Рішення № 83753258, 15.08.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/1621/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Костенко Г.В.,

за участю:

секретаря судового засідання – Ніценко А.О.,

позивача – ОСОБА_1,

представника позивача – ОСОБА_2,

представника відповідача – Сінельніченка С.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 1736 Міністерства оборони України, третя особа: Кременчуцький об'єднаний міський військовий комісаріат Міністерства оборони України, про визнання протиправними та скасування наказу, стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

06.05.2019 ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини А1736 Міністерства оборони України (надалі також відповідач), третя особа: Кременчуцький об'єднаний міський військовий комісаріат Міністерства оборони України, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ військової частини А 1736 Міністерства оборони України №340 від 06.12.2017 в частині про виведення у розпорядження командира військової частини А 1736 старшого сержанта ОСОБА_1 начальника ремонтної майстерні речового майна взводу забезпечення груп матеріального забезпечення;

- визнати протиправним та скасувати наказ військової частини А 1736 Міністерства оборони України №340 від 06.12.2017 в частині про визначення старшого сержанта ОСОБА_1 начальника ремонтної майстерні речового майна взводу забезпечення груп матеріального забезпечення, таким який самостійно залишив частину;

- визнати протиправним та скасувати наказ військової частини А 1736 Міністерства оборони України №340 від 06.12.2017 в частині зняття х усіх видів забезпечення з 06.12.2017 старшого сержанта ОСОБА_1 начальника ремонтної майстерні речового майна взводу забезпечення груп матеріального забезпечення;

- визнати протиправним та скасувати наказ військової частини А 1736 Міністерства оборони України №340 від 06.12.2017 в частині припинення виплати грошового забезпечення з 24.11.2017 старшому сержанту ОСОБА_1 начальнику ремонтної майстерні речового майна взводу забезпечення груп матеріального забезпечення;

- визнати протиправним та скасувати акт про проведення службового розслідування по факту несвоєчасного повернення з відпустки старшого сержанта ОСОБА_1 начальника ремонтної майстерні речового майна взводу забезпечення груп матеріального забезпечення військової частини А 1736;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А 1736 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення на суму 28366,65 грн;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А 1736 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 невиплачену компенсацію за невикористану оплачувану щорічну основну відпустку за 2017 рік у розмірі 7584,80 грн;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А 1736 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 невиплачену одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2017 рік у розмірі 7584,80 грн;

- стягнути з військової частини А 1736 Міністерства оборони України на користь ОСОБА_1 судові витрати, що пов'язані з розглядом справи, а саме на професійну правничу допомогу у сумі 4034,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом військової частини А1736 Міністерства оборони України №340 від 06.12.2017 старшого сержанта ОСОБА_1, начальника ремонтної майстерні речового майна взводу забезпечення групи матеріального забезпечення: виведено у розпорядження командира військової частини А1736; з 06.12.2017 знято з усіх видів грошового забезпечення; припинено виплату грошового забезпечення з 24.11.2017. Підставою для прийняття вказаного наказу є самовільне залишення військової частини. Позивач зазначає, що на підставі наказу військової частини А1736 №298 від 25.10.2017 було надано щорічну відпустку за 2016 рік терміном 30 календарних діб з 25.10.2017 по 23.11.2017. Під час відпустки захворів та в період з 23.11.2017 по 02.04.2018 знаходився на лікуванні, що підтверджується одинадцятьма листками непрацездатності. Вважає, що відповідач своїми діями позбавив його грошового забезпечення на суму 28366,65 грн; компенсації за щорічну відпустку 2017 року у розмірі грошового забезпечення на суму 7584,80 грн; одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2017 рік у розмірі 7584,80 грн.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/1621/19. Вирішено розгляд адміністративної справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.

11.06.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.119-125 т.1), в якому представник військової частини А1736 Міністерства оборони України просив відмовити в задоволенні позову посилаючись на те, що дії позивача свідчать про те, що він мав за мету ухилення від проходження військової служби та виконання своїх службових обов'язків. Наголошує, що позивач перебував на амбулаторному лікуванні та мав можливість прибути до розташування військової частини та продовжити лікування у військовому медичному закладі. За фактом вчинення злочину передбаченого ч.1 статті 409 КК України до Покровського відділу НП Донецької області направлено повідомлення та внесено дані до ЄРДР.

11.06.2019 від третьої особи надійшли письмові пояснення, у яких представник просив розгляд справи провести без особистої участі представника. При розгляді позовної заяви покладається на розсуд суду (а.с.114-115 т.1).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.07.2019 продовжено строк підготовчого засідання на 30 календарних днів.

