Рішення № 83825930, 12.08.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/12835/19

Провадження № 2/127/1788/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2019 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

за участю секретаря судового засідання Коровай А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниця про стягнення шкоди, завданої законом, що визначений неконституційним, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в травні 2019 року звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниця про стягнення шкоди, завданої законом, що визначений неконституційним.

Позов мотивований тим, що наказом голови Апеляційного суду Вінницької області від 14.06.2016 року № 37/2-07к, на підставі постанови Верховної Ради України від 19.04.2016 року № 1120-VIII «Про звільнення суддів», ОСОБА_1 виведено зі складу суддів Апеляційного суду Вінницької області, у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Починаючи з 15.06.2016 року позивач отримує в УПФУ в м. Вінниці щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2016 від 08.06.2016 року ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VII та від 02.06.2016 року № 1402- VIIІ.

Зокрема, згідно Закону № 2453- VI отримував щомісячне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків від заробітної плати (суддівської винагороди) судді, який працює на відповідній посаді, виходячи із 10 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1,1 судді апеляційного суду, та доплати за вислугу років в розмірі 50 відсотків.

Згідно рішення Конституційного Суду України за №11-р/2018 від 04.12.2018 року визнано, що не відповідає Конституції України положення ч.3 ст.133 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ у редакції ЗУ «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VІІІ. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадови оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 року 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 року 15 мінімальних заробітних плат. Своїм рішенням за №11-р/2018 від 04.12.2018 року Конституційний Суд України підтвердив, що державний орган, при прийнятті неконституційних законодавчих поправок до ч. 3 ст. 133 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ у редакції ЗУ «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VІІІ суттєво зменшив матеріальне забезпечення суддів у відставці, спричинивши їм матеріальні збитки, і в тому числі і йому.

Згідно уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просив стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» на його користь 369930,85 грн. у відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний Конституційним Судом України неконституційним.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі.

Представник УПФУ в м. Вінниця заперечив щодо задоволення позову, надавши суду відзив. Відзив мотивований тим, що позивач з 15.06.2016 року отримує щомісячне довічне грошове утримання в управлінні, як суддя у відставці призначене відповідно до ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VI. Рішенням Конституційного Суду України за №11-р/2018 від 04.12.2018 року визнано, що не відповідає Конституції України положення ч.3 ст.133 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453-VІ у редакції ЗУ «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VІІІ. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадови оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.01.2011 року 6 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2013 року 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2014 року 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2015 15 мінімальних заробітних плат. Також в пункті 3 Рішення Конституційного Суду зазначено, що положення ч. 3, 10 ст. 10 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VІ у редакції ЗУ «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року № 192-VІІІ, які визнані неконституційними п. 1, 2 резолютивної частини цього рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Згідно т. 91 ЗУ «Про Конституційний Суд України», закони, інші акти або окремі їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше з дня його ухвалення. Таким чином рішення Конституційного Суду України № 11-5/2018 від 04.12.2018 року не може бути застосовано до правовідносин, що виникли до 04.12.2018 року.

Представник Держави Україна в особі Державної казначейської служби України згідно відзиву в задоволенні позову просив відмовити. Відзив мотивований тим, що до компетенції Державної казначейської служби відноситься виконання судових рішень за якими передбачено безспірне списання коштів Державного бюджету. Таким чином, компетенція Державної казначейської служби України у подібних справах виникає лише на останній стадії судового провадження – виконання судового рішення. Враховуючи зазначене, Державна казначейська служба не може представляти державу у подібних відносинах, оскільки вказаний спір не пов`язаний з виконанням рішення суду. Крім того, Казначейська служба не є органом, що порушив чи не визнає порушені права, інтереси позивача.

Дослідивши та оцінивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, ґрунтуючись на наступних підставах.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 3 ст. 16 Конституції України).

