Рішення № 83862716, 12.08.2019, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/4352/18

Провадження №2/333/205/19

РІШЕННЯ

Іменем України

12 серпня 2019 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Холода Р.С.,

за участю: секретаря судового засідання Єрохіної А.Б.,

представник відповідача ПрАТ «ЗАЗ» Станкової Г.Ф.,

представник відповідача ПрАТ «Промавтоінвест» Чернятіної О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя позовну заяву ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, ПрАТ «Запорізький автомобілебудівельний завод», Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Приватного акціонерного товариства «Промавтоінвест», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» про скасування реєстраційного посвідчення та визнання наймачем житлового приміщення,-

встановив:

16.08.2018 року до суду звернулась ОСОБА_1 із позовом про скасування реєстраційного посвідчення та визнання її наймачем житлового приміщення. Позовні вимоги ОСОБА_1 неодноразово уточнювались. 12.03.2019 року до суду подано останню редакцію позову, де вимоги позивача обґрунтовано наступним.

Житловий будинок, за адресою: АДРЕСА_1 був побудований та введений в експлуатацію у 1979 році. Пізніше житловий будинок отримав статус пожежного депо. Проектом будівлі передбачено 5 службових квартир, які згідно рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів від 14.06.1979 р. № 198 «О служебной жилой площади профессиональной пожарной части № 30 по охране завода «Коммунар» отримали такий статус. Пунктом 2 рішення передбачалося, що ППЧ № 30 по охороні заводу закріплену житлову площу повинна використовувати за прямим призначенням. На підставі рішення міськвиконкому було видано наказ «О взятии на баланс автозавода «Коммунар» вновь построенного пожарного депо по АДРЕСА_1» від 2 листопада 1979 р. № 801, за яким дане приміщення було взято на баланс заводу у якості службової житлової площі.

Наказом Фонду державного майна № 436 від 10.04.1997 року «Про передачу у власність об`єктів нерухомості», до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, було включено будинок за адресою: АДРЕСА_1 . Даний будинок було передано ВАТ «АвтоЗАЗ». Наразі ПрАТ «ЗАЗ» є правонаступником всіх прав і обов`язків ВАТ «АвтоЗАЗ».

На першому поверсі будинку дійсно знаходиться пожежне депо. В наказі Фонду держмайна України № 436 від 10.04.1997 р. зазначається, що в вищевказаному будинку знаходиться виключно пожежне депо. Про наявність житлових квартир, які знаходятьсяна другому поверсі не зазначається, що є грубою помилкою.

Батькові позивача - ОСОБА_2 був виданий ордер на службову квартиру за адресою: АДРЕСА_2 і укладений відповідний договір найму житлового приміщення, який станом на сьогодні не розірванийі є дійним, оскільки у ньому не зазначено про строк дії.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. 08 листопада 2014 року була заведена спадкова справа №16/2014. ОСОБА_1 є єдиною спадкоємицею батька, що підтверджує довідка від 26.09.2018 року, надана приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Кардаш Я.О. Позивач зареєстрована за вищевказаною адресою разом із сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При зверненні позивача до представників ПрАТ «АвтоЗАЗ» останні стверджують, що квартира АДРЕСА_3 , є приватною власністю підприємства на підставі приватизації у 1997 році цілісного майнового комплексу підприємства та реєстраційного посвідчення від 20.07.1998 р. серії НОМЕР_1 , реєстровий номер 383.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про приватизацію державногомайна», службові квартири не підлягають приватизації, тому видача такогореєстраційного посвідчення є грубим порушення норм законодавства.

Згідно відповіді Запорізької міської ради від 04.05.2012 року № 15-06/1933 Запорізькою міською радою не приймалося рішення про виключення даних приміщень з числа службових.

У листі Департаменту житлового господарства та розподілу житлової площі Запорізької міської ради від 31.05.2012 року зазначається: «Рішенням виконкому Запорізької міської ради народних депутатів від 14.06.1979 року № 198 п`ять квартир АДРЕСА_1 , були включені до числа службової площі і закріплені за ППЧ-30 по охороні заводу «Комунар». В архівних документах, переданих на зберігання департаменту житлового господарства та розподілу житлової площі міської ради рішення виконавчого комітету Запорізької міської Ради про виключення вищезазначених квартир із числа службової житлової площі відсутні».

22.07.2012 року було надано запит до Фонду державного майна України щодо надання інформації стосовно передачі у власність ВАТ «АвтоЗАЗ» службових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 під час приватизації цілісного майнового комплексу автозаводу «Комунар» і статусу житлового приміщення по АДРЕСА_1 . Фонд державного майна України надав інформацію, що Наказом № 436 від 10.04.1997 року було затверджено акт приймання - передавання нерухомого майна, до статутного фонду ВАТ «АвтоЗАЗ». Даним Наказом до статутного фонду ВАТ «АвтоЗАЗ» було включено наступні об`єкти: «караульное помещение АДРЕСА_1» та «пожарное депо на 2 хода АДРЕСА_1».Матеріали справи з корпоратизації ВАТ «Запорізький автомобілебудівний завод», що зберігаються в архіві не містять інформації про житлове (службове приміщення) за адресою: АДРЕСА_2 .

В свою чергу, орендне підприємство «Запорізьке міжміське Бюро технічної інвентаризації» зареєструвало право власності на квартиру АДРЕСА_4 за ЗАТ «Авто ЗАЗ-ДЕУ».

Таким чином, квартира АДРЕСА_3 , на теперішній час є службовою, і, відповідно, її приватизація як частини цілісного майнового комплексу заводу «АвтоЗАЗ» була проведена неправомірно.

Про факт того, що право порушене, позивач разом із іншими мешканцями дізналися у 2012 році, коли отримали договір найму на спірне житлове приміщення, не дивлячись на те, що ОСОБА_2 , як законний наймач, вже укладав такий самий договір.

У лютому 2006 року житлове підприємство змінило форму власності: ГРП «АвтоЗАЗ житло ЗАТ АвтоЗАЗ ДЕУ» було реорганізовано у ВАТ «Соцсфера», тому були змінено рахунки, на які необхідно сплачувати комунальні послуги. Про нові рахунки мешканців не повідомили і не повідомляють по цей день.

З цього часу позивач не має змоги оплачувати комунальні послуги через те, що рахунки, на які сплачувались комунальні послуги, було заблоковано. У ВАТ «Соцсфера» повідомили, що рахунки заблоковані до вирішення питання про передачу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 на баланс іншого структурного підрозділу ПАТ «ЗАЗ». Станом на сьогодні цього не відбулося, тому позивач разом із іншими мешканцями проживає у приміщенні без необхідних побутових зручностей, таких як тепло узимку. Крім того, що мешканці проживають у неналежних санітарних умовах, страждає і будівля, стіни якої цвітуть та руйнуються.

