Рішення № 83822428, 13.08.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.08.2019 Справа № 920/227/19м. Суми

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Веприк Плюс», м.Гадяч, Полтавська область,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія», м. Охтирка, Сумська область,

про стягнення 13 012 267,93 грн.,

суддя Котельницька В.Л.

за участю представників:

від позивача: Сергієнко В.І. (довіреність б/н від 15.02.2019)

від відповідача: Борика О.О. (заступник директора, наказ № 857-К від 31.11.2018)

При секретарі судового засідання Пономаренко Т.М.

Справа розглядається у порядку загального позовного провадження

У судовому засіданні, розпочатому 28.06.2019, оголошувались перерви до 01.08.2019 та до 13.08.2019.

Суть спору: 06.03.2019 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просив суд стягнути з відповідача на свою користь 11 555 914,22 грн. заборгованості за неналежне виконання умов договору поставки від 29.01.2018 № 16М, укладеного між сторонами даного спору, а також судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, із вимогами позивача не погоджується та зазначає про проведення часткових розрахунків протягом березня 2019 року.

03.04.2019 від позивача до суду надійшла заява № 67 від 29.03.2019 про збільшення розміру позовних вимог, у якій він просить суд стягнути з відповідача на свою користь 13012267,93 грн., у тому числі 9688610,75 грн. заборгованості за поставлений товар, 2935902,68 грн. штрафу у розмірі 25% від простроченої суми грошового зобов`язання, 193877,25 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, 193877,25 грн. - 36% річних за користування грошовими коштами.

Заяву позивача про збільшення позовних вимог прийнято судом до розгляду.

08.04.2019 позивач подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що доводи, наведені відповідачем у відзиві на позов, не спростовують обставин та правових підстав позову.

11.04.2019 та 21.05.2019 позивач подав до суду клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

12.06.2019 відповідач подав заперечення на заяву про збільшення позовних вимог, у якій визнавав факт заборгованості, однак заперечував проти стягнення з нього штрафу, пені та 36 % річних, оскільки, за його твердженнями, застосування вказаних санкцій не передбачене умовами укладеного між сторонами у справі договору поставки.

Також 12.06.2019 відповідач подав до суду заяву про часткове визнання позову, у якій визнав, що станом на 10.06.2019 сума заборгованості становить 662 296,75 грн.

17.07.2019 до суду надійшло клопотання позивача про приєднання доказів до матеріалів справи.

01.08.219 відповідач подав до суду заперечення у порядку ст. 169 ГПК України. Повідомив суду, що доказ, поданий позивачем, а саме - копія договору поставки №16-М від 29.01.2018, не відповідає змісту примірника цього договору, що знаходиться у відповідача (у примірнику відповідача викладено іншу редакцію умов про застосування пені, штрафу та 36% річних за невиконання зобов`язань за договором).

Розгляд справи по суті розпочато 01.08.2019.

Представник позивача у вступному слові підтримав позовні вимоги у редакції заяви про збільшення позовних вимог.

Судом досліджено докази, подані позивачем на обґрунтування позовних вимог.

Представник відповідача підтримав заперечення проти позову, подані ним до суду.

Судом досліджено докази, подані відповідачем.

13.08.2019 представника позивача подав до суду надійшло клопотання про поновлення пропущеного строку для подання доказів та про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Представник позивача зазначив, що сума заборгованості відповідачем сплачена, підтримав позовні вимоги щодо стягнення з відповідача нарахованих сум штрафних санкцій.

Відповідних клопотань представник суду не заявляв.

Представник відповідача визнав суму основного боргу та повідомив про її сплату, проти стягнення штрафних санкцій заперечував, оскільки це, на його думку, не передбачено умовами укладеного договору.

При цьому представник відповідача зазначав, що надані позивачем заяви свідків та скріншоти, з яких вбачається наявність положень щодо підстав та розмірів нарахування штрафних санкцій у змісті договору № 16-М, не є належними і допустимими доказами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив наступне.

29.01.2019 між сторонами у справі укладено договір поставки № 16-М. Згідно з пунктом 1.1. Договору у порядку та на умовах визначених цим Договором, Постачальник (ТОВ «Веприка Плюс», позивач у справі) зобов`язується поставляти Покупцю (ТОВ «Охтирська молочна промислова компанія «Славія», відповідачу у справі) молочну сировину (молоко коров`яче, сире, незбиране, яке піддавалося попередній фізичній обробці (фільтрації, охолодженню), далі за текстом - молоко, відповідно до усного та/або письмового (в тому числі отриманого за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем) замовлення Покупця, а Покупець - приймати й оплачувати його на умовах та в порядку визначеному цим Договором.

Пунктом 1.3. Договору передбачено, що молоко за даним Договором може поставлятись Покупцю партіями. Партія молока за даним Договором є молоко в кількості, вказаній у Товарно-транспортній накладній Ф1-ТН (надалі -ТТН) та Спеціалізованій товарній накладній на перевезення молока за Формою № 1 ТН (МС), затвердженою Наказом Міністерства аграрної політики України № 457 від « 01» грудня 2015 року (далі за текстом - Товарна накладна).

