Рішення № 83799060, 16.08.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

16 серпня 2019 р. № 520/2745/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бадюков Ю.В.,

при секретарі судового засідання – Андрущенко Д.В.,

за участі:

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2 ,

представника відповідача -1 - Панчук С.В.,

представника відповідача -2 – Леонідова С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 )

до Адміністрації Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034039),

Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. В. Гошкевича, 11а, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ 23311274)

про визнання протиправною відмови, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) з адміністративним позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України (далі по тексту – відповідач-1, Адміністрація Азово-Чорноморського), Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі по тексту – відповідач-2, Азово-Чорноморське РУ Азово-Чорноморського), в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:

- визнати протиправною відмову - Адміністрації Державної прикордонної служби України у виплаті позивачу ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей";

- скасувати рішення Комісії Адміністрації Державної прикордонної служби України з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 31 від 22 лютого 2019 р. “Про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги передбаченою статтею 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”;

- зобов`язати Азово-Черноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України повторно прийняти від позивача ОСОБА_1 повернуті йому документи щодо призначення одноразової грошової допомоги та повторно направити їх розпоряднику бюджетних коштів - Адміністрації Державної прикордонної служби України згідно з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р.;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України призначити позивачу ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, передбачену ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р., у зв`язку з встановленням йому другої групи інвалідності, та надіслати вказане рішення Азово-Черноморське регіональне управління державної прикордонної служби України для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 19 березня 2019 р. позивач ОСОБА_1 отримав від Азово-Чорноморського регіонального Управління Державної прикордонної служби України листа вих. № 11/4/м-96 від 12.03.2019 р. із відповіддю на свою заяву від 28 жовтня 2018 р. щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р. у зв`язку із встановленням II групи інвалідності.

У зазначеному листі було вказано про прийняття Комісією Адміністрації Державної прикордонної служби України з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум рішення № 31 від 22 лютого 2019 р. «Про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги передбаченою статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зазначені мотиви відмови, до листа додана копія зазначеного рішення та оригінали документи які надавались позивачем разом із заявою про виплату допомоги.

Вважає, що зазначене рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позаяк, на його думку, за приписами ст. 16-3 Закону визначено, що не призначається ОГД виключно у разі зміни групи інвалідності понад дворічний термін після первинного встановлення саме інвалідності, але вперше інвалідність йому була встановлена з 23.10.2018 року, а 27.06.2014 року інвалідність не встановлювалась, а встановлювалась лише ступінь втрати працездатності 25%.

Ухвалою від 25 березня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі.

У поданому відзиві на позов представник Адміністрація Державної прикордонної служби України просив відмовити у задоволенні адміністративного позову, оскільки при прийнятті рішення № 31 від 22.02.2019 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», підполковнику ОСОБА_1 комісією Адміністрації Держприкордонслужби було враховано, що термін між первинним оглядом 27.06.2014 відповідно до довідки МСЕК від цього числа серії ХАР-05 № 004297 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності, позивачу було (одноразово) встановлено 25 % втрати професійної працездатності, у зв`язку з травмою пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби та оглядом від 24.10.2018 за результатами якого позивачу встановлено II групу інвалідності з тих же причин згідно з довідкою МСЕК серії 12 ААА № 708648, складає понад дворічний термін.

Пунктом 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Аналогічна норма передбачена п. 8 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 року № 975, та свідчить про те, що початком дворічного терміну, який встановлено законодавцем для забезпечення можливості отримання такої грошової допомоги є дата первинного встановлення факту втрати працездатності - незалежно від того, чи призвела вона до інвалідності, чи лише до втрати працездатності без встановлення такої. Відповідно, з моменту первинного встановлення факту втрати працездатності починається сплив дворічного терміну, і можливість отримання грошової допомоги в більшому обсязі (доотримання її) пов`язано з встановленням інвалідності, чи більш високого її ступеню саме протягом вказаних (двох) років.

