Рішення № 83830550, 22.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 серпня 2019 року № 826/8185/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії судді: головуючого судді Чудак О.М., суддів Пащенка К.С., Шейко Т.І., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство соціальної політики України, Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

встановив:

У травні 2016 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив:

- визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України внаслідок незабезпечення ним виконання Конституції та законів України, внаслідок чого порушено право ОСОБА_1 та право членів його сім`ї на отримання житла у визначений законодавством термін, яке підтверджене остаточним судовим рішенням в цивільній справі №2-333/11, - протиправною;

- зобов`язати Кабінет Міністрів України на підставі частини третьої статті 143 Конституції України, негайно після набрання чинності судовим рішенням, фінансувати здійснення делегованих державою повноважень Виконавчим комітетом Роменської міської ради Сумської області щодо надання житла ОСОБА_1 та членам його сім`ї;

- стягнути з Державного бюджету України на користь позивача та членів його сім`ї в якості відшкодувати моральної шкоди завданої бездіяльністю Кабінету Міністрів України при здійсненні ним своїх повноважень грошову компенсацію в сумі 750 000 грн.

31 травня 2016 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва у справі відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року відмовлено в задоволенні клопотання позивача про вжиття заходів забезпечення позову, а також залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України.

14 грудня 2016 року позивачем у справі до суду подано заяву про розгляд справи за його відсутності та про долучення до справи додаткових доказів, а саме ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 серпня 2013 року №6-17285св13 та взяття до уваги обставин, встановлених судом касаційної інстанції.

11 січня 2017 року представником відповідача у справі до суду подано заперечення проти адміністративного позову.

В подальшому, в зв`язку із припиненням повноважень судді щодо здійснення правосуддя, в провадженні якого перебувала адміністративна справа №826/8185/16 і не була ним розглянута, справу, після проведення повторного автоматичного розподілу, передано на розгляд іншого складу суду, яким справу прийнято до свого провадження, про що постановлено ухвалу від 11 квітня 2017 року та призначено справу до розгляду.

24 квітня 2017 року позивачем знову подано заяву про розгляд справі у відсутність заявника на підставі наявних доказів, у якій зазначено про підтримання заявлених вимог в повному обсязі.

В подальшому, а саме 11 жовтня 2017 року, на підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2017 року, внаслідок повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями, справу передано на розгляд іншому складу суду.

17 листопада 2017 року позивачем у справі подано заяву від 14 листопада 2017 року про уточнення позовних вимог та приєднання до участі у справі ОСОБА_5 (далі - ОСОБА_5 ), ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3 ), 2002 р.н. та ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4 ), 2011 р.н., яку обґрунтовано тим, що рішення у справі стосується захисту порушених прав на житло всіх членів сім`ї ОСОБА_1 та впливає на права, свободи та інтереси дружини позивача та їх дочок. Відповідно, висловлено прохання:

- визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України внаслідок не виконання ним своїх повноважень передбачених статтею 116 та частинами третьою, четвертою статті 143 Конституції України, що стало причиною порушення прав ОСОБА_1 та членів його сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на житло, які гарантовані статтею 8 Конвенції з прав людини та статтею 47 Конституції України, - протиправною;

- на підставі статті 116 та частин третьої, четвертої статті 143 Конституції України зобов`язати Кабінет Міністрів України негайно після набрання чинності судовим рішенням забезпечити виконання прав ОСОБА_1 та членів його сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на житло, які гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 47 Конституції України;

- на підставі статті 56 Конституції України, стягнути з відповідача або Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 та членів його сім`ї ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у якості відшкодування майнової та немайнової шкоди завданої тривалим порушенням прав на житло грошову компенсацію в сумі 750 000 грн та будь який податок який може бути стягнутий із даної суми.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2017 року новим складом суду справу прийнято до провадження та призначено попереднє судове засідання.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Тобто, розгляд даної справи після 15 грудня 2017 року здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.

09 січня 2018 року позивачем у справі до суду подано заяву про приєднання до справи заяви від 14 листопада 2017 року.

16 січня 2018 року Міністерством соціальної політики України до суду подано пояснення.

29 січня 2018 року позивачем у справі подано пояснення та одночасно, до справи приєднано датовані цим же числом заяву ОСОБА_5 про залучення її до участі у справі на стороні позивача із тими ж вимогами та проведення розгляду за її відсутності, а також заяву ОСОБА_1 про залучення до участі у справі на стороні позивача дружини ОСОБА_5 та дочок - ОСОБА_3 , 2002 р.н. та ОСОБА_4 , 2011 р.н.