За захистом свого права позивач разом із іншими мешканцями звертались до Запорізького окружного адміністративного суду.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2013 року по справі №808/4813/13-а було визнано неправомірним дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» щодо реєстрації права власності на об`єкти нерухомості у вигляді квартири №1 - загальною площею 73,3 кв.м. та квартири №3 - загальною площею 49,59 кв.м., які входять до складу пожежного, депо (літ. А-3) інвентаризації №310, розташованих в м. Запоріжжя, АДРЕСА_1

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2015 р. по справі №808/4813/13-а апеляційну скаргу ТОВ «ЗМБТІ» було задоволено та скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2013 р. по справі №808/4813/13-а.

У подальшому, постановою Верховного Суду від 24.04.2018 р. по справі №808/4813/13-а касаційну скаргу було задоволено, скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 22.08.2013 р. по справі №808/4813/13-а та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01.07.2015 р. по справі №808/4813/13-а. Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що у даній справі спір пов`язаний як з реалізацією і захистом житлових прав громадян, зокрема права користування житлом і його приватизації, так і з вирішенням питання щодо правомірності набуття ВАТ (ПАТ) «АвтоЗАЗ» права власності на нерухоме майно, тобто із цивільним правом. Колегія суддів дійшла до висновку, що цей спір є приватноправовим і не пов`язаним із захистом прав, свобод чи інтересів позивачів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

У зв`язку з чим позивач звернулась до Комунарського районного суду м. Запоріжжя із відповідним позовом, в якому просить:

- визнати неправомірним та скасувати наказ Фонду державного майна України №436 від 10.04.1997 р. «Про передачу у власність об`єктів нерухомості»;

- визнати неправомірними дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» щодо реєстрації права власності на об`єкти нерухомості у вигляді квартири №1 - загальною площею 73,3 кв.м., яке входять до складу пожежного депо (літ. А-3) інвентаризації №310, розташованих в АДРЕСА_1 та скасувати реєстраційне посвідчення від 20.07.1998 р. серії НОМЕР_1 , записане у реєстрову книгу №3 за реєстровим №383;

-визнати ОСОБА_1 , наймачем службової квартири за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, враховуючи той факт, що позивач зверталася до суду адміністративної юрисдикції, ОСОБА_1 вважає, що вона не пропустила строк позовної давності.

20.08.2018 року ухвалою суду позов було залишено без руху. На виконання вимог ухвали суду недоліки усунуто 01.10.2018 року.

04.10.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

29.10.2018 року до суду від ПрАТ «Запорізький автомобілебудівельний завод» надійшов відзив на позовну заяву. Заперечення проти позову обґрунтовані таким.

Відповідно до Статуту, ПрАТ «ЗАЗ» є правонаступником Спільного українсько-корейського підприємства з іноземною інвестицією у формі закритого акціонерного товариства «АвтоЗАЗ-Деу», яке на підставі Установчого договору про заснування та діяльність ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу», згідно з Актом прийому-передачі об`єкта нерухомості, отримало в 1998 році від ВАТ «АвтоЗАЗ» об`єкт - пожежне депо. Вказаний об`єкт є спорудою пожежного депо, в якому вбудовано декілька житлових приміщень для проживання персоналу під час виконання ними своїх обов`язків.

З копії реєстраційного посвідчення від 20.07.1998 р., виданого Орендним підприємством «Запорізьке бюро технічної інвентаризації» вбачається, що будинок пожежного депо, розташований за адресою АДРЕСА_1 має статус колективної власності ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу», отже не належить до державного або громадського житлового фонду.

Таким чином, правовідносини, що виникли між ОСОБА_1 та ПрАТ «ЗАЗ», згідно ст. 810 ЦК України, регулюються нормами цивільного законодавства щодо найму житла. Це підтверджує позивач, зазначаючи в позові, що з її померлим батьком, ОСОБА_2 , ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу» було укладено договір найму на проживання у спірній квартирі, який вона вважає діючим до цього дня.

ОСОБА_1 до позовної заяви додано декілька проектів договорів найму, згідно з якими ПрАТ «ЗАЗ» намагалось переглянути умови найму, але наймачі до сьогодні не підписали цих договорів. Отже, вимога визнати у судовому порядку ОСОБА_1 наймачем службової квартири є безпідставною, оскільки: по-перше, з нею, як з членом родини померлого наймача, взаємовідносини регулюються цивільно-правовим договором найма, на її думку, існуючим досі; по-друге, у ПрАТ «ЗАЗ» відсутня службова житлова площа. ПрАТ «ЗАЗ» не є правонаступником свого засновника ВАТ «АвтоЗАЗ» і не несе жодних його зобов`язань, що вбачається зі Статуту Товариства.

При цьому, представник ПрАТ ЗАЗ» вважає незаконною вимогу позивача щодо скасування Наказу Фонду державного майна України № 436 від 10.04.1997р. «Про передачу у власність об`єктів нерухомості», оскільки згідно з ним державою передавалося у власність підприємства не тільки споруду пожежного депо, а й багато іншого майна, яке не є предметом цього спору, отже відносно нього відсутні підстави вимагати скасування Наказу № 436.

Позивачем зазначено, що вона є єдиною спадкоємицею свого батька, але спірна квартира № 1 ніколи не належала на праві власності ОСОБА_2 , отже спадщиною вона бути не може. ПАТ «ЗАЗ» вважає, що на підставі ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини і особисті немайнові права ОСОБА_2 щодо оспорювання статусу «службової» квартири, яку держава надала йому під час виконання службових обов`язків, а позивач була заселена до неї дитиною у якості члена родини, що не надало їй прав претендувати на власність в цієї квартирі. Крім того, до спірних правовідносин з оспорювання приватизації державного майна застосовуються загальні строки позовної давності, які позивачем пропущені.

Приймаючи до уваги викладене, ПрАТ «ЗАЗ» вважає, що відсутні законні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Ухвалами суду від 30.10.2018 року у справі були замінені відповідачі: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області та Регіональне відділення Фонду державного майна України на: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради та Фонд державного майна України, відповідно.

05.11.2018 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 надійшла відповідь на відзив, в якій викладено таке. Житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 був побудований та введений в експлуатацію у 1979 році. Лише згодом житловий будинок отримав статус пожежного депо.

Відповідно до оскаржуваного реєстраційного посвідчення від 20.07.1998 р. житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 в цілому був переданий ЗАТ «Авто ЗАЗ-Деу» на підставі акту прийому-передачі об`єкта нерухомості у власність ЗАТ «Авто ЗАЗ-Деу» від 02.03.1998 р., відповідно до якого було передано наступні об`єкти: пожежне депо А-3, А-1, А2, АЗ, склад 8, гаражі Б, Г, паркан №1, замощення І. Жодні посилання про службову житлову площу відсутні, однак фактично вона увійшла до складу переданих об`єктів нерухомості, що являється грубим порушенням законодавства.

