Рішення № 83851638, 27.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2019 року м. Київ № 826/5013/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України, Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі про зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

15 березня 2018 року ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України, Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просять:

- зобов`язати відповідачів (відповідне структурне управління / підрозділ / департамент Пенсійного фонду України) поновити виплату пенсій за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- зобов`язати відповідачів (відповідне структурне управління / підрозділ / департамент Пенсійного фонду України) виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пенсію за віком ретроактивно за минулий час (з травня 2014 року по теперішній час) (а.с. 5-14, 146-147).

Позов обґрунтовано, зокрема, тим, що відмови відповідачів поновити виплату пенсій з тих підстав, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не проживають на території України, а право на пенсію залежить від ратифікації Україною угоди про соціальне забезпечення, є протиправними, оскільки такими відмовами порушується право на пенсійне забезпечення (одержання, призначеної пенсії), яке закріплено в статті 46 Конституції України, у зв`язку з тим, що право позивачів на отримання пенсії по старості є безумовним і заперечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань. Відсутність механізмів реалізації даних прав не є підставою для відмови у виплаті пенсії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

31 липня 2018 року від Пенсійного фонду України до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначив, що Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України не є юридичною особою та не наділений адміністративною процесуальною дієздатністю. При цьому вказано, що для громадян України, іноземців та осіб без громадянства фактичне місце проживання є однією з умов для отримання права на користування соціальними послугами в Україні. До того ж, громадянство України втрачається, якщо громадянин України добровільно набув громадянство іншої держави. З урахуванням наведеного, на думку представника Пенсійного фонду України, позивачі не мають права на отримання пенсії.

21 серпня 2018 року від Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі до суду надійшов відзив на вказаний позов, в якому пенсійний орган зазначив, що позивачі не мають права на отримання пенсії, оскільки вони фактично проживають за межами України в державі Ізраїль, реєстрація місця проживання на території України відсутня та відсутній механізм виплати пенсій пенсіонерам, які проживають в країнах, з якими не укладено договір про соціальне забезпечення. До того ж, Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, закріплено обов`язок особи, яка звертається за поновленням пенсії, подати до органу Пенсійного фонду України заяву та необхідні документи особисто або через представника. Окрім того, відповідач вказав на те, що позивачі завернулися до суду поза межами шестимісячного строку звернення до суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протоколом від 13 березня 2008 року №14285 управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси призначена пенсія за віком з 19 листопада 2007 року (пенсійна справа, аркуш №1).

Згідно особистої заяви ОСОБА_1 від 02 вересня 2013 року та наданих документів, а саме: копії закордонного паспорту з відміткою про виїзд на постійне місце проживання до Ізраїлю та талону про зняття з реєстрації в Україні з 16 серпня 2013 року, - їй виплачена пенсія за 6 місяців наперед за період з 01 вересня 2013 року (фактично з 01 жовтня 2013 року) по 28 лютого 2014 року в розмірі 5434 грн 15 коп. разовим дорученням №5 та оплачено поштовим відділенням 02 вересня 2013 року №65011 (пенсійна справа, аркуш №52-55).

З жовтня 2013 року ОСОБА_1 пенсію не отримувала.

Рішення про припинення виплати пенсії в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 . відсутнє.

Також судом встановлено, що з 13 квітня 2005 року управлінням Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено пенсію по інвалідності, що підтверджується протоколом від 20 травня 2005 року №9514.

З жовтня 2013 року ОСОБА_2 пенсію не отримував.

Рішення про припинення виплати пенсії в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_2 відсутнє.

30 листопада 2017 року позивачі звернулися до Пенсійного фонду України зі зверненням, в якому в порядку Закону України «Про звернення громадян» просили дати відповіді на такі питання: чи мають вони право на відновлення отримання пенсії від української держави? Чи можуть вони отримати пенсію ретроактивно за період з травня 2014 року по теперішній час? Який порядок дій необхідний для відновлення отримання пенсії в їх випадку?

На вказане звернення Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України листом від 07 грудня 2017 року №21388/Н-11 надав відповідь, в якій, зокрема, роз`яснив, що згідно із пунктами 1.2, 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувач пенсії. Відповідно до пункту 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі, із урахуванням додатково наданих документів. Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про поновлення виплати раніше призначеної пенсії, при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви про поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

14 грудня 2017 року та 04 січня 2018 року позивачі знов звернулися до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України з листами, в яких порушили, окрім питань зазначених в попередньому зверненні, питання стосовно того, яке управління Пенсійного фонду України має відновити нарахування пенсій, з урахуванням того, що позивачі не мають місця реєстрації в Україні та не проживають в Україні.