Кабінетом Міністрів України до справи долучено відзив на позовну заяву із проханням відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 19 січня 2018 року прийнято заяву позивача про зміну предмета позову у справі. Ухвалено розглядати справу, з урахуванням наступної зміни позовних вимог, а саме про:

- визнання бездіяльності Кабінету Міністрів України внаслідок невиконання ним своїх повноважень, передбачених статтею 116 та частинами 3, 4 статті 143 Конституції України, що стало причиною порушення прав ОСОБА_1 та членів його сім`ї: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , 2002 р.н. та ОСОБА_4 , 2011 р.н. на житло, які гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 47 Конституції України, - протиправною;

- на підставі статті 116 та частини третьої статті 143 Конституції України зобов`язання Кабінет Міністрів України негайно після набрання чинності судовим рішенням забезпечити виконання прав ОСОБА_1 та членів його сім`ї: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , 2002 р.н. та ОСОБА_4 , 2011 р.н. на житло, які гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 47 Конституції України;

- на підставі статті 56 Конституції України, стягнути з відповідача або Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 та членів його сім`ї: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , 2002 р.н. та ОСОБА_4 , 2011 р.н. в якості відшкодування майнової та немайнової шкоди, завданої тривалим порушенням прав на житло, грошову компенсацію в сумі 750 000 грн та будь-який податок, який може бути стягнутий із даної суми.

Окрім того, задоволено клопотання позивача та залучено до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , 2002 р.н. та ОСОБА_4 , 2011 р.н.

Окрім того, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

У засіданні 09 липня 2018 року суд залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області.

19 липня 2018 року позивачем подано заяву про обґрунтування заявленої майнової та немайнової шкоди.

В свою чергу, 20 серпня 2018 року Виконавчим комітетом Роменської міської ради Сумської області подано пояснення, в яких наголошено на тому, що надати житло позивачу та членам його сім`ї без передачі у розпорядження Роменської міської ради жилої площі міністерствами, іншими центральними органами Державної виконавчої влади, підприємствами та організаціями або надходження субвенції з державного бюджету на її придбання є неможливим.

12 вересня 2018 року суд ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження.

11 лютого 2019 року позивачем подано заяву, у якій висловлено прохання:

- приєднати судову справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженого в справах Європейського Суду з прав людини №826/5241/18 до справи №826/8185/16;

- визнати бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не здійснення ним із 2006 року фінансування виконання виконавчим комітетом Роменської міської ради Сумської області повноважень щодо надання житла учасникам бойових дій та військовослужбовцям такою що порушує статті 17, 116, та частину третю статті 143 Конституції України, та такою що перешкоджає реалізації ОСОБА_1 та членами його сім`ї Конституційних прав на соціальний захист, житло та достатній життєвий рівень гарантованих статтями 17, 47, 48 Конституції України;

- стягнути з Державного бюджету України (стаття виконання судових рішень) на користь заявника та членів його родини грошову компенсацію за не отримане житло в розмірі еквівалентному 47 250 євро конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу та суму будь якого податку, який може бути стягнений із даної суми;

- стягнути з Державного бюджету України (стаття виконання судових рішень) на користь заявника та членів його родини грошову компенсацію за проживання в найманому житлі не виплачену з жовтня 2005 року з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, в розмірі 961266,39 грн та суму будь якого податку який може бути стягнений із даної суми.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 серпня 2019 року наведену заяву у зв`язку із невідповідністю її вимогам КАС України повернуто заявнику.

Отже, в кінцевому правова позиція позивача зводиться до того, що судовим рішенням в цивільній справі №2-333/11 від 21 березня 2011 року Роменський міськрайонний суд Сумської області зобов`язав виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області надати ОСОБА_1 та його сім`ї житло, для постійного проживання, згідно до існуючих норм житлової площі, за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих Рад та державних адміністрацій або за рахунок субвенцій з державного бюджету, протягом 6 (шести) місяців з дня набрання чинності судовим рішенням. Судове рішення в цивільній справі №2-333/11 набрало чинності 19 травня 2011 року та до цього часу не виконане, внаслідок чого тривалий час порушуються права позивача та права членів його сім`ї на отримання житла у визначений законодавством термін гарантований статтею 47 Конституції України та абзацом 2 пункту 14 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №551-XII.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що він використавши всі можливі засоби національного правового захисту не зміг добитися поновлення своїх прав та прав членів його сім`ї на житло, в тому числі примусове виконання рішення суду, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини порушує його права та права членів його сім`ї гарантовані статтями 6, 8, 13 та статтею 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на частину третю статті 143 Конституції України відповідно до якої держава фінансує здійснення делегованих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України, а також статтю 116 Конституції України відповідно до якої Кабінет Міністрів України забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави та забезпечує виконання Конституції та законів України.

З огляду на наведені положення законодавства, позивач вважає, що його права та права членів його сім`ї, гарантовані Європейським законодавством, Конституцією та законами України порушуються саме внаслідок бездіяльності Кабінету Міністрів України, що є несумісним з вимогами Конституції, Законів України та міжнародними зобов`язаннями держави та порушує базові соціальні права чотирьох осіб.

Поряд із цим, позивач акцентує увагу на закріпленому у Конституції України принципі обов`язковості рішень судів, зазначаючи про практику Європейського суду з прав людини, яка зводиться до того, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод також захищає і виконання остаточних та обов`язкових судових рішень, які у країні, яка поважає верховенство права, не можуть залишатись не виконаними, завдаючи шкоди одній із сторін.

