "Лідія" ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ 21223879).

19.01.2016 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 02.02.2016.

Згідно позову прокурор вказує, що земельна ділянка відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 загальною площею 12,83 га обліковується за фермерським господарством "Лідія" Хлевняк ОСОБА_7 .П. Відповідно до статуту фермерського господарства "Лідія" ОСОБА_2 в редакції від 16.09.2016 членами вказаного господарства залишились ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , при цьому виключено із складу фермерського господарства померлого 19.01.2016 ОСОБА_2 Разом з цим, члени вказаного господарства продовжують використовувати земельну ділянку загальною площею 12,83 га, надану ОСОБА_2 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 від 23.02.1993, що підтверджується листом відділу у Краснокутському районі ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 01.06.2018 за №297/115-18.

У зв`язку з викладеними обставинами, прокурор у позові вказує про відсутність прав відповідача на спірну земельну ділянку та необхідність захисту прав та законних інтересів держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Краснокутською селищною радою Харківської області на запит відповідача була надана відповідь від 15.04.2019 року №02-14/533, в якій селищна рада вказувала, що спірна земельна ділянка складалася з двох частин: перша площею 2,82 га, яка розташована в межах населеного пункту с. Ситники; друга площею 10,01 га - за межами населеного пункту. Згідно чинного земельного законодавства розпорядником першої земельної ділянки (2,82 га) є Краснокутська селищна рада, а другої (10,01 га) - ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Також, ГУ Держгеокадастру у Харківській області на запит відповідача була надана відповідь від 17.04.2019 № ПІ-83/0-86/0/63-19, в якій вказувалось, що наявний у відділі у Краснокутському районі примірник державного акту на право користування землею містить суперечливі відомості, а саме: розпорядженням заступника голови Краснокутської районної Ради народних депутатів №18 від 16 березня 1993 року земельна ділянка 12,83 га надана "громадянину ОСОБА_6 ", а в державному акті серії НОМЕР_1 - "державний акт видано селянському господарству гр. ОСОБА_6 ".

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам суд виходить із специфіки даного спору, яка полягає в тому, що правовідношення сторін регулювалися як нормативними актами, які на даний час втратили чинність (ЗУ “Про селянське (фермерське) господарство”, ЗКУ ред. 1990 року та ред. 2002 року); так і нормативними актами, які в період дії спірних правовідносин були визнані неконституційними (п. 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України ред. 2001 року). Тому, на думку суду, самі недоліки законодавчого регулювання майнових прав в значній мірі обумовили появу даного спору. За таких умов суд вважає, що вирішення спору повинно ґрунтуватися на принципах справедливості, добросовісності та розумності, передбачених п.6 ч.1 ст. 6 ЦК України, та виходячи з наявної судової практик Верховного Суду, а також преюдиціальних рішень ЄСПЛ.

Проаналізувавши Постанову Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі №922/3312/17 від 18.03.2018, Окрему Думку суддів Пількова К.М. та Кушнір І.В. до Постанови Верховного Суду у справі №922/3312/17 від 18.03.2018, а також Постанову Великої Палати Верховного Суду у справі №677/1865/16-ц від 31.10.2018, суд, враховуючи принцип правової визначеності, зазначає наступне.

Частиною першою статті 2 Закону про СФГ (в редакції, чинній на час створення відповідача) визначено, що селянське (фермерське) господарство (далі - СФГ) є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Закон про СФГ передбачав реєстрацію СФГ як юридичної особи.

Закон про ФГ (частина четверта статті 1 Закону про ФГ) також встановлював, що фермерське господарство (далі - ФГ) є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи (зі змінами, які набули чинності з 01.05.2016, ФГ могло бути зареєстроване як юридична особа або фізична особа - підприємець).

Отже, Закон про СФГ та Закон про ФГ передбачають можливість створення СФГ (ФГ) як юридичної особи, тобто особи з окремою правосуб`єктністю.

Відповідно до частини першої статті 3 цього Закону СФГ в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.

