Рішення № 83819540, 22.08.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/17527/18

Провадження № 2/200/4140/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Шейко А.М.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

05 листопада 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.

В обґрунтування позову зазначив, що він є співвласником квартири АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками вказаної квартири є мати позивача ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та батько позивача ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Наприкінці вересня 2018 року позивач вирішив оформити спадкові права на квартиру, ля чого звернувся до нотаріуса. В процесі оформлення необхідних документів, 20.10.2018 року нотаріус повідомив позивача на 1/3 частини вказаної квартири накладено арешт ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 24.09.2018 року у справі № 201/10013/13. Ознайомившись в Жовтневому районному суді м.Дніпропетровська з вказаною справою, позивач дізнався, що підставою накладення арешту є позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів за договором позики від 07.09.2018 року. З тексту вказаного договору позики від 07.09.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є., вбачається, що ОСОБА_1 отримав в борг від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 350000 грн., що еквівалентно 12500 доларів, зі строком повернення 06 жовтня 2018 року. Позивач вважає, що вказаний договір позики є недійсним, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, так як позивач вказаний договір не укладав, волевиявлення на його укладення не мав та грошових коштів не отримував. 01 серпня 2018 року позивач виявив відсутність свого паспорта та ІПН, та вважаючи його втраченим (викраденим), звернувся до СП АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області, про що дільничним офіцером було проведено відповідну перевірку, за результатами якої встановити місцезнаходження вказаних документів не надалось можливим. Позивач також вказує, що у нього є рідна донька ОСОБА_5 , яка щодня його навідує вдома. Прийшовши до позивача 05.09.2018 року, дочка виявила його відсутність вдома. Станом на 06 вересня 2018 року позивач вдома не з`явився, тому дочка звернулася до органів поліції з заявою про зникнення батька, про що Соборним ВП Дніпропетровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області внесено відомості в ЄРДР. Ці події супроводжувались наступним: позивач повідомив дочку про те, що з боку відповідача з вересня 2018 року здійснюється психологічний тиск з погрозами застосування фізичного насилля, та вважає, що його хочуть позбавити права власності на квартиру. Позивач скасував довіреність від 08.08.2018 року щодо оформлення спадщини та розпорядження майном від імені позивача. 10 вересня 2018 року позивача знайдено в безпорадному стані під дією алкогольних та/або наркотичних засобів та доставлено до відділу поліції, в подальшому він проходив лікування в реабілітаційному центрі. 19 вересня 2018 року позивач скасував довіреність від 07.09.2018 року щодо представлення інтересів та розпорядження майном. Вважає, що дії відповідача є шахрайськими та направлені на позбавлення позивача права власності на нерухоме майно.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд:

- визнати недійсним договір позики грошей від 07.09.2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. за номером в реєстрі 716.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Женеску Е.В. від 29 грудня 2018 року відкрито провадження у цивільній справі, визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Встановлено відповідачу строк на подачу відзиву на позовну заяву.

Відповідач про розгляд судом справи повідомлялися належним чином, відзиву на позовну заяву не надав, в зв`язку з чим суд вирішує справу за наявними в ній доказами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що 07 вересня 2018 року між ОСОБА_2 (позикодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір позики грошей, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ковальовою Є.Є. та зареєстрований в реєстрі за № 716.

Згідно п.1 вказаного договору, ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 гроші в сумі 350000 гривень, що є еквівалентно 12500 доларів без сплати процентів за користування вказаною сумою грошей, із строком виплати боргу по шосте жовтня 2018 року.

Крім того, в провадженні Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська перебуває цивільна справа № 201/10013/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.

Позивач просить визнати договір позики від 07.09.2018 року недійсним, посилаючись на те, що його волевиявлення щодо укладення цього договору відсутнє, він не укладав вказаний договір та не отримував за ним грошей, договір укладено в той період, коли позивач загубив паспорт та довідку про ідентифікаційний код, а також, що відповідач здійснює на позивача моральний тиск та вчиняє шахрайські дії.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Отже, вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливе укладення договору позики. Своє волевиявлення на укладання договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Частиною першою ст.205 ЦК України передбачено, що правочини можуть вчинятися в усній або письмовій формі.

