Рішення № 83811275, 15.08.2019, Золочівський районний суд Харківської області

ЗОЛОЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 622/383/19 р.

2/622/244/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.08.2019 року смт Золочів

Золочівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Чернової О.В.,

за участі секретаря Вишневської О.П.,

позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні у залі суду в смт. Золочів Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, орган опіки та піклування Золочівської РДА Харківської області, про зміну розміру аліментів та позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

09.04.2019 року до суду надійшла вказана заява, в якій позивач просить змінити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 з твердої грошової суми в розмірі 500,00 грн., збільшивши їх на 1100,00 грн. щомісяця, з індексацією відповідно до закону, до досягнення дитиною повноліття. Також просить суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є матір`ю, а відповідач є батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Золочівського районного управління юстиції у Харківській області 12.03.2013 року. Відповідач ніколи не приймав та не приймає участі у вихованні дитини, не цікавиться дитиною, аліменти, які стягуються за рішенням суду є недостатніми для утримання дитини. Дитина взагалі не пам`ятає свого біологічного батька. У зв`язку з викладеним позивач була змушений звернутися до суду з даним позовом.

Позивач в судовому засідання підтримала позовні вимоги в останній редакції, просила їх задовольнити, додала, що аліментів в розмірі 500,00 грн. недостатньо для повноцінного забезпечення дитини всім необхідним. Дівчинка росте, зараз їй вже 6 років, позивачка на даний час є інвалідом. Відповідач по справі на протязі 5 років не спілкується з дитиною, хоча вона неодноразово телефонувала та запрошувала поспілкуватися з дитиною, однак відповідач ухилявся від виконання своїх батьківських обов`язків.

Відповідач в судовому засіданні змінену позовну заяву визнав, не заперечував проти збільшення розміру аліментів з 500,00 грн. та 1100,00 грн. щомісяця з індексацією відповідно до закону. Щодо позбавлення його батьківських прав відносно доньки ОСОБА_5 також не заперечував, пояснив що на той час йому ніколи було доглядати за нею оскільки його дружина хворіла. Наразі він не бажає приймати участі у житті дитини, батьківського зв`язку із нею він не має, не спілкується приблизно з того часу як дитині виповнилося пів року.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 пояснили, що вони є сусідами позивачки, їм відомо що вона проживає разом із своїми дітьми, в тому числі донькою ОСОБА_4 , одна, без чоловіка, відповідача в будинку ОСОБА_1 вони ніколи не бачили та про нього їм нічого не відомо. ОСОБА_4 не знає батька, не запитує про нього, позивачка ніколи не перешкоджала відповідачу у спілкуванні з дитиною. Коли позивачка була в лікарні, то вона просила сусідів доглядати за її дітьми.

ОСОБА_4 закінчила дитсадок, та піде до школи, живе з матір`ю, батька не знає, у її вихованні та витратах на утриманні допомагає бабуся та мама.

Суд, вислухавши думки учасників процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 статті 129 Конституції України визначено основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

Встановлено та підтверджується документально, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка перебуває на вихованні та утриманні матері. На її утримання рішенням Золочівського районного суду Харківської області, від 25.11.2014 р., справа №622/1257/14-ц стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти у твердій грошовій сумі 500,00 грн. до досягнення дитиною повноліття.

Позивачка проживала з відповідачем сім`єю без реєстрації шлюбу.

В 2013 році фактичні шлюбні відносини між позивачем та відповідачем не склалися, та з 2013 р. позивачка з дочкою стали проживати окремо. Спорів з відповідачем стосовно проживання дитини не було, Відповідач не заперечував, що дитина буде проживати з позивачем. Відповідач добровільно не підтримував матеріально дитину, не забезпечував харчуванням, тому позивачка була змушена звернутися до суду за стягненням аліментів на дитину.

Відповідно до довідки Золочівського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) №2 Золочівської селищної ради №57 від 18.03.2019 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно відвідує даний заклад з 01.09.2016 року по теперішній час. Вихованням доньки займається мати ОСОБА_1 . Батько дитини ОСОБА_2 участі у вихованні доньки не бере (зокрема, не проводить і не забирає з дошкільного закладау, не відвідує батьківські збори, заходи, свята, не спілкується з вихователями з приводу розвитку та виховання дитини).

