Рішення № 83753220, 12.08.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.002676

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2019 року

зал судових засідань № 12

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кузана Р.І.,

секретар судового засідання Кушик Й-Д.М.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Роздіна Н.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Державної установи «Личаківська виправна колонія №30» про стягнення середнього заробітку у зв’язку із невиплатою належних сум при звільненні, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 (місце проживання:АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) (далі – позивач, ОСОБА_3) звернувся до суду з позовом до Державної установи «Личаківська виправна колонія №30» (місцезнаходження: 79039, м.Львів, вул.Шевченка, 156, код ЄДРПОУ 08563932) (далі - відповідач, ДУ «Личаківська виправна колонія №30»), в якому просить стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 середній заробіток у зв’язку з невиплатою належних сум при звільненні з роботи за період з 19.04.2019 до 19.05.2019 в розмірі 12839,76 грн. без урахування податків, зборів та інших платежів.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що наказом відповідача № 89 о/с від 26.11.2018 позивача звільнено з роботи за ст.77 п.1 пп. 2 Закону України «Про національну поліцію» з 26.11.2018. На день звільнення позивачу не виплачено належних до сплати згідно з грошовим атестатом сум. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 з ДУ «Личаківська виправна колонія № 30» на користь ОСОБА_3 стягнено середній заробіток, у зв’язку з невиплатою належних ОСОБА_3 сум при звільненні з роботи за період з 27.11.2018 по 18.04.2019 у розмірі 70618,68 грн. без урахування податків, зборів та інших платежів. Позивач, вказує на те, що фактичний розрахунок відповідач здійснив 20.05.2019. Таким чином, позивач вважає, що оскільки остаточна виплата належних йому сум при звільненні була здійсненна відповідачем лише 20.05.2019, то в період з 19.04.2019 по 19.05.2019 існувала затримка у розрахунку у зв’язку із звільненням ОСОБА_3 з роботи. Наведене і зумовило позивача звернутися до суду за судовим захистом.

Ухвалою судді від 30.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 29.07.2019 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що станом на 21.05.2019 із ОСОБА_3 проведено повний розрахунок, що підтверджується довідкою відділу фінансового забезпечення «ЛВК(30)» №10/30-4/2666 від 13.06.2019. Відповідач також вказує на те, що норми законодавства про працю, зокрема ст.ст.116, 117 КЗпП України не застосовуються до правовідносин щодо проходження служби працівниками Державної установи «Личаківська виправна колонія № 30». Окрім цього, відповідач зазначає, що фінансування державної установи вкрай нестабільне, кошти для таких виплат надходять на їхній рахунок лише після подачі бухгалтерією установи даних з обґрунтуванням відповідних сум у казначейську службу України. Тому, затримка з виплатою належних позивачу сум була пов’язана з об’єктивними причинами. У зв’язку з наведеним вважає, що у задоволені позовних вимог необхідно відмовити повністю.

Представник позивача подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якому вказує, що виплата належного грошового забезпечення при звільненні ОСОБА_3 повинна була бути здійснена у строки, встановлені ст.116 КзПП України, незалежно від наявності грошових коштів у відповідача. Окрім цього, оскільки остаточна виплата ОСОБА_3 при звільненні грошових сум була здійсненна Державною установою «Личаківська виправна колонія № 30» лише 20.05.2019, то в період з 27.11.2018 по 19.05.2019 існувала затримка у розрахунку з ним у зв’язку з його звільненням з роботи.

Представник позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві та відповіді на відзив. Просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Просив суд відмовити в задоволенні позову повністю.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_3 проходив службу в ДУ «Личаківська виправна колонія №30», що підтверджується копією трудової книжки (а.с.11).

Наказом ДУ «Личаківська виправна колонія №30» №89 о/с від 26.11.2018 підполковника внутрішньої служби ОСОБА_3 заступника начальника установи з інтендантського та комунально–побутового забезпечення–начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення звільнено за ст.77 п.1 пп.2 (через хворобу) Закону України «Про національну поліцію» з 26.11.2018.

