Постанова № 83786029, 19.08.2019, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 804/3445/18

Провадження № 2-а/209/14/19

РІШЕННЯ

Іменем України

"19" серпня 2019 р. м. Кам`янське

Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Багбая Є.Д.

за участі секретаря Шаповал А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Національної поліції в Тернопільскій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та Державної казначейської служби України про визнання дій інспектора ДПС в Тернопільскій області протиправними, скасування акту тимчасового затримання транспортного засобу, відшкодування шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління Національної поліції в Тернопільскій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та Державної казначейської служби України про визнання дій інспектора ДПС в Тернопільскій області протиправними, скасування акту тимчасового затримання транспортного засобу, відшкодування шкоди, у якому просила визнати протиправними дії старшого інспектора ВАП ЧПП у м. Тернопіль ДПП капітана поліції Цигилика Івана Івановича в частині тимчасового затримання транспортного засобу «Мercedes-Benz Vito Віто 111» шляхом його доставляння евакуатором для зберігання на спеціальний майданчик в порядку ст.. 265-2 КУпАП, скасувати акт тимчасового затримання транспортного засобу «Мercedes-Benz Vito Віто 111» шляхом його доставляння евакуатором для зберігання на спеціальний майданчик в порядку ст.. 265-2 КУпАП, стягнути з Держави Україна в особі Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України на її користь вартість оплати за транспортування транспортного засобу у розмірі 720,00 грн., вартість оплати зберігання транспортного засобу в розмірі 315,00 грн. оплату копіювання фото додатків в розмірі 145 гривень, суму оплаченого штрафу 510 гривень оплата послуг банку за сплату вищезазначених платежів в розмірі 20 гривень, витрати за надання юридичної допомоги в розмірі 4800 гривень, та 10000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що вранці 09 вересня 2017 року, вона, водій транспортного засобу Мercedes-Benz Vito Віто 111, д.р.н. НОМЕР_1 залишила його на житловій території, в дворі біля житлового 10-ти поверхового будинку по вулиці Білогірській 1-д в м. Тернополі , таким чином, щоб не заважати мешканцям їхнього 49-квартирного під`їзду в`їжджати та виїжджати, а також рухатися пішоходам. Окрім транспортного засобу на прибудинковій території здійснюють стоянку і інші автомобілі, що належать громадянам, які проживають в даному житловому будинку. 10.09.2017 року о 19 годині 00 хвилин, нею було виявлено, що її транспортний засіб зник з місця стоянки, про що вона негайно повідомила у поліцію і написала заяву про крадіжку. В подальшому з`ясувалося, що автомобіль поміщений на штрафмайданчик, був евакуйований, а їй винесено постанову про адміністративну відповідальність. 11 вересняі 2017 року старшим інспектором ВАП ЧПП у м. Тернопіль ДПП капітаном поліції Цигиликом І.І. винесено постанову серії БР № 433864 у справі про адміністративне правопорушення. Зазначеною постановою її було визнано винною у порушенні пункту 15.10(д) та 15.1 Правил дорожнього руху України та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Також було складено акт затримання транспортного засобу . Не погоджуючись з діями інспектора патрульної поліції, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом про скасування постанову серії БР № 433864 від 11 вересня 2017 року про адміністративне правопорушення, винесену старшим інспектором ВАП ЧПП у м.Тернопіль ДПП капітаном поліції Цигилик Іваном Івановичем за ч.3 ст.122 КУпАП, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 510,00 гривень та закриття провадження по адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122 ч.3 КУпАП. Постановою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року позов задоволено повністю. Враховуючи те, що постанова інспектора визнано неправомірною та скасована, позивач стверджує, що має право на відшкодування майнової та моральної шкоди, оскільки пережив емоційні та душевні страждання.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду справу передано для розгляду в Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 25 липня 2018 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 15 серпня 2018року позов повернуто позивачеві в зв`язку з невиконанням ухвали про залишення без руху.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2018 року ухвала суду від 15 серпня 2018 року скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 28 листопада 2018 року провадження по справі було відкрито та призначено судове засідання в порядку спрощеного провадження.

В зв`язку із тривалою відпусткою головуючого судді справу було перерозподілено іншому судді та ухвалою суду від 14 травня 2019 року справі прийнято до свого провадження та призначено судовий розгляд.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву з клопотанням про розгляд справи за його відсутності, позов підтримав, просить його задовольнити.