Позивач зазначає, що Європейський суд з прав людини у низці рішень вказує на те, що органи державної влади не повинні посилатися на нестачу фінансування, як на виправдання існування заборгованості за рішенням суду; держава відповідач повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією; затримка з виконанням судового рішення за певних обставин може бути виправдана, але затримка не може бути такою що зводить нанівець сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 права; виконання судового рішення є обов`язком держави; невиконання судового рішення не може бути виправдане недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання.

Обґрунтовуючи вимогу про відшкодування майнової та немайнової шкоди позивач зазначає, що порушення протягом тривалого терміну прав на житло перешкоджає реалізації інших потреб його родини, так як внаслідок відсутності власного житла він та члени його сім`ї вимушені докладати надмірних зусиль для забезпечення достатнього життєвого рівня та для поновлення своїх порушених прав.

В окремо поданій заяві про обґрунтування заявленої майнової та немайнової шкоди, позивач посилається на нормативно-правові акти, якими врегульовано питання права на отримання грошової компенсації за піднайом (найом) ними житлового приміщення, а також питання розміру такої грошової компенсації. В контексті посилань на відповідні приписи законодавства позивач зазначає, що він та члени його родини не отримали ні житло, ні компенсацію за піднайом житла протягом 153 місяців, яка відповідно ним обрахована та зведена у таблицю із врахуванням інфляційних витрат та 3% річних.

Надаючи пояснення на відзив відповідача позивач зазначає, що позиція вищого органу виконавчої влади, викладена у відзиві, направлена на ухилення від здійснення Кабінетом Міністрів України власних повноважень щодо забезпечення виконання Конституції, законів України та дотримання прав і свобод громадян та не ґрунтується ні на Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ні на Конституції України, ні на повазі до прав людини та вже стала причиною винесення Європейським Судом з прав людини рішення в справі «Бурмич та інші проти України».

Позивач вважає, що позов до Кабінету Міністрів України є єдиним способом поновити порушені права заявників які гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод на національному рівні; просить прийняти рішення у даній справі з метою виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року в справі «Бурмич та інші проти України» (в частині вирішення справи №49511/12).

В свою чергу, відповідач у справі заперечуючи проти задоволення позову зазначає, що відсутні підстави вважати протиправною бездіяльність Уряду, адже Кабінет Міністрів України, як орган який здійснює розробку проекту закону про державний бюджет, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного бюджету, наділений повноваженнями щодо визначення обсягів фінансування державних видатків в тому числі і на виконання вимог статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Житлового кодексу України в частині забезпечення житлом осіб, на яких розповсюджується чинність даного Закону.

Крім того, Кабінет Міністрів України стверджує, що реалізація відповідних положень Закону в тому числі щодо забезпечення житлом може здійснюватися і з місцевих бюджетів.

Також Уряд вказує, що правові акти Кабінету Міністрів України, що приймаються на основі та на виконання Конституції та законів України, є реалізацією дискреційних повноважень Уряду, який при цьому, не є розпорядником бюджетних коштів за відповідними бюджетними програмами.

Третя особа на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України у поясненнях зазначає, що на Міністерство покладено завдання, зокрема, з організації та координації роботи із забезпечення житлом ветеранів війни та учасників антитерористичної операції; військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, в органах місцевого самоврядування; військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, для відселення їх із закритих та віддалених від населених пунктів військових гарнізонів.

Разом з тим, зазначають, що питання забезпечення житлом військовослужбовців, звільнених у запас або відставку відноситься до компетенції Роменської міської ради Сумської області відповідно до наданих їм законодавством повноважень.

Посилаються на статті 30 і 31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в силу яких облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов, розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності, сприяння розширенню житлового будівництва; надання громадянам, які мають потребу в житлі, допомоги в будівництві житла, в отриманні кредитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла, організація за рахунок власних коштів і на пайових засадах будівництва, реконструкції і ремонту житлових будинків належать до повноважень виконавчих органів відповідних місцевих рад.

Посилаються також на статтю 71 Бюджетного кодексу України на соціально-економічний розвиток регіонів, виконання інвестиційних проектів будівництва і придбання житла окремим категоріям громадян відповідно до законодавства спрямовуються капітальні видатки бюджету розвитку місцевих бюджетів. Програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для окремих категорій громадян; відповідно до статті 91 Кодексу належать до видатків місцевих бюджетів.

В свою чергу, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області в поясненнях зазначає, що відповідно до статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торгівельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв`язку належать власні (самоврядні) та делеговані повноваження.

Повноваження щодо забезпечення громадян житлом є делегованими і відповідно Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки на державні програми підтримки будівництва житла для окремих категорій громадян належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, що визначено пунктом 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України.

За період з 2007-2018 роки субвенції з державного бюджету на будівництво та придбання житла для військовослужбовців, учасників бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів у зарубіжних країнах, членів сімей військовослужбовців, що загинули під час виконання ними службових обов`язків, а також для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку за станом здоров`я, віком, вислугою років та у зв`язку із скороченням штатів, які перебувають на квартирному обліку за місцем проживання до місцевого бюджету міста Ромни не надходили.