Оскаржуване реєстраційне посвідчення не містить переліку об`єктів нерухомості, що унеможливлює його часткове скасування, тому позовні вимоги сформульовані саме таким чином.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна відсутня реєстрація права власності саме на квартиру АДРЕСА_3 .

Главою 3 Житлового кодексу України регулюються відносини, пов`язані із користуванням службовими житловими приміщеннями.

Зокрема, ст. 122 ЖК України передбачено, що на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Даною главою не передбачено підписання договору найму.

Позивачу особисто не видавався ордер на відповідну службову площу, що унеможливлює підписання нею договору найму. Ордер видавався її батьку у 1979 р. (де позивач вписана як донька) і вже після цього у 2001 р. був підписаний договір, який на думку сторони позивача, є діючим.

До позовної заяви дійсно додані проекти договорів найму, які надсилав ПрАТ «ЗАЗ» з метою перегляду умов найму.

Однак, відповідно до ст. 103 ЖК України, договір найму жилого приміщення може бути змінено тільки за згодою наймача, членів його сім`ї і наймодавця, що виключає обов`язок підписання проекту договору найму позивачем, якщо вона не згодна з його умовами.

У відзиві на позовну заяву зазначено, що у ПрАТ «ЗАЗ» відсутня службова житлова площа. В акті прийому-передачі майна від 2012 р. та 2014 р. міститься пункт про те, що «...Наймодавець передає, а Наймач (тобто ОСОБА_1 ) приймає ізольоване службове житлове приміщення...», що підтверджує той факт, що ПрАТ «ЗАЗ» відомо, що дана житлова площа є службовою.

Відповідно до позовних вимог ПрАТ «ЗАЗ» є відповідачем оскільки, по-перше, відповідно до відомостей з Реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на спірні об`єкти нерухомості зареєстровані за Публічним акціонерним товариство «Запорізький автомобілебудівний завод» (код юридичної особи 25480917). Наразі відповідач має такий самий ідентифікаційний код юридичної особи. По-друге, у проектах договору найму від 2012 р. та 2014 р. у графі «наймодавець» зазначена юридична особа ПАТ «ЗАЗ» з ідентичною адресою, що і у відповідача. При цьому, пожежне депо актом прийому-передачі об`єкта нерухомості від 02.03.1998 р. було передано у власність ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу», а пізніше зареєстроване за ним. А відповідно до п.1.1.1 Статуту ПрАТ «ЗАЗ» Приватне акціонерне товариство «Запорізький автомобілебудівний завод» є правонаступником всіх прав і обов`язків, в тому числі майнових, Спільного українсько-корейського підприємства з іноземною інвестицією у формі закритого акціонерного товариства «АвтоЗАЗ-Деу», Закритого акціонерного товариства з іноземною інвестицією «Запорізький автомобілебудівний завод» і Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод».

Спірна квартира АДРЕСА_1 дійсно не належала на праві власності ОСОБА_2 Проте, відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять у права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і в припинилися внаслідок його смерті.

Позивач є членом сім`ї наймача службового житлового приміщення та зареєстрована за цією адресою, тому відповідно має право бути наймачем квартири АДРЕСА_6 разом зі своєю сім`єю.

До того ж, відповідно до ст. 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років (батько позивача належить до колі таких осіб).

Стосовно строку позовної давності ОСОБА_4 зазначила, що про факт того, що право порушене, позивач разом із іншими мешканцями дізналися у 2012 році, коли отримали від ПрАТ «ЗАЗ» договір найму житлового приміщення, не дивлячись на те, що ОСОБА_2 , як законний наймач, вже укладав такий самий договір.

За захистом свого права позивач разом із іншими мешканцями звертались до Запорізького окружного адміністративного суду, тому вважає, що строк позовної давності ОСОБА_1 пропущено не було.

22.11.2018 року до суду від Фонду державного майна України надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 . У відзиві зазначено таке.

Основними завданнями Фонду державного майна України є реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» Фонд у сфері нормативного забезпечення:

-розробляє та вносить в установленому порядку Кабінету Міністрів України проекти законів та інших нормативно-правових актів;

-видає власні нормативно-правові акти.

Наказом Фонду від 10.04.1997 року № 436 «Про передачу у власність об`єктів нерухомості» передано у власність відкритого акціонерного товариства «Запорізький автомобільний завод» об`єкти нерухомості, визначені у додатках № 1 та № 2.

Позивач зазначив в позовній заяві, що на першому поверсі будинку дійсно знаходиться пожежне депо. В наказі Фонду від 10.04.1997 № 436 зазначається, що в вищезгаданому будинку знаходиться виключно пожежне депо. Про наявність житлових квартир, які знаходяться на другому поверсі не зазначалося, що є грубою помилкою.

Згідно з актом приймання-передавання нерухомого майна від 10.04.1997 року до статутного фонду ВАТ «АвтоЗАЗ» було включено серед інших, об`єкт пожарне депо на 2 входи.

Додатком № 2 до наказу Фонду від 10.04.1997 № 436 чітко зазначено назву та коротку характеристику кожного об`єкта нерухомості, що передається до статутного фонду ВАТ «АвтоЗАЗ», серед них і об`єкт під назвою пожарне депо на 2 входи (окремо розташоване 1-поверхове, стіни - цегла, фундамент - бетон, побутові приміщення - 2-поверх).

В зазначеному додатку не вказано детального опису об`єкта, а лише коротку характеристику, відтак висновок позивача про відсутність жилих приміщень не відповідає дійсності.

Вищезазначений наказ Фонду від 10.04.1997 № 436 «Про передачу у власність об`єктів нерухомості» було прийнято в межах та у спосіб, передбачені законодавством України.

Згідно з Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР Постанови Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37 це Положення визначає порядок надання службових жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).

Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.

Пунктом 7 даного Положення визначено перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Таким чином, можна зробити висновок, що право на користування службовим жилим приміщенням мають особи, які працюють на відповідному підприємстві, установі, організації.

Пунктом 26 Положення визначено, що на підставі спеціального ордера (пункт 21 Положення) між наймодавцем (житлово-експлуатаційною організацією, а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого виданий ордер, укладається договір найму службового жилого приміщення.

Відповідно до п. 29 Положення, наймач службового жилого приміщення і члени його сім`ї зобов`язані додержувати умов договору найму службового жилого приміщення і правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території.

Згідно з п. 34 робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Згідно ст. 61 Житлового кодексу Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до ст. 821 Цивільного кодексу України строк договору найму житла укладається на строк, встановлений договором. Якщо у договорі строк не встановлений, договір вважається укладеним на п`ять років.