На вказані звернення Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України листами від 28 грудня 2017 року №2319/Н-11, №23156/Н-11, №23818/Н-2 та від 11 січня 2018 року №24604/Н-11, №370/Н-11 надав відповіді, в яких зазначив, що детальні роз`яснення щодо порушених позивачами питань, викладені у попередніх листах Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України, та додатково повідомлено, що на даний час Пенсійним фондом України разом із Міністерством соціальної політики України проводиться робота щодо ратифікації Верховною Радою України Угоди між Україною та Державою Ізраїль про соціальне забезпечення від 28 вересня 2012 року. Питання призначення (поновлення) і виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне проживання до Держави Ізраїль, розглядатимуться після набрання чинності зазначеною Угодою.

Не погоджуючись із вказаними відповідями Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України позивачі звернулися до суду з даним позовом.

Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначені підстави для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Так, відповідно до вказаної норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Статтею 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено що, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).

Зазначені положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV.

Таким чином, з дня набрання чинності рішенням №25-рп/2009 втратили чинність положення пункту 2 частини першої статті 49 та другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тому припинення виплати пенсії у 2013 році, у зв`язку із виїздом позивачів на постійне місце проживання за кордон, до того ж без ухвалення відповідного рішення, не можна вважати такими, що вчинені на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Суд не бере до уваги доводи Пенсійного фонду України про те, що позивачі є громадянами Держави Ізраїль і проживають на території цієї держави, а тому положення статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на них не поширюються, оскільки відповідно до статті 2 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року №2235-III якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Тобто, набуття позивачами громадянства Ізраїлю не позбавило їх громадянства України, та відповідно, права на соціальний захист.

Подібний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №459/2058/17.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до пункту 12 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01 березня 2001 року №121, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», правління Пенсійного фонду України постановою від 25 листопада 2005 року №22-1 затвердило Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до пункту 1.5 вказаного Порядку, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та містка Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому, у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Наведена норма була предметом тлумачення Верховного Суду. Зокрема, в постановах від 17 липня 2018 року (справа №211/1789/17 (2-а/211/116/17)) та від 31 січня 2019 року (справа №520/9721/16-а) Верховний Суд зазначив, що цією нормою передбачено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником, при цьому, відсутні вказівки на те, що останній повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою.

Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача про необхідність особистого звернення пенсіонера до пенсійного органу за поновленням пенсії в контексті даних правовідносин.

Разом з цим, суд вказує, що наявність обов`язку у держави виплачувати раніше призначені пенсії не позбавляє позивача можливості щодо захисту свого права у випадку відсутності такої виплати.

Як зазначено вище змістом пункту 1.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.

Поновлення виплати пенсії здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, яке діяло на дату призначення пенсії (пункт 2.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймається паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 13 квітня 2005 року, а ОСОБА_1 з 19 листопада 2007 року перебувають на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» від 21 грудня 2016 року №988 управління Пенсійного фонду України в Приморському районі міста Одеси реорганізовано в Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачі звертались до відповідних пенсійних органів, на обліку яких вони перебувають, за поновленням виплати пенсій.

Фактично підставою для звернення до суду з даним позовом стали листи Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України, якими, зокрема, роз`яснювався порядок звернення за поновленням раніше призначених пенсій. Припинення виплати пенсії у 2013 році позивачами не оспорюється. А наявні в матеріалах справи паспорти громадянина України для виїзду за кордон обох позивачів свідчать про те, що їх строк сплинув 20 листопада 2017 року.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України є необґрунтованими, оскільки воно не наділено повноваженнями поновлювати раніше призначені пенсійними органами пенсії. А позовні вимоги до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі є передчасними, оскільки позивачі не вчинили дії, передбачені Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», щодо звернення з заявою встановленої форми для поновлення виплати пенсій, тому вони також не підлягають задоволенню.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачами надані достатні докази на підтвердження правомірності дій, що є предметом оскарження, а позивачі, у свою чергу, не довели обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги щодо поновлення виплати пенсій.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин необґрунтованості заявлених позивачами вимог, підстави для стягнення сплаченого ними судового збору з відповідачів згідно статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України, Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Одесі про зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2).

Позивач - ОСОБА_2 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2, РОВ НОМЕР_1 ).

Відповідач - Департамент пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України (місцезнаходження юридичної особи: 01014, місто Київ, вулиця Бастіонна, будинок 9; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 00035323).

Відповідач - Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в місті Одесі (місцезнаходження юридичної особи: 65121, Одеська область, місто Одеса, вулиця Ільфа і Петрова, будинок 4-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 41248812).

Суддя О.М. Чудак