Представник відповідача Управління Національної поліції в Тернопільскій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в судове засідання не з'явився,хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, наддав суду відзив на позовну заяву /а.с. 136-138/, згідно якого проти задоволенні позову заперечував, оскільки вважає його необґрунтованим, витрати на правову допомогу не доведені належними доказами, не оформлені належним чином. Інспектор поліції Цигилик І.І. на даний час звільнений з посади та вже не є працівником відповідача. Крім того його дії протиправними не визнавалися. Щодо моральної шкоди також вказує, що вона не доведена жодними належними доказами. Просить відмовити в задоволенні позову.

Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився,хоча про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, відзиву на позов не надавав.

Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлені обставини та визначені до них правовідносини:

11 вересняі 2017 року старшим інспектором ВАП ЧПП у м. Тернопіль ДПП капітаном поліції Цигиликом І.І. винесено постанову серії БР № 433864 у справі про адміністративне правопорушення /а.с. 18/. Зазначеною постановою її було визнано винною у порушенні пункту 15.10(д) та 15.1 Правил дорожнього руху України та притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 122 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 510 грн. Також було складено акт затримання транспортного засобу /а.с. 19/, ОСОБА_1 щоб отримати автомобіль сплатила штраф в розмірі 510 гривень /а.с. 20/, вартість за транспортування транспортного засобу у розмірі 720,00 грн. /а.с. 21/, вартість оплати зберігання транспортного засобу в розмірі 315,00 грн. /а.с. 22/, оплата послуг банку за сплату вищезазначених платежів в розмірі 20 гривень /а.с. 21, 22/. Не погоджуючись з діями інспектора патрульної поліції, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом про скасування постанову серії БР № 433864 від 11 вересня 2017 року про адміністративне правопорушення, винесену старшим інспектором ВАП ЧПП у м.Тернопіль ДПП капітаном поліції Цигилик Іваном Івановичем за ч.3 ст.122 КУпАП, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 у вигляді штрафу в розмірі 510,00 гривень та закриття провадження по адміністративній справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.122 ч.3 КУпАП. Постановою Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2018 року позов задоволено повністю /а.с. 12-17/.

У прийнятій постанові Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області та Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд зазначили, що постанова про притягнення ОСОБА_1 була винесена бездоказово та ґрунтується на припущеннях.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 265-2 КУпАП у разі наявності підстав вважати, що водієм вчинено порушення, передбачені частинами першою, другою, третьою, четвертою, шостою і сьомою статті 121, частинами третьою, четвертою і п`ятою статті 122 (в частині порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху, або загрозу безпеці руху, порушення правил зупинки чи стоянки на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю), статтями 122-5, 124, 126, частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 130, статтями 132 1, 206 1 цього Кодексу, працівник уповноваженого підрозділу України, що забезпечує безпеку дорожнього руху, тимчасово затримує транспортний засіб шляхом блокування або доставляє його для зберігання на спеціальний майданчик чи стоянку, що дозволяється виключно у випадку, якщо розміщення затриманого транспортного засобу суттєво перешкоджає дорожньому руху, або транспортний засіб розміщений на місцях, призначених для зупинки, стоянки, безоплатного паркування транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, в тому числі за допомогою спеціального автомобіля - евакуатора. Про тимчасове затримання робиться відповідний запис у протоколі про адміністративне правопорушення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача неправомірно було притягнуто до відповідальності на підставі ч. 3 ст. 122 КУпАП, що підтверджено рішеннями судів. А тому дії інспектора поліції Управління патрульної поліції щодо тимчасового затримання транспортного засобу позивача є також неправомірними та такими, що не відповідають чинному законодавству. Тому акт тимчасового затримання транспортного засобу «Мercedes-Benz Vito Віто 111» шляхом його доставляння евакуатором для зберігання на спеціальний майданчик в порядку ст.. 265-2 КУпАП підлягає скасуванню.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що внаслідок неправомірних дій інспектора поліції вона має право на відшкодування майнової шкоди в розмірі 720 гривень за транспортування транспортного засобу та 315 гривень за послуги зі зберігання транспортного засобу, 510 гривень за сплату штрафу та 20 гривень за послуги банку при оплаті вищезазначених операцій, які вона понесла у зв`язку з незаконним рішенням (діями) інспектора патрульної поліції.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Законом визначено, що обов`язок відшкодувати завдану потерпілому шкоду покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю службової особи органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, інші докази.

