Ухвала суду № 83829793, 23.08.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4942/19

УХВАЛА

23 серпня 2019 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Завальнюк І.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини – польова пошта В4533 (А1736) про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся 20.08.2019 до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ від 07.02.2017 № 129 про переведення позивача в розпорядження та припинення виплати грошового забезпечення; стягнути на користь позивача шкоду в розмірі втраченого грошового забезпечення в сумі 230 400 грн.

Дослідивши позовні матеріали, суд дійшов висновку, що пред`явлена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана після закінчення строків, установлених законом для звернення до суду із даними вимогами, а підстави, викладені в заяві позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, визнано неповажними.

Так, згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно матеріалів адміністративного позову, з вересня 2016 р. позивач проходив службу у військовій частині – польова пошта В 4533 (А1736). 14.10.2016 позивача у складі 3 артилерійської батареї військової частини було відправлено для виконання бойового завдання в зону проведення АТО. У січні 2017 р. підрозділ 3 артилерійської батареї військової частини було передислоковано до с. Волинське Каховського району Херсонської області, звідки позивач 28.01.2017 самовільно залишив розташування в/ч, що слугувало підставою для зупинення виплати позивачеві грошового забезпечення з січня 2017 р., чим спричинено збитки. В подальшому зазначена обставина слугувала підставою для видання наказу № 129 від 07.02.2017, яким на позивача накладено дисциплінарне стягнення “догана” та на час проведення розшукових заходів знято з посади та виведено у розпорядження командира військової частини - польова пошта В4533 (А1736). Про спірний наказ позивач дізнався в листопаді 2017 р.

Таким чином, матеріали адміністративного позову свідчать про недотримання ОСОБА_1 встановленого законом місячного строку на звернення до суду із даними вимогами.

До позовної заяви додано клопотання про поновлення строку звернення до суду, відповідно до якого, незважаючи на те, що про спірний наказ позивач дізнався в листопаді 2017 р., він не мав змоги звернутися у місячний термін із даними вимогами, так як не має юридичної освіти, а також перебував на стаціонарному лікуванні. Також позивач не міг звернутись до суду допоки слідчим у кримінальному провадженні не було встановлено відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення, і тільки 27.07.2018 Військовою прокуратурою Херсонського гарнізону Південного регіону України було закрито кримінальне провадження № 42017230270000217. Також позивач вважав, що його спір є цивільним, та на нього поширюють вимоги цивільного законодавства, в т.ч. строки звернення до суду. У зв`язку із цим він звернувся до Фрунзівського районного суду Одеської області, в результаті чого ухвалою від 18.09.2018, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду від 14.02.2019, йому було відмовлено у відкритті провадження у справі за даним позовом.

В той же час, вказані у заяві підстави для поновлення строку звернення до суду є неповажними, з огляду на наступне.

Вирішуючи питання про поважність пропущеного строку для звернення із даними вимогами, суд також враховує низку рішень Європейського суду з прав людини, в яких зазначено, що право на справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, якщо це обмеження не завдає шкоди самій суті права. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Осман проти Сполученого Королівства" від 28.10.1998 зазначено, що обмеження не буде сумісним з п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., "якщо воно не має правомірної мети і якщо відсутнє пропорційне співвідношення між вжитими засобами та поставленою метою".

Існування процесуальних строків на оскарження судових рішень зумовлене вимогами щодо забезпечення швидкого та ефективного розгляду справ, дисциплінування поведінки учасників процесу. Саме тому закон передбачає різноманітні способи визначення проміжку часу, протягом якого такі учасники можуть здійснити свої процесуальні права.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Зі змісту пункту 52 рішення випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача «поважних причин» для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

За цих підстав Суд одноголосно постановив, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).

Слід зазначити, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Так, про порушення своїх прав позивач дізнався у листопаді 2017 р., про що він сам вказав у заяві. Отже саме з цього часу розпочався відлік строку на звернення до суду. При цьому наявне кримінальне провадження та його наслідки не є обставинами, які об`єктивно унеможливлювали своєчасне звернення позивача із позовом.

Також суд не приймає до уваги доводи позивача про необізнаність із законодавством України щодо строків звернення до суду, оскільки підготовка позову є неповажною причиною пропуску позивачем строку звернення до суду.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18.01.2019 по справі №804/5926/17 (адміністративне провадження №К/9901/29501/18).

Крім того, суд враховує, що позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного 20.08.2019, тобто більше, ніж через півроку після того, як отримав остаточне рішення Одеського апеляційного суду від 14.02.2019, яким йому було роз`яснено правила юрисдикційної підсудності цього спору, тобто також із суттєвим порушенням спеціального місячного строку на звернення до суду із даними вимогами.

Таким чином, позивачем не наведено жодної поважної причини пропуску строку звернення до суду, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та не підтверджені належними доказами.

При викладених вище обставинах, суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає в тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Втім, наведені позивачем обставини пропуску ним строку на звернення до суду із даними вимогами таким критеріям не відповідають.

Отже позивачу відповідно до ст.123 КАС України необхідно звернутися до суду з обґрунтованою заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даними вимогами, зазначивши точну дату свого ознайомлення зі спірним наказом та надати докази цього, та зазначити інші причини, які перешкоджали вчасно звернутися до суду із даними вимогами.

На підставі викладеного, враховуючи, що виявлені недоліки перешкоджають суду вирішити питання про відкриття провадження в адміністративній справі, керуючись ст.169 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати неповажними підстави, викладені у заяві ОСОБА_1 про поновлення йому строку звернення до суду із вимогами до Військової частини – польова пошта В4533 (А1736) про визнання протиправним та скасування наказу від 07.02.2017 № 129, стягнення шкоди.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини – польова пошта В4533 (А1736) про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення шкоди - залишити без руху, надавши десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення зазначених вище недоліків.

У разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовну заяву повернути позивачеві зі всіма доданими до неї документами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя І.В. Завальнюк