Наказом голови Апеляційного суду Вінницької області від 14.06.2016 року № 37/2-07к, на підставі постанови Верховної Ради України від 19.04.2016 року № 1120-VIII «Про звільнення суддів», ОСОБА_1 виведено зі складу суддів Апеляційного суду Вінницької області, у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Починаючи з 15.06.2016 року позивач отримує в УПФУ в м. Вінниці щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2016 від 08.06.2016 року ЗУ «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 року № 2453-VII та від 02.06.2016 року № 1402- VIIІ.

Зокрема, згідно Закону № 2453- VI отримував щомісячне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків від заробітної плати (суддівської винагороди) судді, який працює на відповідній посаді, виходячи із 10 мінімальних заробітних плат з коефіцієнтом 1,1 судді апеляційного суду, та доплати за вислугу років в розмірі 50 відсотків.

Згідно Рішення Конституційного суду України за № 11-р/2018 вiд 4 грудня 2018 року визнано, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій i статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-У1 у редакції Закону України « Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-У111. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, зокрема, посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 сiчня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року -15 мінімальних заробітних плат.

Рішенням Конституційного суду України за № 11-р/2018 від 4 грудня 2018, підтверджено, що Державний орган при прийнятті неконституційних законодавчих поправок до частини третьої статті 133 Закону України « Про судоустрій i статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-У1 у редакції Закону України « Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-У111 суттєво зменшив матеріальне забезпечення суддів у відставці, спричинивши їм матеріальні збитки.

Частиною 1 статті 22 ЦК України, встановлено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч. 3 ст. 22 ЦК України).

Поняття "збитки" включає в себе так звану упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. В даному випадку мова йде не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права.

Конституція України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції України). Аналогічні за змістом норми закріплені у статтях 1173-1175 Цивільного кодексу України.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1175 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Правила ст. 1175 ЦК передбачають особливості відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта. Дана норма є спеціальною по відношенню до положень ст.ст. 1166, 1173 ЦК, оскільки в ній передбачені наступні особливості: а) шкода завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта; б) нормативно-правовий акт повинен бути визнаний судом незаконним і скасований; в) відповідальність настає незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Шкода, завдана в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування.

Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (ч. 1 ст. 152 Конституції України).

Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку (ч. 3 ст. 152 Конституції України).

Зміст ст. 56 Конституції закріплює в національному законодавстві право на матеріальний захист особи - принцип майнової відповідальності. В ній підкреслюється, що підставою виникнення такого права є незаконні дії чи бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування або їхніх службових осіб під час здійснення ними повноважень. Тобто дана конституційна норма, спрямована на захист громадян, які потерпіли від свавілля органів державної влади, місцевого самоврядування або їх співробітників під час здійснення ними управлінських функцій, а також на зміцнення законності в діяльності цих органів.

У випадках прийняття нормативно-правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, що суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси фізичних або юридичних осіб, останні мають право звернутися до суду про визнання такого акта недійсним та його скасування.

Вище наведені обставини свідчать про те, що незаконними рішеннями органу державної влади було порушено матеріальне право позивача - зменшення виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, що відповідно до ст. 56 Конституції України, статей 1173, 1175 ЦК України дає право позивачу на відшкодування за рахунок Держави матеріальної шкоди.

Для визначення суми збитків за 2015-2018 роки використовується порядок призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, розмір мінімальної заробітної плати за 2015-2016 роки (Закони України «Про державний бюджет України» за 2015, 2016 роки), розміри прожиткового мінімуму для працездатних ociб за 2017 -2018 роки (Закон України № 1774-У111 від 06.12.2016 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Закон України від 15 травня 2018 року № 2415-У111 «Про ефективне управління майновими правами у сфері авторського права i (або) суміжних прав»), довідка Управління Пенсійного фонду України у м. Вінниці про щомісячний розмір нарахованого та виплаченого грошового утримання судді у відставці з 15.06.2016 року по 31.12.2018 року.

