Рішення № 83822157, 22.08.2019, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.08.2019 Справа № 920/465/19м. Суми

За позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Київ, в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком», м. Суми,

до відповідача Управління праці та соціального захисту населення Буринської районної державної адміністрації Сумської області, м. Буринь, Сумська область,

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача – Буринської міської ради, Сумська область, м. Буринь,

про стягнення 50 835,24 грн.,

суддя Котельницька В.Л.

за участю представників:

від позивача: Коротенко М.М. (довіреність № 4281 від 05.02.2019)

від відповідача: Тимченко І.М. (довіреність б/н та б/д)

від третьої особи: не прибув

при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М.

Справа розглядається у порядку загального позовного провадження

Суть спору: 14.05.2019 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 50059 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 325,07 грн. 3% річних, 450,55 грн. інфляційних збитків, а також 1921 грн. судового збору.

Ухвалою суду від 20.05.2019 № 920/465/19 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі № 920/465/19 та постановлено справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

05.06.2019 від відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Буринської районної державної адміністрації Сумської області, м. Буринь, Сумська область – надійшли заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від 03.06.2019 № 01-14/673 (вх. № 1684к від 05.06.2019), відповідно до яких відповідач просить суд постановити ухвалу про розгляд справи № 920/465/19 за правилами загального позовного провадження.

Також 05.06.2019 відповідач подав відзив на позовну заяву, проти вимог позивача заперечує та зазначає, що ним не укладався договір з позивачем на відшкодування останньому витрат з надання окремим категоріям споживачів телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, які проживають на території Буринської ОТГ. У зв`язку з цим відповідач просить суд замінити його як неналежного відповідача на належного – Буринську об`єднану територіальну громаду.

Позивач подав відповідь на відзив, доводи відповідача вважає необґрунтованими та зазначає, що саме відповідач повинен відшкодовувати йому вищезазначені витрати в силу закону.

Ухвалою суду від 21.06.2019 з урахуванням поданих відповідачем заперечень здійснено перехід на загальне позовне провадження для розгляду даної справи, призначено підготовче засідання на 01.08.2019.

25.07.2019 представник позивача направив до суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої, посилаючись на допущену у прохальній частині позову описку при визначенні суми основного боргу, просить суд стягнути з відповідача на свою користь 50059,62 грн. основної заборгованості.

01.08.2019 відповідачем подане до суду клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, начальника фінансового управління Буринської РДА Радченка Сергія ОСОБА_1 .

Представник відповідача повідомив суду, що отримав відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 01.08.2019 у задоволенні клопотання відповідача про заміну неналежного відповідача, викладене у відзиві на позов, відмовлено; у задоволенні заяви відповідача про залучення третьої особи відмовлено; відкладено підготовче засідання на 15.08.2019 та встановлено відповідачу додатковий строк для подання заперечення.

У підготовчому засіданні 15.08.2019 постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі та розгляд справи №920/465/19 по суті у даному судовому засіданні за спільною згодою як позивача, так і відповідача, із занесенням зазначеної ухвали до протоколу судового засідання згідно з ч. 5 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.

15.08.2019 до суду надійшло заперечення відповідача, у якому він просив суд відмовити у задоволенні позову, а також визнати обов`язковою явку представника третьої особи для надання пояснень по суті спору.

Ухвалою суду від 15.08.2019 розгляд справи по суті відкладено у судове засідання на 22.08.2019.

Представник позивача у вступному слові при розгляді справи по суті позовні вимоги та відповідь на відзив підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у вступному слові підтримав поданий ним відзив на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача у судове засідання не прибув. При цьому від третьої особи до суду надійшли пояснення № 1913 від 20.08.2019, у яких повідомлено, що у Буринській міській раді відсутній підрозділ, який би займався питаннями праці та соціального захисту населення, відтак саме Управління праці та соціального населення Буринської РДА як головний розпорядник коштів має здійснювати розрахунки з організаціями – надавачами послуг населенню на пільгових умовах. Також у поданих поясненнях третя особа просить суд розглядати справу за відсутності її представника.