Договір найму жилого приміщення наданий позивачем не містить строку дії, а тому згідно з приписами ст. 821 Цивільного кодексу України не може вважатись укладеним на невизначений строк. Інших доказів, які б підтверджували пролонгацію договору найму позивачем, не надано.

Тобто, позивач не має права користування спірним майном відповідно до законодавства.

Враховуючи вищенаведене, наказ Фонду «Про передачу у власність об`єктів нерухомості» від 10.04.1997 № 436 був прийнятий у встановленому порядку з урахуванням вимог чинного законодавства.

23.11.2018 року до суду надійшли письмові пояснення Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, в яких вказано, що у відповідності до даних державного реєстру прав, підставою виникнення права власності є акт прийому - передачі об`єкта нерухомості у власність ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу» від 09.04.1998 року. У відповідності до Додатку 1 до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, перебувають у власності юридичних та фізичних осіб затвердженої Наказом ДЕРЖАВНОГО КОМІТЕТУ БУДІВНИЦТВА, АРХІТЕКТУРИ ТА ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ N 121 від 09.06.98, який діяв на момент первинної державної реєстрації нерухомого майна у 1998р., визначено наступний Перелік правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна.

У відповідності до п. 2.1. вищезазначеного порядку реєстрація провадиться на підставі правовстановлювальних документів (додаток 1) у такому порядку:

а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлювального документа (оригінал та копію);

б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу;

в) адреса об`єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес (додаток 2);

г) прізвище, ім`я та по батькові фізичних осіб - власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників (додатки 3, 4);

ґ) на оригіналі правовстановлювального документа робиться реєстраційний напис (додаток 5).

Якщо на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід`ємною частиною такого документа (додаток 6).

Тому реєстраційне посвідчення не є правовстановлюючим документом (документом, на підставі якого проведено право власності), а є документом який підтверджує проведення державної реєстрації права власності.

У разі скасування наказу ФДМ або реєстраційного посвідчення зазначаємо, що проведення скасування державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна буде неможливим у відповідності до законодавства.

Також зазначаємо, що державна реєстрація, на квартиру, як на окремий об`єкт нерухомого майна відсутня. Зареєстровано об`єкт нерухомого майна: інв. №310, у складі: пожарне депо літ. А-3, літ. А1-1, літ. А2, літ. АЗ, склад літ. Г, паркан № 1, замощення І, у складі якого також у відповідності до технічного паспорту розташований спірний об`єкт нерухомого майна. Зазначаємо, що запис у Державному реєстрі прав підлягає скасуванню у цілому на весь об`єкт. Тож скасування права власності лише на квартиру, яка знаходиться у складі об`єкту з інв. № 310 не є можливим.

04.02.2019 року до суду від ПрАТ «ЗАЗ» надійшли заперечення на відповідь на відзив позивача.

29.03.2019 року після залучення на підставі ухвали суду в якості співвідповідача - ПРАТ «ПРОМАВТОІНВЕСТ», останнім подано відзив на позов.

ПРАТ «ПРОМАВТОІНВЕСТ», згідно статуту Товариства, є правонаступником ВАТ «Запорізький автомобільний завод», якому Наказом Фонду державного майна України від 10.04.1997 року № 436 за актом приймання-передачі № 2 було передано об`єкт - пожежне депо, в якому вбудовано декілька житлових приміщень для проживання робітників на час виконання ними своїх службових обов`язків. На момент приватизації ВАТ «АвтоЗАЗ» процес приватизації регулювався ЗУ «Про приватизацію державного майна». На момент приватизації цілісного майнового комплексу ВАТ «АвтоЗАЗ» об`єкт - пожежне депо, в якому вбудовано декілька житлових приміщень не фінансувався з державного бюджету та належав ВАТ «АвтоЗАЗ», тобто підприємству, яке приватизувалося.

Отже, приватизація зазначеного об`єкту - пожежне депо, в якому вбудовано декілька житлових приміщень у складі цілісного майнового комплексу ВАТ «АвтоЗАЗ» відбувалось у відповідності до вимог законодавства, що діяло на момент приватизації.

Згідно з умовами Установчого договору про заснування та діяльність Спільного українсько-корейського підприємства з іноземною інвестицією у формі ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу» від 02.03.1998 року об`єкт - пожежне депо було передано ВАТ «АвтоЗАЗ» у власність ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу», про що свідчить акт прийому-передачі об`єкта нерухомості.

Вважають, що до спірних правовідносин з оспорювання правомірності приватизації державного майна застосовуються загальні строки позовної давності, які позивачем пропущено.

15.04.2019 року до суду від представника позивача ОСОБА_4 надійшла відповідь на відзив ПрАТ «ПРОМАВТОІНВЕСТ», в якому зазначено, що строк позовної давності позивачем не пропущено, так як за захистом порушеного права своєчасно звертались до суду в порядку адміністративного судочинства.

24.04.2019 року ухвалою суду підготовче провадження було закрито, справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання 12.08.2019 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Представник позивача надала до суду заяву, про розгляд справи за її відсутності, уточнені позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

У судовому засіданні від 23.05.2019 року позивач та її представник позов підтримали. Додатково суду зазначили, що 1979 року спірне приміщення було надано батьку позивача - ОСОБА_2 , як службове. В цій квартирі мешкала позивач, як член сім`ї ОСОБА_2 У 1997 році майновий комплекс заводу «АвтоЗАЗ» було приватизовано. На підставі наказу Фонду державного майна України № 435 від 10.04.1997 року під час проведення приватизації пожежне депо було передано ВАТ «АвтоЗАЗ». Згідно ЗУ «Про приватизацію» службові квартири не підлягають приватизації. При цьому, звертають увагу, що в Наказі № 436 від 10.04.1997 року до статутного фонду ВАТ «АвтоЗАЗ» включено лише караульні приміщення та пожежне депо на два ходи. Тобто, матеріали не містять інформації про житлове (службове приміщення) за адресою: АДРЕСА_2 . Таким чином, можна дійти висновку, що спірна квартира є службовою і не може бути приватизована. ОСОБА_2 уклав договір найму житлового приміщення. У лютому 2006 року житлове підприємство змінило форму власності, ГРП «АвтоЗАЗ житло ЗАТ АвтоЗАЗ ДЕУ» було реорганізовано у ВАТ «Соцсфера» та змінено рахунки, а тому сплачувати за комунальні послуги не є можливим. Договір оренди з ПрАТ «ЗАЗ» не укладено, вважають, що договір найму житлового приміщення, укладений ОСОБА_2 діючий до теперішнього часу. ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . У спірній квартирі мешкають та зареєстровані ОСОБА_1 разом із своїм сином. Єдиною спадкоємицею після смерті ОСОБА_2 є ОСОБА_1 , тому відповідно є наймачем службової спірної квартири. Вважають, що наказ Фонду державного майна України № 435 від 10.04.1997 року є неправомірним, так як приватизація службового приміщення неможлива, тому є необхідність у скасуванні реєстраційного посвідчення від 20.07.1998 року та визнання ОСОБА_1 наймачем службової квартири.