Відповідно до грошового атестата № 02 при звільненні ОСОБА_3 належали до виплати кошти у сумі 149520,60 грн. грошової допомоги та 76596,52 грн. компенсації за невикористані доби відпустки. Грошова допомога включає відповідне грошове забезпечення та матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань.

Згідно з довідкою № 10/30-4/1791 від 16.04.2019 ОСОБА_3 здійснено перерахунок належних до виплати коштів грошового забезпечення військовослужбовців, вихідної допомоги, компенсації за невикористані відпустки, за листопад-грудень 2018 - загальна сума виплат становить 235054,70 грн. Вказаною довідкою підтверджуються проведення розрахунку з позивачем 13.11.2018, 28.02.2019, 19.03.2019 та 28.03.2019 на загальну суму 175745,99 грн.

Отже, у день звільнення, відповідачем не проведено остаточний розрахунок належних до виплати сум.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі №1.380.2019.001133 задоволено позов ОСОБА_3 та стягнено з ДУ «Личаківська виправна колонія № 30» на користь ОСОБА_3 середній заробіток, у зв’язку з невиплатою належних ОСОБА_3 сум при звільненні з роботи за період з 27.11.2018 по 18.04.2019 у розмірі 70618,68 грн. без урахування податків, зборів та інших платежів. Вказане судове рішення на час розгляду справи не набрало законної сили.

Суд встановив, що повний розрахунок ДУ «Личаківська виправна колонія №30» з ОСОБА_3 здійснила 20.05.2019, що підтверджується довідкою від 13.06.2019 №10/30-4/2666. (а.с.27)

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що оскільки остаточна виплата належних позивачу сум при звільненні була здійсненна відповідачем лише 20.05.2019, то в період з 27.11.2018 по 19.05.2019 існувала затримка у розрахунку у зв’язку із звільненням його з роботи. Оскільки період з 27.11.2018 по 18.04.2019 вже охоплений рішенням суду у справі №1.380.2019.001133, спірним є період з 19.04.2019 по 19.05.2019. З цих підстав позивач звернувся до суду з даним позовом.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713- IV «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» (далі - Закон № 2713- IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч.2 ст.23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України").

Відповідно до ч.5 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань, а також Кодекс законів про працю України в тій частині, коли ці відносини не врегульовані спеціальними нормативно-правовими актами.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Суд зазначає, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на поліцейських стосується лише порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських зі служби в поліції (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці поліцейських, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в поліції.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 806/535/16, від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та від 11.10.2018 у справі № 806/829/17.

З огляду на викладене, суд не бере до уваги покликання відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм Кодексу законів про працю України, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тобто, виходячи з наведених вимог Закону, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі ж невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як вже встановлено судом, ОСОБА_3 звільнено з посади заступника начальника установи з інтендантського та господарського забезпечення з 26.11.2019, що підтверджується наказом В.о. начальника ДУ «Личаківська виправна колонія № 30» № 89 о/с від 26.11.2018.

Як слідує із змісту грошового атестата № 02 при звільненні ОСОБА_3 належали до виплати кошти у сумі 149520,60 грн. грошової допомоги та 76596,52 грн. компенсації за невикористані доби відпустки. Ця сума повинна була бути виплачена позивачу в день звільнення. Вказана обставина не заперечується відповідачем.

Відповідно до довідки № 10/30-4/1791 від 13.06.2019 ДУ «Личаківська виправна колонія № 30» виплату грошового забезпечення військовослужбовців, одноразової грошової допомоги, компенсації за невикористані відпустки, нарахованих за листопад-грудень 2018 року ОСОБА_3 станом на 04.06.20149 проведено в сумі 235054,70 грн., в тому числі:

13.11.2018 у розмірі 14168,19 грн. (грошове забезпечення військовослужбовців);

28.02.2019 у розмірі 147277,80 грн. (одноразова грошова допомога);

19.03.2019 у розмірі 10000,00 грн. (компенсація за невикористані відпустки);

28.03.2019 у розмірі 4300,00 грн. (компенсація за невикористані відпустки);

19.04.2019 у розмірі 22475,80 грн. (компенсація за невикористані відпустки);

20.05.2019 у розмірі 36832,91 грн. (компенсація за невикористані відпустки).

