Рішення № 83787428, 08.08.2019, Ємільчинський районний суд Житомирської області

Справа № 277/833/18

Номер рядка звіту 54

РІШЕННЯ

іменем України

"08" серпня 2019 р. смт Ємільчине

Ємільчинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Заполовського В.В.

за участю секретаря судових засідань Лук`янчук Т.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Ємільчине цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Барашівської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області про стягнення середнього заробітку за кожен місяць прострочки невиплаченої заробітної плати, індексації та компенсації втрати її частини у зв`язку із затримкою її виплати

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача Барашівської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області, в якому просив стягнути з відповідача на його користь індексацію заробітної платив сумі 292,65 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати через затримку виплати на 24 місяці в сумі 340,38 грн., середній заробіток за час затримки 24 місяці виплати заробітної плати у сумі 30 144 грн., компенсацію витрат позивача за відрив від звичайних занять в сумі 1600 грн., а також компенсацію витрат позивача, понесених у зв`язку з явкою до суду та поїздками власним транспортом з с. Бараші до смт Ємільчине для участі в судових засіданнях в сумі 2600 грн.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилався на те, що перебуваючи у трудових відносинах з Барашівською сільською радою, у день його звільнення з вини відповідача не отримав заробітну плату в сумі 1256 грн. за виконання обов`язків директора сільського будинку культури згідно розпорядження № 28 від 31.05.2016 року, а також індексацію та компенсацію втрати частини заробітної плати через затримку її виплати.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги, та просив стягнути з відповідача на його користь індексацію заробітної платив сумі 292,65 грн., компенсацію втрати частини заробітної плати через затримку виплати на 24 місяці в сумі 340,38 грн., середній заробіток за час затримки 24 місяці виплати заробітної плати у сумі 71 455,1 грн., компенсацію витрат позивача за відрив від звичайних занять в сумі 2459,8 грн., а також компенсацію витрат позивача, понесених у зв`язку з явкою до суду та поїздками власним транспортом з с. Бараші до смт Ємільчине для участі в судових засіданнях в сумі 5842,2 грн.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті, позивач повністю підтримав позовні вимоги, посилаючись на викладені в поданих до суду заявах обставини, а також надав письмові розрахунки середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, а також витрат позивача за відрив від звичайних занять та явку до суду.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував, посилаючись на обставини, які виклав в поданому до суду відзиві на позовну заяву, а саме на те, що доплата за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника є одноразовою виплатою і не належить до основної заробітної плати, а тому середній заробіток за час затримки виплати даної доплати компенсації не підлягає.

Суд, заслухавши осіб, які приймають участь у справі, дослідивши письмові докази, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з такого.

Судом встановлено, що у період з 01 листопада 2013 року по 31 січня 2017 року позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з Барашівською сільською радою Ємільчинського району Житомирської області (а.с. 83, 125).

Згідно розпорядження сільського голови Барашівської сільської ради №28 від 31.05.2016 року «Про надання відпустки ОСОБА_3 » ОСОБА_1 було призначено виконуючим обов`язки директора сільського будинку культури на час відпустки директора з виплатою доплати у розмірі 50% посадового окладу. (а.с. 124).

31 січня 2017 року позивача звільнено відповідно до ст. 40 п. 4 КЗпП України, через відсутність на роботі протягом повного робочого дня без поважних причин, відповідно до розпорядження сільського голови № 1 від 31.01.2017 року (а.с. 125).

У лютому 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про поновлення на роботі, а також просив стягнути з відповідача на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу; зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити йому належні суми з листопада 2013 року по 02 лютого 2017 року за роботу у святкові, вихідні дні та роботу у нічний час у відповідності до ст.ст.116, 117 КЗпП України; зобов`язати відповідача компенсувати вирахувані та утримані з пенсії позивача кошти в сумі 989 грн. 58 коп. за кожен місяць утримання, починаючи з серпня 2017 року по дату фактичного розрахунку; зобов`язати відповідача виплатити доплату в розмірі 50% від посадового окладу директора Барашівського будинку культури за виконання обов`язків директора згідно розпорядження сільського голови №28 від 31.05.2016 року.

