Рішення № 8376011, 05.03.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2010 р. Справа № 57/10-10

вх. № 516/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Садівничий І.В. - генеральний директор відповідача - не з*явився

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Водомер", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екзітус", м. Харків

про стягнення 28270391,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю фірма „Водомер” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю „Екзітус” заборгованість у сумі 28270391,62 грн. та просить покласти на відповідача судові витрати. Свої вимоги позивач мотивує неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань по договору комісії № 24-17/08/09 від 14.08.2009 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29 січня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 09 лютого 2010 року о 10:45 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 лютого 2010 року та 22 лютого 2010 року розгляд справи відкладався, в зв'язку з неявкою у судове засідання представника відповідача та ненадання сторонами витребуваних судом документів.

У призначеному 05 березня 2010 року судовому засіданні представник позивача позов підтримував та наполягав на його задоволенні.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, про місце, дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином, проте відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданої позивачем Довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, місцезнаходження відповідача – 61019, Харківська область, м. Харків, Жовтневий район, пр. Дзюби, б. № 4, кв. № 26, Україна, саме на цю адресу позивачем надсилались позовна заява, а судом процесуальні документи.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обов’язок з’ясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Аналогічна позиція викладена в Інформаційних листах Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року №01-8/482, від 18.03.2008 року №01-8/164від 14.08.2007 року №01-8/675, від 02.06.2006 року №01-8/1228.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Присутній в судовому засіданні 05 березня 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи без участі представника відповідача відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 17 серпня 2009 року між позивачем – Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою «Водомер» (комітентом) та відповідачем – Товариством з обмеженою відповідальністю «Екзітус» (комісіонером) був укладений договір комісії № 24-17/08/09 (далі - договір комісії), відповідно до умов якого комісіонер (відповідач у справі) зобов’язався за дорученням комітенту (позивача у справі) укласти в строк до 01 грудня 2009 року договори купівлі-продажу від свого імені з третіми особами на товар, що належить комітенту (позивачу у справі) та продавати цей товар за рахунок комітента (позивача у справі) на умовах договору комісії.

Відповідно до пункту 2.2 договору комісії сторони погодили конкретні умови угоди, а саме: кількість, якість та мінімальна ціна продажу товару зазначаються в накладній, що виписується комітентом (позивачем у справі), яка є невід’ємною частиною договору комісії.

Пунктами 2.3, 2.4 договору комісії сторони визначили, що винагородою комісіонера (відповідача у справі) є різниця між ціною товару, вказаного в накладній комітенту (позивача у справі) та ціною продажу товару, товар, що не був проданий комісіонером (відповідачем у справі) підлягає поверненню комісіонером (відповідачем у справі) комітенту (позивачу у справі) в строк до 05 грудня 2009 року, витрати комісіонера (відповідача у справі) по транспортуванню та сховом товару не є розходами комісіонера (відповідача у справі) в розумінні статті 1024 Господарського кодексу України та не підлягає компенсації комітентом (позивачем у справі).

Згідно з пунктом 3.1 договору комісії, ціна договору складається із сум винагород, які виплачуються комітетом (позивачем у справі) комісіонеру (відповідачу у справі).

Розділом 4 договору комісії сторони встановили порядок розрахунків, а саме, в строк до 01 грудня 2009 року комісіонер (відповідач у справі) надає комітенту (позивачу у справі) звіт по проданому товару та акт виконаних робіт, якій підписується сторонами та є невід’ємною частиною договору комісії, після чого комісіонер (відповідач у справі) на протязі трьох банківських днів після отримання звіту перераховує комітенту (позивачу у справі) грошові суми, отримані від продажу товару, за виключенням винагороди.

Пунктом 10.1 договору комісії сторони визначили строк його дії, а саме: з моменту підписання - 17 серпня 2009 року по повного виконання сторонами зобов’язань по договору комісії.

На виконання умов договору комісії, комітент (позивач у справі) передав на реалізацію комісіонеру (відповідачу у справі) майно на загальну суму 28270391,62 грн.

Факт передачі майна підтверджується накладними передачі товару на комісію № 1-К від 14.08.2009 року на суму 2127997,82 грн., № 2-К від 14.08.2009 року на суму 327838,59 грн., № 3-К від 14.08.2009 року на суму 2762284,62 грн., № 9-К від 14.08.2009 року на суму 44542,24 грн., № 8-К від 14.08.2009 року на суму 40906,70 грн., № 7-К від 14.08.2009 року на суму 260368,35 грн., № 6-К від 14.08.2009 року на суму 5127572,43 грн., № 5-К від 14.08.2009 року на суму 6146870,04 грн., № 4-К від 14.08.2009 року на суму 44664,72 грн., № 10-К від 14.08.2009 року на суму 992050,62 грн., № 11-К від 14.08.2009 року на суму 4289125,32 грн., № 12-К від 14.08.2009 року на суму 411934,30 грн., № 13-К від 14.08.2009 року на суму 1502028,89 грн., № 14-К від 14.08.2009 року на суму 893350,47 грн., № 15-К від 14.08.2009 року на суму 1601572,74 грн., № 16-К від 14.08.2009 року на суму 757804,89 грн., № 17-К від 14.08.2009 року на суму 939478,88 грн., всього на загальну суму 28270391,62 грн., підписаними сторонами договору відповідно до його умов та скріпленими їх печатками.

Отже з матеріалів справи вбачається, що позивачем обов`язок передачі на реалізацію комісіонеру (відповідачу у справі) майна на загальну суму 28270391,62 грн., необхідних для виконання доручення, було виконано у повному обсязі.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач станом на січень 2010 року не виконав умови договору комісії, звіт щодо реалізованого майна не надав, грошові кошти, отримані від його реалізації, комітенту (позивачу у справі) не перерахував, нереалізоване майно комітенту (позивачу у справі) не повернув, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договір, укладений між сторонами по справі, як цивільно-правовий правочин, є правомірним на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом, та він не визнаний судом недійсним, тому зобов’язання за цим договором мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 1011 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно з частиною 1 ст. 1012 Цивільного кодексу України, договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Частиною 3 статті 1012 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.

Відповідно до частини 1 статті 1014 Цивільного кодексу України, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок.           

Відповідно до статті 1022 Цивільного кодексу України, після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

Обов’язок комісіонера вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок, а за відсутності таких вказівок в договорі комісії відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться встановлений частиною 1 статті 1014 Цивільного кодексу України та пунктом 2.1, 2.4, 4.1, 4.2, 4.3 договору комісії, укладеного між сторонами 17.08.2009 року.

Згідно приписів ст. ст. 1018, 1021 Цивільного кодексу України, передане комісіонеру від комітента майно є власністю комітента, комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, недостачу або пошкодження майна комітента.

Факт отримання майна відповідачем і його неповернення на вимогу позивача встановлений судом і не спростований відповідачем.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості в сумі 28270391,62 грн. не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання за договором комісії № 24-17/08/09, укладений сторонами 17.08.2009 року.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення боргу в сумі 28270391,62 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 33, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 526, 530, 611, 1011, 1012-1022 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Екзітус» (адреса: 61019, м. Харків, вул. Дзюби, 4, кв. 26, код ЄДРПОУ 36459040, відомості про р/р відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Водомер» (адреса: 61091, Харківська область, м. Харків, вул. Танкопія, 9/2, код ЄДРПОУ 24669601, відомості про р/р відсутні) 28270391,62 грн. боргу, а також 25500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання судовим рішення законної сили.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

Повний текст рішення підписано 10.03.2010 року

справа № 57/10-10