Ухвала суду № 83870276, 19.08.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/1993/19

Провадження № 1-кс/520/10624/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2019 року

Слідчий суддя Київського районного суду міста Одеси Чаплицький В.В., при секретарі судового засідання Корой А.В., за участю прокурора Одеської місцевої прокуратури № 1 Бічевського В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області Яценко В.Є., погоджене прокурором Одеської місцевої прокуратури № 1 Бічевським В.В. про арешт майна в рамках кримінального провадження за №12016160480004682 від 05.11.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з клопотання, в невстановлений досудовим розслідуванням час ОСОБА_1 , із корисливих мотивів, вступила у попередню злочину змову з ОСОБА_2 , направлену на заволодіння чужим майном шляхом обману, а саме грошовими коштами ОСОБА_3 , у особливо великих розмірах.

З метою реалізації свого злочинного наміру, спрямованого на заволодіння чужим майном шляхом обману у особливо великих розмірах, у вигляді грошових коштів належних ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , в перших числах квітня 2015 року, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистої наживи, за попередньою змовою з ОСОБА_4 , користуючись довірливими та приятельськими відносинами з ОСОБА_3 , запропонувала останньому реалізувати бізнес-проект, пов`язаний з поставкою товару з Туреччини на територію України, при цьому, не мала на меті виконувати будь-які зобов`язання з організації бізнес-проекту.

Так, у квітні 2015 року, ОСОБА_1 , знаходячись у місті Одесі, реалізуючи свій злочинний намір, звернулась до ОСОБА_3 із пропозицією взяти участь у бізнес-проекті, умови якого полягали у організації поставки товару народного споживання з Туречини на територію України, за значно дешевшою від інших цін, запевнивши останнього у дійсності своїх намірів та реальності вказаного проекту. За умовами цього проекту, ОСОБА_3 мав передати ОСОБА_1 та ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 200 000 доларів США, а ОСОБА_6 , в свою чергу, мав організувати поставку вказаного товару на територію України протягом серпня – грудня 2015 року, який в подальшому ОСОБА_3 мав реалізувати на території України, та отримувати вигідний дохід від реалізованого товару. Враховуючи вигідність пропозиції, те, що ОСОБА_1 виступала гарантом дій ОСОБА_7 , щодо розвитку спільного бізнес-проекту, та тривалий час підтримували дружні та довірливі відносини, а також те, що ОСОБА_3 сприймав вказаний проект як дійсний та реальний, останній довірився ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , та погодився на їх пропозицію.

Після надання ОСОБА_3 згоди на участь в спільному-бізнес-проекті та за умовами вказаного договору, а також в знак підтвердження надання згоди на участь в бізнес-проекті, ОСОБА_3 повинен був перевести на особистий рахунок ОСОБА_1 в Туреччині – TR210013400001190498600003 Установи ОСОБА_9 A.S., грошові кошти в сумі 100 000 США, а ще 100 000 доларів США при особистому приїзді до Туреччини.

Так, 19 червня 2015 року, ОСОБА_3 , будучи введеним в оману, щодо реальності запропанового ОСОБА_1 та ОСОБА_4 бізнес-проекту та дійсних намірів останніх, виконуючи умови договору, склав з Британською компанією ALLEGRIS ASSETS LLP, комерційним представником якої на території України являється він, договір позики на 100 000 доларів США, та через платіжне доручення, 03.08.2015 вказані грошові кошти, а саме 100 000 доларів США, що на той момент згідно курсу Національного банку України по відношенню гривні до долару США склало 2 112 670 (два мільйони сто дванадцять тисяч шістсот сімдесят ) гривень, переведені на банківський рахунок ОСОБА_1 в Туреччині TR210013400001190498600003 Установи DENIZBANK A. ОСОБА_10 ., яка підтвердила отримання переказу. Після чого в серпні 2015 року, більш точний час та дата досудовим розслідуванням не встановлена, ОСОБА_11 при особистому приїзді до Туреччини передав ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , грошові кошти в сумі 40 000 доларів США, що на той момент згідно курсу Національного банку України по відношенню гривні до долару США склало 845 068 (вісімсот сорок п`ять тисяч шістдесят вісім) гривень для прискорення поставки товару та розвитку бізнесу. В вересні 2015 року ОСОБА_3 з метою виконання умов договору, через довірених осіб ОСОБА_1 та ОСОБА_12 , яких вони визначили особисто, передав залишок грошових коштів за умовами договору, а саме грошові кошти в сумі 60 000 долларів США, а саме: 10 вересня 2015 року 10 000 доларів США, що на той момент згідно курсу Національного банку України по відношенню гривні до долару США склало 219 689 (двісті дев`ятнадцять тисяч) гривень та 25 вересня 2015 року 50 000 доларів США, що на той момент згідно курсу Національного банку України по відношенню гривні до долару США склало 1 098 445 (один мільйон дев`яносто вісім тисяч чотириста сорок п`ять) гривень.