Судом приймається до уваги наступний розрахунок сум матеріальних збитків за 2015 рік.

2016 рік.

З 01.01. по 30.04.2016 року мінімальна зарплата становила 1378 гривень, а з 01.05.2016 по 30.11.2016 року становила 1450 грн. і з 01.12 по 31.12.2016 року – 1600 грн. (Закон України « Про державний бюджет України на 2016 рік»).

Розрахунок оплати за 5 місяців і 15 днів (15 червня – 30 листопада) : 15 мінімальних зарплат х 1450 грн. (мінімальна зарплата) = 21750 грн. х 1,1 (коефіцієнт судді апеляційного суду) = 23925 грн.; 23925 грн. х 50 відсотків доплати за вислугу років = 11962,50 грн.

Місячна оплата працюючого судді відповідної посади складає 35887,50 грн. (23925,00 грн. + 11962,50 грн.).

Щомісячне грошове утримання судді у відставці 32298,75 грн. (35887,50 грн. х 0,90 відсотків).

32298,75 грн. х 5 місяців 2016 року (липень - листопад) = 161493,75 грн.

Розрахунок оплати за 15 днів (15 по 30 червня) : 32298,75 грн. : 30 днів червня 2016 року х 15 = 16149,38 грн.

Всього до оплати за період з 15 червня – 30 листопада 2016 року – 177643,13 грн. (161493,75 грн. + 16149,38 грн.).

Розрахунок оплати за 1 місяць (грудень 2016 року) : 15 мінімальних зарплат х 1600 грн. (мінімальна зарплата) = 24000 грн. х 1,1 (коефіцієнт судді апеляційного суду) = 26400 грн.; 26400 грн. х 50 відсотків доплати за вислугу років = 13200 грн.

Місячна оплата працюючого судді відповідної посади складає 39600 грн. (26400 грн. + 13200 грн.).

39600 грн. х 0,90 відсотків = 35640 грн. (місячне грошове утримання судді у відставці).

За період з 15 червня – 30 листопада 2016 року + грудень 2016 року ОСОБА_1 мало б бути нараховано 213283,13 грн. (177643,13 грн. + 35640 грн.), а фактично 142906,50 грн., як це вбачається із довідки УПФУ в м. Вінниці, різниця складає 70376,63 грн. (213283,13 грн. – 142906,50 грн.)

2017 рік.

Законом України від 15.05.2018 року № 2415-VІІІ замінено в абзаці другому пункту 3 розділу ІІ Закону від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ слово та цифри «1600 гривень» словами та цифрами («прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року». Законом України «Про Державний бюджет на 2017 рік» встановлено з 01.01.2017 року прожитковий мінімуму для працездатних осіб – 1600 грн.

Так, 15 прожиткових мінімумів х 1600 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб) = 24000 грн. х 1,1 (коефіцієнт судді апеляційного суду) = 26400 грн.; 26400 грн. х 50 відсотків доплати за вислугу років = 13200 грн.

Місячна оплата працюючого судді відповідної посади складає 39600 грн. (26400 грн. + 13200 грн.).

39600 грн. х 0,90 відсотків = 35640 грн. (місячне грошове утримання судді у відставці) х 12 місяців 2017 року = 427680 грн.

Таким чином за 2017 рік ОСОБА_1 мало б бути нараховано 427680 грн. (35640 грн. х 12 місяців 2017 року), а нараховано відповідно до довідки УПФУ в м. Вінниці 285120,00 грн., різниця складає 142560,00 грн. (427680 грн. – 285120 грн.).

2018 рік.

Законом України «Про Державний бюджет на 2018 рік» встановлено з 01.01.2018 року прожитковий мінімуму для працездатних осіб – 1762 грн.

Так, 15 прожиткових мінімумів х 1762 грн. (прожитковий мінімум для працездатних осіб) = 26430 грн. х 1,1 (коефіцієнт судді апеляційного суду) = 29073 грн.; 29073 грн. х 50 відсотків доплати за вислугу років = 14536,50 грн.