Також Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області зазначає, що не залишався бездіяльним, направляючи клопотання до Сумської державної адміністрації про виділення коштів за програмою КПКВК 2505050 «Забезпечення житлом воїнів-інтернаціоналістів» для придбання житла воїну-інтернаціоналісту ОСОБА_1 ; до Державної служби з питань інвалідів та ветеранів війни про виділення коштів на придбання житла воїну-інтернаціоналісту ОСОБА_1 за бюджетною програмою КПКВК 2505130 «Будівництво (придбання) житла для військовослужбовців звільнених у запас або у відставку, для відселення їх із закритих та відділених від населених пунктів гарнізонів»; до Кабінету Міністрів України про фінансування чи придбання житла воїну-інтернаціоналісту ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що Роменська міська рада без отримання відповідних субвенцій з державного бюджету не має можливості надати житло позивачу.

З відповідей вбачається, що можливість придбання житла воїну-інтернаціоналісту ОСОБА_1 буде розглянуто у разі виділення необхідного обсягу видатків на вказану мету та за наявності державного фінансування бюджетних програм, щодо забезпечення житлом воїнів-інтернаціоналістів.

Суд, розглянувши подані на підтвердження й спростування заявлених вимог документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

В 2005 році ОСОБА_1 після звільнення із Збройних Сил України в зв`язку із реформуванням Збройних Сил України разом із членами своєї сім`ї переїхав на постійне проживання до міста Ромни Сумської області.

ОСОБА_1 та членів його сім`ї 22 вересня 2005 року взято на квартирний облік для отримання житла у Виконавчому комітеті Роменської міської ради Сумської області в зв`язку з відсутністю власного житла.

Житло протягом двох років з дня взяття на квартирний облік ОСОБА_1 та членам його сім`ї не надано, в зв`язку з чим ОСОБА_1 за захистом порушених прав своїх та членів своєї сім`ї на житло звернувся до суду.

Судовим рішенням в цивільній справі №2-333/11 від 21 березня 2011 року Роменський міськрайонний суд Сумської області визнав бездіяльність Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області щодо незабезпечення ОСОБА_1 та його сім`ю жилою площею протягом двох років з дня взяття на квартирний облік - протиправною.

Цим же судовим рішенням суд зобов`язав Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області надати ОСОБА_1 та членам його сім`ї житло для постійного проживання, згідно до існуючих норм житлової площі, за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих рад та державних адміністрацій, або за рахунок субвенцій з державного бюджету, протягом 6 (шести) місяців з дня набрання чинності судовим рішенням.

Виконавче провадження з примусового виконання судового рішення, яким зобов`язано надати ОСОБА_1 та членам його сім`ї житло у визначений термін в порядку визначеному законодавством України чотири рази закривалося без виконання судового рішення.

В ході виконавчого провадження, Роменська міська рада повідомляла державного виконавця, що центральними органами державної виконавчої влади, міністерствами, підприємствами, організаціями, жила площа у розпорядження виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області не надавалась. Крім того, субвенції для придбання жилої площі, з державного бюджету не надходили.

Державний виконавець звертався до суду з заявою щодо роз`яснення рішення, однак в її задоволенні суд відмовив.

Державним виконавцем, за невиконання рішення суду, на боржника у виконавчому провадженні неодноразово накладався штраф.

Окрім того, державний виконавець двічі звертався до суду із заявою про зміну способу й порядку виконання рішення суду з проханням змінити останній з зобов`язання Виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області надати ОСОБА_1 та членам його сім`ї житло, для постійного проживання, згідно до існуючих норм житлової площі, за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами Державної виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих Рад та державних адміністрацій, або за рахунок субвенцій з державного бюджету, протягом 6 місяців з дня набрання чинності судовим рішенням на стягнення грошової компенсації замість не отриманого житла за судовим рішенням в сумі 435897,31 грн з Державного бюджету України в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників).

В задоволенні відповідних заяв судом відмовлено.

В свою чергу, Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області звертався до Сумської обласної державної адміністрації щодо забезпечення житлом воїна-інтернаціоналіста ОСОБА_1 .

Згідно відповіді Сумської обласної державної адміністрації про забезпечення житлом воїнів-інтернаціоналістів, питання забезпечення реалізації права громадян на житло, управління житловим фондом, його утримання та збереження, правовідносини фізичних і юридичних осіб, органів державної впади, органів місцевого самоврядування з житловій сфері врегульовано Житловим кодексом УРСР. Статтею 43 Кодексу визначено, що громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. У державному бюджеті на 2015 рік видатки на реалізацію бюджетної програми КПКВК 250505 «Забезпечення житлом воїнів-інтернаціоналістів» не передбачені.

З метою виконання рішення суду боржник звертався також до Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції та Кабінету Міністрів України.

Зрештою боржником повідомлено державного виконавця про те, що джерелом фінансування будівництва квартир для звільнених військовослужбовців є субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на будівництво та придбання житла для військовослужбовців, учасників бойових дій та воєнних конфліктів у зарубіжних країнах, а також для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку за станом здоров`я, віком, вислугою років та у зв`язку із скороченням штатів, які перебувають на квартирному обліку за місцем проживання. Також повідомлено, що з 2006 року Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області не одержував субвенцію на будівництво та придбання житла окремим категоріям громадян з Державного бюджету України і в розпорядження жилу площу від міністерств, центральних органів державної виконавчої влади, підприємств та організацій не одержував.