Представником відповідача 22.08.2019 подане до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із тим, що відповідачем подано до Сумського окружного адміністративного суду позовну заяву до Буринської міської об`єднаної територіальної громади про зобов`язання сплатити заборгованість по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Судом постановлено протокольну ухвалу про відмову у задоволенні поданого клопотання, оскільки у господарському процесуальному законодавстві відсутня така підстава для відкладення розгляду справи, що вказана у ньому представником відповідача. Дану протокольну ухвалу занесено до протоколу судового засідання.

Судом були з`ясовані обставини, на які учасники посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, були досліджені докази, подані суду сторонами.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані суду докази, суд встановив:

Публічне акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» протягом лютого-грудня 2018 року надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м. Буринь та Буринського району, що увійшли до складу Буринської міської об`єднаної територіальної громади, що включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювалась дія пункту Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про прокуратуру» на загальну суму 50059,62 грн.

Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України «Про телекомунікаційні послуги» та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012, споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Статтею 87 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення належать до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України.

Згідно з підпунктом б пункту 4 частини першої статті 89 та статті 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з державного бюджету України (субвенцій з державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою статті 97 Бюджетного кодексу України визначено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за № 256 (надалі - Постанова № 256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (надалі - Порядок), яким встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Зокрема, пунктом 2 Постанови № 256 визначено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.

Відповідно до пункту 3 Порядку головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Таким чином, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг населенню на території Буринського району Сумської області є Управління праці та соціального захисту населення Буринської райдержадміністрації, а отже, на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови №256 та Порядку, відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється відповідачем за рахунок державних субвенцій.

Відповідно до частини першої пункту 8 Порядку, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків. При цьому головні розпорядники коштів у п`ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг (частина друга пункту 8 Порядку).

Всупереч положенням чинного законодавства, витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг в сумі 50059,62 грн. за період з лютого по грудень 2018 року відповідачем відшкодовані не були, що підтверджується розрахунком ціни позову, наданим позивачем, а також розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг за вказаний період.

На виконання пункту 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 за № 117, позивач в особі свого структурного підрозділу СФ ПАТ «Укртелеком» щомісячно подавав на паперових та електронних носіях відповідачеві розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у попередньому місяці, що підтверджується копіями супровідних листів СФ ПАТ «Укртелеком», копіями рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, скріншотами екрану з зазначенням змісту вкладення до електронного листа.

Відповідно до пункту 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 за № 256, відповідач повинен був щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі з отриманою від позивача інформацією, та здійснювати розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги, однак відповідач порушив свої зобов`язання та не розрахувався з позивачем.

Як вбачається з відзиву, відповідач не визнає позовні вимоги та зазначає, що даний спір стосується лише надання позивачем телекомунікаційних послуг мешканцям-пільговикам, які проживають на території Буринської міської ОТГ, до складу якої входить м. Буринь та 9 сільських рад, при цьому між позивачем та відповідачем відповідний договір на відшкодування таких пільг на послуги зв`язку вказаним категоріям мешканців Буринської міської ОТГ на 2018 рік не укладався. Також відповідач зазначає, що на неодноразові його звернення до Буринської міської ОТГ з приводу відшкодування витрат на телекомунікаційні послуги, надані окремим категоріям громадян, останньою було повідомлено про відсутність коштів у міському бюджеті на зазначені видатки.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню повністю з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 11 цього ж Кодексу, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною другою статті 193 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини першої, третьої статті 63 Закону України «Про телекомунікації», телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Пунктом 19 частини першої статті 12, пунктом 10 частини першої статті 13, пунктом 18 частини першої статті 14, пунктом 20 частини першої статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу», пунктом 16 статті 64 Закону України «Про жертви нацистських переслідувань», пунктом 11 статті 20, статті 21 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пунктом 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», частини п`ятої статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 4 частини третьої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв`язку (телекомунікаційні послуги).

Норми цих законів спрямовані на реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати вартість таких пільг.

Згідно з п. 20-4 ст. 91 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування витрат за пільговий зв`язок окремим категорій віднесено до видатків місцевих бюджетів.

Тобто дана норма не забороняє здійснювати з усіх місцевих бюджетів видатки на пільги з послуг зв`язку. Разом з тим, вказаним нормативним актом не перекладається відповідальність держави за невиконання взятих на себе зобов`язань перед громадянами, що мають відповідні пільги та перед операторами зв`язку, які належним чином виконали свій обов`язок і надали послуги, на органи місцевого самоврядування.

