Рішення № 83803190, 16.08.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/6095/18

Провадження № 2/369/1420/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

16.08.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

Головуючої судді Дубас Т.В.,

при секретарі Мазурик Д.С.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Головне територіальне управління юстиції у місті Києві про визнання права власності на спадкове майно, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Головне територіальне управління юстиції у місті Києві про визнання права власності на спадкове майно.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що 25 листопада 1987 року між нею, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .

21 жовтня 2017 року у Першій Київській державній натуральній конторі була відкрита спадкова справа після смерті ОСОБА_6 . Свідоцтво про право на спадщину на момент звернення з позовною заявою не видавалось.

До складу спадкової маси ввійшов садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який був спільно збудований ОСОБА_1 та ОСОБА_6 до 1990 року та був зареєстрований на чоловіка позивача.

Позивач просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину садівничого будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 145 АДРЕСА_3 садівницьке АДРЕСА_4 (далі АДРЕСА_5 с АДРЕСА_4 ) як на частку спільного майна подружжя, набутого за час шлюбу; вирішити питання стосовно судових витрат.

04 червня 2018 року ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області було відкрито провадження у даній справі.

25 червня 2018 року підготовче судове засідання було відкладено у зв`язку із неявкою відповідачів та представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

26 червня 2018 року представник Головного територіального управління юстиції у м. Києві направив до суду пояснення по суті спору за вих. № 10816/7-18, відповідно до яких просила суд розглянути справу за відсутності їх представника.

06 липня 2018 року представник ОСОБА_3 подав до суду відзив на позовну заяву за вх. № 23915, відповідно до якого зазначив про неможливість визнання права власності на садівничий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , враховуючи, що останній не був введений в експлуатацію у зв`язку з чим має статус будівельного матеріалу.

Просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представником позивача була подана уточнена позовна заява, відповідно до якої останній зазначив, що на підставі рішення Гатненської сільської ради народних депутатів від 30.11.1999 № 11/34 ОСОБА_6 було отримано земельну ділянку, площею 0,047 га, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - ведення садівництва, що підтверджується копією державного акта на право приватної власності на землю.

Крім первісних позовних вимог, представник ще просив суд визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 , площею 0,047 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 як спільного майна подружжя, набутого за час шлюбу.

09 липня 2018 року ОСОБА_4 подала до суду аналогічний за змістом до відзиву представника ОСОБА_3 відзив на позовну заяву за вх. № 24045, зазначивши при цьому, що визнання права власності за позивачем на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 , площею 0,047 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 як спільного майна подружжя, набутого за час шлюбу, є неправомірним, оскільки зазначена земельна ділянка згідно державного акта на право приватної власності на землю - серія НОМЕР_4 , виданий Гатненською сільською Радою народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області 23 червня 2001 року, згідно з рішенням Гатненської сільської ради народних депутатів від 30 листопада 1999 року за № 11/34 є виключно особистою власністю померлого ОСОБА_6 , оскільки набута в порядку приватизації в межах норм безоплатної приватизації, визначеної ст. 121 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Відповідач просила суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог у повному обсязі.

24 липня 2018 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив за вх. № 25798, зазначивши, що із копії технічного паспорту, наявного в матеріалах справи чітко вбачається, що спірний садовий будинок був побудований у 1990 році. Проаналізувавши норми законодавства, представник вказав, що індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі по окремо визначеній «спрощеній» процедурі. Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна і містить його технічні характеристики є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Крім того, у відповіді на відзив зазначено, що належне ОСОБА_6 право власності на спірний садовий будинок, яке не було зареєстроване, є дійсним, оскільки Цивільним кодексом УРСР (далі - ЦК УРСР) 1963 року, що був чинним та регулював відносини власності на момент їх виникнення не передбачав обов`язкової реєстрації такого права та інших актів законодавства, що вказували б на обов`язковість державної реєстрації права власності на нерухоме майно, або на виникнення права власності на нерухоме майно з моменту державної реєстрації не існувало.

Щодо визнання права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки представник зазначив, про перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на будинок, якій на ній розміщений.

Окрім того, на час отримання спірної земельної ділянки діяв Кодекс про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) від 20.06.1969 в розумінні якого спірна земельна ділянка визнавалася спільною сумісною власністю подружжя (ст. 22 КпШС України), і до переліку майна, яке визнавалося роздільним майном подружжя (індивідуальним), вказана земельна ділянка не входила.

Просив задовольнити заявлені позовні вимоги з урахуванням уточненої позовної заяви.

31 липня 2018 року підготовче судове засідання було відкладено у зв`язку із витребуванням доказів.

06 вересня 2018 року, 26 листопада 2018 року, 17 січня 2019 року, 21 березня 2019, 18 квітня 2019 року, 25 червня 2019 року сільський голова Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області направив до суду лист з проханням слухати справу у відсутність представника Гатненської сільської ради.