Одночасно повідомлено, що у списку загальної черги ОСОБА_1 , перебуває за №1207, у списку першочергового права на отримання житла за №326, серед воїнів-інтернаціоналістів в черзі за №17.

Відповідно до повідомлення головного територіального управління юстиції у Сумській області від 21 січня 2016 року №К-5/02.2/09-44/313, за вимогою державного виконавця, Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області двічі листами від 23 листопада 2012 року №03-26/3556 та від 03 лютого 2015 року на підставі статті 116 та частини третьої статті 143 Конституції України звертався до Кабінету Міністрів України про виділення коштів на придбання три кімнатної квартири в місті Ромни площею 94,5 кв.м. для забезпечення житлом ОСОБА_1 та членів його сім`ї.

Листом від 13 квітня 2016 року №03-21/К-168/УКЦ Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області повідомив, що делеговані державою повноваження щодо надання житла відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту» не фінансуються із 2006 року.

31 липня 2015 року постановою державного виконавця виконавче провадження з примусового виконання судового рішення в цивільній справі №2-333/11 закінчено без виконання судового рішення.

Вважаючи, що відсутність бюджетних асигнувань є причиною порушення його прав та прав членів його сім`ї, а також, що ним використано всі можливі засоби спрямовані на виконання рішення суду, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку позовним вимогам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 129 Конституції України обов`язковість судового рішення є одним з основних завдань судочинства.

В свою чергу, стаття 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Порядок виконання судових рішень в Україні врегульовує Закон «Про виконавче провадження». Відповідний Закон за №606-XIV прийнято 21 квітня 1999 року, а втратив він чинність з 05 жовтня 2016 року, крім статті 4, яка втратила чинність з 05 січня 2017 року.

Судове рішення в цивільній справі №2-333/11 набрало чинності у 2011 році, тобто в період дії наведеного вище Закону за №606-XIV.

Як наведено у Преамбулі Закону №606-XIV він визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Наразі, в Україні діє Закон «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII, який набув чинності 05 жовтня 2016 року (далі - Закон №1404-VIII)

У статті 1 Закону №1404-VIII наведено визначення виконавчого провадження, яке є завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) і являє собою сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Обидва закони регулюють питання строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, переривання строку давності пред`явлення виконавчого документа до виконання, прийняття виконавчого документа до виконання, заходи примусового виконання рішень, умови для повернення виконавчого документа стягувачу, закінчення виконавчого провадження, наслідки завершення виконавчого провадження, відновлення виконавчого провадження тощо.

Окремо врегульовано питання виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, якому у Законі №606-XIV присвячено Главу 7, а у Законі №1404-VIII статтю 63 у розділі VIII «Виконання рішень немайнового характеру».

Законами визначено, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України, а в окремих випадках на органи доходів і зборів, банки та інші фінансові установи, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів і, у випадках, передбачених законом, рішення можуть виконуватися іншими органами.

Як встановлено судом, рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області в цивільній справі №2-333/11 від 21 березня 2011 року перебувало на виконанні відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Сумській області, яким виконавче провадження закінчено. Причини закінчення виконавчого провадження детально наведено у відповіді (лист від 21 червня 2016 року №К-5/02.2/09-44/313) на звернення ОСОБА_1 , що надійшло до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області від Урядової гарячої лінії.

Водночас, позивач зазначає, що навіть на підставі рішення Європейського Суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року в справі «Бурмич та інші проти України» (в частині справи №49511/12), яким зобов`язано державу Україна виконати національне судове рішення від 21 березня 2011 року та надати йому та членам його родини житло, відповідач не здійснив виконання своїх повноважень визначених Конституцією України та не профінансував здійснення Виконавчим комітетом Роменської міської ради Сумської області делегованих державою повноважень щодо надання житла відповідно до рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області в цивільній справі №2-333/11 від 21 березня 2011 року.

Так, дійсно, 12 жовтня 2017 року Велика Палата Європейського суду з прав людини (далі також - ЄСПЛ) ухвалила рішення у справі «Бурмич та інші проти України» («BurmychandOthersv. Ukraine», заява №46852/13 та ін.) (далі також - Рішення) щодо тривалого невиконання в Україні рішень національних судів, яким приєднала до заяв №46852/13, №47786/13, №54125/13, №56605/13 та №3653/14 наведені у додатках І і ІІ до Рішення 12143 заяви включно із заявою №49511/12 (§ 1 резолютивної частини рішення).

Тим же Рішенням Велика Палата ЄСПЛ оголосила прийнятними заяви №46852/13, №47786/13, №54125/13, №56605/13 та №3653/14 (§ 2 резолютивної частини рішення), які разом з іншими 12143 заявами включно із заявою позивача №49511/12 мають розглядатись відповідно до зобов`язань, що випливають із пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» («YuriyNikolayevichIvanovv. Ukraine», заява №40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року), яким встановлено існування структурної проблеми, що призводить до порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 3 резолютивної частини рішення).