Статтею 9 Закону про СФГ встановлені особливості реєстрації СФГ. Відповідно до частини першої цієї статті після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, СФГ підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Частиною другою цієї статті передбачено, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Отже, законом було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової передумови для набуття СФГ правосуб`єктності. Також, одержання земельної ділянки для ведення СФГ вимагало у подальшому здійснити реєстрацію СФГ. Тобто закон не передбачав права використовувати земельну ділянку, надану у користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

Разом з тим, Державний акт на право постійного користування землею видається на ім`я голови СФГ відповідно до частини п`ятої статті 2 Закону про СФГ. На час видачі акта СФГ як юридична особа ще не існує.

Особливості створення СФГ (ФГ) полягають у тому, що:

- обов`язковою передумовою створення СФГ (ФГ) є набуття засновником (майбутнім головою відповідно до Закону про СФГ) права на земельну ділянку, надану для ведення СФГ (ФГ);

- коло учасників селянського СФГ (ФГ) є обмеженим та має родинно-трудову ознаку, відповідно до якої фермерське господарство може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї відповідно до закону, а особи, у тому числі родичі, які працюють за трудовим договором (контрактом, угодою), не є членами СФГ (ФГ) (частина друга статті 2 Закону про СФГ, частина перша статті 3 Закону про ФГ).

У зв`язку з нормами Закону про СФГ знаходились норми статті 27 Земельного кодексу України 1990 року (у редакції, чинній на час створення відповідача), якими встановлено підстави припинення користування земельною ділянкою. Пунктом 3 частини першої статті 27 ЗК України встановлено спеціальну підставу - припинення СФГ.

Таким чином, одержання правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельної ділянки для ведення СФГ є необхідною передумовою набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи, а припинення СФГ було підставою для припинення права користування земельною ділянкою. При цьому використання такої земельної ділянки без створення СФГ законом передбачено не було.

Водночас, частиною першою статті 10 Закону про СФГ передбачено, що плата за землю у вигляді земельного податку або орендної плати справляється саме з СФГ.

Статтею 11 цього закону на СФГ покладено зокрема обов`язки забезпечення використання землі за цільовим призначенням та відповідно до умов її надання; ефективного використання землі відповідно до проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищення її родючості; здійснення комплексу заходів щодо охорони земель; своєчасного внесення земельного податку або орендної плати за землю.

Частиною другою статті 18 Закону про СФГ “Відповідальність селянського (фермерського) господарства” передбачено наслідки невиконання СФГ своїх обов`язків як землекористувача: у разі систематичного невнесення земельного податку в терміни, встановлені законодавством України, а також орендної плати в терміни, визначені договором оренди, право власності і користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється.

Таким чином, обов`язки землекористувача законом покладено безпосередньо на СФГ, а невиконання окремих обов`язків СФГ може створити наслідки у вигляді припинення відповідного права.

Приймаючи до уваги вищезазначені висновки з урахуванням нерозривності зв`язку прав, обов`язків та відповідальності землекористувача, суд дійшов висновку, що після одержання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою для ведення СФГ та проведення державної реєстрації такого господарства як юридичної особи обов`язки користувача цієї земельної ділянки виконує СФГ. Після державної реєстрації СФГ у правовідносинах користування земельною ділянкою, наданою на підставі Закону про СФГ, відбувається фактична заміна землекористувача.

Варто відзначити, що чинне на час створення відповідача земельне законодавство та законодавство, яким врегульовані питання створення СФГ не визначають порядок подальшого переходу та реєстрації речового права на земельну ділянку, надану її засновнику для ведення СФГ (ФГ), а також не встановлюють при цьому обов`язок здійснити державну реєстрацію (перереєстрацію) права на цю земельну ділянку за СФГ (ФГ). Такий перехід відбувається внаслідок юридичного факту реєстрації господарства як юридичної особи (mutatis mutandis висновок у пункті 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 677/1865/16-ц). Близькі за змістом висновки викладено також у постанові від 13.03.2018 у справі № 348/992/16-ц, у пункті 47 постанови від 20.06.2018 у справі № 317/2520/15-ц, пунктах 28 - 30, 38 постанови від 22.08.2018 у справі № 606/2032/16-ц, у постанові від 12.12.2018 у справі № 388/1103/16-ц, у пунктах 31- 32 постанови від 16.01.2019 у справі № 695/1275/17, пунктах 32, 33 постанови від 16.01.2019 у справі № 483/1863/17.

