Рішення № 83847420, 27.08.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2019 року ЛуцькСправа № 140/1927/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27742-52 від 11.03.2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 27.02.1992 року є фізичною особою-підприємцем. 06.02.2019 року ФОП ОСОБА_1 помилково через кабінет платника податків подав Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік. При самостійному виявленні даного факту ФОП ОСОБА_1 неодноразово усно звертався до адмініструючого підрозділу з відповідними поясненнями та проханням визнати його звіт помилковим, однак йому було відмовлено. У свою чергу, виправлення помилки у Звіті щодо нарахованих сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування, після закінчення звітного періоду не передбачається діючим законодавством, а тому самостійно виправити помилку у звітності позивач не мав можливості. Вказує, що з 13.10.2015 року є пенсіонером за віком, а тому може бути платником єдиного внеску лише за умови його добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, однак зазначає, що договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не укладав. Крім того, стверджує, що інформація про те, що він є пенсіонером за віком була достеменно відома відповідачу, оскільки позивачем подавався звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2015 рік з таблицею №2 про призначення пенсії, яка була надіслана засобами електронного зв`язку 21.09.2015 року. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 24.06.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

У відзиві на позовну заяву ГУ ДФС у Волинській області з позовними вимогами не згідне та вважає їх безпідставними, оскільки, згідно інтегрованої картки платника податків в результаті самостійного нарахування платником грошового зобов`язання за звітом про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік у позивача наявний борг по єдиному внеску в загальній сумі 9828,72 грн. Внаслідок порушення позивачем свого обов`язку щодо сплати зобов`язання у строки встановлені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» ГУ ДФС у Волинській області правомірно було надіслано оскаржувану вимогу. Відтак, з наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 09.07.2019 року відмовлено у задоволенні заяви представника ГУ ДФС у Волинській області про розгляд справи за участю сторін та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

У відповіді на відзив представник позивача не погоджується з доводами викладеними у відзиві на позовну заяву та просить позов задовольнити.

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача не погоджується з доводами представника позивача викладеними у відповіді на відзив.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач з 27.02.1992 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 27.08.2019 року №1005683057 (а.с.57-59) та свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_1 (а.с.13).

Відповідно до пенсійного посвідчення серії НОМЕР_4 від 13.10.2015 року позивач є пенсіонером за віком (а.с.15).

06.02.2019 року позивачем подано Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, форма Д5 (річна), в якому самостійно визначив суму єдиного внеску в розмірі 9828,72 грн. (а.с.18-19).

11.03.2019 року ГУ ДФС у Волинській області, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, сформовано позивачу вимогу №Ф-27742-52 про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 28.02.2019 року у сумі 9828,72 грн. (а.с.14).

Не погодившись з правомірністю вказаної вимоги, позивач оскаржив її в адміністративному порядку до ДФС України (а.с.21).

За результатами розгляду скарги позивача рішенням від 15.05.2019 року №22406/6/99-99-11-05-02-25 ДФС України вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.03.2019 року №Ф-27742-52 залишено без змін, а скаргу - без задоволення (а.с.23-25).

Вважаючи дану вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналогічні за змістом положення відображені у пункті 4 Розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 року, та у пункті 3 Розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 року.

Із зазначеного слідує, що необхідними умовами для застосування положень частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI є отримання особою статусу пенсіонера чи встановлення такій особі інвалідності, а також отримання нею відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. При цьому єдиною підставою, за наявності якої вказані положення не підлягають застосуванню, - це добровільна згода особи на участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до статті 11 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Зазначені особи можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах відповідно до укладеного договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) згідно із Законом №2464-VI.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону №2464-VI платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є, зокрема, особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4 та 5 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Згідно з положеннями частини другої та третьої статті 10 Закону №2464-VI особи, зазначені в частині першій цієї статті, беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату).

Особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.

З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, особи, які не підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах. У такому разі вони подають до органу доходів та зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Крім того, частиною третьою Розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 року, передбачено, що звіт зазначеними особами не подається.

У разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску фізичні особи - підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування та які є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію за віком або соціальну допомогу, формують та подають до органів доходів і зборів звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутній договір про добровільну участь позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, то помилкова подача позивачем звіту за 2018 рік не свідчить про його добровільну участь у системі страхування.

Крім того, суд зазначає, що виправлення помилки у Звіті щодо нарахованих сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування після закінчення звітного періоду не передбачається чинним законодавством, а тому у позивача не було можливості самостійно виправити таку помилку. Відсутність права подання уточнюючих звітів в разі помилкового подання звітів не може бути обставиною, що зобов`язує сплатити відповідні внески.

Відтак, враховуючи, що позивач звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, суд дійшов висновку щодо протиправності вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС у Волинській області від 11.03.2019 року №Ф-27742-52.

Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Волинській області на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 768,40 грн., сплачений відповідно до квитанції від 18.06.2019 року 0.0.1384657360.1 (а.с.2).

Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в сумі 2500,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, частинами шостою та сьомою статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Як вбачається із доданих письмових доказів (договору про надання правничої допомоги №14/06/19-1 від 14.06.2019 року (а.с.27), розрахунку суми гонорару за надану професійну правничу допомогу до договору №14/06/19-1 про надання правничої допомоги від 14.06.2019 року (а.с.28), квитанції до прибуткового касового ордера №19/06-1 від 19.06.2019 року (а.с.29)) позивач сплатив адвокату Книшу С. В. кошти в загальній сумі 2500,00 грн. на оплату правничої допомоги, яка відповідно до розрахунку суми гонорару за надану професійну правничу допомогу складається з: попередньої консультації щодо характеру спірних правовідносин (0,5 год.) - 250,00 грн., ознайомлення з наданими документами (0,5 год.) - 250,00 грн., пошук та вивчення та правовий аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини (2 год.) - 1000,00 грн., підготовка проектів процесуальних документів (2 год.) - 1000,00 грн.

У свою чергу, представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначає, що ряд послуг, які були надані адвокатом позивачу не є доцільними, дублюють одна одну, не потребують спеціальних професійних навиків (зокрема, робота з проведення консультації щодо характеру спірних правовідносин, ознайомлення з наданими документами, пошук та вивчення та правовий аналіз законодавства).

При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує, що розгляд даної справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оскільки дана справа є справою незначної складності. Підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви, були у позивача в наявності, при цьому попередня консультація щодо характеру спірних правовідносин, ознайомлення з наданими документами, пошук та вивчення та правовий аналіз законодавства, що регулює спірні правовідносини, охоплюється підготовкою проектів процесуальних документів, а тому додаткових витрат не потребують. Відтак, доцільність та обґрунтованість витрат позивача в частині проведення попередньої консультації щодо характеру спірних правовідносин, ознайомлення з наданими документами, пошуку та вивчення та правового аналізу законодавства, що регулює спірні правовідносини за таких обставин не відповідає складності справи, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. Водночас, враховуючи обсяг наданих адвокатом послуг згідно договору про надання правничої допомоги від 14.06.2019 року, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування позивачеві витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 1000,00 грн. Решту витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 1500,00 грн. повинен понести позивач.

Отже, враховуючи вищевикладене, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Волинській області необхідно стягнути на користь позивача судовий збір в розмірі 768,40 грн. та витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 1000,00 грн.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-27742-52 від 11 березня 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 39400859) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) та витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко