Ухвала суду № 83858321, 22.08.2019, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 235/5245/19

Провадження №1-кп/235/687/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2019 р. Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі:головуючої – судді Корнєєвої І.В.

при секретарі – Дмирієвій М.В.

за участю прокурора Савенка В.В.

захисника Конюшенко І.Д.

обвинуваченої ОСОБА_1

представників потерпілих Зінчука Є.С.

Лукичової ОСОБА_2

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у залі суду у м.Покровську обвинувальний акт по кримінальному провадженню, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 січня 2019 р. за № 62019050000000057 по кримінальній справі за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Глиниця Радомишльського району Житомирської області, громадянки України, пенсіонерки, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч.2 ст.364 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні злочину,передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

Прокурор Савенко В.В. просив призначити судовий розгляд кримінального провадження, у судове засідання викликати обвинувачену ,представників потерпілих ,свідків згідно реєстру матеріалів до обвинувального акту , направити органу пробації ухвалу суду для складання досудової доповіді.

Потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтримали клопотання прокурора.

Захисник обвинуваченої ОСОБА_1 адвокат Конюшенко І.Д. та обвинувачена ОСОБА_1 заперечували проти призначення кримінального провадження до судового розгляду , просили повернути обвинувальний акт прокурору для виконання вимог кримінального процесуального кодексу, посилаючись на те , що обвинувальний акт не відповідає нормам закону , не відповідає приписам ст..91, п.5 ч.2 ст. 291 КПК України , а саме, у обвинувальному акті мотиви та мета інкримінованого обвинуваченій кримінального правопорушення надумані та обвинуваченою ніколи не висказувалися, у обвинувальному акті не зазначені час та спосіб вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 364 КК України по кожній земельній ділянці окремо, обвинувальний акт є неконкретним, відсутність чіткого та конкретного обвинувачення із зазначенням необхідних відомостей, передбачених ст.. 291 КПК України , порушує право обвинуваченої на захист та унеможливлює призначення судового розгляду і є підставою для повернення обвинувального акту відповідно до п.3 ч.3 ст. 314 КПК України .

Прокурор, потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 заперечували проти повернення обвинувального акту прокурору, посилаючись на відповідність обвинувального акту нормам КПК України.

Вислухавши думку учасників судового розгляду , дослідивши обвинувальний акт, суд приходить до висновку , що обвинувальний акт, пред`явлений ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 364 КК України, що надійшов до суду 01 серпня 2019 року, не відповідає вимогам КПК України і підлягає поверненню прокурору з наступних підстав .

Згідно ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України.

Згідно п.5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Аналіз цієї норми свідчить, що закон вимагає обов`язкове відображення в обвинувальному акті трьох складників: 1)фактичних обставин кримінального правопорушення; 2)правової кваліфікації ;3) формулювання обвинувачення.

При цьому в доктрині кримінального процесу під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) – це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.

Відповідно до частини другої статті 42 КПК, обвинуваченим є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу, а обвинувальний акт, згідно із пунктом 3 частини другої статті 283 КПК, є однією із форм закінчення досудового розслідування, тобто обвинувальний акт – це підсумковий процесуальний документ, яким визнається достатність доказів, зібраних під час досудового розслідування, засвідчується його завершення й надання доступу до матеріалів стороні захисту.

Далі обвинувальний акт затверджується прокурором й одночасно з його переданням до суду вручається учасникам кримінального провадження під розписку (стаття 293 КПК).

Для суду цей процесуальний документ є правовою підставою для призначення підготовчого судового засідання, судового розгляду, визначення його меж. Судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення і лише в його межах (частина перша статті 337 КПК).

Таким чином, системно-структурний аналіз норм КПК доводить, що на стадії досудового розслідування обвинувачення особи пов`язується з моментом складання обвинувального акта, що містить офіційну, сформовану на досудовому розслідуванні версію про вчинення особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

Так, визначаючи основні терміни КПК, у пункті 13 частини першої статті 3 законодавець виклав загальне, незалежно від стадій кримінального провадження, поняття обвинувачення, яким є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

У міжнародних джерелах права, зокрема в Конвенції, йдеться про те, що однією із гарантій права на справедливий суд, відповідно до пункту «а» частини третьої статті 6, є негайна і детальна поінформованість зрозумілою для обвинуваченого мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.

Практика Європейського суду з прав людини орієнтує, що обвинуваченням визнається офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про наявність припущення про вчинення особою кримінально караного правопорушення й при цьому стосується змісту, а не формального поняття обвинувачення, оскільки в контексті статті 6 Конвенції Європейський суд покликаний убачати, що приховано за зовнішньою стороною справи, та досліджувати реалії розглядуваної справи («Девеер проти Бельгії» від 27 лютого 1980 року).

Конкретності саме змісту обвинувачення стосується й рішення Європейського суду у справі «Маттоціа проти Італії» від 25 липня 2000 року, що відображає послідовну рекомендацію цієї міжнародної установи про пріоритетність неформального розуміння поняття «обвинувачення» національними судами.