Крім того, відповідно до частини 8 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

З урахуванням викладеного, Адміністрація Держприкордонслужби наголошує, що ОСОБА_1 первинно втрату працездатності було встановлено 27.06.2014 року (25%), та позивач скористався своїм правом на отримання одноразової грошової допомоги.

Під час огляду 24.10.2018 позивачу була встановлена II група інвалідності, тобто через 4 роки 3 місяці, після первинного огляду, з урахуванням імперативних приписів, що містяться в п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» (в редакції закону № 1774-VІІІ від 06.12.2016) у позивача відсутнє право на виплату одноразової грошової допомоги.

У поданому відзиві на позов представник Азово-Чорноморське регіональне управління Державної прикордонної служби України просив відмовити у задоволенні адміністративного позову, оскільки в межах повноважень відповідачем виконано всі вимоги визначені законодавством для вирішення питання щодо нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позивач та представник позивача, у судовому засіданні, підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представники відповідачів, у судовому засіданні, заперечували проти задоволення позовних вимог, з доводів викладених у відзивах.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення наказом начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Держприкордонслужби від 26.07.2018 № 286-ос (а.с.22).

27 червня 2014 року Харківська обласна медико-соціальна експертна комісія № 3 згідно з довідкою від 27.06.2014 серії ХАР-05 № 004297, установила позивачу 25% втрати працездатності (а.с.24).

Згідно рішення Адміністрації Держприкордонслужби від 07.08.2014 № 91 ОСОБА_1 було виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 21315 (двадцять одну тисячу триста п`ятнадцять) гривень 00 копійок (а.с.37).

Харківська обласна медико-соціальна експертна комісія № 3 згідно з довідкою від 24.10.2018 серії 12 ААА № 708648, установила ОСОБА_1 . II (другу) групу інвалідності з 23.10.2018, внаслідок травми пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби (а.с.21).

Позивач подав Азово-Чорноморському регіональному управлінню заяву про виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, надавши всі необхідні документи.

Листом № 11/М-2375/0-1 від 07.03.2019 року Адміністрація Державної прикордонної служби України повідомила позивача про прийняте рішення № 31 від 22.02.2019 року про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги передбаченої ст. 16 ЗУ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (а.с.15).

У рішенні № 31 від 22.02.2019 року, як на підставу для відмови у задоволенні заяви, вказано на те, що ОСОБА_1 звернувся до МСЕК вперше в 2014 році, а вдруге (повторно) в 2018 році і між даними зверненнями пройшов дворічний термін (а.с.14).

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на відповідність положенням частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Разом з цим, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі Закон № 2011-ХІІ), у ст. 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Пунктом 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно п. “б” ч. 1 ст. 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Водночас, у відповідності до ст. 16-4 Закону № 2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Відповідно до ч. 9 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї статті Закону, Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (Порядок № 975).

Відповідно до пп. 1) пункту 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Законодавчо встановлені обставини за якими у особи виникає право на отримання ОГД сформульовано у частині четвертій статті 16-3 Закону № 2011-XII, згідно якої якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Отже, підставою для такого отримання та право у такої особи виникає у разі, в нашому випадку, коли після первинного встановлення позивачу ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності в межах двох років після такого первинного встановлення позивачу ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Аналогічні норми містить пункт 8 Порядку № 975.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1317 від 03.12.2009 «Питання медико-соціальної експертизи», відповідно до якої затвердив:

- Положення про медико-соціальну експертизу;

- Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності.

Відповідно до пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, підставою для встановлення II групи інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Критеріями встановлення II групи інвалідності є ступінь втрати здоров`я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи: обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома; обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб; обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб; обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

До II групи інвалідності можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

Отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва; далі - поранення) під час виконання ним обов`язків військової служби може призвести як до часткової втрати ним працездатності без встановлення інвалідності, так і до встановлення військовослужбовцю інвалідності (залежно від ступеня втрати здоров`я). В обох описаних вище ситуаціях у військовослужбовця виникає право на отримання одноразової грошової допомоги (стаття 16 Закону № 2011-XII).

