Рішення № 83866786, 15.08.2019, Козівський районний суд Тернопільської області

Справа № 600/418/18

Справа № 2/600/200/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2019 року смт. Козова

Козівський районний суд Тернопільської області

в складі: головуючої судді - Гриновець О.Б.,

з участю: секретаря судового засідання - Липної О.А.,

позивача - ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 ,

відповідачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в смт. Козова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и в:

представник ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просила: «визнати за ОСОБА_1 право особистої власності на житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 .» (а.с.3).

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що будинок АДРЕСА_1 належав до колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_5 , членами: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 . ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_2 року. На день смерті останньої з нею була зареєстрована та постійно проживала ОСОБА_1 Звернувшись до Козівської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом ОСОБА_1 було відмовлено через те, що власність колгоспного двору не передбачена чинним законодавством. Представник позивача також вказує, що оскільки позивач була членом колгоспного двору і залишилася проживати у ньому, вона стала власником майна колгоспного двору, у тому числі і будинку, оскільки відповідачі не зареєстровані та не проживають і, на її думку, втратили право на частку в майні колгоспного двору. На підставі вказаного, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді Козівського районного суду Тернопільської області від 02.08.2018 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання у ній.

04.04.2019 року від відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надійшли заяви про визнання позову, у яких вони вказують, що позовні вимоги ОСОБА_1 визнають повністю (а.с.53, 57).

04.04.2019 року ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області постановлено закрити підготовче провадження у цій справі та призначити її до судового розгляду по суті.

Позивач та її представник у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі (а.с.75-78).

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні вказали, що дійсно визнають позов ОСОБА_1 , просили його задовольнити та підтримали ранше подані ними заяви про визнання позову (а.с.75-78).

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов до наступних висновків.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для цього законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою:АДРЕСА_1 належить колгоспному двору, який складається з чотирьох членів, головою якого була ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 08.08.1990 року (а.с.4).

Як вбачається із виписки з погосподарської книги від 04.04.2018 року станом на 15.04.1991 року членами зазначеного колгоспного двору були: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с.7).

Згідно із копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 23.10.1997 року ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 06.06.2013 року ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5).

На момент смерті ОСОБА_5 , згідно з довідкою виконавчого комітету Купчинецької сільської ради Козівського району Тернопільської області №50 від 21.02.2018 року, з нею проживала та була зареєстрована ОСОБА_1 (а.с.9).

Крім того, 24.01.2008 року ОСОБА_5 склала заповіт, згідно якого заповіла усе належне їй на момент смерті майно ОСОБА_1 (а.с.8).

Позивач після смерті ОСОБА_5 , зверталася до Козівської державної нотаріальної контори з метою оформлення своїх спадкових прав, однак їй було відмовлено у вчиненні відповідної нотаріальної дії, у зв`язку із тим, що власність колгоспного двору, як правова категорія та форма власності відсутня у чинному законодавстві (а.с.8).

У відповідності до ст. 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Пунктом 6 (абзаци а, б) Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (із змінами внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25.05.1998 року) визначено, що до правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні; розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Вказані вище обставини учасниками процесу не оспорюються та не заперечуються, а тому у відповідності до вимог ст.ст.12, 89 ЦПК України дані докази визнаються судом належними, допустимими та достовірними.

У відповідності до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За положеннями ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися в момент його смерті.

Крім того, ч.1 ст.392 ЦК України закріплено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином, на підставі вищевказаного, враховуючи, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 померли і ОСОБА_5 усе своє майно вона на випадок смерті заповіла позивачу, виходячи з приписів п.1 ч.2 ст.16 ЦК України та ч.1 ст.392 ЦК України, суд вважає, що слід визнати за позивачем право власності в порядку спадкування на 2/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами на АДРЕСА_1 , задовольнивши позов в цій частині.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею як за членом колишнього колгоспного двору право власності на 3/5 частин будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до ч.1 ст.392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Правозастосування цієї норми роз`яснено в абзаці 2 п.37 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до якого, виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності, як визнання права, виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що право звернення із таким позовом має лише власник того чи іншого майна.

Як встановлено судом та зазначалося вище, на підставі виписки з погосподарської книги виданої Купчинецькою сільською радою 04.04.2018 року №109, співвласниками спірного майна є ОСОБА_5 (померла), ОСОБА_6 (помер), ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , кожному з яких належить по 1/5 частині спірного будинковолодіння.

Позивач звернулась в суд із позовом про визнання за нею права власності на вказане будинковолодіння вцілому, покликаючись, серед іншого, на те, що відповідачі відмовляються від своїх часток у колишньому колгоспному дворі (в сукупності їхні частки становлять 2/5 частини будинковолодіння) на її користь та визнають позов в цій частині, хоча із вказаних 3/5 частин спірного майна позивачу належить лише 1/5 частина.

Таким чином, суд, встановивши, що позивачу належить лише 1/5 частина спірного будинковолодіння, вважає необґрунтованою та безпідставною позовну вимогу про визнання права власності за ОСОБА_1 як членом колишнього колгоспного двору на 3/5 частин будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 в частині визнання за позивачем права власності на 2/5 цього будинковолодіння як членом колишнього колгоспного двору оскільки вона не є власником цих 2/5 частин і такі належать відповідачам, а тому не може просити суд визнати за нею право власності на це майно в порядку ст.392 ЦК України.

Відтак, суд дійшов до висновку, що позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання за нею як за членом колишнього колгоспного двору право власності на 3/5 частин будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 слід задовольнити частково.

При цьому, на підставі ст.ст.141, 142 ЦПК України з відповідачів слід стягнути по Ѕ з половини судового збору, що повинен би був бути сплачений позивачем при поданні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 206, 247, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, -

ухвалив:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності на спадкове майно- задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 3/5 частини житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В частині позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності 2/5 частини житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави частину судового збору, що повинен би був бути сплачений позивачем при поданні позовної заяви в розмірі 180,00 грн. (сто вісімдесят гривень нуль копійок) до спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України; отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; р/р 31211256026001; код класифікації доходів бюджету-22030106.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави частину судового збору, що повинен би був бути сплачений позивачем при поданні позовної заяви в розмірі 180,00 грн. (сто вісімдесят гривень нуль копійок) до спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України; отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; р/р 31211256026001; код класифікації доходів бюджету-22030106.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції, з врахуванням вимог п.15.5 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , паспорт серія НОМЕР_4 , виданий Козівським РВ УМВС України в Тернопільській області 17.02.1999 року.

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: с. Таурів, Козівського району Тернопільської області, РНОКПП: НОМЕР_5 , паспорт серія НОМЕР_6 , виданий Козівським РВ УМВС України в Тернопільській області 28.12.1999 року.

Відповідач - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_7 , паспорт серія НОМЕР_8 , виданий Козівським РВ УМВС України в Тернопільській області 06.06.1996 року.

Повний текст судового рішення виготовлений та підписаний 27.08.2019 року.

Суддя О.Б.Гриновець