01.08.2019 до суду надійшла відповідь на відзив (а.с.21-29 т.2), у якій позивач відхиляє доводи відповідача.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.08.2019 залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини А1736 Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування акту проведення службового розслідування по факту несвоєчасного повернення з відпустки старшого сержанта ОСОБА_1 начальника ремонтної майстерні речового майна взводу забезпечення груп матеріального забезпечення військової частини А1736.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.08.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.08.2019.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

З військового квитка серія АВ №171995 слідує, що 20.06.2014 на підставі Указу Президента України №454 від 06.05.2014 "Про часткову мобілізацію" ОСОБА_1 призваний у Збройні сили України (а.с.76-80 т.2).

В подальшому між позивачем та Міністерством оборони України неодноразово було укладено контракти про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посаді осіб рядового та сержантського складу.

Позивач має звання старшого сержанта та проходив військову службу у військовій частині А1736 Міністерства оборони України на посаді начальника ремонтної майстерні речового майна взводу забезпечення груп матеріального забезпечення.

На підставі наказу командира військової частини А1736 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 25.10.2017 №298 позивач вибув у щорічну основну відпустку за 2016 рік, з місця дислокації військової частини А1736 с. Калиневе, на 30 діб з 25.10.2017 по 23.11.2017 (а.с.68 т.2).

Із витягу з наказу військової частини А1736 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 06.12.2017 №340 (пункт 4) слідує, що на підставі "Положення про проходження громадянами військової служби у Збройних Силах України", затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260, наказу командира військової частини А1736 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.12.2017 №780:

- старшого сержанта ОСОБА_1, начальника ремонтної майстерні речового майна взводу забезпечення груп матеріального забезпечення, вважати таким, що самовільно залишив частину;

- з 06 грудня 2017 знято з усіх видів забезпечення;

- з 24.11.2017 припинено виплату грошового забезпечення (а.с.64 т.2).

Не погоджуючись із наказом командира військової частини А1736 Міністерства оборони України ( по стройовій частині) №340 від 06.12.2017, в частині що стосується старшого сержанта ОСОБА_1, начальника ремонтної майстерні речового майна взводу забезпечення груп матеріального забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв’язку з виконанням ними конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України "Про військовий обов’язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі – Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 N548-XIV (далі – Статут №548-XIV) на військовослужбовців покладено такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника /статті 14 Статуту №548-XIV/.

Згідно зі статтею 16 Статуту №548-XIV кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Матеріали справи свідчать, що на підставі наказу командира військової частини А1736 Міністерства оборони України (по стройовій частині) від 25.10.2017 №298 позивач вибув у щорічну основну відпустку за 2016 рік, з місця дислокації військової частини А1736 с. Калиневе, на 30 діб з 25.10.2017 по 23.11.2017 (а.с.68 т.2).

У судовому засіданні позивач пояснив, що в період перебування у відпустці він захворів та за місцем проживання 23.11.2017 звернувся до лікувального закладу. На лікуванні позивач перебував у період: з 23.11.2017 по 02.04.2018. На підтвердження чого надав одинадцять листків непрацездатності (а.с.30-40 т.1).

В межах розгляду справи судом направлено ухвалу про витребування доказів до медичних закладів, а саме: Комунального некомерційного медичного підприємства "Лікарня інтенсивного лікування "Кременчуцька", Комунального некомерційного медичного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги №3", Комунального некомерційного медичного підприємства "Лікарня відновного лікування", Кременчуцького обласного шкірно-венерологічного диспансеру, Кременчуцької першої міської лікарні імені ОСОБА_4, Кременчуцької міської дитячої лікарні.

Вищепереліченими закладами надано до суду відповіді (а.с.163, 165, 173, 175, 177, 182, 184, 186 т.1), з яких вбачається, що за фактом звернення ОСОБА_1 було видано листки непрацездатності:

- за серіями АДН №687355, та №603950, які підтверджують перебування на лікарняному ОСОБА_1 з 23.11.2017 по 01.12.2017 та з 02.03.2018 по 06.03.2018;

- за серіями АДН №718014 та №720683, які підтверджують перебування на лікарняному ОСОБА_1 з 02.12.2017 по 06.12.2017 та з 10.01.2018 по 26.01.2018;

- за серіями АДН №687491 та №673183, які підтверджують перебування на лікарняному ОСОБА_1 з 07.12.2017 по 21.12.2017 та 07.03.2018 по 22.03.2018;

- за серією АДН №546592, який підтверджує перебування на лікарняному ОСОБА_1 з 22.12.2017 по 09.01.2018;

- за серіями АДН №689570, №689987 та №772081, які підтверджують перебування на лікарняному ОСОБА_1 з 29.01.2018 по 01.03.2018;

- за серією АДН №671692, який підтверджує перебування ОСОБА_1 на лікарняному по догляду за дитиною з 23.03.2018 по 02.04.2018.