Згідно пункту 4.2. Договору на кожну партію молока виписується Товарна накладна та ТТН, із заповненням в них усіх реквізитів щодо кількості та якості молока.

Пунктом 3.2.14 Договору передбачено, не пізніше 3-го числа місяця наступного за звітним Покупець, виписує на надає Постачальнику приймальну квитанцію за формою № 3-ПК (МС) та Реєстр про закупівлю молока.

Відповідно до Інструкції щодо заповнення приймальної квитанції на закупівлю молочної сировини (форма № 3-ПК (МС)) затвердженої наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України № 457 від 01.12.2015 року, а саме пункту 3 та 4 цієї Інструкції, прийомна квитанція - документ, у якому приймальник на підставі спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини (форма № 1-ТН (МС)) вказує кількість і вартість молочної сировини та розрахунки з продавцем за минулий місяць.

Прийомна квитанція складається у двох примірниках і не пізніше 03 числа наступного за звітним місяця надається: перший примірник - продавцю; другий примірник - приймальнику.

Пунктом 3.1.6.1. Договору обумовлено, що у зв`язку з ритмічним характером постачання, Постачальник виписує видаткову накладну до 4 числа місяця наступного за звітним місяцем, в якому здійснювалась поставка молока/партії молока, після отримання від Покупця приймальної квитанції за формою № 3-ПК (МС) та Реєстру про закупівлю молока.

Постачальником оформляється зведена податкова накладна відповідно до вимог ст. 201.4 Податкового кодексу України та в установлені чинним законодавством терміни реєструється в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що на кожну партію молока виписується Товарна накладна та ТТН, із заповненням в них усіх реквізитів щодо кількості та якості молока.

Відповідно до пункту 4.3. Договору право власності на молоко переходить до Покупця з моменту завантаження Постачальником молока в автомолцистерни Покупця, що підтверджується оформленням Сторонами ТТН.

Згідно з пунктом 5.2. Договору покупець проводить оплату за придбане молоко у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника протягом 7 (семи) календарних днів з моменту переходу права власності на молоко в порядку визначеному п. 4.3. даного Договору.

Як було встановлено судом, поставки молока здійснювалися кожного дня за рахунок відповідача, його власним транспортом.

В порядку, передбаченому ЦК України та умовами договору, укладеного між сторонами, молоко передане за супровідними документами і отримане відповідачем та поверненню позивачу не підлягало.

Як зазначав позивач, відповідач не виконував взятих на себе договірних зобов`язань, а саме не проводив своєчасну та повну оплату за поставлене йому молоко коров`яче незбиране ДСТУ 3662-97.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем за період з 01.02.2019 по 28.02.2019 прийнято від Позивача товару на загальну суму 13543585,48 грн., що підтверджено наступними документами: реєстром про закупівлю молока за період з 01.02.2019 по 28.02.2019 на загальну суму 13 543 585,48 грн.; спеціалізованими товарними накладними за період з 01.02.2019 по 28.02.2019 на загальну суму 13543585,48 грн.

Відповідачем на виконання договірних зобов`язань сплачено кошти в загальній сумі 1987671,26 грн. та станом на дату складання позовної заяви його прострочена заборгованість, що виникла в період з 08.02.2019 по 07.03.2019 (за молоко, що поставлене з 01.02.2019 по 28.02.2019) склала 11555914,22 коп.

У зв`язку з несплатою відповідачем виниклої заборгованості позивач звернувся до господарського суду з позовом у даній справі про примусове стягнення з відповідача коштів за отриману молочну продукцію.

Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов`язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 вищевказаного Кодексу наголошує, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Із змісту укладеного між сторонами у справі договору вбачається, що він має ознаки договору поставки.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для

використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору.

Частиною 1 статті 530 вищезазначеного Кодексу передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, як встановлено судом, відповідач свої зобов`язання в частині оплати вартості поставленого позивачем товару своєчасно не виконав і необхідну суму грошових коштів у строк, визначений умовами договору, йому не перерахував.

У той же час, судом встановлено, що після відкриття провадження у даній справі відповідачем сплачено суму основного боргу, що підтвердив також представник позивача.

