Рішення № 83784546, 09.08.2019, Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області

Провадження № 2/742/86/19

Єдиний унікальний № 742/3723/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2019 року м.Прилуки Прилуцький міськрайонний суд Чернігівської області в складі головуючого-судді Циганка М.О., за участю секретаря судового засідання Чміль С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» про визнання неправомірним та скасування рішення банку в частині визнання пов`язаною з банком особою,-

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до ПУАТ «Фідобанк» про визнання неправомірним та скасування рішення банку в частині визнання пов`язаною з банком особою.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 20 квітня 2016 року звернувся до Прилуцького відділення ПУАТ «Фідобанк» із заявами про розміщення банківського Депозиту №408138-840/2016 на підставі якої банком було відкрито депозит на загальну суму 800 доларів США та №408135-978/2016 на загальну суму 3390 євро. 20 травня 2016 року на підставі рішення Національного банку України за №8, віднесено ПУАТ «Фідобанк» до категорії неплатоспроможних. Наказом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 травня 2016 року за №184, запроваджено тимчасову адміністрацію у ПУАТ «Фідобанк» та делеговано повноваження тимчасового адміністратора банку. Рішенням Правління Національного банку України від 18 липня 2016 року за №142-рш прийнято рішення ліквідувати ПУАТ «Фідобанк». Згідно рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19 липня 2016 року за №1265, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та розпочато процедуру ліквідації банку з 20 липня 2016 року по 19 липня 2018 року. Оскільки, станом на 01 серпня 2016 року позивачу не були виплачені кошти Фондом гарантування вкладів як передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у випадку ліквідації банку, тому й звернувся з відповідною заявою до уповноваженої особи Фонду з вимогою роз`яснити причини не виплати. Отримавши лист уповноваженої особи Фонду від 08 серпня 2016 року позивач довідався, що оскільки рішенням правління ПУАТ «Фідобанк» за №46 від 26 травня 2015 року його як асоційовану особу (чоловік керівника відділення банку) віднесено до осіб, пов`язаних з банком, тому Фонд у відповідності до норм ст.26 вищезгаданого Закону, не буде відшкодовувати кошти розміщені на його вкладах та роз`яснено, що відповідні кошти ОСОБА_1 має право отримати за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, в порядку черговості. Оскільки, позивач вважає, що віднесення його до переліку пов`язаних з банком осіб є протиправним, оскільки як при відкритті депозитів не був повідомлений про статус пов`язаної з банком особи, а саме неможливість отримання відшкодування власних заощаджень, та відповідно порушує його права як власника, тому ним і подано до суду позов про визнання неправомірним та скасування відповідного рішення правління ПУАТ «Фідобанк» та відшкодування сплачених судових витрат.

В судове засідання позивач не з`явилась, проте його представник адвокат Фесик І.А. заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача Єкімук О.Л. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав, посилаючись на обставини, викладені у відзиві.

Суд, заслухавши учасників судового процесу, дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно копії Заяв про розміщення банківського Депозиту №408138-840/2016 та №408135-978/2016 від 20 квітня 2016 року, вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (м.Прилуки) із заявою про розміщення депозитів на його ім`я, сума депозитів 800 доларів США та 3390 євро. Строк залучення - до 21 квітня 2016 року (а.с.13-14).

Зокрема, згідно п.VI даної заяви, передбачено, що підписанням цієї заяви ОСОБА_1 підтвердив, що до розміщення вкладу був ознайомлений банком із змістом Довідки про систему гарантування вкладу у письмовій формі (а.с.13-14).

При цьому, судом встановлено, що на підставі рішення Національного банку України від 20 травня 2016 року №8 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 травня 2016 року №783 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПУАТ «Фідобанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПУАТ «Фідобанк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 20 травня 2016 року до 19 червня 2016 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора банку. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб продовжено строки тимчасової адміністрації до 19 липня 2016 року.

Рішенням Правління НБУ від 18 липня 2016 року №142-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУАТ «Фідобанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 19 липня 2016 року №1265 «Про початок процедури ліквідації ПУАТ «Фідобанк» та делегування повноважень ліквідатора банка», згідно якого розпочато процедуру ліквідації даного банку з 20 липня 2016 року по 19 липня 2018 року, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора.

Правові засади та порядок ліквідації банку визначені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI, який є спеціальним відносно даних правовідносин та встановлює окремий порядок задоволення вимог кредиторів банку.

Зокрема, згідно абз.1 ч.1 ст.26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом (абз. 4 ч.1 ст.26 вищезгаданого Закону).

Зокрема, як вбачається з норм п.4 ч.4 ст.26 Закону, Фонд не відшкодовує кошти розміщені на вклад у банку особою, яка є пов`язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом року до дня прийняття такого рішення).

Відповідно до ст.52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07 грудня 2000 року за №2121-ІІІ, пов`язаними з банком особами є в тому числі: 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини.

Зокрема, згідно ст.42 вищезгаданого Закону, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин, керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління банку, головний бухгалтер банку, його заступники, керівники відокремлених підрозділів банку.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», асоційована особа - чоловік або дружина, прямі родичі цієї особи (батько, мати, діти, рідні брати та сестри, дід, баба, онуки), прямі родичі чоловіка або дружини цієї особи, чоловік або дружина прямого родича.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 з 25 січня 2014 року по 30 червня 2016 року працювала начальником Прилуцького відділення №1 ПУАТ «Фідобанк» (а.с.36-37).

