Рішення № 83797922, 22.08.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2019 року м. ПолтаваСправа № 816/237/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ясиновського І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія "Арія" до Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтави Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

09.02.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційна компанія "Арія" (надалі – ТОВ ВКК "Арія", позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (надалі – Шевченківський ВДВС м. Полтава, відповідач) про визнання протиправною та скасування постанови, а саме просить (з урахуванням уточнень позовних вимог, зазначених у судовому засіданні 27.06.2017):

- визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського ВДВС м. Полтава від 18.01.2017 про арешт майна боржника ВП № 52980399.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що 18.01.2017 позивачу стало відомо з отриманої постанови Шевченківського ВДВС від 13.12.2016 про відкриття виконавчого провадження від 13.12.2016 ВП № 52980399, якою відкрито виконавче провадження на підставі постанови Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області (надалі – Департамент ДАБІ у Полтавській області) № П36-16-ю/1016-6.2 від 03.10.2016 про стягнення з ТОВ ВВК "Арія" штрафу на користь держави у розмірі 130500,00 грн.

27.01.2017 ТОВ ВКК "Арія" отримало постанову відповідача про арешт майна боржника від 18.01.2017 у виконавчому проваджені №52980399 (надалі також - оскаржувана постанова). Водночас, за твердженням позивача, постанова Департаменту ДАБІ у Полтавській області № П36-16-ю/1016-6.2 від 03.10.2016 на дату прийняття оскаржуваної постанови не набрала законної сили, тому постанова про арешт майна від 18.01.2017 підлягає скасуванню.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 у справі № 816/237/17, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017, у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної компанії "Арія" до Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області про визнання протиправною та скасування постанови відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19.06.2019 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної компанії "Арія" задоволено частково: постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.06.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Справа №816/237/17 надійшла до Полтавського окружного адміністративного суду 08.08.2019, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.08.2019 справу № 816/237/17 прийнято до провадження, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Полтавській області.

15.08.2019 до суду відповідачем надано відзив на позов в якому вказано, що в межах виконавчого провадження ВП № 52980399 борг стягнуто в повному обсязі. У зв`язку з цим, 30.06.2017 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку з повним фактичним виконанням рішення. Зазначено, що постановою державного виконавця про закінчення від 30.06.2017 припинено чинність арешту майна боржника, накладеного постановою Шевченківського ВДВС м. Полтава ВП № 52980399 вих. № 301 від 18.01.2017. За твердженням відповідача, станом на дату розгляду справи відсутня суть спору у вказаній справі, оскільки виконавче провадження на виконанні у відділі не перебуває та зняті всі арешти /т. 2 а.с. 92-97/.

Також 15.08.2019 до суду третьою особою надано письмові пояснення на позов в яких зазначено, що постанова головного державного виконавця Шевченківського ВДВС м. Полтави ГТУЮ у Полтавській області від 13.12.2016 ПВ № 52980399 про відкриття виконавчого провадження винесена у порядок та спосіб визначений законодавством, а тому підстави для задоволення позову відсутні /т.2 а.с. 87/.

З матеріалів справи вбачається, що 08.11.2016 Департаментом ДАБІ у Полтавській області направлено до Шевченківського ВДВС м. Полтава постанову № П36-16-ю/1016-6.2 від 03.10.2016 для примусового виконання /т. 1 а.с. 146/.

13.12.2016 головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС м. Полтава прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 52980399 з примусового виконання постанови № П36-16-ю/1016-6.2 від 03.10.2016 /т. 1 а.с. 152/.

18.01.2017 головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС м. Полтава, керуючись статтями 18, 48, 56 Закону України "Про виконавче провадження", розділом VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень прийнято постанову про арешт майна боржника ВП № 52980399, відповідно до якої накладено арешт на все майно, що належить боржнику – ТОВ ВКК "Арія" /т. 1 а.с. 175а/.

Позивач, не погоджуючись із прийняттям зазначеної постанови про арешт майна, звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (надалі – Закон № 1404-VIII) (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) – сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, зокрема постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Статтею 4 Закону № 1404-VIII визначено вимоги до виконавчого документа, а саме зазначено, що у виконавчому документі зазначаються: назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); строк пред`явлення рішення до виконання.

Положеннями пункту 2 Розділу ІІІ Інструкції з примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1302/29432 визначено, що виконавчий документ повинен відповідати вимогам до виконавчого документа, зазначеним у статті 4 Закону.

При перевірці відповідності виконавчого документа вимогам пунктів 3, 4 частини першої статті 4 Закону державний виконавець враховує таке: повне найменування для юридичних осіб повинно містити інформацію про організаційно-правову форму такої особи відповідно до вимог чинного законодавства; ім`я фізичної особи (яка є громадянином України) складається з її прізвища, власного імені та по батькові (частина перша статті 28 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про національні меншини в Україні" громадяни, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати по батькові, мають право записувати в паспорті лише ім`я та прізвище, а у свідоцтві про народження - імена батька та матері; відсутність коду за Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб) допускається, якщо законодавством країни, на території якої зареєстровано юридичну особу, не передбачено присвоєння юридичній особі такого коду.

