Ухвала суду № 83824730, 23.08.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/1402/19

У Х В А Л А

23 серпня 2019 року м. Одеса

Суддя Приморського районного суду міста Одеси Єршова Л.С., дослідивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини, витребування малолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

Позивач громадянка України ОСОБА_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , та на теперішній час мешкає в Італійській Республіці, звернулась до суду з позовом до громадянина Італійської Республіки ОСОБА_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини, витребування малолітньої дитини.

Згідно з ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом. Позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Статтею 28 ЦПК України визначені правила альтернативної підсудності. Згідно ч.2 вказаної статті позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Відповідно до ст. 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо обидві сторони проживають за її межами, а також справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому статтею 33 цього Кодексу, одноособово.

Відповідно до ст. 9 Конституції України, частиною національного законодавства України є чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України .

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (частина друга статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України").

Україна також є правонаступницею прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (стаття 7 Закону України "Про правонаступництво України").

Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з`ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.

Визначення поняття "іноземний елемент" наведено у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право". Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Вирішуючи питання про підсудність цивільних справ з іноземним елементом, судам слід враховувати не тільки норми внутрішньодержавного права, але й колізійні норми, які містяться в конвенціях і двосторонніх договорах України та інших держав про правову допомогу.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України" Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Тобто, відповідно до частини другої статті 3 ЦПК правила про підсудність, передбачені в міжнародних договорах, мають пріоритет перед нормами внутрішнього права.

Відповідно до ст. 24 Конвенції між СРСР та Італійською Республікою про правову допомогу по цивільним справам №4210 суд Домовляючоїся Сторони, на території якою були винесено рішення, вважається компетентним, якщо мала місце одна з наступних умов:

а) на день подання позову відповідач мав постійне місцепроживання або місце перебування на території запитуючої Домовляючоїся Сторони

b) спір стосується діяльності підприємства (філії) торгівельного, промислового або іншого характеру, яке відповідач має на території запитуючої Домовляючоїся Сторони;

с) зобов`язання з договору, який є предметом спору, було або повинно бути виконано на території запитуючої Домовляючоїся Сторони;

d) факт, який став підставою для деліктної відповідальності мав місце на території запитуючої Домовляючоїся Сторони;

е) по справі про стягнення аліментів позивач на день подання позову мав постійне місцепроживання або місце перебування на території запитуючої Домовляючоїся Сторони.

Однак, за виключенням з положень пункту 1:

а) по справах, що стосуються речових прав на нерухоме майно, вважається виключно компетентним суд Домовляючоїся Сторони, на території якої знаходиться майно;

b) по справах, що стосуються особистого статусу особи вважається виключно компетентним суд Домовляючоїся Сторони, громадянином якої на день пред`явлення позову була ця особа.

Таким чином, оскільки вимоги про стягнення аліментів позивачкою не заявлялись, застосування підлягає п. а ст. 24 Конвенції між СРСР та Італійською Республікою про правову допомогу по цивільним справам №4210, та оскільки відповідач має постійне місце проживання на території Італійської Республіки, даний спір підлягає розгляду за законодавством Італійської Республіки та підвідомчий судам цієї країни.

Враховуючи викладене, відповідно до ч.1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства України, а повинна розглядатися відповідно до судочинства Італійської Республіки, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження.

Керуючись ст.ст.3, 186, 260 ЦПК України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання малолітньої дитини, витребування малолітньої дитини.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання, однак може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня одержання її копії шляхом подання апеляційної скарги.

Суддя Єршова Л.С.