Згідно з ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При вирішенні спору про визнання договору недійсним з підстав відсутності у сторони волі на його укладення, суд враховує, що має значення наявність такої волі на момент досягнення сторонами договору згоди в належній формі з усіх істотних умов договору.

Разом з тим, за наслідками дослідження матеріалів справи суд приходить до висновку, що доказів на підтвердження свого доводу про відсутність волевиявлення на укладання договору позики позивач не надав.

Суд не може прийняти у якості таких доказів надані позивачем Витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей припинення дії довіреності, посвідченої 08.08.2018 року, номер у реєстрі нотаріальних дій 1079 та Витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей припинення дії довіреності, посвідченої 07.09.2018 року, номер у реєстрі нотаріальних дій 717, оскільки з наданих витягів не вбачається, на чиє ім`я були видані припинені довіреності. Крім того, припинення дії довіреностей, виданих на представлення інтересів, оформлення спадщини, розпорядження майном ніяким чином не може свідчити про недійсність договору позики, а отже надані докази не є належними, допустимими та достатніми у розумінні ст.ст. 77, 78, 80 ЦПК України.

Суд також не може взяти до уваги доводи позивача про те, що ним було втрачено паспорт та ІНН, про що було повідомлено органи поліції. Оскільки, як вбачається з Висновку дільничного офіцера СП АНД ВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області Лисенко В.В., заява позивача щодо розшуку документів надійшла до чергової частини АНД ВП ГУНП в Дніпропетровській області 21.08.2018 року, та в цей же день прийнято рішення про закінчення перевірки по матеріалу, та про те, що встановити місцезнаходження вищевказаних документів не виявилось можливим, що викликає у суду обгрунтовані сумніви про те, що така перевірка взагалі проводилась та не мала формального характеру.

Факт відсутності позивача вдома з 05.09.2018 року, на підтвердження якого позивач надав Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про порушення кримінального провадження 12018040650002215 за заявою ОСОБА_5 , а також довідка Дніпропетровської громадської організації «Снайпер» від 21.10.2018 року про те, що ОСОБА_1 з 10.09.2018 року проходить курс психо-адаптаційної реабілітації внаслідок вживання алкоголю та наркотиків, також не свідчить про те, що позивач не мав волевиявлення на укладення оскаржуваного договору 07.09.2018 року.

Суд звертає увагу, що закон виключає дійсність договору, який не підписувався стороною, тобто, за умови відсутності волевиявлення учасника правочину на його укладення.

Позивач стверджує, що він не підписував вказаний договір позики, однак не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, яким може бути, зокрема висновок почеркознавчої експертизи.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Одним із принципів цивільного судочинства є принцип змагальності (ст. 12, 81 ЦПК України) суть якого зводиться до того, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а сторони, маючи рівні права та можливості щодо подання доказів, їх дослідженні та доведеності перед судом їх переконливості, зобов`язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.43 ЦПК України учасники справи мають право: 1) ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; 2) подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; 3) подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; 4) ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; 5) оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; 6) користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Суд не може також взяти до уваги доводи позивача про вчинення відповідачем психологічного тиску, погроз та шахрайських дій відносно позивача, оскільки відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як зазначено в статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Суд не може взяти до уваги в якості доказу на підтвердження доводів позивача Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо порушення кримінального провадження за ч.1 ст.190 КК України за заявою ОСОБА_1 від 10.09.2018 року про притягнення до відповідальності чоловіка на ім`я ОСОБА_6 , який шахрайським шляхом, зловживаючи довірою заявника, заволодів майном ОСОБА_1 , оскільки обвинувального вироку суду відносно відповідача не надано.

Таким чином, зважаючи на те, що жодного достовірного, достатнього та допустимого доказу на підтвердження позовних вимог позивачем не надано, посилання позивача на те, що було відсутнє його вільне волевиявлення на укладення договору позики, є безпідставним, а тому заявлена позивачем вимога про визнання недійсним зазначеного договору не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору позики недійсним – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Е.В. Женеску