Рішення № 83847463, 03.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2019 року Справа № 160/4963/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Царікової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Виконкому Центрально-Міської районної у м. Кривому Розі ради про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

28 травня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Виконкому Центрально-Міської районної у м. Кривому Розі ради, в якому просить:

- визнати відмову Управління праці та соціального захисту населення Виконкому Центрально-Міської районної у місті Кривому Розі ради нарахувати та виплатити позивачу одноразову компенсацію при настанні інвалідності ІІ групи, що є різницею між виплатою ІІІ групи інвалідності та ІІ групи інвалідності у розмірі 15 мінімальних заробітних плат на момент виплати - протиправною та такою, що порушує права позивача;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Виконкому Центрально-Міської районної у місті Кривому розі ради нарахувати та виплатити позивачу одноразову компенсацію при настанні інвалідності ІІ групи, що є різницею між виплатою ІІІ групи інвалідності та ІІ групи інвалідності, що є різницею між виплатою ІІІ групи інвалідності та ІІ групи інвалідності згідно ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-ХІІ), як інваліду ІІ групи - у розмірі 15 мінімальних заробітних плат з вирахуванням суми, яка отримана - 55560,60 грн.;

- стягнути з відповідача - Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-Міської районної у місті Кривому розі ради одноразову компенсацію при настанні інвалідності ІІ групи, що є різницею між виплатою III групи інвалідності та II групи інвалідності згідно ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (796-XII), як інваліду II групи - у розмірі 15 мінімальних заробітних плат з вирахуванням суми, яка отримана - 55560,60 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ої категорії, інвалід ІІ групи. Позивач вказує, що він має право на отримання одноразової компенсації при встановленні інвалідності II групи у розмірі 15 мінімальних заробітних плат на момент виплати. 30.09.2013 р. ОСОБА_1 була встановлена інвалідність III групи, а 29.10.2018 р. була встановлена II група інвалідності, з урахуванням чого зазначає, що відповідач повинен виплатити компенсацію у розмірі 15 мінімальних заробітних плат на момент виплати, що є різницею між виплатою ІІІ групи інвалідності та ІІ групи інвалідності.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 червня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/4963/19. Призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

04 липня 2019 року відповідачем наданий до суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти позову та вказав про необґрунтованість заявлених позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції відповідачем зазначено, що відповідно до змін, внесених до ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", виплата одноразової компенсації при настанні інвалідності виплачується у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Розмір вищевказаної компенсаційної виплати громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 № 285 "Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України " і становить: інвалідам II групи - 284,40 грн., інвалідам III групи - 189,60 грн. З 30.09.2013 року ОСОБА_1 мав III групу інвалідності, II група інвалідності була встановлена з 29.10.2018 року. Відповідно до вищевказаної постанови № 285 ОСОБА_1 у грудні 2018 року призначена, а в січні 2019 року виплачена різниця у компенсаціях у розмірі 94,80 грн. (284,40-189,60 = 94,80 грн.) як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії ІІ групи інвалідності. За наведених обставин, виплата одноразової компенсації при встановленні 2 групи інвалідності, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС ОСОБА_1 , проведена відповідно до вимог діючого законодавства України на момент виплати.

Суд, дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером за віком.

Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 25.01.2005 р., ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1).

У відповідності до копії вкладки НОМЕР_4 ОСОБА_1 з 30.09.2013 р. встановлено ІІІ групу інвалідності.

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 26.11.2018 р., ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи.

17 квітня 2019р. ОСОБА_2 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення виконкому Центрально-міської районної у м. Кривому Розі ради із заявою про нарахування та виплату недоплаченої суми компенсації при настанні ІІ групи інвалідності 19.11.2018р. в розмірі 55845 грн. у відповідності до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Листом від 03.05.2019 р. за № Р-380 Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Центрально - міської районної у м. Кривому Розі ради повідомило позивача про те, що розмір компенсаційних виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 р. №285 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» і становлять: інваліди ІІ групи - 284,40 грн., інваліди ІІІ групи - 189,60 грн.. Також, в своєму листі відповідач вказав, що з 30.09.2013р. ОСОБА_1 мав ІІІ групу інвалідності, з 29.10.2018р. була встановлена ІІ група інвалідності. Відповідно до вказаної вище постанови ОСОБА_1 в грудні 2018 р. була призначена, а в січні 2019 р. виплачена різниця у компенсаціях у розмірі 94,80 грн. (284,40 грн. - 189,60 грн. = 94,80 грн.) як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії ІІ групи інвалідності.

Вказану відмову позивач вважає протиправною та такою, що порушує його права, що й стало підставою для звернення до суду із означеним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції Закону № 230/96-ВР від 06.06.96 р.) одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, виплачується в таких розмірах, зокрема, інвалідам III групи - 30 мінімальних заробітних плат.

Пунктом 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI статтю 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладено у такій редакції «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року № 107-VI.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 14 травня 2015 року № 285 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», якою визначено, що одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям-інвалідам, сім`ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов`язана з Чорнобильською катастрофою, батькам померлого виплачується інвалідам II групи у розмірі 284,40 грн., інвалідам III групи - 189,6 грн..

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.

Зміна механізму нарахування соціальних виплат та допомоги повинна відбуватися відповідно до критеріїв пропорційності та справедливості і є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів власне сутність змісту права на соціальний захист.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 1-11/2012 від 25 січня 2012 року у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв`язку з окремими положеннями Конституції України, суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції ‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України» висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу № 1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що першою і найважливішою вимогою статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому, Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.

Із набуттям чинності Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановленої статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Положення Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», яким розділ VІ Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 120, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39,48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України та постанова Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року № 285, яка прийнята на виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України, не визнані Конституційним Судом України неконституційними, отже вони підлягали застосуванню при визначенні суми одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Аналіз вищенаведених норм дає суду підстави дійти висновку, що ОСОБА_1 має право на одноразову компенсацію учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлену статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в сумі 284,40 грн. (як інваліду ІІ групи) та 189,60 грн. (як інваліду ІІІ групи), встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року № 285 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», оскільки згідно приписів Бюджетного кодексу України саме Кабінет Міністрів України визначає порядок та розмір зазначеної одноразової компенсації.

Зазначена правова позиція з цього питання викладена в постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 року у справі № 127/10438/16-а (провадження № К/9901/44135/18).

Таким чином, при встановленні ІІ групи інвалідності з 29.10.2018р., позивачу була призначена компенсація у розмірі 284,40 грн. та виплачена різниця у компенсаціях в розмірі 94,80 грн. як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії ІІ групи інвалідності, що, в свою чергу, дає суду підставу для висновку про правомірність рішення відповідача та про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності, та з урахуванням того, що позивачем не доведено правомірність заявленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви були спростовані, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

У відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 242-243, 245-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Управління праці та соціального захисту населення Виконкому Центрально-Міської районної у м. Кривому Розі ради (вул. Леніна, 27, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000, і.к. 03192187) про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складений 03 серпня 2019 року.

Суддя О.В. Царікова