Відповідно до довідки Золочівського будинку дитячої та юнацької творчості Золочівської районної ради Харківської області №01-22/29 від 15.03.2019 року, виданої ОСОБА_1 про те, що її дочка, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно відвідує гурток «Основи хореографії» Золочівського будинку дитячої та юнацької творчості Золочівської районної ради Харківської області згідно розкладу. На заняття дитину приводить мати ОСОБА_1 .

Частиною 4 ст. 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

Службою у справах дітей Золочівської районної державної адміністрації Харківської області було розглянуто питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та надано висновок №225 від 05.06.2019 р., в якому орган опіки та піклування Золочівської районної державної адміністрації вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дочки ОСОБА_4 .

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини.

Відповідно до ст. 6 Декларації прав дитини, дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю.

Згідно ст. 3,9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, яка відповідно до ст. 9 Конституції України діє як складова національного законодавства України, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, зокрема, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Пленум Верховного Суду України в п. 15 Постанови від 30.03.2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Згідно ст. 164 СК України батько або матір дитини можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" ухилення батьків від виконання ними своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до ч. 2,3 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов`язана забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно ст.6 вказаної Конвенції кожна дитина має невід`ємне право на життя. Держава забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Згідно ст. 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 150 СК України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Позивачкою заявлена вимога про збільшення розміру аліментів.

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 25.11.2014 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання малолітньої доньки у розмірі 500,00 грн. щомісяця, починаючи з 10.10.20114 року до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до ст. 181 СК України у разі відсутності домовленості між сторонами щодо обрання способу виконання обов`язку утримувати дитину, питання щодо стягнення аліментів і визначення їх розміру вирішується судом.

Аналогічна правова позиція викладена у п. 17 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", відповідно до якого, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. Тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітньої дитини в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Зі змісту ч. 1 ст. 184 СК України вбачається, що суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим і в інших випадках, якщо суд прийде до висновку, що визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) платника є неможливим, ускладненим або суттєво порушує інтереси однієї із сторін. При встановленні розміру аліментів у твердій грошовій сумі виплата аліментів на дитину проводиться щомісячно, що зазначається у приписах постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів".

Згідно до ст. 184 СК України суд погоджується зі способом визначення аліментів у твердій грошовій сумі, обраним позивачем.

Відповідно Закону України "Про державний бюджет на 2019 рік", прожитковий мінімум на дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2019 року - 2027 гривень, з 1 липня - 2118 гривень, з 1 грудня - 2218 гривень.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Враховуючи визначений Законом України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" розмір прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти в розмірі, що буде відповідати, як інтересам дітей, так і матеріальному становищу та стану здоров`я платника аліментів.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 19, 141, 150, 164 СК України, ст. 13, 141, 206, 259, 263-265 ЦПК України, Законом України " Про охорону дитинства", Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII, суд-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , батьківських прав щодо малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Збільшити розмір аліментів на утримання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначених рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 25.11.2014 року.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_4 , в твердій грошовій сумі у розмірі 1100,00 грн. щомісяця, з індексацією відповідно до закону, починаючи з дня набрання рішенням законної сили до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по оплаті судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 , на користь держави витрати по оплаті судового збору в розмірі 768 грн. 40 коп.

Рішення може бути оскаржено через суд першої інстанції до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп - НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , а фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , рнокпп - НОМЕР_3 , який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа: орган опіки та піклування Золочівської РДА Харківської області. код ЄДРПОУ 25858770, юридична адреса: 62203, Харківська область, смт. Золочів, пл. Слобожанська,3, каб. 2.

Третя особа: орган опіки та піклування Золочівської селищної ради Золочівського району Харківської області, код ЄДПОУ 25175462, адреса: 62203, Харківська область, Золочівський район, смт. Золочів, вул. Центральна,буд. 13 А.

Повний текст рішення виготовлено 21.08.2019 року.

Суддя О. В.Чернова