Отже, факт перебування ОСОБА_1 на лікарняному у період: з 23.11.2017 по 02.04.2018 є підтвердженим та сумніву не підлягає.

Як пояснив представник відповідача по факту відсутності ОСОБА_1 на службі 24.11.2017, наказом командира військової частини А1736 (з адміністративно-господарської діяльності) від 05.12.2017 №780 (а.с.69 т.2) "Про результати проведення службового розслідування по факту не повернення з відпустки до військової частини старшого сержанта ОСОБА_1О.", відповідно до п.34.4 наказу Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260 "Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" припинено виплату грошового забезпечення позивачу з 24.11.2017.

У відповідності до п.34.4 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом №260 від 11.06.2008 (чинної на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби на строк понад 10 діб, незалежно від причини залишення виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Про призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Отже, відповідач правомірно призупинив виплату грошового забезпечення з 24.11.2017, оскільки діючим законодавством передбачено зупинення виплати грошового забезпечення незалежно від причини залишення військові частини або місця служби.

Доводи позивача базуються на приписах викладених в п.37.2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом №260 від 11.06.2008, де зазначено, що особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що перебувають до дня одержання військовою частиною наказу або повідомлення про звільнення з військової служби на лікуванні в лікарняному закладі чи у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, грошове забезпечення виплачується до дня повернення до місця служби включно, але не більше загального терміну перебування на лікуванні в лікарняних закладах чи у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою, визначеного пунктом 10.1 розділу X цієї Інструкції, а тим, які перебувають у щорічній основній чи додатковій відпустці (зі збереженням грошового забезпечення), - до дня закінчення відпустки включно. При цьому військовослужбовцям, які не здали до вибуття на лікування або у відпустку справи і не склали обов'язки за посадою, грошове забезпечення виплачується також за період здавання справ і обов'язків за посадою в межах установлених строків, а військовослужбовцям, які не використали до вибуття на лікування щорічну основну відпустку, - і за час відпустки, що надається за їх бажанням у разі звільнення, у порядку, передбаченому пунктами 37.5 і 37.6 цієї Інструкції.

Разом з тим, при розгляді справи суд звертає на норми викладені в Статуті №548-XIV.

Відповідно до статті 257 Статуту №548-XIV, висновок про часткове або повне звільнення військовослужбовців строкової служби від занять, робіт, несення служби у наряді, а офіцерів та військовослужбовців військової служби за контрактом - від виконання службових обов'язків дається лікарем, а у військових частинах, де лікар за штатом не передбачений, - фельдшером не більше ніж на шість діб. У разі потреби термін звільнення може бути продовжено. Рекомендації лікаря (фельдшера) про часткове або повне звільнення від виконання обов'язків підлягають виконанню посадовими особами. По закінченні терміну звільнення за висновком лікаря військовослужбовці мають бути направлені у разі потреби на повторний медичний огляд. Про звільнення від виконання службових обов'язків офіцерів і військовослужбовців військової служби за контрактом на підставі довідки лікаря (фельдшера) і про вихід їх на службу після хвороби оголошується в наказі по військовій частині.

Статтею 260 Статуту передбачено, що на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).

У разі направлення на лікування поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі направлення, підписане командиром військової частини, медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі та атестат на продовольство, за необхідності - довідку про травму і медичну характеристику, а у разі вибуття на лікування за межі гарнізону, крім того, атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.

Згідно статті 261 Статуту, про всіх військовослужбовців, яких направлено на стаціонарне лікування поза частиною, начальник (командир) лікувального закладу (частини) зобов'язаний у той же день повідомити командирові частини, з якої ці військовослужбовці прибули. Про хворих з отруєнням чи травмами начальник (командир) лікувального закладу (частини) зобов'язаний негайно доповісти командирові військової частини, з якої прибув хворий (хворі), а з інфекційними захворюваннями, крім того, - у найближчий санітарно-епідеміологічний заклад. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або у відрядженні, на стаціонарне лікування направляються військовими комендантами або військовими комісарами.

Положенням статті 363 Статуту №548-XIV встановлено, що внутрішня служба у військовій частині та її підрозділах під час перебування на полігоні (в таборі) організовується згідно з вимогами частини 2, а також цього розділу Статуту.

