Рішення № 8375769, 16.03.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

16.03.2010 справа № 5020-3/033 За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю „Феироил”

(вул. В. Кучера, буд. 13, кв. 2, м. Севастополь, 99011)

до                     Приватного підприємства „Таладор”

(вул. Матвія Вороніна, буд. 3, кв. 17, м. Севастополь, 99001)

про стягнення заборгованості в розмірі 22538,64 грн.

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ТОВ „Феироил”) –Сошніков О.Г., директор, протокол №1 від 12.09.2006, паспорт серії АР № 278830, виданий Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі від 17.11.2001;

відповідач (ПП „Таладор”) –явку уповноважених представників не забезпечив.

Суть спору:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Феироил” (далі –Позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства „Таладор” (далі –Відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 22538,64 грн.

Ухвалою від 12.02.2010 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі; розгляд справи призначено на 03.03.2010.

Ухвалою суду від 03.03.2010 розгляд справи був відкладений в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України на 16.03.2010 через нез’явлення відповідача, невиконання ним вимог суду.

У судове засідання 16.03.2010 відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином у встановленому порядку (рекомендованою кореспонденцією відповідно до адреси, вказаної у довідці Управління статистики у місті Севастополі /арк. с. 21/) та своєчасно.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 №01-8/123 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році” зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

За викладених обставин суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового зв’язку з позначками „за закінченням терміну зберігання”, „адресат відсутній” /арк. с. 29-30, 33-34/ можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов’язку щодо повідомлення відповідача про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Встановивши, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а нез’явлення представника Відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд визнав за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

встановив:

24.07.2007 ТОВ „Феироил” на підставі видаткової накладної №РН-0000046 від 24.07.2007 поставило ПП „Таладор” товар (дизельне паливо) на загальну суму 31205,20 грн. /арк. с. 9/.

На оплату Відповідачем отриманого товару Позивачем був виставлений рахунок-фактура №СФ-000058 від 24.07.2007 /арк. с. 12/.

30.07.2007 Відповідач сплатив за поставлене позивачем дизельне паливо 16205,20 грн. (банківська виписка /арк. с. 13/; довідка /арк. с. 51/).

Решта заборгованості залишилась непогашеною до теперішнього часу.

Отже, свої зобов’язання по сплаті заборгованості в повному обсязі за отриманий товар Відповідач так і не виконав, що і стало причиною для звернення Позивача до суду із даним позовом з вимогою стягнути з боржника суму заборгованості, з урахуванням інфляційних збитків, 3% річних, а також штрафних санкцій за порушення зобов’язання.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Спір між сторонами виник з приводу неналежного виконання Відповідачем зобов’язання з оплати поставленого Позивачем товару.

Предметом позову є матеріально-правова вимога ТОВ „Феироил” до ПП „Таладор” про стягнення заборгованості за поставлений товар, а також 3% річних та інфляційних збитків, у зв’язку із простроченням оплати, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України і Цивільного кодексу України, які регулюють загальні положення про зобов’язання, питання виконання зобов’язань та відповідальності за порушення зобов’язань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Частина перша статті 11 Цивільного кодексу України встановлює, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обв’язки, зокрема, з правочинів.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

На підставі наданих до матеріалів справи доказів, суд дійшов висновку, що дії сторін в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства слід визнати діями, що породжують цивільні права і обов’язки, аналогічні зобов’язанням за договором поставки.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі видаткової накладної №РН 0000046 від 24.07.2007, в якій визначено найменування товару, його кількість, вартість /арк. с. 9/, Позивач поставив Відповідачу товар на суму 31205,20 грн. Відповідач прийняв цей товар, що підтверджується підписом уповноваженої особи, проставленим на видатковій накладній згідно з довіреністю ЯНФ №315023 від 24.07.2007 /арк. с. 10-11/, проте оплату в повному обсязі не здійснив.

30.07.2007 Відповідач перерахував Позивачу лише 16205,20 грн.

Так, відповідно до банківської виписки /арк. с. 13/ Відповідач сплатив Позивачу 29728,20 грн. за рахунком №СФ-000052 від 17.07.2007 та за рахунком №СФ-000058 від 24.07.2007. При цьому, згідно з довідкою Позивача /арк. с. 51/, зі сплачених Відповідачем коштів –16205,20 грн. віднесені ним на рахунок №СФ-000058 від 24.07.2007, а 13523,00 грн. –на рахунок №СФ-000052 від 17.07.2007.

Отже, несплаченою Відповідачем залишилась заборгованість за рахунком №СФ-000058 від 24.07.2007 в розмірі 15000,00 грн. (31205,20-16205,20).

Наявна заборгованість підтверджується також Актом звірення взаємних розрахунків станом на 31.12.2008, підписаним обома Сторонами /арк. с. 14/. Згідно з даним актом, сальдо на 01.01.2008 по всіх поставках позивача, які були ним здійснені до 01.01.2008, складає 16000,00 грн. За поставки товару, які відбулися у період з 15.01.2008 по 07.07.2008 Відповідач перед Позивачем розрахувався повністю. Водночас, у період з 15.01.2008 по 07.07.2008 Відповідачем була сплачена сума в розмірі 1000,00 грн., яка Позивачем віднесена в рахунок заборгованості, що виникла до 01.01.2008. Сальдо на 31.12.2008 складає 15000,02 грн., тобто за поставку товару, яка відбулася 27.07.2007, Відповідач остаточно так і не розрахувався.