Пунктом 3 Розділу ІІІ Інструкції з примусового виконання рішень передбачено, що заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби або приватного виконавця у письмовій формі разом із оригіналом (дублікатом) виконавчого документа та квитанцією про сплату авансового внеску, крім випадків, коли стягувач звільняється від сплати авансового внеску відповідно до частини другої статті 26 Закону. До заяви про примусове виконання рішення, яка подається представником стягувача, додається документ, що підтверджує його повноваження. На кожен поданий на примусове виконання виконавчий документ стягувачем подається окрема заява про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; боржника визнано банкрутом; Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; юридичну особу - боржника припинено; виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

З матеріалів справи вбачається, що 03.10.2016 Департаментом ДАБІ у Полтавській області прийнято постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності № П36-16-ю/1016-6.2, у якій зазначено: визнати ТОВ ВКК "Арія" винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абзацом 2 частини першої статті 2 Закону України "Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності", та накладено штраф у розмірі 130500,00 грн /т.1 а.с. 148-150/.

Суд звертає увагу на те, що матеріали адміністративної справи містять копію постанови Департаменту ДАБІ у Полтавській області № П36-16-ю/1016-6.2 від 03.10.2016, яка подана Департаментом ДАБІ у Полтавській області до відповідача для примусового виконання. Так, у постанові Департаменту ДАБІ у Полтавській області № П36-16-ю/1016-6.2 від 03.10.2016 вказано дату набрання законної сили виконавчим документом, а саме: 18.10.2016 /а.с. 150/.

Проте 17.10.2016 позивачем було направлено до Департаменту ДАБІ у Полтавській області повідомлення про оскарження до Полтавського окружного адміністративного суду постанови від 03.10.2016 за № П 36-16-Ю/1016-6.2 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. Указаний лист отримано третьою особою, що підтверджується даними вхідного штампу № 1016-1.20/1/2089 /т. 2 а.с. 88/.

Відповідно до пункту 29 Порядку накладення штрафів за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1995 р. N 244 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 2 жовтня 2013 р. N 735) оскарження постанови про накладення штрафу в установлений строк зупиняє її виконання до набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Водночас, усупереч наведеному, листом Департаменту ДАБІ у Полтавській області від 08.11.2016 № 1016-1.9/2380 направлено повторно до відповідача з метою примусового виконання постанову 03.10.2016 за № П 36-16-Ю/1016-6.2 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності в якій зазначено, що постанова набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, а саме: 18.10.2016 /т.1 а.с. 150/. Зазначений лист отримано відповідачем – 11.11.2016 /т.2 а.с. 90/ та 13.12.2016 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження /т. 1 а.с. 152/.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що постанова Шевченківського ВДВС про відкриття виконавчого провадження №52980399 від 13.12.2016 позивачем не оскаржувалася.

Позивач оскаржував постанову Департаменту ДАБІ у Полтавській області від 03.10.2016 за № П 36-16-Ю/1016-6.2 про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності. За результатами судового розгляду, постановою Полтавського окружного адміністративного суду у справі № 816/1868/16 від 01.12.2016, залишеною без змін Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017, в задоволені адміністративного позову відмовлено /т.1 а.с. 213-222/.

Відповідно до пункту 6 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з частинами першою та другою статті 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (абзац другий частини другої статті 56 Закону № 1404-VIII).

У ході судового розгляду справи встановлено, що державним виконавцем здійснено запити з метою виявлення майна боржника – ТОВ ВКК "Арія", зазначене також підтверджується наявними у матеріалах справи відповідями на запити /т. 1 а.с. 162-173/ та 18.01.2017 прийнято постанову про арешт майна боржника у ВП № 52980399 /т.1 а.с.175а/.

Разом з тим суд зазначає, що 30.06.2017 головним державним виконавцем Шевченківського ВДВС м. Полтава прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 52980399 згідно з якою державним виконавцем встановлено та сторонами не заперечується:

- борг стягнуто в повному обсязі згідно платіжного доручення №3061 від 29.06.2017 на суму 130500,00 грн;

- виконавчий збір стягнуто в повному обсязі в сумі 13050,00 грн згідно платіжного доручення №3025 від 29.06.2017;

витрати на проведення виконавчих дій стягнуто в повному обсязі в сумі 100,00 грн згідно платіжного доручення №3026-3027 від 29.06.2017.

З урахуванням встановленого, вказаною постановою від 30.06.2017 державним виконавцем Шевченківського ВДВС припинено чинність арешту майна боржника, накладеного оскаржуваною постановою Шевченківського ВДВС м. Полтава ВП № 52980399 вих. № 301 від 18.01.2017 та скасовано інші заходи примусового виконання рішення /т. 2 а.с. 97/.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач – особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

З наведених процесуальних норм Закону вбачається, що судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак, обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушеного права чи законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення можливості чи неможливості реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Положеннями частини другої статті 40 Закону № 1404-VIII визначено, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Об`єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (справа N 1-10/2004). Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, враховуючи те, що державним виконавцем винесено постанову від 30.06.2017 про закінчення виконавчого провадження ВП № 52980399 згідно з якою припинено чинність арешту майна боржника – ТОВ ВКК "Арія", який був накладений оскаржуваною постановою від 18.01.2017, то станом на дату розгляду справи відсутнє реальне порушення прав та інтересів позивача.

Отже, враховуючи відсутність порушеного права, у суду відсутні підстави для захисту такого права.

З огляду на викладене, позовні вимоги ТОВ ВКК "Арія" про визнання протиправною та скасування постанови Шевченківського ВДВС м. Полтава від 18.01.2017 про арешт майна боржника ВП № 52980399 задоволенню не підлягають.

Враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційної компанії "Арія" (вул. Червоноармійська, 3, м. Полтава, 36003, ідентифікаційний код 23560575) до Шевченківського відділу державної виконавчої служби міста Полтава Головного територіального управління юстиції у Полтавській області (вул. Стешенка, 6, м. Полтава, 36023, ідентифікаційний код 34963066) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом десяти днів з дня складання повного тексту.

Суддя І.Г. Ясиновський