З огляду на це Велика Палата ЄСПЛ вирішила вилучити всі ці заяви включно із заявою позивача №49511/12 з реєстру справ відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції та передати їх Комітету Міністрів Ради Європи з метою розгляду в рамках вжиття заходів загального характеру для виконання зазначеного пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», у тому числі щодо надання відшкодування за невиконання або тривале виконання рішень національних судів і сплати боргу за цими рішеннями (§ 4 резолютивної частини рішення).

У заяві ж, що датована 04 травня 2019 року позивач просить прийняти рішення у даній справі з метою виконання рішення Європейського Суду з прав людини від 12 жовтня 2017 року в справі «Бурмич та інші проти України» (в частині вирішення справи №49511/12) та з метою поновлення порушених прав гарантованих статтями 6, 13 та статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 17, 47, 48 Конституції України, у відповідності до статті 56 Конституції України.

Фактично, шляхом подання даного позову позивач має на меті виконання рішення суду у іншій справі, шляхом визнання протиправною бездіяльності Кабінету Міністрів України внаслідок невиконання ним своїх повноважень, передбачених статтею 116 та частинами третьою, четвертою статті 143 Конституції України, та зобов`язання Кабінет Міністрів України негайно після набрання чинності судовим рішенням забезпечити виконання прав ОСОБА_1 та членів його сім`ї: ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , 2002 р.н. та ОСОБА_4 , 2011 р.н. на житло, стягнувши при цьому з відповідача або Державного бюджету України майнову та немайнову шкоди, завдану тривалим порушенням прав на житло, грошову компенсацію в сумі 750 000 грн та будь-який податок, який може бути стягнутий із даної суми.

Разом з тим, адміністративні суди не є органами покликаними подолати структурну проблему тривалого невиконання в Україні рішень національних судів і у своїй діяльності приймає (ухвалюють) рівнозначні останнім рішення, керуючись при цьому КАС України, надаючи оцінку конкретно заявленим позовним вимогам за наведеними у КАС України критеріями.

Так, в силу статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку позовним вимогам з огляду на їх зміст та критерії, визначені статтею 2 КАС України, суд враховує, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

На відповідний поділ влади в Україні неодноразово посилається у своїй практиці Конституційний суд України.

Так, у пункті 4 Рішення Конституційного Суду України №3-рп/2012 від 25 січня 2012 року вказуючи на відповідний поділ влади, суд зазначає, що згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 24 червня 1999 року №6-рп/99 у справі про фінансування судів, метою функціонального поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову є розмежування повноважень між різними органами державної влади та недопущення привласнення повноти державної влади однією з гілок влади.

Крім того, у Рішенні від 01 квітня 2008 року №4-рп/2008 Конституційний Суд України наголосив, що неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України, у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України, в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання (частини друга, третя статті 113, частина перша статті 117 Конституції України).

Отже, Кабінет Міністрів України видає нормативно-правові акти у сфері соціального захисту, керуючись, зокрема, законами України, якими він на це уповноважується.

Конституційні принципи правової держави та верховенства права, а також визнання найвищої юридичної сили Конституції України, норми якої є нормами прямої дії (статті 1, 8 Основного Закону України), зобов`язують суди під час розгляду справ керуватися основними засадами судочинства, передбаченими частиною третьою статті 129 Конституції України, іншими засадами судочинства в судах окремих судових юрисдикцій, якщо вони визначені законом (частина четверта статті 129 Основного Закону України). Зокрема, діяльність судів адміністративної юрисдикції під час розгляду справ, що виникають із спорів про соціальний захист окремих категорій громадян, здійснюється відповідно до такої засади судочинства, як законність, за якою суд вирішує справи згідно з Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує інші нормативно-правові акти (пункти 1, 2 частини першої статті 9 КАС України).

Таким чином, суд, в тому числі Окружний адміністративний суд міста Києва, де відповідачем у справі може виступати Кабінет Міністрів України, не може своїми рішеннями підміняти Уряд, у виконанні останнім його функцій.

Суд погоджується з посиланням Кабінету Міністрів України на те, що правові акти Кабінету Міністрів України, що приймаються на основі та на виконання Конституції та законів України, є реалізацією дискреційних повноважень Уряду.

Окрім того, така підміна неможлива не лише з огляду на існування дискреції, а й з огляду на те, що реалізація принципів і гарантій закріплених у Основному Законі досягається роботою низки законодавчих механізмів, функціонування яких забезпечується Законами та підзаконними нормативно-правовими актами. Суд у своїй діяльності не може підміняти судовим рішенням відповідні механізми, зокрема механізм виконання судового рішення, що забезпечується державою у визначеному законом порядку, про що наведено вище.

В силу статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Водночас, є різниця між зверненням до суду з позовними вимогами на підставі Конституції України і зверненням до суду з метою реалізації норм Конституції шляхом зобов`язання вчинення тих чи інших конкретних дій Урядом щодо конкретних осіб із посиланням на ці ж норми Конституції.

