Ухвала суду № 83778973, 20.08.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 20.08.2019

Справа 320/6730/19

Провадження № 2/320/3191/19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2019 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі головуючого судді Фоміна В.А. при вирішенні питання про прийняття позовної заяви ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Управління опіки та піклування Міністерства освіти Московської області по Орехово-Зуєвському муніципальному району та міському округу Орехово-Зуєво про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно малолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Частиною 4 ст.177 ЦПК України визначено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст.133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. а немайнового характеру - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.3 пп.1, абз.3 пп.2 п.1 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2019 року становить 1921,00 грн.

Таким чином, судовий збір за одну вимогу немайнового характеру становить 768,40 гривень.

Згідно з абз.2 ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

У позовній заяві об`єднано дві вимоги немайнового характеру: 1) позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_2 ; 2) стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_2 .

На підставі п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення аліментів, яка є вимогою майнового характеру.

А тому позивач має сплатити судовий збір у сумі 768,40 гривень.

З урахуванням наведених обставин та правових норм позивачу необхідно надати документ, що підтверджує доплату судового збору у сумі 768,40 гривень на наступні реквізити: (отримувач –Мелітопольське УК/Мелітополь/22030101, Код отримувача 37968956, р\р 31211206008013, Банк отримувача – Казначейство України, МФО 899998, код виду платежу: 22030101).

Також позивач, заявляючи вимогу про позбавлення відповідача батьківських прав не надає акти обстеження житлово-побутових умов проживання дитини, батьків, характеристики на батьків, довідку про склад сім`ї, докази, що відповідач дійсно ухиляється від батьківських обов`язків, на які суд може посилатись при постановленні рішення суду та встановлення істини по справі.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Однак позивачкою у заяві не зазначено, до заяви не долучено належних доказів щодо попередження батька про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.

Крім того, зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є громадянином Російської Федерації та проживає на її території.

Вирішуючи питання щодо форми і змісту позовної заяви за участю іноземного елементу, суди України повинні керуватися як нормами ЦПК України, так і нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.

Визначення поняття «іноземний елемент» наведено у пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право». Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Джерела правового регулювання участі іноземного елемента у цивільному процесі України поділяються на дві групи: національне законодавство та міжнародні договори, в яких бере участь Україна.

Розглядаючи справи за участю іноземного елемента, судам слід з`ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли.

Статтею 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що права та обов`язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв`язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.

Відповідно до ч.1 ст.67 Закону України «Про міжнародне приватне право» зобов`язання щодо утримання, які виникають із сімейних відносин, крім випадків, передбачених статтею 66 цього Закону, регулюються правом держави, у якій має місце проживання особа, яка має право на утримання.

Статтею 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачені загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом. Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Підстави визначення підсудності справ судам України передбачені ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право». Суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках: 1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону; 2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача; 3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України; 4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні; 5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні; 6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання; 7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; 8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України; 9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України; 10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном; 11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України; 12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

У силу ч.1 п.1 ст.76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону (виключна підсудність, яка на спори про розірвання шлюбу не розповсюджується).

Відповідно до ч.1 ст.20 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993, набрала чинності для України 14.04.1995, для Російської Федерації 10.12.1994 (далі Конвенція), якщо в частинах II-V цього розділу не встановлено інше, позови до осіб, які мають місце проживання на території однієї з Договірних Сторін, подаються, незалежно від їх громадянства, в суди цієї Договірної Сторони, а позови до юридичних осіб подаються в суди Договірної Сторони, на території якої знаходиться орган управління юридичної особи, його представництво або філія.

Згідно з ч.1 ст.32 Конвенції правовідносини батьків і дітей визначаються за законодавством Договірної Сторони, на території якої постійно проживають діти.

Розділом ХІ ЦПК України визначено порядок провадження у справах за участю іноземних осіб.

Відповідно до ст.80 Закону України «Про міжнародне приватне право» у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.

Статтею 497 ЦПК України визначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.2 Закону України «Про міжнародне приватне право», цей Закон застосовується до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема підсудності судам України справ з іноземним елементом.

Відповідно до ст.498 ЦПК України у разі, якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено, - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Як вбачається із матеріалів позовної заяви, відповідачем у даній справі є громадянин Російської Федерації, і має місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.6 Конвенції Договірні Сторони надають один одному правову допомогу, у тому числі, шляхом вручення документів.

Згідно з ч.2 ст.7 Конвенції доручення про вручення документів повинні бути також зазначена точна адреса одержувача і найменування документа, що вручається. Таким чином, без зазначення у позовній заяві місця проживання відповідача, доручення про вручення документів не може бути виконане.

У разі наявності міжнародного договору з питань надання правової допомоги в цивільних справах, чинного у відносинах між Україною та іноземною державою, використовується Інструкція про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України,Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року №1092/5/54 (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 2.1 розділу ІІ вказаної Інструкції, у разі, якщо при розгляді цивільної справи в суду України виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд України складає доручення про надання правової допомоги за кордоном.

Згідно п.2.3 розділу ІІ Інструкції доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи. Це окремо визначається судом України у дорученні.

Відповідно до п.8.4 розділу VIII Інструкції, з урахуванням статті 17 Конвенції доручення чи документи за результатами виконання доручень складаються російською мовою. У разі, якщо зазначені документи складені українською мовою, до них додаються засвідчені переклади російською мовою.

Також слід зазначити, що положеннями ст.79 Закону України «Про нотаріат» та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус. При цьому, перекладач разом з документом, що встановлює його особу, повинен надати документ, який підтверджує його кваліфікацію.

Доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ЦПК.

Статтею 80 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід`ємними частинами «права на суд» слід розглядати, зокрема, наступні вимоги: вимога «змагальності» процесу відповідно до статті 6 Конвенції передбачає наявність можливості бути поінформованим і коментувати зауваження або докази, представлені протилежною стороною, в ході розгляду; право на «публічне слухання», що передбачає право на усне слухання і особисту присутність сторони в цивільному судовому процесі перед судом (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden, 26 травня 1988 р., номер заяви 10563/83, пп. 24- 33); право на ефективну участь (T. та V. проти Сполученого Королівства,16 грудня 1999 р., номер заяв 24724/94; 24888/94, пп. 83-89).

Відтак суд, у разі відкриття провадження у справі, зобов`язаний повідомити про подачу позову, час і місце судового засідання всіх учасників процесу, в тому числі й нерезидента.

Позивачем подано до суду позовну заяву, її копію та додатки до позову, які не відповідають вищевказаним нормам законодавства.

На підставі зазначеного, оскільки відповідач ОСОБА_3 є громадянином Російської Федерації та проживає на її території та третя особа Управління опіки та піклування Міністерства освіти Московської області по Орехово-Зуєвському муніципальному району та міському округу Орехово-Зуєво, зареєстрована на території Російської Федерації, позивачу слід надати в трьох екземплярах належним чином засвідчений переклад позовної заяви та усіх додатків до неї на російську мову, для вручення їх відповідачу та третій особі.

З метою правильного і своєчасного розгляду справи позивачу необхідно усунути вищевказані недоліки.

Відповідно до змісту ч.1 ст.185 ЦПК України, позовна заява подана без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177ЦПК України підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Керуючись ст.ст. 175, 177, 185, 260, 261, 353 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Управління опіки та піклування Міністерства освіти Московської області по Орехово-Зуєвському муніципальному району та міському округу Орехово-Зуєво про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків протягом трьох днів з дня отримання копії ухвали.

У разі невиконання вищевказаного у встановлений термін, позовна заява буде вважатися неподаною і повернута позивачеві.

Ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

Суддя: В.А. Фомін