В свою чергу, ОСОБА_1 та ОСОБА_13 , реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами ОСОБА_3 у особливо великих розмірах, шляхом зловживання довірою останнього, отримали від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 200 000 (двісті тисяч) доларів США, що на той момент, згідно курсу Національного банку України по відношенню гривні до долару США склало 4 275 872 (чотири мільйони двісті сімдесят п`ять тисяч вісімсот сімдесят два) гривень, підтвердивши це у письмових смс-повідомленнях, за умови поставки товару з Туреччини на Україну.

Так, ОСОБА_1 , спільно з ОСОБА_14 , заздалегідь знаючи про фіктивність запропонованого ОСОБА_3 бізнес-проекту, а також не маючи наміру на виконання домовленостей та повернення грошових коштів, розпорядилися ними на власний розсуд.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_13 , в період часу з 03.08.2015 по 25.09.2015, зловживаючи довірою, під приводом реалізації неіснуючого фіктивного бізнес-проекту з реалізації імпортного товару з Туреччини на території України, заволоділи грошовими коштами ОСОБА_3 в особливо великому розмірі, а саме 4 275 872 (чотири мільйони двісті сімдесят п`ять тисяч вісімсот сімдесят два) гривень, якими розпорядилися на власний розсуд.

В ході досудового розслідування з метою встановлення наявності у володінні підозрюваних ОСОБА_1 та ОСОБА_7 будь-яких транспортних засобів до Територіального сервісного центру 5141 було скеровано відповідний запит.

З відповіді на вказаний запит вбачається, що у володінні ОСОБА_7 відсутні у власності будь-які транспортні засоби, однак за ОСОБА_1 зареєстровані транспортні засоби: «Mercedez-Benz S600L», д/н НОМЕР_1 , 2009 р.в., № кузова НОМЕР_2 та «Bentley Continental», д/н НОМЕР_3 , 2008 р.в., № кузова НОМЕР_4 .

Слідчий звернувся з клопотанням про арешт майна, обґрунтовуючи клопотання тим, що на теперішній час є достатні підстави вважати, що не застосування цього заходу зумовить труднощі чи неможливість виконання та забезпечення можливої конфіскації майна та не дасть можливості забезпечити відшкодування збитків, завданих ОСОБА_3 внаслідок того, що таке майно буде відчужене, оскільки буде пред`явлено позов.

В судовому засіданні прокурор підтримав заявлене клопотання в повному обсязі та просив його задовольнити.

Власник або представник власника майна в судове засідання не з`явились.

Вивчивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, вважаю, що клопотання слідчого не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п.1, 2 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Заходом забезпечення кримінального провадження є, зокрема, арешт майна.

Згідно з ч.1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

У відповідності до ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Як вбачається з клопотання слідчого, арешт майна необхідно накласти з метою запобігання можливості відчуження об`єктів рухомого майна, при цьому ні в клопотанні, ні в доданих до клопотання матеріалах, слідчим жодним чином не обґрунтовується можливість досягнення завдань застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження, та підстав вважати, що на теперішній час існують ризики приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення або відчуження зазначеного в клопотанні майна, що вказує на необґрунтованість клопотання слідчого.

На підставі викладеного, враховуючи, що слідчим не обґрунтовано необхідність в застосуванні заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, слідчий суддя приходить до переконання, що клопотання слідчого задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.170, 171, 172, 173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні клопотання слідчого СВ Київського ВП у м. Одесі ГУНП в Одеській області Яценко В.Є., погодженому прокурором Одеської місцевої прокуратури № 1 Бічевським В.В. про арешт майна в рамках кримінального провадження за №12016160480004682 від 05.11.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України – відмовити.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Чаплицький В. В.