Рішення № 83828399, 20.08.2019, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа № 266/3497/17

Провадженя№ 2/266/101/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2019 року м. Маріуполь

Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі головуючого судді Пантелєєва Д.Г., за участю секретаря Циганкової М.М., позивачки ОСОБА_1 , її представників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , відповідача ОСОБА_4 , його представника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування частини житлового будинку та частини земельної ділянки, а також скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2017 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом до відповідача ОСОБА_4 . Позов обґрунтовує тим, що на підставі договору дарування вона є власником 33/50 часток домоволодіння АДРЕСА_1 і земельної ділянки за вказаною адресою. Оскільки після смерті доньки вона залишилась мешкати в будинку сама та враховуючи свій похилий вік, а також стан здоров`я, вона погодилась на пропозицію свого онука ОСОБА_4 , який запропонував свою допомогу по забезпеченню її доглядом, харчуванням та утриманням будинку та земельної ділянки в належному стані. Замість цього онук запропонував підписати відповідний договір у нотаріальній конторі, куди відвіз позивачку у хворобливому стані на початку липня 2015 р. Після підписання договору ОСОБА_4 забрав документи та відвіз її додому. На її прохання надати копію логовору, аби вона мала можливість з ним ознайомитись, він відмовив, пославшись на свою зайнятість. Протягом кількох місяців він відвідував її, допомагав, та згодом припинив, пояснивши, що вона йому подарувала своє майно і він не зобов`язаний їй допомагати, та він має намір виселити. Про існування договору дарування вона не знала, та, насправді, вона хотіла або скласти заповіт, або укласти договір довічнго утримання. Але відповідач, скориставшись її похилим віком та станом здоров`я, увів позивачку в оману, не повідомивши про природу укладеного договору, текст якого вона не читала, та не розуміла, який документ вона підписала. Тому просила визнати недійсними договори дарування частини житлового будинку та частини земельної ділянки, а також скасувати державну реєстрацію права власності за вказними договорами.

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала. Суду пояснила, що ОСОБА_4 є її онуком. Після смерті доньки ОСОБА_4 запропонував їй догляд в обмін на укладення договору, як вона вважала, довічного утримання. В липні 2015 року онук, який готував документи, привіз її в хворобливому стані до нотаріальної контори, однак вона внаслідок поганого самопочуття не усвідомлювала де знаходиться та вважала, що укладає договір довічного утримання. На момент укладення договору вона в неї не було потреб в догляді та матеріальному забезпеченні, однак вона враховувала свій похилий вік, тому погодилась на укладення договору. Текст договору їй прочитати не дали. Вона у травні 2015 р. не зерталась до БТІ із замовленням про виготовлення технічного паспорту та до оцінювачів щодо оцінки будинку та земельної ділянки. Отриманням усіх необхідних для укладення угод документів займався онук, а її поставив тільки перед фактом. Також, вона ніколи не хотіла дарувати будинок будь-якій особі. Відповідач має намір позбавити її житла, скориставшись тим, що шляхом омани змусив укласти договір дарування.

Представники позивачки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, наполягав на їх задоволенні з викладених в позовній заяві підстав.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Суду пояснив, що він є онуком ОСОБА_1 по материнській лінії. Після смерті матері на належний ОСОБА_1 будинок та земельну ділянку ніяких вимог не заявляв. ОСОБА_1 особисто запропонувала йому оформити договір на будинок, він відмовився. За життя матері вона разом з ОСОБА_1 починали готувати документи на будинок, однак ОСОБА_1 відмовилась дарувати будинок доньці, в зв`язку із чим він також не хотів отримувати право власності на будинок. ОСОБА_1 в липні 2015 року подзвонила та запропонувала зустрітись в нотаріальній конторі. Після його приїзду в нотаріальну контору нотаріус повідомила, що ОСОБА_1 має намір подарувати йому належний їй будинок та земельну ділянку. Знаючи про мінливість її намірів, він спитав ОСОБА_1 , чи впевнена вона в своєму рішенні, на що остання відповіла про свій намір подарувати йому будинок. Було укладено договір дарування на земельну ділянку та будинок без додаткових умов. Нотаріус під час оформлення договору дарування питала в ОСОБА_1 , чи не бажає вона укласти договір довічного утримання, на що ОСОБА_1 відповіла відмовою. Після укладення договору ОСОБА_1 залишилась мешкати в будинку, наміру її виселити звідти в нього не має. Збиранням документів для вчинення договорів він не займався. Під час укладення договору єдиною умовою ОСОБА_1 було те, щоб про договір ніхто не дізнався. Однак через деякий час вона почала його обвинувачувати в тому, що він шляхом омани привласнив її будинок. В зв`язку із чим, він пояснити не може. На момент укладення договору ОСОБА_1 в матеріальному забезпеченні та догляді потреб не мала. Вона утримувала свого сина за власний рахунок. Раніше також пропонував ОСОБА_1 переселитись до нього без умови дарування будинку. Вважає, що позовні вимоги не обґрунтовані та просив суд в їх задоволенні відмовити.