Таким чином, станом на дату ухвалення рішення в цій частині відсутній предмет спору, а тому провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу за поставлений згідно з умовами договору поставки № 16-М від 29.01.2018 товар суд закриває відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 2 932 902,68 грн. штрафу, 193 877,25 грн. пені, 193 877,25 грн. 36% річних, суд зазначає наступне.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобов`язання встановлені ст. 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 Цивільного кодексу України та частини першої статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, при цьому статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 6.2 договору поставки № 16-М від 29.01.2018 за невиконання/неналежне виконання грошових зобов`язань, встановлена наступна відповідальність:

при несплаті Покупцем суми заборгованості протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати отримання останнім Акту звірки взаєморозрахунків у порядку, визначеному п. 5.4. цього Договору, Покупець зобов`язаний сплатити Постачальнику штраф у розмірі 25% (двадцять п`ять відсотків) від простроченої суми грошового зобов`язання (пп. 6.2.1 п. 6.2 договору);

у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань по оплаті вартості поставленого Постачальником та прийнятого Покупцем молока, Покупець сплачує на користь Постачальника відсотки за неправомірне користування чужими грошовими коштами в розмірі 36 (тридцять шість) відсотків річних простроченої суми (пп. 6.2.2 п. 6.2 договору);

у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань по оплаті вартості молока, Покупець сплачує Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, шо діяла на момент прострочення виконання зобов`язання, від простроченої суми грошового зобов`язання (пп. 6.2.3 п. 6.2 договору).

Заперечення відповідача стосовно того, що у примірнику договору поставки №16-М від 29.01.2019, який має він, підпункти 6.2.1-6.2.3 пункту 6.2 мають інший зміст, суд оцінює критично з огляду на таке.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно із ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом у ході розгляду справи були досліджені як копії договору поставки №16-М від 29.01.2018, так і оригінали примірників цього договору, що знаходяться у сторін та були надані ними суду для огляду.

З наданих примірників судом встановлено відмінність у змісті пункту 6.2 договору, при цьому аркуші оригіналів договору не прошиті, а скріплені за допомогою технічних засобів.

Суд звертає увагу сторін, що цивільним та господарським законодавством визначено порядок укладання договорів та внесення змін до них.

Так, відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Позивачем подані суду докази надсилання на електронну адресу відповідача (ompk.slavija@ukr.net) проекту договору поставки для погодження і підписання. Відповідачем даний проект договору був підписаний та скріплений печаткою і його відскановану копію направлено на електронну адресу позивача разом з підписаною та скріпленою печаткою копією додатку № 1 до договору - протоколу погодження ціни від 29.01.2018. Вказані дії підтверджуються наявними у матеріалах справи скріншотами, наданими позивачем.

Таким чином, договір поставки № 16-М був підписаний відповідачем у запропонованій позивачем редакції, у тому числі і щодо редакції пункту 6.2 договору, про що свідчить відсутність протоколу розбіжностей чи будь-яких інших листів чи повідомлень, які б підтверджували факт незгоди відповідача із запропонованими у договорі поставки позивачем умовами щодо відповідальності за порушення договірних зобов`язань.

Враховуючи, що позивачем були подані суду докази на підтвердження змісту проекту договору поставки, який пропонувався до розгляду та підписання відповідачу, у той час як відповідачем на надані суду докази, які в спростовували обставини, наведені позивачем, суд вважає доведеним факт укладання договору поставки саме у редакції, запропонованій позивачем, у тому числі й редакція пункту 6.2 щодо відповідальності за неналежне виконання зобов`язань.

Факти, викладені у поданих позивачем суду заявах свідків суд вважає достовірними, оскільки вони підтверджені й іншими доказами. Факти, викладені у заяві свідка, поданій відповідачем, суд до уваги не приймає, оскільки жодних доказів, які б підтверджували викладені у заяві свідка обставини, суду не подано.

Як зазначено судом, позивач заявив до стягнення з відповідача 193877,25 грн. пені, 2935902,68 грн. штрафу, 193877,25 грн. 36% річних. Судом перевірено розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розмір простроченого платежу, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України також передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України встановлено, що права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом застосування штрафних санкцій, іншими способами, передбаченими законом.

Правовий аналіз вказаний статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Суд зазначає, що законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, дане питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачено, що вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 42 інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» від 07.04.2008 N 01-8/211, при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття «значно» та «надмірно» є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

При вирішенні питання наявності підстав для зменшення нарахованої неустойки (штрафу, пені) суд враховує ступінь виконання зобов`язання, а також той факт, що сума заборгованості була повністю сплачена відповідачем, та те, що відповідач є соціально значущим підприємством.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру нарахованих позивачем до стягнення з відповідача сум пені та штрафу та задовольняє позовні вимоги в цій частині частково - шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн. пені та 10 000,00 грн. штрафу.

Сума 36 % річних підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору у розмірі 195 184,02 грн.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 231-233, 236- 238, 240, 254-257 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Охтирська молочна промислова компанія «Славія» (42700, Сумська область, м. Охтирка, пров. Миколи Хвильового, 1-А; код ЄДРПОУ 37761522) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Веприк Плюс» (37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул. Лохвицька, 29; код ЄДРПОУ 41098317) 10000,00 грн. штрафу, 10000,00 грн. пені, 193877,25 грн. - суму 36 % річних за неналежне виконання умов договору поставки № 16-М від 29.01.2018, 195184,02 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Провадження у справі в частині стягнення 9688610,75 грн. основного боргу - закрити.

4. В іншому відмовити.

5. Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повний текст рішення складено 23.08.2019.

Суддя В.Л. Котельницька