Місячна оплата працюючого судді відповідної посади складає 43609,50 грн. (29073 грн. + 14536,50 грн.).

43609,50 грн. х 0,90 відсотків = 39248,50 грн. (місячне грошове утримання судді у відставці) х 12 місяців 2018 року = 470982,60 грн.

Таким чином за 2018 рік ОСОБА_1 мало б бути нараховано 470982,60 грн. а фактично відповідно до довідки УПФУ в м. Вінниці 313988,40 грн., різниця складає 156994,20 грн. (470982,60 грн. – 313988,40 грн.).

Вище наведене свідчить про те, що внаслідок неконституційних поправок до частини третьої статті 133 Закону України « Про судоустрій i статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-У1 у редакції Закону України « Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-У111.», які були прийняті державним органом, позивачу суттєво були зменшені виплати щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, за період з 15.06.2016 року по 31.12.2018 року, чим спричинена матеріальна шкода на суму 369930,83 (70376,63 грн. за 2016 рік + 142560,00 грн. за 2017 рік + 156994,20 грн. за 2018 рік), яка відповідно до Рішення Конституційного Суду України за № 11-р/2018 від 4 грудня 2018 року, ст. 56 Конституції України, ст. 1173, 1175 ЦК України, повинна бути відшкодована позивачу за рахунок державного бюджету України.

Суд критично ставиться до тверджень відповідача, які містяться у відзиві на позовну заяву, про те, що не підлягають виплаті нараховані позивачем суми матеріальної шкоди, оскільки, дані твердження спростовуються рішенням Конституційного суду за № 11 від 04.12.2018 року, яким підтверджено, що державний орган при прийнятті неконституційних законодавчих поправок до частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-У1 в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року №192-У111 суттєво зменшив матеріальне забезпечення суддів у відставці, спричинивши їм матеріальні збитки, в тому числі і позивачу.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Діями відповідачів було порушено конкретно право позивача на майно, яке розглядається як автономне поняття в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та полягає в правомірному очікуванні. Мається на увазі, що набувши право на відставку, позивач ОСОБА_1 мав право очікувати отримання пенсійних виплат у розмірі визначеному законодавством на дату виникнення такого права. Зміни в законодавстві нівелюють право позивача на майно, можливість правомірного очікування доходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

ОСОБА_1 відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України. належним чином доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди, завданої в результаті прийняття органом влади нормативно правового акту, що був визнаний Конституційним Судом України неконституційним.

На підставі вказаних норм закону, враховуючи, що позивачем доведено з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, надано належні, допустимі та достатні докази, яким це підтверджується, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845, затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).

Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. З метою виконання виконавчих документів, в таких категоріях справ, у Законах України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» та «Про Державний бюджет України на 2018 рік», передбачені окремі бюджетні асигнування за КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб».

Таким чином, суд вважає необхідним здійснити відповідні стягнення з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030

На підставі ст. 56 Конституції України, ст.ст. 1173, 1175 ЦК України, рішення Конституційного Суду України за № 11-р/2018 від 04.12.2018 року, керуючись ст. 10, 11, 81, 141, 263 - 265, 274, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниця про стягнення шкоди, завданої законом, що визначений неконституційним задовольнити повністю.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504030 «Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, відшкодування громадянинові вартості конфіскованого та безхазяйного майна стягнутого в дохід держави, відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб» на користь ОСОБА_1 369930 (триста шістдесят дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять) гривень 83 копійки у відшкодування шкоди, завданої законом, що визнаний Конституційним Судом України неконституційним.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного суду через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, код ЄДРПОУ 37567646, адреса: вул. Бастіонна, 6, м. Київ.

Відповідач Управління Пенсійного фонду України в м. Вінниця, код ЄДРПОУ 37979905, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця.

Суддя