При цьому, як вбачається з аналізу Постанови Верховного Суду у справі №922/3312/17 від 18.03.2018, Верховним Судом у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду було відхилено правову позицію викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, оскільки, відносини, які були предметом розгляду у вказаній справі стосувались оренди земельної ділянки на підставі відповідного договору, а тому на їх думку вказані висновки не слід застосовувати при розгляді справи пов`язаної з визнанням права постійного користування.

Однак, суд зазначає, що при розгляді даної справи слід виходити із принципу mutatis mutandis, оскільки відносини постійного користування земельною ділянкою, на переконання суду, в усіх істотних для цієї справи аспектах є подібними до відносин оренди земельної ділянки, при цьому відмінність полягає у строковому характері користування земельною ділянкою на умовах оренди, разом з цим, істотним для цієї справи аспектом подібності є те, що так само як в орендних відносинах закон прямо не передбачає можливості автоматичної заміни орендаря без згоди орендодавця (з громадянина, з яким укладено договір оренди земельної ділянки для ведення фермерського господарства, на саме фермерське господарство), аналогічно і у відносинах постійного користування закон не передбачав такої заміни, окрім цього, слід враховувати і мету надання земельної ділянки - для ведення фермерського господарства і передбачені земельним законодавством, чинним на час створення ОСОБА_10 ( ОСОБА_11 , способи такого надання (право оренди та право постійного користування), а тому суд вважає, право оренди та право постійного користування є видами права користування, що підлягає захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у зв`язку з чим, розділення права постійного користування і права оренди земельної ділянки є порушенням принципу верховенства права та принципу правової визначеності, оскільки за своє правовою природою регулювання відносин оренд та користування, останні є схожими за виключенням не істотних відмінностей.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, виходячи з принципу верховенства прав та правової визначеності, суд, при розгляді даної справи по суті застосовує висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, як такі, що є обов`язковими для застосування в силу вимог ст. 13 ЗУ “Про судоустрій та статус суддів”, що узгоджується з преюдиціальною практикою ЄСПЛ щодо принципу правової визначеності та верховенства права у справі “Брумареску проти Румунії” (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, у справі “Михайлюк та Петров проти України” (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine) та щодо принципу mutatis mutandis у справі “Олександр Волков проти України” (OleksandrVolkov v. Ukraine) та у справі “Стреч проти Сполученого Королівства” (Stretch v. the United Kingdom).

При цьому, суд зазначає, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), роз`яснив поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке охоплює цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Отже, виходячи із положень як національного законодавства, так і зі змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захисту підлягає наявне право особи на мірне володіння своїм майном.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Виходячи з аналізу вище зазначених норм, суд зазначає про те, що при здійсненні розгляду справи, прокурор повинен довести обставини на які він посилається в якості обґрунтування позовних вимог, при цьому ризики пов`язані з не доведення таких обставин покладаються безпосередньо на відповідного учасника справи.

Втім, як вбачається з матеріалів справи, прокурором не доведено суду обставин щодо відсутності у відповідача права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Крім того, суд зазначає, що прокурором не доведено суду обставин щодо використання відповідачем спірної земельної ділянки загальною площею 12,83 га та порушення ним прав та законних інтересів позивача.

За таких обставин господарський суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог у справі, у зв`язку з чим в задоволенні позову належить відмовити повністю.

При цьому, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору, покладаються на прокурора.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, ст.ст. 4, 11, 12, 13, 73, 74, 76, 77, 80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено "27" серпня 2019 р.

Суддя А.М. Буракова

справа № 922/2548/18