Представник Фонду державного майна України до суду не з`явився, надав заяву, якою просив розглянути справу за їх відсутності, повністю підтримав заперечення, зазначені у відзиві на позов.

Від представника Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради до суду також надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, до суду надано письмові пояснення, в яких проти задоволення позову заперечують.

Представник ПрАТ «Запорізький автомобілебудівельний завод» - Станкова Г.Ф. в судовому засіданні проти позову заперечувала. Додатково зазначила, що зібрані по справі письмові докази доводять, що споруда, в якій розташована спірна квартира №1 , є будівлею пожежного депо, яке побудовано ще в 1979 році державним підприємством Запорізький автомобільний завод «Комунар» на належній йому території, і ніколи не була житловим будинком, як це стверджується у позові. Пожежне депо має вбудовані житлові приміщення, які призначались для використання у якості службового житла робітниками пожежної охорони під час виконання ними своїх службових обов`язків.

14.06.1979 р. Виконавчим комітетом народних депутатів Запорізької міської ради прийнято рішення № 198 про включення цих житлових приміщень до числа службової житлової площі, яка закріплена за ППЧ-30 по охороні заводу «Комунар». На підставі зазначеного рішення автомобільним заводом «Комунар» видано наказ № 801 «О взятии на баланс ЖКО автозавода «Коммунар» вновь построенного пожарного депо по АДРЕСА_1», згідно з яким п`ять квартир, розташованих в пожежному депо, були взяті на баланс заводу як службова площа. Оскільки, батько ОСОБА_1 - ОСОБА_2 був співробітником пожежної охорони, йому, в 1980 році, разом з родиною була надана одна із квартир для проживання під час його роботи в ППЧ-30.

В 1994 році, державне підприємство «Запорізький автомобільний завод» «Комунар», відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 № 210/93, на підставі Розпорядження Представника Президента України у Запорізькій області № 324 від 08.07.1994 року було перетворено у відкрите акціонерне товариство «Запорізький автомобільний завод» (ВАТ «АвтоЗАЗ»), яке стало правонаступником заводу «Коммунар». На підставі зазначених нормативних актів та Статуту ВАТ «АвтоЗАЗ», Фонд держмайна, згідно з Додатками до оспорюваного позивачкою Наказу № 436 від 10.04.97р., передав у власність створеного акціонерного товариства об`єкти нерухомості, які були цілісним майновим комплексом заводу, і до складу якого входила споруда пожежного депо з вбудованими в нього житловими приміщеннями цільового призначення. Таким чином, створене шляхом корпоратизації товариство було правонаступником державного заводу «Комунар», засновником його була держава і майно було державним. Отже, оспорюваний Наказ є документом, згідно з яким, в процесі підготовки до приватизації державного майна, державний орган приватизації передав об`єкти нерухомості. Приватизація майнового комплексу ВАТ «АвтоЗАЗ» відбулась відповідно до ч.4 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна» за погодженням з Кабінетом міністрів України із залученням іноземних інвестицій, про що свідчить п.1.1. Статуту ПрАТ «ЗАЗ», який є правонаступником Спільного українсько-корейського підприємства.

В квітні 1998 року державне підприємство ВАТ «АвтоЗАЗ» стало одним із засновників Спільного українсько-корейського підприємства з іноземною інвестицією у формі закритого акціонерного товариства «АвтоЗАЗ-Деу», та передало до його статутного фонду, у якості внеску, вищезазначений майновий комплекс. Як зазначено в ст.5 Закону України «Про приватизацію державного майна», будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизуються разом з об`єктами приватизації, що в нихрозташовані, якщо на це немає прямої заборони Фонду державного майна України. Жодних заборон з боку Фонду не було.

Згідно з Актом прийому-передачі об`єкта нерухомості, ЗАТ «АвтоЗАЗ- Деу» отримало у власність від ВАТ «АвтоЗАЗ» пожежне депо, інв. № 310, з належними до нього будівлями та спорудами. На підставі зазначеного Акту ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації», у відповідності з діючою на той час Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, зареєстрованою у Мінюсті 26.06.1998р. за № 399/2839, зареєструвало право власності ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу» на пожежне депо з належними до нього будівлями та спорудами, про що видало Реєстраційне посвідчення від 20.07.1998р. серії НОМЕР_1 .

У подальшому, правонаступником ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу» стало ПрАТ «ЗАЗ», яке на сьогоднішній день на праві власності володіє, розташованою на належній йому земельній ділянці, спорудою пожежного депо з належними до нього будівлями та спорудами. Правонаступником ВАТ «АвтоЗАЗ» стало ПРАТ «Промавтоінвест».

На час видання спірного Наказу № 436 було нерухоме майно було державним, так як право на приватизацію ні у ОСОБА_2 , ні у ОСОБА_1 не виникало, оскільки, до передачі пожежного депо в статутний фонд ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу», квартира у встановленому порядку

була віднесена до числа службових, а пожежне депо, в якому вона розташована, завжди знаходилось на території підприємства, що, відповідно до ч.2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», позбавляло її мешканців права на приватизацію.

Згідно ст. 257 ЦК на вимоги про визнання незаконними та скасування правових актів органів державної влади поширюється загальна позовна давність тривалістю 3 роки.

Вважає, що ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом поза межами строку позовної давності.

Просить у позові відмовити, так як оспорювані позивачем документи відносяться до діяльності різних юридичних осіб і мають походження з різних юридичних фактів; не доведені правові підстави належності цивільних прав щодо приватизації житла, яким вона користується на умовах цивільно-правового договору найма; ВАТ «АвтоЗАЗ» і ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу» набули право власності на об`єкт нерухомості «пожежне депо» у відповідності до норм

діючого законодавства на законних підставах.

У судовому засіданні представник Приватного акціонерного товариства «Промавтоінвест» - Чернятіна О.М. проти задоволення позову заперечувала, підтримала заперечення, надані до суду у письмовому вигляді. Додатково зазначила, що на підставі Наказу Фонду державного майна України від 10.04.1997 року № 436 за актом приймання-передачі № 2 було передано об`єкт - пожежне депо, в якому вбудовано декілька житлових приміщень для проживання робітників на час виконання ними своїх службових обов`язків. На момент приватизації цілісного майнового комплексу ВАТ «АвтоЗАЗ» об`єкт - пожежне депо, в якому вбудовано декілька житлових приміщень не фінансувався з державного бюджету та належав ВАТ «АвтоЗАЗ», тобто підприємству, яке приватизувалося. Отже, приватизація зазначеного об`єкту - пожежне депо, в якому вбудовано декілька житлових приміщень у складі цілісного майнового комплексу ВАТ «АвтоЗАЗ» відбувалось у відповідності до вимог законодавства, що діяло на момент приватизації. Просить у позові ОСОБА_1 відмовити.