Командир військової частини, встановлюючи розпорядок дня, порядок звільнення рядового і сержантського складу та інші правила внутрішнього порядку, повинен враховувати завдання підрозділів щодо підвищення польової виучки, особливості їх розташування, а також загальні правила, встановлені на полігоні (в таборі) старшим командиром (начальником).

Отже, з наведеного слідує, що військовослужбовець, який наказом командира звільнений від виконання службових обов'язків у зв'язку із хворобою, може проходити лікування на квартирах (удома).

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів повідомлення командира військової частини А1736 Міністерства оборони України про те, що позивача направлено на лікування поза частиною.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих повідомлення відповідача про те, що ОСОБА_1 перебуває на лікарняному в період: з 23.11.2017 по 02.04.2018.

Так, на вимогу суду третя особа надала сканкопії повідомлень від 24.11.2017 №5/7482, від 05.12.2017 №5/7644, від 16.03.2018 №5/184, від 05.03.2018 №5/1236 (а.с.95-98 т.2).

Разом з тим, до суду не надано доказів направлення та вручення відповідачу вказаних повідомлень.

Суд звернув увагу, що представником позивача надано до суду копію повідомлення Кременчуцького об'єднаного міського військового комісаріату Міністерства оборони України від 16.01.2018 №5/185 (а.с.38 т.2), яким командира військової частини А1736 Міністерства оборони України повідомляють, що позивач перебуває на амбулаторному лікуванні в лікарні відновного лікування та про що видано листки непрацездатності серія АДН №718014 від 02.12.2017 та серія АДН №687491 від 07.12.2017.

Водночас, третьою особою не надано до суду копії вказаного повідомлення від 16.01.2018 №5/185.

Таким чином, вказані повідомлення не є належним та допустимим доказом повідомлення відповідача про перебування ОСОБА_1 на лікарняному в період: з 23.11.2017 по 02.04.2018.

Також суд звертає увагу, що відповідно до листків непрацездатності ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні у період: з 23.11.2017 по 22.03.2018, а з 23.03.2018 по 02.04.2018 на лікарняному по догляду за дитиною.

На питання суду позивач не пояснив чому сам не повідомив свого безпосереднього начальника, як того вимагає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

З наявного в матеріалах справи рапорту від 04.04.2018 начальника стройової частини відділення персоналу штабу, капітана ОСОБА_5 слідує, що 04.04.2018 до розташування підрозділу повернувся старший сержант ОСОБА_1, який мав повернутися з відпустки 24.11.2017. У зв'язку з чим просив провести службове розслідування (а.с.66 т.2).

Наказом командира військової частини А1736 (з адміністративно-господарської діяльності) від 04.04.2018 №319 призначено проведення службового розслідування по факту несвоєчасного повернення з відпустки сержанта ОСОБА_1 (а.с.67 т.2).

11.04.2018 начальником військової частини А1736 Міністерства оборони України, полковником ОСОБА_6 затверджено "Акт проведення службового розслідування по факту несвоєчасного повернення з відпустки старшого сержанта ОСОБА_1 начальника ремонтної майстерні речового майна взводу забезпечення груп матеріального забезпечення військової частини А1736" (а.с.127-131 т.1), яким, з-поміж іншого, запропоновано: направити до Покровського відділу НП Донецької області повідомлення про наявність в діях позивача ознак кримінального правопорушення передбаченого частиною першою статті 409 КК України; виплату грошового забезпечення за період з 24.11.2017 по 03.04.2018 не проводити.

Витягом з ЄРДР від 05.05.2018 підтверджено внесення до єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 409 КК України (номер кримінального провадження 12018050410000695) (а.с.72 т.2).

Отже, службовим розслідуванням встановлено, що начальник ремонтної майстерні речового майна взводу забезпечення груп матеріального забезпечення військової частини А1736 старший сержант ОСОБА_1 24.11.2017 не повернувся з основної щорічної відпустки. Після повернення (04.04.2018) надав листки непрацездатності. У відпускному квитку стоїть відмітка Кременчуцького об'єднаного комісаріату про зняття з військового обліку 23.11.2017, відмітки про продовження перебування на військовому обліку в м.Кременчук відсутні.

Враховуючи викладене в сукупності суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування наказу командира військової частини А1736 (по стройовій частині) від 06.12.2017 №340.

Водночас суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача в частині стягнення невиплаченої компенсації за невикористану оплачувану щорічну основну відпустку за 2017 рік у розмірі 7584,80 грн.

Статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Час для проїзду до місця проведення зазначеної відпустки і назад не надається. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються (ч.1).