Суд наголошує, що предметом спору в даній справі є правомірність дій/бездіяльності Кабінету Міністрів України у зв`язку з відсутністю фінансування з Державного бюджету України витрат на придбання житла позивачу. Правову оцінку цим діям/рішенням відповідача суд надає на предмет їхньої відповідності критеріям, установленим у частині другій статті 2 КАС України, зокрема, перевіряє, чи такі вчинено/прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Незгода з тим, як держава врегульовує спірні правовідносини, у тому числі з правовим регулюванням примусового виконання судових рішень, черговості отримання житла, особливостями бюджетного процесу щодо визначення видатків Державного бюджету України на відповідний рік та іншими обставинами, у даному випадку не є підставою для визнання протиправності дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Суд окремо звертає увагу, що питання законності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень при примусовому виконанні судового рішення не є предметом даного позову, оскільки існує особливий порядок оскарження рішень, дій та бездіяльності державного виконавця, а тому ці питання не входять до предмету доказування в даній справі.

Окрім того, відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З аналізу даної норми вбачається, що суд задовольняє позовні вимоги про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, якщо відповідач у справі, незважаючи на пряму вказівку норм законодавства не вчинив певну дію на підставі, у порядку та у спосіб визначений законодавством.

Разом з тим, суд встановив, що чинним законодавством не передбачений обов`язок Кабінету Міністрів України вчинити дії у спосіб визначений позивачем, а саме - виступити розпорядником бюджетних коштів та виділити кошти з державного бюджету України на придбання житла позивачу та членам його сім`ї.

Крім того, сторони у справі не заперечують, що відповідач виконував вимоги Бюджетного кодексу України, у тому числі щодо складання проекту державного бюджету України, а незгода позивача з тим, яким чином відповідачем визначено доходи та витрати у проекті державного бюджету України не є достатньою підставою для задоволення даного позову.

Суд також врахував, що згідно абзацу другого пункту 14 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов`язків військової служби, забезпечуються жилою площею, у тому числі за рахунок жилої площі, що передається міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, підприємствами та організаціями у розпорядження місцевих Рад та державних адміністрацій, - протягом двох років з дня взяття на квартирний облік (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області).

Статтею 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зазначено, що фінансування витрат, пов`язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Частина третя статі 143 Конституції України визначає, що органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об`єкти державної власності.

Водночас, статтею 95 Конституції України встановлено, що будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом про Державний бюджет України.

Частиною шостою статті 116 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання.

В свою чергу, частиною другою статті 4 Бюджетного Кодексу України встановлено, що бюджетна система України і Державний бюджет України встановлюється виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України. Якщо іншими нормативно-правовими актами бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідно норми цього Кодексу. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються надходження та витрати Державного бюджету України.

Водночас, згідно з пунктом 26 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного Кодексу України установлено, що норми і положення статей 12-16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Таким чином, Уряд обґрунтовано звертає увагу на рішення Конституційного Суду України №20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року.

У підпункті 2.3 пункту 2 наведеного Рішення зазначено, що метою і особливістю закону про Державний бюджет України є забезпечення належних умов для реалізації положень інших законів України, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами, спрямовані на їх соціальний захист, у тому числі й надання пільг, компенсацій і гарантій (пункт 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 у справі про соціальні гарантії громадян).

Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами; держава прагне до збалансованості бюджету України (частини перша, третя статті 95 Основного Закону України).

У Рішенні від 27 листопада 2008 року №26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України вказав, що положення частини третьої статті 95 Конституції України щодо прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв`язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними. У Рішенні від 16 березня 2004 року №6-рп/2004 у справі про друковані періодичні видання Конституційний Суд України також наголосив, що прагнення держави до збалансованості та наповнення бюджету України реалізується через визначення джерел надходження до державного бюджету і потреб на видатки.

З огляду на зазначене Конституційний Суд України розглядає принцип збалансованості бюджету як один з визначальних поряд з принципами справедливості та пропорційності (розмірності) у діяльності органів державної влади, зокрема в процесі підготовки, прийняття та виконання державного бюджету на поточний рік. У пункті 11 частини першої статті 40 Бюджетного кодексу України встановлено, що предметом регулювання закону про Державний бюджет України є додаткові положення, що регламентують процес виконання бюджету.

Окрім того, вимоги позивача є з одного боку загальними, оскільки зводяться до бездіяльності внаслідок невиконання Урядом своїх повноважень, передбачених статтею 116 та частинами третьою, четвертою статті 143 Конституції України, а з іншого зведеними до особи позивача та членів його сім`ї, оскільки позивач просить зобов`язати Уряд забезпечити виконання його права та прав членів його сім`ї на житло.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кабінет Міністрів України реалізуючи повноваження, визначені Конституцією України та Законом України «Про Кабінет Міністрів України», виконує покладені на нього завдання.

Частинами першою-третьою статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» передбачено, що діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Кабінет Міністрів України приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях.

Разом з тим, хоча Кабінет Міністрів України і бере участь у розробці проекту Державного бюджету України на відповідний рік, затвердження Державного бюджету України на відповідний рік відповідно до статті 96 Конституції України відноситься до повноважень Верховної Ради України. Крім того, виключно законом про Державний бюджет України визначаються доходи та витрати Державного бюджету України.