25 вересня 2018 року підготовче судове засідання було відкладено у зв`язку із неявкою позивача та представника третьої особи.

01 листопада 2018 року підготовче судове засідання було відкладено у зв`язку із неявкою відповідачів та представника третьої особи.

30 листопада 2018 року представник відповідачів подав до суду письмові заперечення, згідно яких вказав, про регулювання відносин щодо спірних нерухомих об`єктів нормами спадкового права. Як вбачається із матеріалів спадкової справи, позивач не скористалась своїм правом та не звернулась відповідно до ст. 71 Закону України «Про нотаріат» до Першої Київської державної нотаріальної контори безпосередньо з заявою про видачу їй свідоцтва про право власності на 1/2 частки садового будинку АДРЕСА_7 , зі спільного майна подружжя і відповідно жодної відмови від органів нотаріату не отримувала, а натомість, на його думку, безпідставно звернулась з заявою про виділ їй 1/2 частки земельної ділянки, про що їй було надано аргументовану відмову нотаріуса, яка міститься в матеріалах спадкової справи.

Просив відмовити у задоволенні позову.

03 грудня 2018 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

Представником позивача в судове засідання були подані додаткові письмові пояснення по справі, відповідно до яких останній зазначив, що предметом розгляду даної справи є визнання права власності на спірний будинок та земельної ділянки, які належать ОСОБА_1 як співвласнику. Представник позивача зазначив, що вона є співвласником нерухомого майно, то її частина не входить до спадкової маси померлого ОСОБА_6 .

21 лютого 2019 року судове засідання було відкладено у зв`язку із клопотанням представника відповідачів.

09 квітня 2019 року, 03 червня 2019 року, 19 червня 2019 року, 01 серпня 2019 року судові засідання були відкладені у зв`язку із неявкою відповідачів.

Позивач та її представник просили суд задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись у передбачений процесуальним законодавством спосіб, причини неявки суду не відомі.

Представники третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області подали до суду заяви з проханням слухати справу у їх відсутність.

Зі згоди позивача суд ухвалює заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), враховуючи при цьому, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи.

Суд, дослідивши матеріали справи та письмові докази в їх сукупності, оцінивши їх відповідно до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), приходить до висновку про задоволення позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Як встановлено в судовому засіданні, 25 листопада 1987 року між ОСОБА_5 (позивачем) та ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 .

21 жовтня 2017 року у Першій Київській державній натуральній конторі була відкрита спадкова справа після смерті ОСОБА_6 . Свідоцтво про право на спадщину на момент звернення з позовною заявою не видавалось.

До складу спадкової маси, серед іншого, ввійшли садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,047 га, розташована на території Гатненської сільської ради, АДРЕСА_2 , цільове призначення - для ведення садівництва, кадастровий номер НОМЕР_3 .

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про нотаріат», у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

12 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Першої Київської державної нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 та садівничого будинку, який на ній знаходиться.

Постановою державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори від 14.04.2018 було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, яке видається у разі смерті одного з подружжя на 1/2 частку земельної ділянки, розташованої на території Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, передана для ведення садівництва в с/т «Арсеналець-5», у зв`язку з тим, що вищезазначена земельна ділянка, є особистою власністю померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 , так як набута в процесі приватизації.

Постановою державного нотаріуса Першої Київської державної нотаріальної контори від 30.01.2019 було відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, яке видається у разі смерті одного з подружжя, на 1/2 частку садового будинку загальною площею 24,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_7 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 у зв`язку з ненаданням документа, який підтверджує право власності на вказаний судовий будинок на ім`я померлого.

Як вбачається із матеріалів справи, в 1990 році, перебуваючи в шлюбі, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 збудували садовий будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується копією технічного паспорта за реєстровим № 33, складеного 26.12.1992 року.

Згідно довідки виданої головою правління та бухгалтером с/т «Арсеналець-5» за вих. № 9 від 19.05.2018 ОСОБА_6 є власником дачі (споруди, будівлі) в АДРЕСА_2.

Право власності на збудоване нерухоме майно набувається у порядку, який існував на час його будівництва.

Так, порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти про прийняття їх в експлуатацію, наведено в ДБН А3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз`яснюється: оформлення свідоцтва на право власності на об`єкти, які були закінчені будівництвом після 5 серпня 1992 року і на цей час не прийняті в експлуатацію, проводиться тільки за наявності актів прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями - державними приймальними або державними технічними; по об`єктах, що збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його спорудження, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення, (постанова Верховного Суду України від 13 червня 2012 р. № 6-54 цс 12).

Частиною 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що, якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Питання щодо прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше на законодавчому рівні було вирішено шляхом затвердження Порядку та умов прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» від 05 серпня 1992 року № 449.