Законодавець диференціює розмір одноразової грошової допомоги залежно від ступеня втрати здоров`я військовослужбовця встановлення більшого ступеня втрати працездатності/вищої групи інвалідності є підставою для виплати більшої за розміром суми допомоги, найвищий розмір допомоги виплачується членам сім`ї військовослужбовця у випадку його загибелі/смерті (стаття 16-2 Закону № 2011-XII).

Законодавство також врегульовує ситуацію (частина четверта статті 16-3 Закону №2011-XII), за якої:

1) поранення призвело до втрати військовослужбовцем працездатності без встановлення інвалідності чи встановлення інвалідності певного ступеня, внаслідок чого такій особі виплачена одноразова грошова допомога;

2) з плином часу наслідки поранення призводять до збільшення ступеня втрати військовослужбовцем здоров`я, внаслідок чого особі встановлюється більший ступінь втрати працездатності або інвалідності, що є підставою для виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі;

3) якщо між описаними вище двома подіями минуло до двох років включно, військовослужбовець має право на отримання більшого розміру одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми (тобто різниці між більшим розміром одноразової грошової допомоги та раніше виплаченою сумою).

Закон також прямо передбачає наслідки збільшення ступеня втрати здоров`я (зміни ступеня втрати працездатності чи групи інвалідності, її причини) після спливу дворічного строку в такій ситуації виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами (збільшенням) ступеня втрати здоров`я, що відбулися, не здійснюється.

Позивач при виконанні обов`язків повязаних з захистом Батьківщини здобув ряд захворювань, що підтверджено свідоцтвом про хворобу №321/496 (а.с.23).

27 червня 2014 року Харківська обласна медико-соціальна експертна комісія № 3 згідно з довідкою від 27.06.2014 серії ХАР-05 № 004297, установила позивачу 25% втрати працездатності та позивачу виплачена одноразова грошова допомога.

Харківська обласна медико-соціальна експертна комісія № 3 згідно з довідкою від 24.10.2018 серії 12 ААА № 708648, установила ОСОБА_1 . II (другу) групу інвалідності з 23.10.2018, внаслідок травми пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби.

Отже, визначення ОСОБА_1 другої групи інвалідності пов`язане в погіршенням стану його здоров`я (збільшення ступеня втрати здоров`я).

Оскільки в серпні 2014 року позивач вже отримав одноразову грошову допомогу внаслідок цієї травми, то збільшення ступеня втрати ним здоров`я може бути підставою для виплати різниці між розміром допомоги за другу групу інвалідності та вже виплаченою сумою допомоги, - за умови, що зміни в стані здоров`я заявника відбулися в межах дворічного терміну.

Суд встановив, що первинно втрата працездатності позивачу встановлена з 27.06.2014, а погіршення стану його здоров`я, що призвело до визначення другої групи інвалідності, встановлено з 23.10.2018, що виключає наявність у позивача права на отримання ОГД, оскільки між цими подіями минуло більш ніж чотири роки, що суттєво перевищує встановлений законодавством дворічний термін.

З огляду на це суд дійшов висновку, що відповідно до положень частини четвертої статті 16-3 та пункту 8 Порядку №975 ОСОБА_1 не має підстав для отримання одноразової грошової допомоги, оскільки збільшення ступеня втрати ним здоров`я відбулося понад встановлений цими нормами законодавства дворічний термін.

Оцінюючи рішення №31 від 22.02.2019 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги суд пересвідчився, що воно відповідає критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень (частина 2 статті 2 КАС України).

З огляду на це суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на те, що позивач не довів обставин, які б свідчили про порушення його прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин, то у суду відсутні підстави для задоволення позову.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (вул. Володимирська, 26, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00034039), Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України (вул. В. Гошкевича, 11а, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ 23311274) про визнання протиправною відмови, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 22 серпня 2019 року.

Суддя Бадюков Ю.В.