Таким чином, суд вважає, що з огляду на те, що неправомірність дій та рішень інспектора поліції управління патрульної поліції встановлена судами, а витрати в розмірі 720 гривень за транспортування транспортного засобу та 315 гривень за послуги зі зберігання транспортного засобу, 510 гривень за сплату штрафу та 20 гривень за послуги банку при оплаті вищезазначених операцій підтверджені позивачем, то вимоги позивача в цій частині щодо стягнення з держави України в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України вказаних грошових коштів є законними та обґрунтованими.

Стосовно позовних вимоги про відшкодування майнової шкоди за витрати на оплату фотокопіювання в розмірі 145 гривень, суд вважає за необхідне відмовити, оскільки суду не доведено належним чином, що ці витрати понесені саме взвязку із даними зверненнями позивача про неправомірність дій відповідачів.

Окрім того, позивачем заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди від неправомірних дій інспектора, яку він оцінив у 10 000 гривень. Зазначив, що не виявивши свій транспортний засіб на місці, вона пережила емоційні та душевні страждання, докладала значних зусиль для отримання автомобіля після його незаконного вилучення та оскарження незаконних дій інспектора в подальшому.

Частинами 1, 2 ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

У пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

Таким чином, вирішуючи питання щодо розміру суми моральної шкоди, яка підлягає стягненню, суд враховує, що в результаті незаконних процесуальних дій інспектора поліції Управління патрульної поліції, позивачу спричинені моральні страждання у зв`язку з порушенням його права, зважує на те, що позивач докладав певних зусиль для отримання автомобіля після його незаконного вилучення та для поновлення своїх порушених прав, внаслідок чого, виходячи з принципів розумності та справедливості, дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині у розмірі 1000 гривень.

Відповідно до п. 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011 центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Пунктом 35 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 845 від 03 серпня 2011 року, визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Відтак, фактично Державна казначейська служба України, залучена позивачем для «гарантії» подальшого виконання відповідного рішення, оскільки жодних самостійних вимог до цього органу позивач не пред`явив, а законом визначено, що обов`язок відшкодувати завдану потерпілому шкоду покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна.

Ураховуючи викладене, суд не убачає порушення прав Державної казначейської служби України та вважає вимоги про стягнення з держави Україна в особі Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 4800 гривень суд приходить до наступного.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі N 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі N 814/698/16.

До суду позивачем для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу було подано договір про надання правничої допомоги від 24 квітня 2018 року а.с. /81-82/, розрахунок суми винагороди за надану правову допомогу від 2 квітня 2017 року /а.с. 83/, квитанцію про оплату згідно договору про надання правничої допомоги на суму 4800,00 грн. /а.с. 30/. Суду у поданих документах жодним чином не обґрунтовано заявлену фахівцем у галузі права та адвокатом вартість послуг з посиланням на первинні документи.

Крім того, згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі N 821/1594/17, з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне приведення укладених до 15 грудня 2017 року договорів у відповідність до вимог діючого КАС України та доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року N 481 "Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення", зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за N 1686/24218.

Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд вважає, що вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 139 КАС України суд вважає за необхідне стягнути з Управління Національної поліції в Тернопільскій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь позивача сплачений ним судовий збір в сумі 704,80 грн. /а.с. 65/.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 77, 90, 139, 242-246, 286 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Національної поліції в Тернопільскій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та Державної казначейської служби України про визнання дій інспектора ДПС в Тернопільскій області протиправними, скасування акту тимчасового затримання транспортного засобу, відшкодування шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії старшого інспектора ВАП ЧПП у м. Тернопіль ДПП капітана поліції Цигилика Івана Івановича в частині тимчасового затримання транспортного засобу «Мercedes-Benz Vito Віто 111» шляхом його доставляння евакуатором для зберігання на спеціальний майданчик в порядку ст. 265-2 КУпАП.

Скасувати акт тимчасового затримання транспортного засобу «Мercedes-Benz Vito Віто 111» шляхом його доставляння евакуатором для зберігання на спеціальний майданчик в порядку ст. 265-2 КУпАП.

Стягнути з Держави Україна в особі Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) вартість оплати за транспортування транспортного засобу у розмірі 720,00 грн., вартість оплати зберігання транспортного засобу в розмірі 315,00 грн. суму оплаченого штрафу 510 гривень, оплату послуг банку за сплату вищезазначених платежів в розмірі 20 гривень, та 1000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частини позову відмовити.

Стягнути з Управління Національної поліції в Тернопільскій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь ОСОБА_1 витрати понесені позивачем на сплату судового збору в розмірі 704 гривні 80 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи безпосередньо до Третього адміністративного апеляційного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя

Дніпровського районного суду

м. Дніпродзержинська Є.Д. Багбая