Згідно анкети співробітника ПУАТ «Фідобанк», який належить до пов`язаних осіб банку, чоловіком ОСОБА_3 є ОСОБА_1 (а.с.38-41, 111).

Згідно Витягу з протоколу засідання Правління ПУАТ «Фідобанк» №46 від 26 травня 2015 року, вбачається, що банком затверджено Перелік пов`язаних осіб із ПУАТ «Фідобанк», станом на 01 травня 2015 року (а.с.11), в тому числі ОСОБА_1 (а.с.45-54).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПУАТ "Фідобанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Як вбачається з копії Заяв про розміщення банківського Депозиту №408138-840/2016 та №408135-978/2016 від 20 квітня 2016 року, підписанням цієї заяви ОСОБА_1 підтвердив, що до розміщення вкладу був ознайомлений банком із вмістом Довідки про систему гарантування вкладу у письмовій формі (а.с.13-14).

Згідно самої Довідки про систему гарантування вкладів фізичних осіб, наданих банком, як Додаток 2 до Положення про порядок інформування громадськості про систему гарантування вкладів фізичних осіб, зазначено, що Фонд не відшкодовує кошти, в тому числі у випадку розміщені на вклад у банку особою, яка є пов`язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом року до дня прийняття такого рішення) (а.с.112).

Проте, як сама Довідка так і матеріали справи не містять жодного підтвердження, що саме з цією Довідкою ознайомився і погодився позивач в Прилуцькому відділенні ПУАТ «Фідобанк», підписуючи Заяви про розміщення банківського Депозиту №№408138-840/2016 та №408135-978/2016 від 20 квітня 2016 року, оскільки б будучи повідомленим про статус пов`язаної з банком особи, а саме неможливість отримання відшкодування власних заощаджень згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на загальних підставах, позивач розумів би своє невигідне становище та навряд чи уклав відповідні банківські договори.

Крім того, суд враховує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права та бути проінформованим про умови надання банківських послуг, що зокрема укладено у формі заяв, оскільки це потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.

Крім того, як вбачається з редакції ст.42 Закону України «Про банки та банківську діяльність», із змінами внесеними Законом України від 16 листопада 2017 року за №2210 VIII, керівниками банку є голова, його заступники та члени ради банку, голова, його заступники та члени правління банку, головний бухгалтер банку та його заступники, та виключено керівників відокремлених підрозділів банку.

Отже відсутні підстави вважати, що позивач при укладенні банківських договорів вірно розумів свій статус асоційованої особи банку (чоловіка керівника відокремленого підрозділу банку) та відповідно особи, пов`язаної з банком, та незважаючи на ризики щодо неможливість отримання відшкодування власних заощаджень згідно вимог Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на загальних підставах, все таки уклав договори про розміщення банківських депозитів.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту банківських послуг.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року N 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон N 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону N 1023-ХІІспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення.

Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

За ч. 1 ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Як передбачено ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Грошові кошти згідно договору депозиту належать позивачеві на праві приватної власності.

Згідно ст. 317 ЦК України змістом права власності є права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Як зазначено у ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Так, згідно ст.1 Протоколу №1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України.

Європейський суд з прав людини у справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом.

Зазначений принципи сформульовано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Спорронг і Лоннрот проти Швеції" (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід`ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі статті 1 Першого протоколу.

Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно з другим реченням, яке необхідно розуміти у світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти шляхом ужиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Прессос компанія ОСОБА_11" та інші проти Бельгії").

Разом із тим факт встановлення законом підстав для позбавлення права власності Європейський Суд з прав людини вважає недостатнім для обґрунтування втручання в право власності.

Втручання в право власності, у тому числі й основане на законі, не повинно порушувати справедливу рівновагу між вимогами інтересів суспільства і захистом основних прав особи.

Як зазначено в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ст. 81 ЦПК України).

Отже, в силу вимог ст.ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, судом встановлено, що ОСОБА_1 у відповідності до рішення Правління ПУАТ «Фідобанк» №46 від 26 травня 2015 року включений до переліку пов`язаних осіб з ПУАТ «Фідобанк» як асоційована особа (чоловік) керівника відокремленого підрозділу банку, при цьому, доказів того, що позивач ознайомився і погодився при укладенні банківських договорів із своїм статусом пов`язаної з банком особи, а саме неможливістю отримати в майбутньому відшкодування власних заощаджень згідно Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на загальних підставах, у випадку ліквідації банку; тобто позивач зазнав грубого порушення свого права власності, що має наслідком позбавлення його власних грошових коштів, які були внесені до банку, тому позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

На підставі ст. 141 ЦПК України суд вважає, оскільки позов задоволено, судові витрати по справі необхідно стягнути з відповідача на користь позивача у сумі 704 грн. 80 коп.

Керуючись вищевикладеним, на підставі ст. ст.12, 13, 81, 258-259, 263, 264, 265, 352, 354, 355, п.п.15.5 п.15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» про визнання неправомірним та скасування рішення банку в частині визнання пов`язаної з банком особою - задовольнити в повному обсязі.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Правління Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» №46 від 26 травня 2015 року в частині включення до переліку пов`язаних осіб з Публічним акціонерним товариством «Фідобанк» ОСОБА_1 та зобов"язати Публічне акціонерне товариство «Фідобанк» виключити ОСОБА_1 з числа пов"язаних осіб банку.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» на користь ОСОБА_1 704 грн. 80 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду через Прилуцький міськрайонний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя М.О.Циганко