Третя особа - ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» про день, час та місце розгляду справи було повідомлено належним чином, але до суду їх представник не з`явився, заяв та клопотань не надав.

Суд, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, дійшов до такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ст.ст. 76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Запорізький автомобільний завод «Комунар» створений 28 листопада 1958 року на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР №1293 «Про організацію виробництва мікролітражних автомобілів».

17 жовтня 1975 року Наказом Міністра автомобільної промисловості №277 «Про створення Автомобільного виробничого об`єднання «Запорожець» на базі головного підприємства Запорізький автомобільний завод «Комунар» створене Автомобільне виробниче об`єднання «Запорожець».

30 червня 1977 року Наказом Міністра автомобільної промисловості СРСР № 167 Автомобільне виробниче об`єднання «Запорожець» перейменоване в виробниче об`єднання «АвтоЗАЗ» з головним підприємством - Запорізький автомобільний завод «Комунар».

14.06.1979 року Виконавчим комітетом народних депутатів Запорізької міської ради винесено рішення № 198 «Про службові житлові площі професійної пожежної частини № 30 МВС по охороні заводу «Комунар»». Даним рішенням включено до числа службової житлової площі та закріплено за ППЧ-30 по охороні заводу «Комунар» по АДРЕСА_1

- трикімнатну квартиру № 1 загальною площею 73,3 кв. м.;

- трикімнатну квартиру № 2 загальною площею 63,9 кв.м .;

- двокімнатну квартиру № 3 загальною площею 47,1 кв. м.;

- двокімнатну квартиру № 4 загальною площею 43,6 кв. м.;

- двокімнатну квартиру № 5 загальною площею 47,2 кв.м. (т.1 а.с. 60).

02.11.1979 року на підставі зазначеного рішення міськвиконкому директор Запорізького автомобільного заводу «Комунар» видав наказ № 801 «О взятии на баланс автозавода «Коммунар» вновь построенного пожарного депо по АДРЕСА_1», за яким дане приміщення було взято на баланс заводу як службову житлову площу (т. 1 а.с. 62).

13.07.1994 року в процесі приватизації шляхом корпоратизації у відповідності з Розпорядженням Представника Президента України у Запорізькій області №324 від 08.07.1994р. на підставі Указу Президента України «О корпоратизації державних підприємств» №210/93 від 15.06.1993р. на базі виробничого об`єднання «АвтоЗАЗ» створене Відкрите акціонерне товариство «Запорізький автомобільний завод» (код ЄДРПОУ 05808563).

Відповідно до Розпорядження виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів № 943р. від 13 липня 1994 року «Про державну реєстрацію Відкритого акціонерного товариства «Запорізький автомобільний завод» Відкрите акціонерне товариство «Запорізький автомобільний завод» є правонаступником прав та обов`язків, які зв`язані з діяльністю державного підприємства «Запорізький автомобільний завод».

10.04.1997 року Фондом державного майна України видано наказ № 436 «Про передачу у власність об`єктів нерухомості». Даним наказом передано у власність Відкритого акціонерного товариства «Запорізький автомобільний завод» об`єкти нерухомості. Відповідно до акту прийому-передачі №2 об`єктів нерухомого майна до статутного фонду ВАТ «АвтоЗАЗ» включений об`єкт: «пожарное депо на 2 хода АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 174-176).

02.03.1998 року було створено, а 15.04.1998 року зареєстроване розпорядженням Запорізького міського голови №496 Спільне українсько-корейське підприємство з іноземною інвестицією у формі закритого акціонерного Товариства «АвтоЗАЗ-Деу» (т.1 а.с. 118).

Відповідно до акту прийому-передачі об`єкта нерухомості від 02.03.1998 року у власність ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу», Відкрите акціонерне товариство «Запорізький автомобільний завод» в особі генерального директора Євтушенко С.В. передало як внесок до Статутного фонду, а «ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу» прийняло у власність об`єкт нерухомості: пожарне депо, за адресою: АДРЕСА_2 у складі: депо А-3, А1-1, А2, А3, склад В, гаражі Б,Г, паркан № 1, замощення 1 (т. 1 а.с. 120).

20.07.1998 року Орендне підприємство «Запорізьке бюро технічної інвентаризації» зареєструвало за №383 право власності на будинок у цілому за адресою: АДРЕСА_1 на праві колективної власності за ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу», свідоцтво серії НОМЕР_1 (т.1 а.с. 121).

28.12.2002 року Спільне українсько-корейське підприємство з іноземною інвестицією у формі закритого акціонерного Товариства «АвтоЗАЗ-Деу» було перейменоване у Закрите акціонерне товариство з іноземною інвестицією «Запорізький автомобілебудівний завод» згідно з рішенням Зборів акціонерів (т.1 а.с. 118).

11.04.2011 року Закрите акціонерне товариство з іноземною інвестицією «Запорізький автомобілебудівний завод» було перейменоване у Публічне акціонерне товариство «Запорізький автомобілебудівний завод» відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів (т.1 а.с. 118).

19.04.2011 року на виконання Закону України «Про акціонерні товариства» рішенням Загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Запорізький автомобільний завод» (Протокол №20 від 12.04.2011р.) Відкрите акціонерне товариство «Запорізький автомобільний завод» перейменовано в Публічне акціонерне товариство «Запорізький автомобільний завод» (т.1 а.с. 245).

26 грудня 2016 року на позачергових загальних зборах акціонерів Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобільний завод» (Протокол від 26.12.2016 р.) прийнято рішення про зміну типу та назви Товариства на Приватне акціонерне товариство «ПРОМАВТОІНВЕСТ» (скорочена назва ПРАТ «ПРОМАВТОІНВЕСТ») (т.1 а.с. 245).

10.11.2017 року у зв`язку зі зміною типу акціонерного товариства та перейменуванням на підставі рішення позачергових Загальних зборів товариства Публічне акціонерне товариство «Запорізький автомобілебудівний завод» перейменовано у Приватне акціонерне товариство «Запорізький автомобілебудівний завод» (т.1 а.с. 118).