Тобто, до 05 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності. У зв`язку з тим, що відповідно до ст. 58 Конституції України нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, загальні правила прийняття в експлуатацію не можуть поширюватись на житлові будинки, які збудовані до 05 серпня 1992 року.

29 квітня 2013 року набрав чинності наказ Міністерства регіонального розвитку та житлово-комунального господарства України від 19 березня 2013 року № 95, яким затверджено новий порядок спрощеної процедури прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та II категорій складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, а також регламентовано процедуру проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж.

Згідно з п. 3.1 вказаного порядку індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, збудовані до 05 серпня 1992 року, прийняттю в експлуатацію не підлягають і можуть бути зареєстровані як об`єкти права власності на підставі технічного паспорту.

Державна реєстраційна служба України своїм листом від 12 березня 2013 року № 95-06-15- 13 роз`яснила, що при проведенні державної реєстрації прав із видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно, збудоване до 05 серпня 1992 року, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Як вбачається із копії листа Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» від 03.09.2018 № 1346, згідно матеріалів інвентаризаційної справи право власності на об`єкт нерухомого майна - садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_10 зареєстровано за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності, виданого на підставі рішення виконкому Києво-Святошинської районної ради народних депутатів № 565 від 13.10.1980 (зареєстровано в БТІ під реєстровим № 33 в книзі 14).

По суті, на час закінчення будівництва садового будинку у 1990 році законодавство не містило обов`язку забудовника (власника) здавати такі об`єкти в експлуатацію, отримувати правовстановлюючий документ на садовий будинок та здійснити державну реєстрацію права власності.

В даному випадку садовий будинок не є самочинним будівництвом, оскільки побудований до 1992 року, у зв`язку з чим суд не приймає до уваги твердження відповідачів, що спірний будинок є лише будівельними матеріалами, а не повноцінним нерухомим об`єктом.

На час зведення садового будинку за адресою: АДРЕСА_10 у 1990 році, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується матеріалами справи.

Враховуючи, що будівництво спірного садового будинку закінчилось до 1990 року, то правовідносини стосовно набуття права власності членами подружжя повинні регулюватись нормами Кодексу про шлюб та сім`ю України від 20.06.1969.

Відповідно до ст. 22 КпШС України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно вимог ст. 28 КпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Аналогічна за змістом до вищезазначеної норми є ст. 70 Сімейного кодексу України, зокрема, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч.2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частка співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Враховуючи, що садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належав ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності подружжя, тому позивач має право на визнання за нею права власності на 1/2 вищезазначеного судового будинку в порядку поділу майна подружжя.

Разом з тим, виходячи зі ст. 30 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) від 18.12.1990, згідно з якою при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об`єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає і в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України від 25.10.2001 року, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до ч.2 цієї статті, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як визначено ч.4 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України, викладених в п.18-2 постанови Пленуму «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 №7, зазначено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду; якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що оскільки садовий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю, а також, що частки у праві власності подружжя є рівними, то приватизована ОСОБА_6 на підставі рішення Гатненської сільської Ради народних депутатів від 30.11.1999 № 11/34, земельна ділянка, за кадастровим номером НОМЕР_3 , площею 0,047 га, на якій знаходиться належний подружжю садовий будинок - є також спільною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 і частки сторін у праві власності на земельну ділянку відповідають їх часткам у праві власності на розташоване на земельній ділянці нерухоме майно та є рівними - по 1/2 за кожним із подружжя.

Отже, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, приходить до висновку про задоволення позову.

Суд на підставі ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України покладає судові витрати на відповідачів.

На підставі вищевикладеного, ст. ст. 15,16, 372 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України, ст. 70 Сімейного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України, ст. ст. 3, 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» керуючись ст. ст. 12, 13, 76-82, 141, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Головне територіальне управління юстиції у місті Києві про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину садівничого будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 , площею 0,047 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 , судові витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 1053,50 (одна тисяча п`ятдесят три гривні п`ятдесят копійок) грн.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 , судові витрати на оплату судового збору за подання позовної заяви в сумі 1053,50 (одна тисяча п`ятдесят три гривні п`ятдесят копійок) грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_5 , виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України 03.07.1999 року, РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_11 ).

Інформація про відповідача: Гатненська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області (код ЄДРПОУ: 04358508, місцезнаходження: 08160, Київська область, Києво-Святошинський район, с. Гатне, вул. Київська, 138).

Інформація про відповідача: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання: АДРЕСА_12 ).

Інформація про відповідача: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання: АДРЕСА_13 ).

Інформація про третю особу: Перша київська державна нотаріальна контора (місцезнаходження: 01135, м. Київ, пр.-т Перемоги, 11, код ЄДРПОУ: 02901807).

Повний текст рішення виготовлений 22.08.2019 року.

Суддя: Дубас Т.В.