Також зазначено, що заборгованість з виплати грошового забезпечення військовослужбовців, одноразової грошової допомоги, компенсації за невикористані відпустки перед ОСОБА_3 станом на 21.05.2019 відсутня.

Таким чином, вказаною довідкою підтверджено факт невиплати усіх належних позивачу сум у день звільнення з роботи, що у свою чергу призводить до відповідальності відповідача за затримку розрахунку при звільненні, яка передбачена ч.2 ст.117 КЗпП України.

Згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Згідно з абз.3 п.3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Суд встановив, що грошове забезпечення ОСОБА_3 за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню становило 29959,42 грн. (за вересень 2018 року - 15427,95 грн., за жовтень 2018 року - 14531,47 грн.), отже середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становив 713,32 грн.: 29959,42 грн. (грошове забезпечення за вересень-жовтень 2018 року) / 42 (кількість робочих днів у вересні-жовтні 2018 року), що підтверджується довідкою № 10/30-4/1605 від 03.04.2018.

Таким чином, період з 27.11.2018 по дату проведення остаточного розрахунку з позивачем слід вважати затримкою проведення виплат належних при звільненні сум.

Судом враховано, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі №1.380.2019.001133 задоволено позов ОСОБА_3 та стягнено з ДУ «Личаківська виправна колонія № 30» на його користь середній заробіток, у зв’язку з невиплатою належних ОСОБА_3 сум при звільненні з роботи за період з 27.11.2018 по 18.04.2019 у розмірі 70618,68 грн. без урахування податків, зборів та інших платежів.

Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 20.05.2019 то середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, з урахуванням вказаного вище рішення суду, підлягає стягненню за період з 19.04.2019 по день проведення розрахунку.

Таким чином, сума середньомісячного заробітку, яку належить присудити позивачу у зв'язку із затримкою розрахунку складає 12839,76 грн.: 713,32 грн. (середньоденний розмір грошового забезпечення) * на 18 днів (кількість робочих днів затримки з 19.04.2019 по 19.05.2019).

Згідно з ч. 5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Щодо тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву про нестабільне фінансування державної установи та затримку надходжень від органу казначейської служби коштів для проведення виплат звільненим працівникам, то суд такі доводи до уваги не бере, оскільки відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 12-46гс18 та у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 3-77гс17.

Враховуючи наведене, суд вважає, що під час розгляду справи, відповідачем не спростовано та не надано належних доказів наявності підстав для здійснення фактичного розрахунку з позивачем 20.05.2019, а не 26.11.2018 під час звільнення ОСОБА_3, як це передбачено вимогами Кодексу законів про працюУкраїни.

В той же час, позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 середній заробіток у зв’язку з невиплатою належних сум при звільненні з роботи за період з 19.04.2019 до 19.05.2019 в розмірі 12839,76 грн. без урахування податків, зборів та інших платежів.

Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань необхідно стягнути судовий збір у розмірі 768,40 грн. сплачений відповідно до квитанції №87 від 27.05.2019.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позовну заяву ОСОБА_3 до Державної установи «Личаківська виправна колонія №30» про стягнення середнього заробітку у зв’язку із невиплатою належних сум при звільненні - задовольнити повністю.

Стягнути з Державної установи «Личаківська виправна колонія №30» на користь ОСОБА_3 середній заробіток у зв’язку з невиплатою належних сум при звільненні з роботи за період з 19.04.2019 до 19.05.2019 в розмірі 12839,76 грн. без урахування податків, зборів та інших платежів.

Стягнути з Державної установи «Личаківська виправна колонія №30» (місцезнаходження: 79039, м.Львів, вул.Шевченка, 156, код ЄДРПОУ 08563932) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (місце проживання:АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення суду складене та підписане 20.08.2019.

Суддя Р.І. Кузан