Частиною першою статті 2 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996№504/96-ВР визначено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Статті 83 КЗпП та 24 Закону України "Про відпустки" передбачають, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Положеннями статті 10-1 Закону №2011-XII регламентовано право військовослужбовців на відпустки та порядок їх надання військовослужбовцям та відкликання з відпусток.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів. Час для проїзду до місця проведення зазначеної відпустки і назад не надається. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Таким чином, законодавчо передбачено право військовослужбовців на грошову компенсацію невикористаної основної відпустки.

Як слідує з наказу командира військової частини А1736 (по стройовій частині) від 12.04.2018 №102 щорічну основну відпустку за 2017 рік позивачу не надавалася (а.с.65 т.2).

Представник відповідача в судовому засіданні повідомив, що грошову компенсацію за вказану невикористану відпустку позивач не отримував.

Отже, існує затримка у виплаті позивачу грошової компенсації за невикористану у 2017 році основну відпустку.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Суд встановив, що розмір місячного грошового забезпечення у 2017 році становив 7584,80 грн (а.с.71).

Таким чином, враховуючи наявність у відповідача заборгованості перед позивачем по виплаті грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку за 2017 рік, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача невиплачену компенсацію за невикористану оплачувану щорічну основну відпустку за 2017 рік у розмірі 7584,80 грн.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.ч.1.2 ст. 76 КАС України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене та приписи ст. 8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними і ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Стосовно витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд при цьому звертає увагу на положення частини шостої та сьомої статті 134 КАС України відповідно до яких, визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Клопотань від відповідача щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу не надходило.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, а згідно з п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд зазначає, що системний аналіз наведених вище норм Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.

Крім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Крім того, до суду необхідно надати і детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги разом із відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена, а також із доказами, які підтверджують здійснення відповідних витрат (у разі понесення таких).

При цьому, розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

Положеннями частини третьої статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон № 5076) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно частиною першою статті 26 Закону №5076-VI документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги можуть бути серед іншого: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, схвалених схвалених Національною асоціацією адвокатів України 09.06.2017 (далі - Правила адвокатської етики), формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно частиною другою статті 30 Закону № 5076-VI порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 статті 19 Закону № 5076 до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

При цьому, за визначенням п. 6 статті 1 Закону № 5076 інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ст. 1 Закону № 5076).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Таким чином, суд зазначає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження факту понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано до суду: 1) ордер на надання правової допомоги ПТ № 064491 від 22.07.2019; 2) копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю; 3) договір №009 про надання правничої допомоги від 02.05.2019, що укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_2, за умовами якого адвокат зобов'язується надати професійну правничу допомогу клієнту; сума гонорару адвоката визначається на договірних засадах та вказується в окремому додатку до цього договору /пункт 1.1, 3.1 Договору/; 4) розрахунок суми гонорару за договором про надання правничої допомоги №009 від 02.05.2019 на суму 4034,09 грн; 5) квитанція №009/19 від 04.05.2019 на суму 4034,09 грн; 6) акт виконаних робіт від 04.05.2019 (а.с.45-50, 207,208 т.1).

При цьому, суд зазначає, що такий розмір витрат на правову допомогу є співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини другої статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статтею 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною першою статті 94 КАС України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

З огляду на викладене, враховуючи положення КАС України та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про наявність достатніх правових підстав для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А1736 Міністерства оборони України на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4034,09 грн понесених позивачем при розгляді позову.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) до Військової частини А 1736 Міністерства оборони України (с.Калинове, Покровський район, Донецька область, 85382, код ЄДРПОУ 26613875), третя особа: Кременчуцький об'єднаний міський військовий комісаріат Міністерства оборони України (вул. Жадова, 6, м. Кременчук, 39600), про визнання протиправними та скасування наказу, стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А1736 Міністерства оборони України (с.Калинове, Покровський район, Донецька область, 85382, код ЄДРПОУ 26613875) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) невиплачену компенсацію за невикористану оплачувану щорічну основну відпустку за 2017 рік у розмірі 7584,80 (сім тисяч п'ятсот вісімдесят чотири гривні вісімдесят копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А1736 Міністерства оборони України (с.Калинове, Покровський район, Донецька область, 85382, код ЄДРПОУ 26613875) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) судові витрати на правничу допомогу в сумі 4034,09 (чотири тисячі тридцять чотири гривні дев'ять копійок).

В інший частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21 серпня 2019 року.

Головуючий суддя Г.В. Костенко