Так, в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Матточча проти Італії» від 07.03.2000р. та 04.07.2000р. та «Ващенко проти України» від 26.06.2008р., в яких Суд зауважив: «Обвинувачення для цілей п.1 ст.6 конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру».

У рішенні від 25.07.2000р., ухваленому у справі «Матточча проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення, а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту».

У цьому відношенні, наголосили в ЄСПЛ, обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п.«b» ч.З ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічно, підкреслили в Страсбурзі, слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причин обвинувачення.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 09.10.2008 року у справі "Абрамян проти Росії" нагадав, що положення підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду.

Відповідно до ст.314 ч.3 п.4 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру прокурору ,якщо вони не відповідають вимогам цього Кодексу.

Будь-які інші претензії до обвинувального акту мають отримати відповідну реакцію суду під час судового розгляду справи й підставами для повернення обвинувального акту прокурору бути не можуть.

Рішення про повернення обвинувального акту прокурору суд приймає у тому випадку, якщо без усунення виявлених недоліків кримінальне провадження не може бути призначене до судового розгляду.

Суд вважає, що формулювання обвинувачення відносно обвинуваченої ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 364 КК України, викладене прокурором в обвинувальному акті від 01.08.2019 року, є нечітким , некоректним та без конкретизації фактичних обставин кримінального правопорушення.

Так, у обвинувальному акті зазначено , що ОСОБА_1 видала 5 письмових наказів «Про проведення лісопосадкових робіт» №53 від 29.03.2007, №65 від 01.04.2008, №46 від 01.04.2009, №53 від 01.04.2010, №58 від 18.04.2011, на проведення лісопосадкових робіт, а саме висадження саджанців сосни звичайної, дуба та інших рослин на 8 різних земельних ділянках сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності загальною площею 266,32 га.

Тобто, ОСОБА_1 інкримінується мінімум як 5 кримінальних правопорушень згідно кількості та дат видачі наказів ,вчинених у різний період часу-2007 р., 2008 р., 2009 р., 2010 р.,2011 р .

Згідно з ч. 2 ст. 32 КК ( 2341-14 ) не є повторністю продовжуваний злочин, що складається з двох або більше вчинених в різний час тотожних злочинів, об`єднаних єдиним злочинним наміром. Продовжуваний злочин схожий на повторність злочинів тому, що складається з кількох тотожних дій, але при продовжуваному злочині особа має єдиний злочинний намір, що охоплює заздалегідь поставлену мету та єдиний умисел, що об`єднує всі вчинені особою діяння. При повторному ж вчиненні злочинів кожен з них має свою суб`єктивну сторону і самостійний умисел, який виникає щоразу перед вчиненням окремого злочину.

У даному випадку органом досудового розслідування у обвинувальному акті не зазначено, що ОСОБА_1 діяла з єдиним умислом, спрямованим на самовільне зайняття земельних ділянок, і з єдиною метою на проведення лісопосадкових робіт на 8 різних земельних ділянках саме з спричиненням тяжких наслідків.

Як слідує з обвинувального акту ОСОБА_1 вчиняла інкриміновані їй дії на 8 різних ділянках на територіях різних сільських рад та які віднесено до різних прав власності – комунальної та державної власності , із значним розривом у часі.

Саме на повторність злочинів вказує посилання органу досудового розслідування у обвинувальному акті на 5 письмових наказів «Про проведення лісопосадкових робіт» №53 від 29.03.2007, №65 від 01.04.2008, №46 від 01.04.2009, №53 від 01.04.2010, №58 від 18.04.2011, на проведення лісопосадкових робіт.

Крім того ,суд відмічає , що у обвинувальному акті взагалі відсутне посилання згідно якого наказу ,виданого ОСОБА_1 , була засаджена кожна конкретна земельна ділянка та коли це засадження відбулося.

У обвинувальному акті зазначено , що інкримінований злочин вічинено ОСОБА_1 в період часу з кінця березня 2007 р. по травень 2013 р..

Але у обвинувальному акті не зазначено коли розпочато та закінчено засадження кожної земельної ділянки , тобто не зазначено час вчинення кримінального провадження.

Суд зазначає , що згідно обвинувального акту ОСОБА_1 інкримінується зловживання службовим становищем при засадженні земельних ділянок у різний період часу-2007 р., 2008 р., 2009 р., 2010 р.,2011 р ., в той же час Закон України «Про Державний кадастр України» № 3613-VI був прийнятий 07 липня 2011 р. та саме ст. 1 цього Закону передбачено, що Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Тобто, у обвинувальному акті не зазначено правоий статус земельних ділянок, їх цільове призначення на моментв вчинення інкримінованого злочину та віднесення їх до земель сільськогосподарського призначення на момент вчинення інкримінованого злочину.

Крім того , у обвинувальному акті зазначено , що інкримінований злочин вчинено ОСОБА_1 з мотивів хибно зрозумілих інтересів служби.

Але , суб`єктивна сторона злочину , передбаченого ч.2 ст. 364 КК України, характеризується умисною чи змішаною формою вини. При цьому діяння вчинюється лише з прямим умислом, а щодо наслідків вина може бути як у формі умислу, так і необережності .

