Рішення № 83830575, 23.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 серпня 2019 року № 826/17899/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

28.12.2017 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.10.2017 №0017661311 та №0017681311.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.02.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки №1594/26-15-42-04-11-2897106435 від 22.09.2017, є необґрунтованими, оскільки позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів включено до складу витрат суми коштів, сплачених за надання послуг з ведення податкового обліку, які пов`язані з господарською діяльністю та з отриманням доходу. Вказаний висновок відповідача слугував підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 19.10.2017 №0017661311 та №0017681311, що вказує на протиправність та необхідність скасування таких рішень.

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що позивачем неправомірно враховано у складі витрат суми, сплачені за послуги з ведення податкового обліку, оскільки такі витрати безпосередньо не пов`язані з отриманням доходу.

В судовому засіданні представники позивача і відповідача викладені позиції підтримали, посилаючись на письмово сформовану позицію.

Отже, зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, на підставі частини четвертої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (далі - КАС України), ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

Так, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

З 09.08.2017 по 22.08.2017 та з 11.09.2017 по 15.09.2017 державним ревізором-інспектором ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2016.

За результатами перевірки складено акт №1594/26-15-42-04-11-2897106435 від 22.09.2017.

В ході перевірки виявлено та зафіксовано в акті №1594/26-15-42-04-11-2897106435 від 22.09.2017 порушення позивачем, зокрема, вимог:

- пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України), що полягає в заниженні податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 21600 грн;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XIX ПК України, що полягає в заниженні військового збору з доходу від провадження господарської діяльності у сумі 1800 грн.

Висновків про порушення позивачем вказаних норм ПК України відповідач дійшов з огляду на заниження позивачем доходу від провадження господарської діяльності на 120 000 грн, шляхом безпідставного включення до складу витрат сум, оплачених за послуги з ведення податкового обліку в розмірі 120 000 грн, оскільки такі витрати, на думку відповідача, безпосередньо не пов`язані з отриманням доходу.

19.10.2017 на підставі вказаних висновків акта №1594/26-15-42-04-11-2897106435 від 22.09.2017 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0017661311, яким збільшено суму грошового зобов`язання ФОП ОСОБА_1 за платежем «податок на доходи фізичних осіб» на 27 000 грн, в тому числі на 21 600 грн за основним платежем та 5 400 грн - штрафні санкції;

- №0017681311, яким збільшено суму грошового зобов`язання ФОП ОСОБА_1 за платежем «військовий збір» на 2 250 грн, в тому числі на 1 800 грн за основним платежем та 450 грн - штрафні санкції.

Позивач не погодився із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх в адміністративному порядку шляхом подання скарги до Державної фіскальної служби України.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 07.12.2017 №16341/0/99-99-11-02-01-14 вказана скарга ФОП ОСОБА_1 залишена без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 19.10.2017 №0017661311 та №0017681311, - без змін.

Позивач вважає протиправними податкові повідомлення-рішення від 19.10.2017 №0017661311 та №0017681311, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Суд, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, дійшов наступних висновків.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюються статтею 177 ПК України.

Так, згідно пункту 177.1 статті 177 ПК України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Згідно пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Таким чином, платниками військового збору є ті самі суб`єкти, що і платники податку на доходи фізичних осіб. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід.

Разом з цим, заслуговують на увагу роз`яснення Державної фіскальної служби України, які містяться на її офіційному порталі за посиланням http://sfs.gov.ua/nove-pro-podatki--novini-/161249.html та згідно яких фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, незалежно від того, на якій системі оподаткування вони знаходяться, не сплачують за себе військовий збір із доходів, отриманих у межах їх підприємницької діяльності.

За приписами пункту 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Отже, витрати суб`єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницькою діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.

При цьому, пунктом 177.4 статті 177 ПК України визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать, зокрема:

- витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

- інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться, зокрема, вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Таким чином, згідно з пунктом 177.4 статті 177 ПК України до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу («Податок на прибуток підприємств»).

Згідно з підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами норм пункту 44.1 і пункту 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац 2 пункту 44.1 статті 44 ПК України).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV, який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Аналіз вищевикладених норм Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та норм Положення свідчить про те, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Разом з цим, норми ПК України не містять заборони щодо включення до складу витрат суми витрат на оплату послуг з ведення податкового обліку, які за змістом пункту 177.4 статті 177 ПК України можна віднести до витрат на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру.

Судом встановлено, що 01.07.2016 ФОП ОСОБА_1 (Замовник) та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (Виконавець) уклали договір №1/07-16, згідно умов якого Виконавець зобов`язується за завданням Замовника надавати послуги з ведення податкового обліку Замовника, а Замовник зобов`язується оплатити Виконавцеві зазначені послуги.

Виконання умов вказаного договору підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт №ОУ-000017 від 29.07.2016, №ОУ-0000021 від 31.08.2016, №ОУ-0000024 від 30.09.2016, №ОУ-0000028 від 31.10.2016, №ОУ-0000032 від 30.11.2016, №ОУ-0000039 від 30.12.2016, а також товарними чеками №1 від 29.07.2016, №2 від 31.08.2016, №3 від 30.09.2016, №4 від 31.10.2016, №5 від 30.11.2016, №6 від 30.12.2016 про оплату послуг в загальній сумі 120 000 грн.

Витрати на оплату вказаних послуг позивач включив до складу витрат, які врахував при визначенні об`єкту оподаткування податком з доходів фізичних осіб, як наслідок і нарахування військового збору.

Встановлено, що вище перелічені первинні документи оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій. Отже, витрати, які були понесені позивачем за результатом здійснення господарських операцій з отримання послуг з ведення податкового обліку, підтверджені належними документами, що оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.

Суд також вважає, що наявний зв`язок витрат позивача на оплату послуг з ведення податкового обліку з господарською діяльністю останнього. Так, позивач не має достатніх знань та навичок для ведення податкового обліку, тому він залучив для ведення податкового обліку фахового бухгалтера, адже правильність та своєчасність нарахування та сплати податкових зобов`язань впливає на загальний фінансовий результат діяльності позивача. При цьому, відповідач не надав жодних доказів чи обґрунтувань на підтвердження відсутності такого зв`язку.

Вирішуючи спір, суд також вважає за необхідне зазначити, що податок, по суті, являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки є соціальним обов`язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток. У процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, адже можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Згідно частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV визначено, що суди при розгляді справ застосовують практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, в рішенні від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. На думку Суду, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

Як також наголосив Європейський суд з прав людини в рішення від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10), перша і найбільш важлива вимога статті 1 Першого Протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання органів влади у право мирно володіти своїм майном має бути законним і переслідувати законну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання має бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, має бути досягнуто «справедливого співвідношення» між інтересами суспільства і вимогами щодо захисту прав людини. Такий баланс не досягнутий, якщо особа чи особи у справі мали нести індивідуальні або додаткові обов`язки.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що позивачем доведено правомірність формування податкового обліку в частині включення до складу витрат суми витрат на оплату послуг з ведення податкового обліку, а відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваних рішень, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.10.2017 №0017661311 та №0017681311.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявних у справі квитанцій №48 від 27.12.2017 та №28 від 30.01.2018 та позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 1 280 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

На підставі вище викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0017661311 від 19.10.2017.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві №0017681311 від 19.10.2017.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 280 грн (одна тисяча двісті вісімдесят гривень).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 39439980).

Суддя О.М. Чудак