Статтею 7 Бюджетного кодексу України визначено принципи бюджетної системи, які враховуються усіма учасниками бюджетного процесу при складанні та виконанні бюджету. Вказаною нормою, зокрема, передбачено принцип збалансованості - повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень бюджету на відповідний бюджетний період.

Із системного аналізу норм Бюджетного кодексу України вбачається, що бюджетні кошти використовуються розпорядниками бюджетних коштів за їх бюджетним призначенням. Разом з тим, Кабінет Міністрів України не є розпорядником бюджетних коштів. Крім того, сторони у справі не заперечують той факт, що витрати, які просить здійснити позивач, Державним бюджетом України на відповідний рік не передбачено.

Враховуючи, що суб`єкти владних повноважень діють тільки на підставі, у спосіб та у порядку, визначеному законом, суд може зобов`язати відповідача у справі здійснити лише ті дії, які віднесені до компетенції такого суб`єкта владних повноважень чинним законодавством та у спосіб і у порядку, який відповідатиме закону.

Таким чином, вимоги позивача про зобов`язання відповідача профінансувати з Державного бюджету України витрати на придбання позивачу житла не можуть бути задоволені, оскільки це суперечитиме зазначеним вимогам законодавства, а також, законодавству, яке визначає підстави, спосіб та порядок фінансування з Державного бюджету України витрат на придбання житла пільговим категоріям громадян та законодавству, який визначає порядок примусового виконання рішення суду.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позивач просить захистити його права у спосіб, який суперечить вимогам законодавства.

Доводи позивача, з посиланням на норми Конституції України, про наявність можливості у Кабінету Міністрів України фінансувати з державного бюджету витрати на придбання житла позивачу ґрунтуються на помилковому трактуванні положень законодавства, оскільки відповідач не є розпорядником цих коштів та не є тим органом, який встановлює видатки державного бюджету, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Отже, заявлені таким чином вимоги не можуть бути задоволені з огляду на те, що виконання функцій Кабінетом Міністрів України не зводиться до реалізації прав того чи іншого громадянина; водночас неможна констатувати і бездіяльність Уряду, зокрема щодо виконання ним повноважень, передбачених окремими положеннями Конституції України, оскільки їх положення не зводяться лише до фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України повноважень делегованих органам місцевого самоврядування щодо забезпечення житлом осіб на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Не підлягає задоволенню і вимога позивача про стягнення з відповідача або Державного бюджету України майнової та немайнової шкоди, завданої тривалим порушенням прав на житло, грошової компенсації в сумі 750 000 грн та будь-якого податку, який може бути стягнутий із даної суми.

Так, наведена вимога є наслідком вимог, оцінку яким судом надано вище, що є самостійною підставою для відмови в її задоволенні. Водночас вимога є і передчасною.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року №728 «Деякі питання забезпечення житлом військовослужбовців та інших громадян» затверджено Порядок визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення.

Даний Порядок установлює механізм визначення розміру і надання військовослужбовцям та членам їх сімей, що перебувають разом з ними на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, який ведеться у військових частинах, органах, підрозділах, загонах, військових навчальних закладах, установах, а у разі їх розформування - у військових комісаріатах та квартирно-експлуатаційних установах (організаціях), за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення.

Дія цього Порядку поширюється на:

військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 і більше років, та членів їх сімей;

осіб звільнених з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров`я га у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів у разі неможливості використання на військовій службі, та членів їх сімей;

сім`ї військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби;

сім`ї померлих осіб, звільнених з військової служби в запас або у відставку за віком; станом здоров`я та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів.

Разом з тим, надання військовослужбовцям та членам їх сімей грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення здійснюється в межах коштів, що передбачаються у державному бюджеті для виконання Комплексної програми забезпечення житлом військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби та членів їх сімей, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 1999 року №2166, а саме за рахунок і в межах видатків, визначених її виконавцям - міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади у Державному бюджеті України на відповідний рік, та інших джерел.

Згідно із статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Проте, факт заподіяння шкоди та розмір має бути обов`язково підтверджений належними та допустимими доказами.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 750 000 грн не підлягає задоволенню у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог в цій частині та відсутністю правових підстав щодо їх задоволення.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об`єктивному дослідженні.

Поряд з тим, що на суб`єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, КАС України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб`єктом владних повноважень, покладено обов`язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 72, 76, 241, 242, 246, 255 КАС України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Міністерство соціальної політики України, Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2 ).

Відповідач - Кабінет Міністрів України (місцезнаходження юридичної особи: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 12/2).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 (місце проживання фізичної особи: 4200 АДРЕСА_3 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_3 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_4 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_4 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_4 ).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство соціальної політики України (місцезнаходження юридичної особи: 01601, місто Київ, вулиця Еспланадна, будинок 8/10; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 37567866).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області (місцезнаходження юридичної особи: 42000, Сумська область, місто Ромни, бульвар Шевченка, будинок 2; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04057988).

Головуючий суддя О.М. Чудак

Суддя К.С. Пащенко

Суддя Т.І. Шейко