Ухвала суду № 83799333, 21.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/329

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову

21 серпня 2019 року м. Київ № 640/9080/19

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Київській області

про визнання протиправними та скасування припису та постанови

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 до Головного управління Держпраці в Київській області (надалі - відповідач), адреса: 04060, м. Київ, вул. Вавілових, буд. 10, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держпраці у Київській області №КВ/900/1775/АВ/П від 08 квітня 2019 року;

- визнати протиправною та скасувати постанову, винесену начальником Головного управління Держпраці у Київській області Семчук Р.І. №КВ900/1775/АВ/ТД/ФС-339 від 02 травня 2019 року про накладення штрафу у розмірі 500760,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 травня 2019 року у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

20 серпня 2019 року представником позивача до Окружного адміністративного суду міста Києва подано заяву про забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії постанови Головного управління Держпраці у Київській області від 02 травня 2019 року №900/1775/АВ/ТД/ФС - 339 до набрання законної сили рішенням суду в адміністративній справі №640/9080/19;

- заборони державному виконавцю Дворічанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Комаровій Людмилі Сергіївні в межах виконавчого провадження №59814263 вчиняти дії, направлені на примусове стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 коштів на підставі постанови Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу №КВ900/1775/АВ/ТД/ФС-339 від 02 травня 2019 року, до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі 3640/9080/19.

В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову представник позивача посилається на те, що 15 серпня 2019 року державним виконавцем Дворічанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Комаровою Людмилою Сергіївною відкрито виконавче провадження №59814263 на виконання постанови Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу №КВ900/1775/АВ/ТД/ФС-339 від 02 травня 2019 року та накладено арешт на майно боржника.

Відкриття виконавчого провадження, за доводами представника позивача, свідчить про очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в даній адміністративній справі.

Крім того, у заяві про забезпечення позову зазначено, що позивач проводить господарську діяльність з 20 грудня 2018 року із застосуванням праці 10 осіб згідно з затвердженим штатним розписом.

07 грудня 2018 року укладено договір комерційної концесії (підприємницького фрайчазингу) між товариством з обмеженою відповідальністю «Лісофф», позивачем та ОСОБА_2 .

З метою досягнення спільної мети між позивачем та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладено договір про співпрацю і спільну діяльність від 01 лютого 2019 року.

Для забезпечення господарської діяльності між товариством з обмеженою відповідальністю «Лісофф» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладено договір надання послуг по аутсортингу та аутстаффингу персоналу від 20 лютого 2019 року.

01 лютого 2019 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 укладено договір №0102 оренди приміщення за адресою: АДРЕСА_3 з метою розміщення магазину роздрібної торгівлі продуктами харчування з наданням можливості (дозволу) представникам орендаря входити до об`єкту цілодобово чи відповідно до загальних правил, які діють на цьому об`єкті нерухомості в межах та на умовах передбачених договором.

Таким чином, як вказує представник позивача, на підставі вказаного вище договору про співпрацю та спільну діяльність у приміщенні магазину одночасно здійснювали свою підприємницьку діяльність позивач та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 з використанням найманих, належно оформлених робітників.

Відповідачем при проведенні інспекційного відвідування позивача не з`ясовано усі обставин та, як наслідок, протиправно винесено припис й постанову про накладення штрафу.

На теперішній час, як зазначено у заяві про забезпечення позову, існують обґрунтовані підстави для забезпечення позову судом до вирішення справи по суті і набрання рішення суду законної сили, оскільки оскаржувану постанову про накладення штрафу вже було звернуто до примусового виконання, що матиме наслідком відчуження належних позивачу коштів та майна, зупинення підприємницької діяльності, невиплату заробітної плати працівникам, припинення поточних платежів перед бюджетом та цільовими фондами щодо сплати податків і зборів, істотно ускладнить ефективний захист і поновлення порушених прав, за захистом яких позивач звернулась до суду.

Сукупність наведених обставин, за твердженнями позивача, вказує на існування об`єктивної необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Розглянувши заяву фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову та доповнення до неї, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Суд зазначає, що підстави, з яких може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Також, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види забезпечення позову.

У відповідності до частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Так, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначає, що на теперішній час оскаржувана постанова була пред`явлена до примусового виконання, що матиме наслідком відчуження належних позивачу коштів та майна, зупинення підприємницької діяльності, невиплату заробітної плати працівникам, припинення поточних платежів перед бюджетом та цільовими фондами щодо сплати податків і зборів.

Таким чином, вимоги позивача вжити обрані нею заходи забезпечення позову обумовлені зверненням оскаржуваної постанови до примусового виконання, з приводу чого суд зазначає наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

У відповідності до наданої суду копії постанови державного виконавця Дворічанського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 15 серпня 2018 року відкрито виконавче провадження №59811426 з примусового виконання постанови Головного управління Держпраці у Київській області №РК900/1775/АВ/ТД/ФС-339 від 02 травня 2019 року про накладення штрафу на позивача у розмірі 500760,00 грн, яка, як зазначено у постанові, набрала законної сили 13 травня 2019 року.

Проте, позивачем та її представником не надано суду будь-яких доказів щодо того, що останні звертались у порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження» з заявою, в якій повідомляли державного виконавця, що на теперішній час постанова, на підставі якої відкрито виконавче провадження, є такою, що не набрала законної сили та оскаржується в судовому порядку.

При цьому, суд зауважує, що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на доводах позивача про вірогідність вчинення відповідачем дій, спрямованих на примусове виконання оскаржуваної постанови.

Відтак, на переконання суду, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди її правам та інтересам до ухвалення рішення у даній справі, а викладені у заяві про забезпечення позову обставини свідчать про відсутність належного обґрунтування того, що захист прав та інтересів позивача стане неможливим без вжиття заходів забезпечення позову або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

У рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин суд приходить до висновку, що зупинення дії постанови Головного управління Держпраці у Київській області, а також заборони державному виконавцю вчиняти дії в межах відкритого виконавчого провадження, за відсутності об`єктивних та достатніх підстав вважати, що такі дії обов`язково будуть здійснені протягом розгляду даної справи, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб`єкта владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.

З урахуванням зазначеного, у суду відсутні правові підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153-155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею (суддями). Відповідно до частини 8 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала про відмову у забезпеченні адміністративного позову може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Клочкова