Суд також звертає увагу, що законодавством не передбачена залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов`язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах або ж існування договірних відносин у сфері відшкодування пільгових телекомунікаційних послуг, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається не внаслідок власної недбалості, чи власного бажання, а у відповідності до вимог Законів України.

Відповідно до частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Частина друга статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення від відповідальності.

Згідно з пункту 5 Оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також, Європейським судом з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та у справі «Бакалов проти України» від 30.11.2004 зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 у справі № 3-28гс12.

За таких обставин, відповідач як головний розпорядник коштів місцевого бюджету відповідає за своїми зобов`язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Таким чином, посилання відповідача на відсутність укладеного з позивачем відповідного договору для відшкодування понесених останнім витрат у зв`язку з наданням телекомунікаційних послуг на пільгових умовах є безпідставними та необґрунтованими.

Обов`язковість проведення розрахунків з позивачем на відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян підтверджується також наступним.

Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України, зобов`язання щодо виплати субсидій, допомог, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини першої четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.

Таким чином, зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Оскільки послуги зв`язку на пільгових умовах ПАТ «Укртелеком» в особі Сумської філії ПАТ «Укртелеком» надано не з власної ініціативи, а на виконання імперативних законодавчих вказівок щодо цього, то у результаті уповноважений на те державою орган – відповідач у справі – у силу закону має відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних коштів понесені ним витрати.

Наведене вище спростовує доводи стосовно безпідставності задоволення позову та посилання на норми Бюджетного Кодексу України з огляду на відсутність бюджетних асигнувань на оплату наданих послуг, а також його посилання на необхідність укладення відповідного договору з позивачем на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Суд також наголошує, що у відповідності до п. 11 Положення «Про Єдиний державний автоматизований реєстр», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 саме відповідач як уповноважений орган, щомісяця повинен:

1) звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації;

2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складати:

- реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають пільги, згідно з формою « 5-пільга» та реєстр розрахунків згідно з формою « 7-пільга»;

- акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою «З- пільга».

На виконання п.10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, позивачем щомісячно направлялись на адресу відповідача, як уповноваженому органу, розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам, згідно з формою « 2-пільга», що не заперечується відповідачем.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем надавалися відповідачу відповідні розрахунки у поряду та спосіб, передбачені Положенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 50059,62 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Позивач також заявив до стягнення з відповідача 325,07 грн. 3% річних та 450,55 грн. інфляційних збитків.

В статті 610 Цивільного кодексу України зазначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У господарських відносинах грошові зобов`язання найчастіше виникають з господарських договорів та інших угод, передбачених законом, або з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України). Однак оскільки господарський договір (угода) є не єдиною підставою виникнення відповідного зобов`язання, то сама лише відсутність між сторонами спірних правовідносин такого договору (угоди) або незазначення в останньому умов (пунктів) щодо відповідальності за порушення грошового зобов`язання не перешкоджає застосуванню даної відповідальності, але тільки у разі якщо підстави такого застосування і розмір відповідальності передбачено актами законодавства.

Грошовим зобов`язанням є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14).

За переконанням суду, обов`язок відповідача здійснювати розрахунки з постачальниками телекомунікаційних послуг, наданих на пільгових умовах є грошовим зобов`язанням, що прямо передбачено нормами чинного законодавства (п.п. 2,8 Постанови №256), а тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованим.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних нарахувань, суд вважає його арифметично вірними та задовольняє вимоги про стягнення 325,007 грн 3% річних та 450,55 грн. інфляційних нарахувань.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України позивачу за рахунок відповідача підлягають відшкодуванню витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 185, 232, 233, 236– 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Буринської районної державної адміністрації Сумської області (41700, Сумська область, м. Буринь, вул. Пилипа Орлика, 6; код ЄДРПОУ 03190792) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (40030, м. Суми, вул. Іллінська, буд. 2; рахунок № НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк» м. Київ, МФО 300465, код ЄДРПОУ 21560766) заборгованість за телекомунікаційні послуги, надані на пільгових умовах в сумі 50059,62 грн. за лютий-грудень 2018 року, 325,07 грн. – суму 3% річних, 450,55 грн. інфляційних нарахувань, 1921,00 грн. відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 23.08.2019.

Суддя В.Л. Котельницька