Для кваліфікації злочину передбаченого ст.364 ч.2 КК України діяння службової особи обов`язково повинно бути зумовлене її службовим становищем, а дії, які вона виконала, чи виконала неналежним чином, то треба щоб вони входили в коло її службових обов`язків.

У обвинувальному акті взагалі не зазначено які саме посадові обов`язки було порушено ОСОБА_1 при вчиненні інкримінованого злочину, тобто не визначено коло службових повноважень та обов`язків ОСОБА_1 ..

Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.2 ст. 364 КК України в редакції Закону № 770-VIII від 10.11.2015 р., в той час як вчинення злочину ,як зазначено у обвинувальному акті ,відбувалося у 2007, 2008 ,2009 ,2010 ,2011 роках та закінчено у травні 2013 р., що свідчить про порушення вимог ст.. 4 КК України , а саме, не застосування закону про кримінальну відповідальність , що діяв на час вчинення злочину.

У порушення вимог п.3, п.7 ч.2 ст. 291 КК України у обвинувальному акті не зазначені представники потерпілих –юридичних осіб; не визначено потерпілих за фактом самовільно зайнятих двох земельних ділянок, які не були сформовані за проектами землеустрою чи матеріалами інвентаризації, загальною площею - 166,3011 га (58,9560 га та 107,3451 га), що знаходяться на території Іванопільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області та перебувають у державній власності, та не зазначено розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням , по кожному потерпілому , в тому числі по двом земельним ділянкам, які не були сформовані за проектами землеустрою чи матеріалами інвентаризації, загальною площею - 166,3011 га (58,9560 га та 107,3451 га), та причинний зв`язок між діями ОСОБА_1 та настанням наслідків у виді спричинення шкоди.

Так ,у обвинувальному акті за усіма епізодами визначена загальна сума шкоди державним, суспільним інтересам в особі юридичних осіб - Іллінівської та Іванопільської сільських рад на суму, що у 250 разів перевищує розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян та складає 425 590 гривень 87 копійок, тобто двом потерпілим без визначення розміру шкоди кожному з них окремо.

У обвинувальному акті взагалі не визначено потерпілого у наслідок засадження двох земельних ділянках, які не були сформовані за проектами землеустрою чи матеріалами інвентаризації, загальною площею - 166,3011 га (58,9560 га та 107,3451 га), що знаходяться на території Іванопільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області та перебувають у державній власності, як й не зазначено кому саме та у якому розмірі заподіяна шкода засадженням земельних ділянок ,які перебувають у державній власності .

У обвинувальному акті зазначено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 потерпілими , в той час як з обвинувального акту слідує,що потерпілими є юридичні особи Іллінівська та Іванопільська сільські ради.

Крім того , у обвинувальному акті не зазначео дати присвоєння кадастрових номерів , та набуття земельними ділянками статусу комунальної власності , що має значення як для визначення кола потерпілих так й для визначення правового статусу цих земельних ділянок.

Підсумовуючи вище вказане ,суд приходить до наступних висновків, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 не відповідає вимогам п.3,5,7 ч.2 КПК України ,а саме:

-у порушення вимог п.3 ч.2 ст. 291 КК України у обвинувальному акті не зазначені представники потерпілих –юридичних осіб; не визначено потерпілих за фактом самовільно зайнятих двох земельних ділянок, які не були сформовані за проектами землеустрою чи матеріалами інвентаризації, загальною площею - 166,3011 га (58,9560 га та 107,3451 га), що знаходяться на території Іванопільської сільської ради Костянтинівського району Донецької області та перебувають у державній власності

- у порушення вимог п.7 ч.2 ст. 291 КПК України у обвинувальному акті не зазначено розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням , по кожному потерпілому , в тому числі по двом земельним ділянкам, які не були сформовані за проектами землеустрою чи матеріалами інвентаризації, загальною площею - 166,3011 га (58,9560 га та 107,3451 га), та причинний зв`язок між діями ОСОБА_1 та настанням наслідків у виді спричинення шкоди.

-у порушення вимог п.5 ч.2 ст. 291 КПК України у обвинувальному акті відсутнє чітке та конкретне формулювання обвинувачення.

З урахуванням наведених вище невідповідностей обвинувального акту вимогам ст.. 291 КПК України, з урахуванням сталої практики Європейського суду з прав людини , та враховуючи , що без усунення вищезазначених недоліків неможливо призначити кримінальне провадження до судового розгляду, суд дійшов до висновку про повернення прокурору обвинувального акту відносно ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, якому необхідно виконати вимоги ст. 291 КПК України.

На підставі викладеного і керуючись ст. 314 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

Повернути прокурору відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням , яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську (з місцем постійної дислокації у місті Краматорську) управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням ,яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень , підслідних Державному бюро розслідувань , нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури Калініну Євгенію Вікторовичу обвинувальний акт по кримінальному провадженню , внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 січня 2019 р. за № 62019050000000057, по кримінальній справі за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст. 364 КК України для приведення у відповідність до вимог Кримінального процесуального кодексу.

Ухвала може бути оскаржена у апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом семи днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали оголошений 27 серпня 2019 р. о 16.00 год.

Суддя І.В.Корнєєва