Щодо вимоги ОСОБА_1 визнання неправомірним та скасування наказу Фонду державного майна України №436 від 10.04.1997 р. «Про передачу у власність об`єктів нерухомості», суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно п.1 Указу Президента України №210 «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993 року корпоратизацією є перетворення державних підприємств, закритих акціонерних товариств, більш як 75 відсотків статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих і науково- виробничих об`єднань, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством (далі - підприємства), у відкриті акціонерні товариства. Згідно з п.2 - засновниками відкритих акціонерних товариств, що створюються відповідно доцього Указу на базі загальнодержавної власності, з боку держави є органи, уповноважені управляти цим майном: центральні органи державної виконавчої влади, інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи та обласні державні адміністрації.

На підставі зазначених нормативних актів та Статуту ВАТ «АвтоЗАЗ», Фонд держмайна Наказом № 436 від 10.04.97р. передав у власність створеного акціонерного товариства об`єкти нерухомості, які були цілісним майновим комплексом заводу, а споруда пожежного депо з вбудованими в нього приміщеннями для проживання співробітників, що виконують обов`язки пожежних, і знаходиться на території заводу, входила до цього цілісного майнового комплексу.

Згідно з п.п. 3.3, 3.4., 3.5, 4.1 Статуту ВАТ «АвтоЗАЗ», створене шляхом корпоратизації товариство було правонаступником державного заводу «Комунар», засновником його була держава і майно було державним (т.1 ас. 186).

Позивач, на думку суду, безпідставно обґрунтує свої вимоги на нормах Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». По-перше, приватизації, тобто відчуження державного майна, не відбувалося, оскільки держава шляхом корпоратизації створила на базі свого державного майна, відкрите акціонерне товариство. По-друге, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» регулює відносини стосовно державного житлового фонду, а цілісний майновий комплекс заводу «Комунар» був промисловим об`єктом, і у разі приватизації - цей процес мав би відбуватися у відповідності з Законом України «Про приватизацію державного майна».

Таким чином, передача об`єктів нерухомості згідно з Наказом Фонду державного майна № 436 від 10.04.97 року відбулася на виконання розпорядження про перетворення державного підприємства «Запорізького автомобільного заводу» у відкрите акціонерне товариство шляхом корпоратизації, а не приватизації, про що наполягає позивач, тому, на думку суду, ОСОБА_1 необхідно відмовити у задоволенні вказаної позовної вимоги.

Як встановлено у судовому засіданні у 1998 році до Орендного підприємства «Запорізьке бюро технічної інвентаризації» ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу» було надано правовстановлювальний документ (акт прийому-передачі), на підставі якого реєстратором і здійснювалась реєстрація прав власності на об`єкти нерухомості вказані у зазначеному правовстановлювальному документі, а саме: на пожежне депо, інв.. № 130, що розташоване за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_1 у складі пожежного депо: А-3, А1-1, А2, А3, склад В, гаражі Б,Г, паркан № 1, замощення І та 20.07.1998 року було видано реєстраційне посвідчення серії НОМЕР_1 від 20.07.1998 року (т. 1, а.с. 121).

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, правові та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень на час виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 20.07.1998 року визначаються Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, що затверджена Наказом Державного будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 р. № 121 ( зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 року № 399/2839).

Інструкцією були визначені повноваження відповідального працівника бюро технічної інвентаризації, порядок і підстави проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Додатком № 1 до вказаної Інструкції було визначено перелік документів на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна, які подаються в 2-х примірниках до реєстраційного органу (оригінал та копія) (п. 2.1 Інструкції), зокрема пунктом 16 якого передбачено, що однією з таких підстав є Накази органів фонду державного майна з додатком - переліком об`єктів нерухомого майна про передачу у власність цих об`єктів акціонерним товариствам.

Пунктом 1.10 вказаної Інструкції передбачені випадки за наявності яких у державній реєстрації може бути відмовлено, а саме: а) правовстановлювальний документ не передбачений цією Інструкцією; б) у правовстановлювальному документі відсутні потрібні реквізити (місто, в якому розташований об`єкт нерухомого майна, найменування юридичної особи чи прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, розмір власності і т.і.); в) форма правовстановлювального документа не відповідає формі, передбаченій чинним законодавством.

Як встановлено спірна реєстрація прав власності на нерухоме майно проводилася на підставі акту прийому - передачі об`єкта нерухомості у власність ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу», а саме: на пожежне депо, інв. № 310, що розташоване за адресою: м. Запоріжжя, АДРЕСА_1 якому передував наказ Фонду державного майна України від 10.04.1997 року № 436 «Про передачу у власність об`єктів нерухомості». Додатком № 2 до наказу Фонду від 10.04.1997 № 436 чітко зазначено назву та коротку характеристику кожного об`єкта нерухомості, що передається до статутного фонду ВАТ «АвтоЗАЗ», серед них і об`єкт під назвою пожарне депо на 2 входи (окремо розташоване 1-поверхове, стіни - цегла, фундамент - бетон, побутові приміщення - 2-поверх).

З даних документів не вбачається наявності житлових квартир, які перейшли як внесок до Статутного фонду ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу», реєстрація права власності на будь-які квартири, також не здійснювалась.

Зазначені документи відповідають формі та змісту визначеній вищевказаною Інструкцією, а відповідно підстави для відмови у державній реєстрації у ТОВ «ЗМБТІ» були відсутні.

Отже, Орендне підприємство «Запорізьке бюро технічної інвентаризації» при прийнятті рішення про реєстрацію права власності діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (діючими на час виникнення правовідносин), а відповідно прийняло законне рішення про реєстрацію прав. Тому, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання неправомірними дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомості у вигляді квартири №1 , що входить до складу пожежного депо (літ. А-3), розташованою за адресою: АДРЕСА_1 та скасування реєстраційного посвідчення від 20.07.1998 р. серії НОМЕР_1 , не підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 121 ЖК України передбачено, що порядок надання службових жилих приміщень установлюється законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР.

Відповідно до п. 8 Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. №37, службові жилі приміщення надаються працівникам, які постійно проживають, а також прописані в населеному пункті за місцем розташування відповідного підприємства, установи, організації. З дозволу виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради, службове жиле приміщення може бути надано працівникові, який проживав в іншому населеному пункті. Зазначені приміщення надаються незалежно від перебування працівників на квартирному обліку, без додержання черговості та пільг, установлених для забезпечення громадян житлом, за винятком надання службових жилих приміщень в будинках радгоспів. У разі недостатності службових жилих приміщень для забезпечення всіх працівників відповідних категорій зазначені приміщення надаються виходячи з інтересів забезпечення нормальної діяльності підприємства, установи, організації.

З огляду на вищевикладене, правовідносини щодо включення житлових приміщень до числа службового житла чітко врегульовані законодавством України та виникають між відповідним державним органом до житлового фонду якого належать відповідні приміщення та органом місцевого самоврядування в межах територіальних повноважень, якого знаходяться вказані житлові приміщення.

