Рішення № 83805937, 07.08.2019, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

07.08.2019

Справа № 487/2920/17

Провадження №2/489/1515/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2019 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого - судді Рум`янцевої Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (письмове провадження) матеріали цивільної справи за позовом за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання здійснити дії щодо припинення обтяжень

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом, яким просила зобов`язати ОСОБА_2 здійснити дії щодо припинення обтяжень зареєстрованих в Державних реєстрах у зв`язку з його борговими зобов`язаннями. Мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18.11.2015 року, їй та відповідачу належить на праві власності по Ѕ частки нежитлового об`єкту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з двох основних будівель за літерою А-2, загальною площею 1224,4 кв.м., літ. Е-1, загальною площею 12,1 кв. м., службових будівель і споруд; земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , площею 3356 кв. м. з цільовим призначенням для обслуговування виробничого цеху, кадастровий номер НОМЕР_1 . Проте, вона позбавлена права зареєструвати за собою право власності на вказане нерухоме майно, у зв`язку з тим, що на спірне майно накладено обтяження за борговими зобов`язаннями відповідача.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь- якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Від сторін клопотання про проведення розгляду справи з їх викликом в судове засідання не надійшло, правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався, позовну заяву за матеріалами отримав, про що свідчить зворотне повідомлення в матеріалах справи, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Нежитловий об`єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належав на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності від 28.11.2006 року виданого Виконавчим комітетом Миколаївської міської ради серії НОМЕР_2 .

Відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18.11.2015 року, визнано право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності по Ѕ частки за кожним на: нежитловий об`єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з двох основних будівель за літерою А-2, загальною площею 1224,4 кв.м., літ. Е-1, загальною площею 12,1 кв. м., службових будівель і споруд; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 3356 кв. м. з цільовим призначенням для обслуговування виробничого цеху, кадастровий номер НОМЕР_1 .

Як вбачається з виконавчого листа по справі № 1512/13902/2012, виданого Київським районним судом м. Одеси від 29.01.2014 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 3649356,60 грн.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 06.08.2019 року, на земельну ділянку площею 0.33558 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 та нежитловий об`єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 18.09.2014 року винесену державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 04.11.2015 року, у задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області Квашенка Сергія Сергійовича, заінтересована особа - ОСОБА_3 , про виключення з акту опису та арешту майна від 30.09.2014 року по зведеному виконавчому провадженні №44902872 нерухомого майна: навісу, позначеного на плані земельної ділянки літ. 1Б-1, зовнішніми розмірами (7,89х28,67)м, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , та навісу, позначеного на плані земельної ділянки літ. 1В-2, зовнішніми розмірами (30,32х14,94)м, що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , та зняття арешту з вказаного нерухомого майна відмовлено.

Відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18.11.2015 року, визнано право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності по Ѕ частки за кожним на: нежитловий об`єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та складається з двох основних будівель за літерою А-2, загальною площею 1224,4 кв.м., літ. Е-1, загальною площею 12,1 кв. м., службових будівель і споруд; земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 3356 кв. м. з цільовим призначенням для обслуговування виробничого цеху, кадастровий номер НОМЕР_1

Відповідно до ч.2 ст.319 Цивільного кодексу власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ч.3 ст.319 Цивільного кодексу усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно п.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із ч. 3 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником; 4) під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень; 5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав; 6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна у випадках, передбачених цим Законом; 7) виготовляє електронні копії документів, поданих у паперовій формі, та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав); 8) формує за допомогою Державного реєстру прав документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав; 9) формує реєстраційні справи у паперовій формі; 9-1) надає в установленому порядку та у випадках, передбачених Законом України "Про виконавче провадження", інформацію органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю; 10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб`єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов`язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Таким чином, за змістом наведених положень Закону, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про зняття з нього арешту.

За змістом ст. 59 Закону до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.

Відповідно до положень ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України та ст. 4 ЦПК України судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси особи, до того ж такий захист здійснюється у спосіб, який передбачено цивільним процесуальним законодавством.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4)відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16 ЦК України, ст. 5 ЦПК України).

ОСОБА_1 звертаючись до відповідача з заявленими вимогами невірно визначила спосіб захисту, коло учасників та правові підстави позову, не надала доказів порушення її прав з боку ОСОБА_2 та невірно визначилась з виниклими правовідносинами.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд приходить висновку про безпідставність та недоведеність вимог позивача, про відсутність порушення прав позивача відповідачем, предмету спору між даними сторонами, про невірне обрання способу захисту цивільного права.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Згідно приписів статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог, інші судові витрати у разі відмови в задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання здійснити дії щодо припинення обтяжень - відмовити.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя Ленінського районного

суду міста Миколаєва Н.О. Рум`янцева

Повний текст судового рішення складено «07» серпня 2019 року.