Рішення № 83799078, 22.08.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 серпня 2019 р. справа № 520/6687/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горшкової О.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 2 під., 3 пов., м. Харків,61022), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (м-н Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова № 197 від 11 жовтня 2017 р.,

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №1440/0-14 від 15.05.2019 р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити пенсію ОСОБА_1 , за віком.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідачів щодо відмови у призначенні йому пенсії за віком є протиправними та такими, що порушують право позивача на вільне володіння своїм майном у вигляді пенсії.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Представник відповідача, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що ним правомірно та в межах чинного пенсійного законодавства України не призначено позивачу пенсію з підстав відсутності у нього відповідного стажу роботи, а саме: копія трудової книжки містила ряд неточностей, що і слугувало підставою у прийнятті спірного рішення про відмову у призначенні пенсії за віком у відношенні ОСОБА_1 . Просив у позові відмовити.

Представник відповідача, Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова свої процесуальним правом на подання відзиву на позов не скористався.

Ухвалою суду від 22 серпня 2019 року відмовлено у заміні відповідача по справі з Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова на Головне Управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судовим розглядом встановлено, що позивач 06 жовтня 2017 року звернувся з заявою до Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова про призначення пенсії за віком, однак в призначенні пенсії ОСОБА_1 відмовлено, як такому, що немає достатнього стажу, оскільки на час звернення до Пенсійного фонду становив 10 років 6 місяців.

Позивач не погодившись з вищевказаним рішенням Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова подав скаргу до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області.

Рішенням про результати розгляду скарги від 15 травня 2019 року №1440/0-14 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова № 197 від 11 жовтня 2017 року залишено без змін.

Позивач не погодившись з винесеними відповідачами рішеннями звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи у призначені позивачу пенсії за віком Київське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова посилалось на той факт, що трудовий стаж позивача на час звернення складав 10 років 6 місяців 0 днів, що є недостатнім для призначення пенсії, оскільки страховий стаж повинен складати не менше 15 років.

Так, у своєму рішенні №197 від 11.10.2017 Київське об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова зазначило, що період роботи з 04.05.1991 по 23.02.1992 в кооперативі "Радуга" не зарахований до загального стажу, у зв`язку з наявністю виправлення в графі № 2, а саме в даті звільнення (23.02.1992).

Разом з тим, Київським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Харкова період роботи з 27.04.1993 по 02.08.1993 не зарахований, оскільки позивач був прийнятий на роботу до ТОО "Триада", а при звільнені стоїть печатка "Индивидуальное частное предприятие Интерес".

Крім того, період роботи з 02.08.1993 по 16.04.1998 на "Индивидуальном частном придприятии Интерес", також не зарахований, оскільки при звільненні відсутній підпис посадової особи.

Нормами ч.1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основним спірним питанням у даній справі, з огляду на підстави відмови позивачу у призначенні пенсії за віком є не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 04.05.1991 по 23.02.1992, з 27.04.1993 по 02.08.1993, з 02.08.1993 по 16.04.1998.

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058, який набув чинності з 1 січня 2004 року.

Пунктом 1 статті 9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058 визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"1. Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Згідно ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

З моменту запровадження системи персоніфікованого обліку, страховий стаж розраховується за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Щодо визначення періоду роботи до моменту впровадження системи персоніфікованого обліку, то за цей період страховий стаж розраховується у відповідності з Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; б) творча діяльність осіб, передбачених пунктом "в" статті 3 цього Закону. При цьому творча діяльність членів Спілки письменників України, Спілки художників України. Спілки композиторів України, Спілки кінематографістів України. Спілки театральних діячів України, інших творчих працівників, які не є членами творчих спілок, але об`єднані відповідними професійними комітетами, до введення в дію цього Закону зараховується в стаж роботи незалежно від сплати страхових внесків. У цих випадках стаж творчої діяльності встановлюється секретаріатами правлінь творчих спілок республіки починаючи з дня опублікування або першого публічного виконання чи публічного показу твору даного автора; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби; г) служба у воєнізованій охороні, в органах спеціального зв`язку І в гірничорятувальних частинах, незалежно від відомчої підпорядкованості та наявності спеціального або військового звання; д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі; е) тимчасова непрацездатність, що почалася у період роботи; є) час догляду за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду: ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку; з) період проживання дружин осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби з чоловіками в місцевостях, де була відсутня можливість їх працевлаштування за спеціальністю, але не більше 10 років.

Суд дослідивши копію трудової книжки позивача зазначає наступне.

В період з 02.08.1993 по 16.04.1998 (4 роки 8 місяців 14 днів), позивач працював технічним адміністратором, що підтверджується копією трудової книжки та наказом про звільнення з індивідуального приватного підприємства "Интерес" від 16.04.1998.

Період роботи позивача з 04.05.1991 по 23.02.1992 (9 місяців 20 днів) в кооперативі "Радуга" підтверджується записом у трудовій книжці та випискою із трудової книжки НОМЕР_1 , де вказано, що позивач працював в даному кооперативі.

Щодо не зарахування позивачу стажу за період роботи з 27.04.1993 по 02.08.1993, оскільки ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до ТОО "Триада", а при звільнені стоїть печатка "Индивидуальное частное предприятие Интерес", суд зазначає, що копія трудової книжки НОМЕР_1 містить запис про банкрутство ТОО "Триада" та зникнення печатки, а тому запис про звільнення був підтверджений печаткою ІПП "Интерес", запис засвідчений головою ІПП "Интерес" ОСОБА_2 .

Тобто, копія трудової книжки позивача, військовий квиток №6321839, наказ про звільнення від 16.04.1998 №37, виписка з трудової книжки, довідка ПАТ "Харківський завод Гідропривід" від 07.04.2014 №30, архівна довідка від 15.04.2014 №01-38/211 містить відповідні записи про періоди його роботи на вказаних вище підприємствах, а також проходження строкової військової служби.

При цьому, згідно з ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Вищезазначеній правовій нормі кореспондують приписи п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, згідно з якими основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За змістом п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Поряд із цим, відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи-працівника, а отже, й не може впливати на її особисті права та інтереси.

Таким чином позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок.

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 р. у справі №754/14898/15-а провадження № К/9901/11030/18 та від 17.07.2018 у справі №220/989/17, провадження № К/9901/3158/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, повно та всебічно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування рішення Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова № 197 від 11 жовтня 2017 року, визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №1440/0-14 від 15 травня 2019 року.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити пенсію ОСОБА_1 , за віком, суд зазначає наступне.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.

Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Згідно Рекомендацій Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Так, відповідно до пункту 10.3 Постанови Пленуму ВАСУ від 20.05.2013 року у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов`язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє. Суд може ухвалити постанову про зобов`язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб`єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Тобто, суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких регламентована чинним законодавством та зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати те чи інше рішення.

Таким чином, суд доходить висновку, що для повного захисту порушених прав позивача слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 , за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, повно та всебічно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку про задоволення позову в частині визнання протиправним та скасування рішення Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова № 197 від 11 жовтня 2017 року; визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №1440/0-14 від 15 травня 2019року; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 , за віком.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 257-263, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) до Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 2 під., 3 пов., м. Харків,61022), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (м-н Свободи, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022, код ЕДРПОУ 14099344) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Київського об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова № 197 від 11 жовтня 2017 року.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №1440/0-14 від 15 травня 2019року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути питання щодо призначення пенсії ОСОБА_1 , за віком.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) сплачену суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім гривень) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, під. 2, поверх 3, м. Харків, 61022, код ЕДРПОУ 14099344).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Горшкова О.О.