Рішення № 83799393, 22.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 серпня 2019 року № 640/4374/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши порядку спрощеного (письмового) позовного провадження адміністративну справу:

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпровизнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДР: 42098368), в якому просить суд:

1) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу заборгованості з пенсії за період з 01.05.2018 по 30.06.2018;

2) зобов`язати відповідача виплатити позивачу заборгованість з пенсії за період з 01.05.2018 по 30.06.2018 з нарахуванням компенсації витрат частини доходів;

3) допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць;

4) зобов`язати відповідача подати у місячний строк звіт про виконання рішення суду відповідно до ст. 382 КАС України.

Позиція позивача.

Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначає, що є пенсіонером, зареєстрований у м. Горлівка Донецької області, фактично проживає в м . Києві та належить до категорії внутрішньо переміщених осіб, що підтверджується довідкою від 05.10.2017 № 5351. На обліку перебуває в ГУ ПФУ в м. Києві, має пенсійне посвідчення НОМЕР_2 від 29.07.2008. Також позивач є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії.

Позивач зазначає, що у травні 2018 без пояснення причин відповідачем була призупинена виплата пенсії. На звернення позивача відповідачем було зазначено, що це технічна помилка і пенсія буде виплачена наступного місяця. Однак, і наступного місяця пенсія не була виплачена.

Звернувшись із заявою щодо причин невиплати пенсії, позивач отримав відповідь від 30.08.2018 за № 68625/02 де було зазначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМ України (п. 15 постанови КМ України від 08.06.2016 № 365 (із змінами відповідно до постанови КМ України від 25.04.2018 № 335.

Позивач звертає увагу, що з 01.12.2018 відповідач нараховував пенсійне забезпечення та перераховував позивачу належні до виплати суми пенсії. Однак, заборгованість за попередні періоди не виплачені, яка за твердженням буде перерахована після прийняття та затвердження окремого порядку.

Відповідно до відповіді ГУ ПФУ в м. Києві від 30.08.2018 № 68625/02 заборгованість складає 16 383,20 грн. за період травень-червень 2018.

Позивач, наводячи положення профільних нормативно-правових актів, вважає таку бездіяльність протиправною. Наголошує, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. Також позивач акцентує увагу на тому, що вказаний окремий порядок досі не розроблений та коли буде затверджений - невідомо.

За таких обставин, як зазначає позивач, незаконність та безкарність, особливий цинізм, з яким порушуються основоположні права людини в Україні та відчуття незахищеності, яке позивач постійно відчуває через протиправні дії з боку відповідача, на фоні з вимушеним переселенням з рідного міста та неможливістю повернення додому - завдають позивачу безперервного, невгаваючого душевного болю та страждань.

Позиція відповідача.

Відповідач у відзиві на позов (а.с. 31-35) заперечив проти задоволення позову та просив відмовити у його задоволенні.

Відзив по суті містить набір посилань на нормативно-правові акти без будь-яких висновків чи фактів, які б доводили правомірність припинення виплати пенсії у зазначений вище період. Зазначено лише, що на підставі списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб, невідомо від якого органу отриманих, було призупинено виплату пенсії з 01.04.2017.

Відповідач наголосив, що суми заборгованості за минулий період, будуть виплачені на умовах окремого порядку, який не прийнятий та невідомо коли буде прийнятий.

Між тим, 13.08.2018 відповідачем була подана заява про поновлення виплат, виплату було поновлено. Кошти у сумі 8191,60 грн. за серпень 2018 нараховані на основну відомість за серпень 2018 через в Ощадбанк. Кошти в сумі 16383,20 грн. за травень - червень 2018 будуть виплачені на умовах окремого порядку, якого не існує.

Процесуальні дії, вчинені у справі.

Ухвалою від 20.03.2019 позовну заяву з наведеними вище вимогами до УПФУ прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. На підставі п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України вирішено розглядати справу у порядку спрощеного (письмового) провадження. Запропоновано відповідачу надати відзив, учасникам справи запропоновано надати додаткові матеріали.

Встановлені судом обставини.

Так, у даному випадку сторонами не спростовується та не заперечується факт перебування позивача на обліку у відповідача, наявність у нього статусу внутрішньо переміщеної особи, факти зупинення виплат, звернення до відповідача з приводу зупинення виплати пенсії та отримання відповіді, факт поновлення виплати пенсії та сума наявної заборгованості, а відтак вказані обставини є встановленими.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон № 1058-IV.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV.

Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Проте, як встановлено під час розгляду справи, заборгованість не виплачується у зв`язку з очікуванням ГУ ПФУ в м. Києві прийняття КМ України у невизначеному майбутньому окремого порядку контролю за внутрішньо переміщеними особами, за їх переміщенням та місцем проживанням, по суті - слідкуванням, що, за умов очікування саме такого акту, є очевидним протиправним втручанням у приватне життя, що є порушенням ст. 8 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод, а відхід від цих правил допускається лише на підставі Закону та з дотриманням інших умов, визначених Конвенцією.

Наведена поведінка відповідача є прямим порушенням принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права, що полягає у нездійсненні виплати пенсії у зв`язку з тим, що один державний орган очікує санкції на такі дії з боку іншого органу при наявності прямих, визначених Конституцією і Законами України зобов`язаннями перед конкретною людиною.

Суд вкотре звертає увагу на численну практику ЄСПЛ щодо України, який в численних рішеннях звертає увагу України на порушення аналогічними випадками вимог Конвенції та стягує з Держави України компенсації.

Слід зазначити, що Закон № 1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як зазначено відповідачем.

При цьому, відповідачем так і не надано будь-яких доказів встановлення відсутності позивача за місцем проживання у м. Києві, як і інформації від державних органів, на яку він посилається у своїх поясненнях.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Не спростовують правильності висновків суду і положення пункту 1 частини першої статті 10 та статті 20 Закону № 1706-VII, постанов Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та № 335 від 25.04.2018.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте, наведені положення Закону № 1706-VII не надають ПФУ, його органам, як і КМ України повноважень на визначення випадків припинення/зупинення/блокування виплати пенсій.

За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Як вже зазначалося, преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

При цьому, згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).

Отже, ураховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, суд вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV, що має місце у даному випадку з боку відповідача.

З огляду на викладене, слід дійти висновку, що невиплата позивачу пенсії носить протиправний характер, дії/бездіяльність відповідача у цьому контексті вчинені/допущені не у спосіб та не на підставах, передбачених Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце також протиправне втручання у право власності позивача.

Відтак, щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача, суд вважає за необхідне задовольнити позов цій частині.

Що стосується вимог про зобов`язання відповідача виплатити пенсію за спірний період, суд звертає увагу, що у даному випадку сума заборгованості визначена, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне, з метою ефективного захисту прав позивача, керуючись положеннями ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 5, ч. 2 ст. 9, п. 10 ч. 2. ст. 245 КАС України щодо мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав позивача та можливості виходу за межі позовних вимог для цілей ефективного захисту права позивача, вийти за межі позовних вимог в цій частині та задовольнити позов цій частині шляхом стягнення з відповідача (з рахунків, призначених для виплати пенсій) суми заборгованості з пенсії у розмірі 16383,20 грн. за травень - червень 2018.

Що стосується зобов`язання відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів, слід зазначити, що у даному випадку позивачем не обґрунтовано вказаних втрат з деталізацією сум, які підлягають стягненню у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Враховуючи наведене, позов підлягає задоволенню частково - як зазначено вище.

Що стосується клопотання відносно негайного виконання рішення, слід зазначити, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення пенсії за один місяць.

Крім того, враховуючи те, що пенсія є єдиним джерелом існування позивача, враховуючи важливість та значимість для позивача обставин, пов`язаних із поновленням його прав та забезпеченням реального виконання судового рішення, беручи також до уваги систематичне невиконання відповідачем рішень суду з аналогічних питань, на підставі ч. 2 ст. 14 та ч. 1 ст. 382 КАС України суд вважає за необхідне встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення та зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

На підставі вищевикладеного та керуючись положеннями статтями ст.ст. 2, 5 - 11, 14, 19, 72 - 77, 90, 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368), яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) пенсії за період з травня - червня 2018.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368; з рахунків, які призначені для виплати пенсій) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п.: НОМЕР_1 ) 16 383,20 грн. (шістнадцять тисяч триста вісімдесят три гривні 20 копійок), що складає заборгованість з виплати пенсії за період за травень - червень 2018.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення пенсії за один місяць - за серпень 2018 року.

Встановити судовий контроль за виконанням даного судового рішення та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) подати до суду протягом одного місяця з дати набрання законної сили рішенням суду звіт про виконання рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.А. Кармазін