Представник відповідача, ОСОБА_5 , в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив суд в їх задоволенні повністю відмовити.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила суду, що знайома з ОСОБА_1 тривалий час, оскільки разом працювали у вагонному депо м. Маріуполь. З родини позивача знає сина та онука, відповідача по справі, який часто відвідував ОСОБА_1 , однак не спілкувалась з ним жодного разу. Про обставини укладення договору знає зі слів ОСОБА_1 , що онук приїхав до неї намашині, забрав її та відвіз до нотаріуса. Підписала договір, не знгаючи, що підписує, оскільки їй не було надано документів.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_1 на праві приватної власності належали 33/50 часток житлового будинку та земельної ділянка площею 0,0606 га., кадастровий номер НОМЕР_1 , розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 156-160).

Мати відповідача, ОСОБА_7 , вона ж донька ОСОБА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 112).

08.07.2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали договір дарування 33/50 часток житлового будинку та договір дарування земельної ділянки площею 0,0606 га., кадастровий номер НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано за ОСОБА_4 (т. 1, а с. 153-186, т. 2 а.с. 38-74).

Вказані договори підписано особисто ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , відповідні підписи обох сторін договору містяться в обох бланках в кінці тексту договору, що свідчить про згоду сторін договору з його умовами та правовою природою. Договори посвідчено державним нотаріусом Другої маріупольської державної нотаріальної контори Царьовою І.В.

Згідно довідки відділу реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 02.02.2017 року в будинку АДРЕСА_1 зареєстровані та мешкають ОСОБА_1 та ОСОБА_8 (т.1, а. с. 108).

Згідно ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Аналогічні роз`яснення містяться в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними».

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз`яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров`я та потребу у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, тощо.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року справа № 6-202цс15.

Як вбачається з відповіді від 25.05.2015 року МКП «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» повідомило ОСОБА_1 про те, що на її замовлення виконавцем встановлено, що належна їй доля в домоволодінні АДРЕСА_1 складає 33/50 частки та надано новий технічний паспорт від 25.05.2015 року (т. 1, а. с. 161-164).

Зі звіту про оцінку земельної ділянки вбачається, що на підставі заяви ОСОБА_1 проведено експертну грошову оцінку земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 0,0606 га., кадастровий номер НОМЕР_1 . В тексті висновку міститься посилання на те, що вказаний звіт зроблено за особистою заявою ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 53-62).

З оцінки вартості належної ОСОБА_1 частки домоволодіння випливає, що оцінку зроблено на підставі договору суб`єкта оціночної діяльності із ОСОБА_1 від 03.06.2015 р. (т. 1 а.с. 164).

Дослідженими документами з інвентаризаційної справи № 44316 на будинок АДРЕСА_1 підтверджується, що ОСОБА_1 ще у 2009 р. готувала документи для дарування будинку, та у травні 2015 р. особисто замовляла інентаризацію та виготовлення технічного паспорту на будинок (інв. справ № 44316 а.с. 139, 143, 144, 145).

Вказані документи, були зроблені за особистим замовленням позивачки ОСОБА_1 безпосередньо перед укладанням договору дарування, що спростовує доводи позовної заяви та покази ОСОБА_1 , що вона особисто не зверталась за оцінкою майна, документи не готувала, оскільки не мала наміру укладати договір дарування, а збиранням документів займався відповідач.

Дійсно, ОСОБА_1 проходила стаціонарне лікування в КУ «Маріупольська міська лікарня №11» в період з 12.05.2015 року по 22.05.2015 року (т.1, а. с. 110-111), але підтверджень, що на момент укладання угод 08.07.2015 р. вона знаходилася у хворобливому стані суду не надано, чим додатково спростовуються її показання у цій частині.

Також довідками про розміри отраманих позивачкою ОСОБА_1 пенсії та інших соціальних виплат спростовуються доводи позивачки про те, що вона потребувала матеріальної допомоги (т. 1 а.с. 152, 196).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, дослідивши всі надані стононами докази у сукупності, суд констатує, що позиачка ОСОБА_1 цілком свідомо, добровільно, повністю розуміючи суть угод і правові наслідки своїх дій, уклала договори дарування належного їй нерухомого майна, для чого особисто готувала доументи, і не помилялась щодо істотних обставин вчиненого правочину.

Від цього суд не приймає до уваги показання свідка ОСОБА_6 , оскільки про обставини справи їй було відомо виключно зі слів позивачки, та такі покази спростовуються наведеними вище доказами.

За таких обставин позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 3, 12, 76, 81, 82, 136, 141, 259, 264-265 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 229, 230, 233 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування частини житлового будинку та частини земельної ділянки, а також скасування державної реєстрації права власності – відмовити за всіма вимогами.

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду через Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складено 23.08.2019 року

Суддя: Пантелєєв Д. Г.