Рішенням Ємільчинського районного суду Житомирської області від 27 грудня 2017 року, що набрало законної сили 21 червня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково - стягнуто із Барашівської сільської ради на користь ОСОБА_1 доплату у розмірі 50% посадового окладу за виконання обов`язків директора сільського будинку культури згідно з розпорядженням №28 від 31 травня 2016 року в сумі 1256 грн., а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Згідно ст. 82 ч. 5 ЦПК України, обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

11.07.2018 року відповідно до видаткового касового ордеру № 15 позивачу ОСОБА_1 виплачено Барашівською сільською радою 1250 грн. на підставі постанови суду, що є днем фактичного розрахунку. (а.с. 58)

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Водночас структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

З наведених норм чинного законодавства вбачається, що доплата за виконання обов`язків тимчасово відсутнього працівника за своєю правовою природою є додатковою заробітною платою, яка входить до структури заробітної плати. А тому, посилання представника відповідача про те, що вказана доплата є одноразовою виплатою, яка не входить до структури заробітної плати є безпідставними.

За змістом ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За правилами ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року N 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України: у взаємозв`язку з положеннями статей 117,237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс13.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, невиконання рішення суду про стягнення на користь звільненого працівника недоплаченої заробітної плати є підставою для покладення на власника або уповноважений ним орган відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, за весь період невиплати цієї заробітної плати, оскільки вимоги звільненого працівника щодо її виплати є трудовим спором і регулюються нормами трудового права.

Крім того, відповідно до Постанови Верховного суду України від 29 січня 2014 року у справі №6-144цс13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченою статтею 117 КЗпП,тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., такий порядок застосовується, крім іншого, у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При обчисленні розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку слід використовувати формулу, за якою обрахуванню підлягає період затримки за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку, якщо іншого не передбачено чинним законодавством (постанова судової плати у цивільних справах Верховного Суду України від 01.03.2017 р. у справі № 6-2807цс16).

Середньоденна заробітна плата за попередні два місяці, що передували січню 2017 р., вираховується шляхом ділення сум нарахованої заробітної плати за листопад 2016 р. (2157 грн.) та грудень 2016 р. (2111,05 грн.) на кількість робочих днів у цих двох місяцях (26 робочих днів у листопаді 2016 р. + 25 робочих днів у грудні 2016 р.), та становить 83,69 грн. (4268,05 грн. / 51 робочий день). (а.с. 101, 84).

Період з моменту звільнення позивача (31.01.2017 р.) по день повного розрахунку відповідача з позивачем по заборгованості по заробітній платі (11.07.2018 р.) становить 450 робочих днів.

Таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку позивачу до моменту повного розрахунку по заборгованості з виплати заробітної плати складає 37 660,50 грн., без вирахування 18% податку на доходи фізичних осіб та 1,5% військового збору.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 30 316,70 грн.

Статтею 138 ЦПК України передбачена компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, виплата іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Граничний розмір компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських спорів, затверджений постановою КМУ від 27.04.2006 року №590 в редакції постанови КМУ від 28.02.2018 року №155. За відрив від звичайних занять (позивач не працює, є пенсіонером) компенсація обчислюється пропорційно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, в якому приймається рішення,і не може перевищувати його розміру, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01 січня 2019 року становить 1921 грн.

1921 грн. : 30дн. : 16год. (за виключенням годин сну) = 04 грн. Компенсація за відрив від звичайних занять за 1 год. становить 04грн., за 01 хв. - 0,067грн. Фактичні витрати часу позивача в судових засіданнях становлять 461 хвилину. Отже, компенсація за відрив від звичайних занять становить 30 грн. 89 коп. (0,067грн. х 461 хв. = 30,89 грн.).

Крім того, враховуючи те, що позивачем не надані розрахунки індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати через затримку її виплати, а також докази понесених витрат останнім у зв`язку з поїздками для участі в судових засіданнях, суд вважає, що в задоволенні даних позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 704,80 грн., оскільки позивач при поданні позову звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 116, 117 КЗпП України, ст. 12, 13, 19, 81, 141, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Барашівської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області про стягнення середнього заробітку за кожен місяць прострочки невиплаченої заробітної плати, індексації та компенсації втрати її частини у зв`язку із затримкою її виплати - задовольнити частково.

Стягнути з Барашівської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 30 316 (тридцять тисяч триста шістнадцять) грн. 70коп.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Барашівської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 30 грн. 89 коп. компенсації за відрив від звичайних занять.

Стягнути з Барашівської сільської ради Ємільчинського району Житомирської області на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Житомирського апеляційного суду або через Ємільчинський районний суд Житомирської області, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Відповідач: Барашівська сільська рада Ємільчинського району Житомирської області: 11255, Житомирська обл., Ємільчинський р-н, с. Бараші, вул. Героїв Майдану, 10, код ЄДРПОУ 04347628.

Повний текст рішення виготовлений 16 серпня 2019 року.

Суддя /підпис/

Копія вірна:

Суддя: В. В. Заполовський