З копії трудової книжки на ім`я ОСОБА_2 встановлено, що останній працював в ДПЧ заводу «Комунар» з січня 1968 року по серпень 1983 року (звільнений за переводом на завод «Комунар»), з 17.08.1983 року по 31.01.1992 року майстром теплової станції (звільнений у зв`язку з досягненням пенсійного віку) (т. 1, а.с. 5-9).

01.09.1983 року батьку позивача ОСОБА_7 - ОСОБА_2 видано ордер на вселення у службову квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 73,3 кв.м. на період роботи в пожежній охороні.

В ордері зазначено місце роботи - «ЗАЗ ТЕСЦ, мастер а/м 37», підстава видачі ордера - служебна, в ордері зазначені члени родини - ОСОБА_8 (дружина) та ОСОБА_9 (донька) (т. 1, а.с. 10).

Згідно з Положенням про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР Постанови Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37 це Положення визначає порядок надання службових жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду і користування ними. Службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця).

Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. В тих випадках, коли підприємство, установа, організація розташована на території одного населеного пункту (району в місті), а жиле приміщення на території іншого, рішення про його включення до числа службових приймається виконавчим комітетом Ради народних депутатів за місцем знаходження приміщення.

Пунктом 7 даного Положення визначено перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Пунктом 26 Положення визначено, що на підставі спеціального ордера (пункт 21 Положення) між наймодавцем (житлово-експлуатаційною організацією, а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого виданий ордер, укладається договір найму службового жилого приміщення.

Відповідно до п. 29 Положення, наймач службового жилого приміщення і члени його сім`ї зобов`язані додержувати умов договору найму службового жилого приміщення і правил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території.

Згідно з п. 34 робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Тобто, так як ОСОБА_2 припинив трудові відносини з підприємством Запорізького автомобільного заводу «Комунар» 31.01.1992 року, то саме з цього часу останній, на думку суду, втратив право на користування житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 як працівник підприємства.

Між «ХРП «АвтоЗАЗ жилье» ЗАО «АвтоЗАЗ» та ОСОБА_2 було укладено договір найму житлового приміщення - квартири АДРЕСА_3 , який вступив в силу з 01.09.2001 року (т.1, а.с. 11).

Зазначений договір взагалі не містить посилання на те, що зазначене приміщення є службовим, а отже ОСОБА_2 уклав договір найму як фізична особа, а не працівник підприємства.

Розділ 3 Житлового кодексу Української РСР передбачає забезпечення громадян жилими приміщеннями, користування жилими приміщеннями.

Відповідно до ст. 31 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства Української РСР. Жилі приміщення надаються зазначеним громадянам, які постійно проживають у даному населеному пункті (якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР), як правило, у вигляді окремої квартири на сім`ю.

Згідно ст. 61 Житлового кодексу Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Типовий договір найму жилого приміщення, правила користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і придомової території затверджуються Радою Міністрів Української РСР.

До позовної заяви ОСОБА_1 надано проекти договорів найму житлового приміщенні від імені ПАТ «ЗАЗ», де наймачем в 2012 році зазначено ОСОБА_2 , в 2014 році ОСОБА_1 , проте зазначені договори підписані не були.

Договір найму жилого приміщення не містить строку дії, а тому згідно з приписами ст. 821 ЦК України не може вважатись укладеним на невизначений строк. Докази, які б підтверджували пролонгацію договору найму відсутні.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 15).

З моменту смерті ОСОБА_2 і до теперішнього часу позивач мешкає у спірній квартирі, проте договір найму житлового приміщення з ПрАТ «ЗАЗ», як власником, не укладено.

Крім того, у судовому засіданні та з наданих до суду документів неможливо встановити порушене право ОСОБА_1 в частині не визнання її наймачем з боку ПрАТ «ЗАЗ», так як останнє самостійно пропонувало оформити договір найму житлового приміщення.

З врахуванням вищевикладених обставин, оцінюючи належність, допустимість та достовірність кожного доказу як окремо, так і в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача ОСОБА_1 є недоведеними та безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Суд приймає рішення щодо відмови у задоволенні позову саме з підстав, викладених вище, тобто у зв`язку з недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.

Водночас, враховуючи, що представниками відповідачів письмово надавались заяви про застосування позовної давності, суд вважає за необхідне розглянути вказане питання.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із вимогами ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Статтею ст.257 ЦК України передбачена загальна позовна давність, яка складає три роки.

Згідно положень ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до вимог ст.267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.

У розумінні ст.256 ЦК України позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. А частина 1 ст.261 ЦК пов`язує обізнаність особи не просто з будь-яким моментом, а з моментом порушення права.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Верховного Суду України по справі 6-75цс15 від 03.02.2016 року, загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача. Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа могла довідатися про вчинення цього правочину.

В постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 р. у справі 6-2469цс16 зазначено, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо». Обізнаність особи про стан своїх суб`єктивних прав та обов`язків презюмується.

Відтак, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

При дослідженні матеріалів справи встановлено, що Наказ № 436 «Про передачу у власність об`єктів нерухомості», про скасування якого заявляє вимогу позивач, було видано 10.04.1997 року, реєстрація права власності на об`єкти нерухомості та видача реєстраційного посвідчення серії НОМЕР_1 на ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу» відбулось 20.07.1998 року.

До позову ОСОБА_1 як додаток надала копію договору про найм житлового приміщення, укладеного між ХРП «АвтоЗАЗжитло» ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу» та ОСОБА_2 Вказаний договір не містить дати підписання, проте у п.5.1. договору вказано, що договір вступає у дію з 01.09.2001 року. Отже, договір про найм житлового приміщення був підписаний сторонами до 01.09.2001 року.

У договорі ХРП «АвтоЗАЗжитло» ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу» зазначається як власник житлового приміщення, тому, ОСОБА_2 , підписуючи зазначений договір, ще у 2001 році знав, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить ЗАТ «АвтоЗАЗ-Деу».

ОСОБА_2 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з приводу оскарження рішення ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» по реєстрації права власності спірної квартири лише у 2013 році.

Таким чином, на думку суду, на час звернення ОСОБА_1 із позовом до суду 16.08.2018 р., сплив строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Водночас, суд, враховуючи свої висновки про необґрунтованість позивних вимог, фактично відмовляє по суті у задоволенні позову ОСОБА_1 , а не через сплив строку позовної давності.

Керуючись ст.ст. 3, 31, 61, 121 ЖК України, ст.ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України, ст.ст. 7, 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, ПрАТ «Запорізький автомобілебудівельний завод», Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, Приватного акціонерного товариства «Промавтоінвест», третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» про скасування реєстраційного посвідчення та визнання наймачем житлового приміщення - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення буде складено 22.08.2019 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя Р.С. Холод