Також згідно з довідкою Позивача та його оборотно-сальдовою відомістю /арк. с. 53-54/ станом на 15.03.2010 заборгованість Відповідача за рахунком №СФ-000058 від 24.07.2007 складає 15000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, встановлений судом факт отримання товару, видаткова накладна, акт звірення взаємних розрахунків, надані Позивачем в підтвердження своїх вимог, є підставами виникнення у Відповідача обов’язку сплатити отриманий товар.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ТОВ „Феироил” в частині стягнення основного боргу в сумі 15000,00 грн. –обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Звертаючись до суду з позовом, Позивачем також заявлені вимоги про стягнення з Відповідача інфляційних збитків –6450,00 грн. та 3% річних –1088,64 грн.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Проте, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що 24.07.2007 позивач виставив відповідачеві рахунок №СФ-000058 /арк. с. 12/. В рахунку зазначено, що він дійсний до сплати до 26.07.2007.

Позивач у позовній заяві підкреслює, що строки виконання зобов’язання сторонами погоджені не були, але посилаючись на статтю 530 Цивільного кодексу України зауважує, що виставлення рахунку є моментом пред’явлення Відповідачу вимоги щодо сплати суми боргу. Тому Відповідач повинен був оплатити рахунок №СФ-000058 впродовж 7 днів.

Суд погоджується з Позивачем щодо того, що Відповідач був зобов’язаний оплатити дизельне паливо кількістю 8840 л протягом семи днів, тобто в строк до 31.07.2007, оскільки виставлення рахунку у розумінні частини другої статті 530 Цивільного кодексу України є моментом пред’явлення вимоги кредитора (Позивача) до боржника (Відповідача) щодо сплати боргу.

Станом на день прийняття рішення у справі Відповідач свого обов’язку щодо оплати за отриманий товар в повному обсязі не виконав.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так само згідно з частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнових прав та інтересів, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, інфляційне збільшення суми боргу та нарахування Позивачем 3% річних за користування чужими грошовими коштами є правомірними.

Перевіривши надані Позивачем розрахунки інфляційних збитків та 3% річних, суд зазначає, що в цілому вони здійснені відповідно до вимог чинного законодавства.

Разом з тим, при обчисленні 3% річних позивачем допущені певні помилки. Зокрема, при здійсненні розрахунку 3% річних Позивач не врахував, що 2008 рік є високосним, тобто має 366 календарних днів.

Тому суд здійснив власні розрахунки, що наведені нижче.

Розрахунок 3% річних за період з 01.08.2007 по 31.12.2009, сума боргу –15000,00 грн.:

За період з 01.08.2007 по 31.12.2007 (153 дні):

15000,00*3/100/365*153=188,63 грн.

За період з 01.01.2008 по 31.12.2008 (366 днів):

15000,00*3/100=450,00 грн.

За період з 01.01.2009 по 31.12.2009 (365 днів):

15000,00*3/100=450,00 грн.

Таким чином, загальний розмір 3% річних за розрахунком суду становить 1088,63 грн. (188,63+450,00+450,00).

Результат розрахунку 3% річних, зроблений судом співпадає з розрахунком, здійсненим позивачем, тому суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1088,64 грн.

При розрахунку збитків від інфляції судом застосовані рекомендації, що викладені в Листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97Р, та офіційні індекси інфляції, встановлені Державним комітетом статистики України.

Розрахунок інфляційних збитків:

За період з 01.08.2007 по 31.12.2007:

1,006*1,022*1,029*1,022*1,021=1,104

15000,00*1,104-15000,00=1560,00 грн.

За період з 01.01.2008 по 31.12.2008:

1,029*1,027*1,038*1,031*1,013*1,008*1,011*1,017*1,015*1,021=1,231

15000,00*1,231-15000,00=3465,00

За період з 01.01.2009 по 31.12.2009:

1,029*1,015*1,014*1,009*1,005*1,011*1,008*1,009*1,011*1,009=1,127

15000,00*1,127-15000,00=1905,00 грн.

Отже, загальний розмір інфляційних збитків за період з 01.08.2007 по 31.12.2009 складає 6930,00 грн. (1560,00+3465,00+1905,00).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, може виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

З огляду на відсутність такого клопотання, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення збитків від інфляції в заявленому розмірі, тобто в сумі 6450,00 грн.

Підсумовуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Феироил” підлягають повному задоволенню в сумі 22538,64 грн., з яких: 15000,00 грн. –сума основного боргу; 6450,00 грн. –збитки від інфляції; 1088,64 грн. –3% річних.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 225,39 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Приватного підприємства „Таладор” (вул. Матвія Вороніна, буд. 3, кв. 17, м. Севастополь, 99001; ідентифікаційний код 20736097; п/р260000233101 в СФ ВАТ "Банк "Фінанси і кредит", м. Севастополь, МФО 384812) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Феироил” (вул. В. Кучера, буд. 13, кв. 2, м. Севастополь, 99011; ідентифікаційний код 25138082; п/р2600601882392 в філії публічного акціонерного товариства „Державний експортно-імпортний банк України”, м. Севастополь, МФО 384986) заборгованість в розмірі 22538,64 грн. (двадцять дві тисячі п’ятсот тридцять вісім грн.. 64 коп.), з яких: 15000,00 грн. –сума основного боргу; 6450,00 грн. –збитки від інфляції; 1088,64 грн. –3% річних, а також державне мито в розмірі 225,39 грн. (двісті двадцять п’ять грн. 39 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.О. Головко

Рішення оформлено

і підписано в порядку

статті 84 ГПК України

17.03.2010.